Рішення

від 16.11.2006 по справі 12/2416

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

12/2416

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "16" листопада 2006 р.                                                     Справа № 12/2416

Господарський суд Житомирської області у складі:

Головуючого судді  

                         судді Сікорської  Н.А.

                         судді  

за участю представників сторін

від позивача Лисенко А.М. - дов. від 01.06.06р.

від відповідача не з'явився.

Розглянув справу за позовом Промислово-технічної компанії у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "Агромат" (м.Київ)  

до Спільного підприємства "Поліссяагроспілка" (м.Житомир)

про стягнення 7541,22 грн.

У відповідності до ч.4 ст. 69 ГПК України, спір вирішується у більш тривалий строк, ніж передбачено ч.1 цієї статті.

Позивачем пред'явлено позов про стягнення на його користь з відповідача                   7 541,22 грн. заборгованості.

22.09.06р. на адресу господарського суду Житомирської області надійшло додаткове обгрунтування позовних вимог (а.с. 40-42).

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, письмового відзиву на позовну заяву не надав. Направлений йому лист з ухвалою повернуто до господарського суду без вручення адресату, оскільки закінчився термін зберігання почтового відправлення.

У відповідності до ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.   

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

За даними Промислово-технічної компанії у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "Агромат" (позивач), між останнім та Спільним підприємством "Поліссяагроспілка" (відповідач) було укладено договір зберігання стендів (експозиторів) для плитки.

На підтвердження факту укладання договору, передачі стендів та прийняття їх відповідачем надано:  довіренність відповідача на отримання ТМЦ від 08.10.99р. ИАЕ №400514 та накладну від 08.10.99р. №99-9431 про передачу експозитора для плитки у кількості 1 (один) вартістю 460,02 грн.;  довіренність відповідача на отримання ТМЦ від 19.05.2000р. ИАП №510461, накладну від 19.05.2000р. №00-04927 БЕЛ про передачу експозитора для плитки у кількості 4 (чотири) загальною вартістю 2832,48 грн. та накладною від 29.05.2000р. №00-05360 БЕЛ про передачу експозитора для плитки у кількості 6 (шість) загальною вартістю 4248,72 грн. (а.с. 8-10); акт звірки взаєморозрахунків від 01.10.04р.

В додатковому обгрунтуванні позовних вимог (а.с.51-53) позивач пояснив, що, згідно даних бухгалтерського обліку, вартість переданих на зберігання товарно-матеріальних цінностей обраховуються на субрахунку 286, що відповідає положенням "Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій" та "Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій", затверджених Наказом Міністерства фінансів України № 291 від 30.11.99р. На підтвердження ведення обліку по переданих на зберігання відповідачу стендів, надав роздруківку оборотів і залишків по бухгалтерському рахунку 28, суб/рахунку 286 за період з 01.01.01р. по 31.12.05р.

За наданими позивачем документами, відповідач отримав на зберігання сім експозиторів для плитки загальною вартістю 7541,22 грн.

Строк зберігання стендів сторонами не встановлювався, тому 20.03.06р. позивач пред'явив Спільному підприємству "Поліссяагроспілка" вимогу про їх повернення (6-7).

Письмової відповіді на вказану вимогу не надійшло. За даними позивача, відповідач усно повідомив про неможливість повернення стендів у зв'язку з їх відсутністю.

На день звернення до суду заборгованість відповідача, за даними позивача, становила 7541,22 грн. та на день розгляду справи не змінилася, оскільки документи, на підтвердження її погашення, в матеріалах справи відсутні. Доказів наявності експозиторів у відповідача позивач не має.

Згідно додаткового обгрунтування позовних вимог від 13.09.06р. №4596 (а.с. 40-42), позивач просить стягнути з відповідача вказану суму, у зв'язку із втратою інтересу кредитора до  прийняття виконання зобов'язання  внаслідок прострочення боржника.

Відповідач позов за підставами пред'явлення та предметом не оспорив.

Судом встановлено, що вказаний позивачем, договір зберігання укладався в     1999 році та у 2000 році, а правовідносини, які з нього випливають продовжують існувати і на день розгляду справи.

У відповідності до п.п. 9,10 "Прикінцевих та перехідних положень" Цивільного кодексу України від 16.01.03р. до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання ним чинності, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення; правила Цивільного кодексу України про відповідальність за порушення договору застосовуються в тих випадках, коли відповідні порушення були допущені після набрання чинності цим Кодексом, крім випадків, коли в договорах, укладених до 1 січня 2004 року, була встановлена інша відповідальність за такі порушення. За вказаних обставин, для встановлення факту укладення договору схову та його виконання слід керуватися нормами як Цивільного кодексу УРСР від 18.07.63 так і Цивільного кодексу України.

У відповідності до п.4 "Прикінцевих та перехідних положень" Цивільного кодексу України, його положення застосовуються до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності; щодо цивільних правовідносин, які виникли до набрання чинності цим кодексом, його положення застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли і продовжують існувати після набрання ним чинності. За таких обставин, для дослідження прав і обов'язків сторін, які випливають із спірного договору, слід керуватися нормами Цивільного кодексу України.

Як за ст. 413 Цивільного кодексу УРСР, за договором схову одна сторона (охоронець) зобов'язується зберігати майно, передане їй другою стороною, і повернути це майно в цілості, так і за ст. 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Стаття 414 Цивільного кодексу УРСР не містить імперативних вимог щодо форми договору схову, укладеного між юридичними особами.

У ст. 44 Цивільного кодексу УРСР зазначено, що повинні укладатись у письмовій формі: угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і з громадянами, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та окремих видів угод, для яких інше передбачено законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Стаття 45 Цивільного кодексу УРСР вказує, що недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі. Крім того, за ст. 46 Цивільного кодексу УРСР недодержання простої письмової форми, що вимагається законом (стаття 44 цього Кодексу), позбавляє сторони права, в разі спору, посилатися для підтвердження угоди на показання свідків, а у випадках, прямо зазначених у законі, тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

З аналізу загальних  та спеціальних норм  Цивільного кодексу УРСР вбачається, що по договору схову, укладеному між юридичними особами, такого наслідку не передбачено.

Одночасно стаття 937 Цивільного кодексу України вказує, що письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Досліджуючи, надані позивачем накладні (а.с.8-10) та, підписаний сторонами, Акт звірки взаєморозрахунків від 01.10.04р. (а.с.11) суд прийшов до висновку, що вказані документи являються підтвердженням укладення спірного договору, оскільки в  сукупності вони містять всі істотні умови договору зберігання (схову). Крім того, підписавши зазначений вище, Акт звірки, відповідач ще раз підтвердив факт отримання на зберігання від позивача стендів, загальна вартість яких перевищує заявлену позивачем до стягнення суму. Вказану обставину позивач пояснив тим, що частину документів, по яким здійснювалася передача товарно-матеріальних цінностей знищено за спливом строків зберігання, тому позов заявлено в документально підтвердженій  частині боргу, що не суперечить вимогам чинного законодавства. Підтвердженням передачі товарно-матеріальних цінностей також є роздруківка оборотів і залишків по бухгалтерському рахунку 28, суб/рахунку 286 за період з 01.01.01р. по 31.12.05р. (а.с.52-53).

Як вбачається з матеріалів справи, сторони не встановили строк зберігання експозиторів, тому, у відповідності до статті 938 Цивільного кодексу України, якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Таку вимогу було пред'явлено позивачем 30.03.06р. (а.с.6-7).

У відповідності до ст. 953 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився, що не було виконано відповідачем, оскільки докази на підтвердження повернення стендів в матеріалах справи відсутні.

В результаті викладеного, та у відповідності до ч. 3 ст. 612 Цивільного кодексу України, позивач відмовився від прийняття виконання і вимагає відшкодування збитків, оскільки, внаслідок прострочення боржника, виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора. Вказані обставини, згідно ч.2 ст.622 Цивільного кодексу України є підставою для звільнення боржника від обов'язку виконати зобов'язання в натурі та тягнуть для останнього обов'язок відшкодувати кредиторові збитки, заподіяні в результаті порушення зобов'язання.

Збитками, у відповідності до ст.22  Цивільного кодексу Україн,  є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

За ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом; особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання; відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Згідно з ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Згідно зі ст.33 ГПК України сторони повинні довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, господарський суд дійшов висновку, що позов обгрунтований, підтверджується належними доказами по справі і підлягає задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.33,49,69,82-85ГПК України, господарський суд      

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути зі Спільного підприємства "Поліссяагроспілка", м. Житомир, вул. Корольова, 132, код 24700400

на користь Промислово-технічної компанії у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "Агромат", м. Київ, пр-т Перемоги, 89-А, код 21509937

- 7541,22 грн.  заборгованості;

- 102,00 грн. державного мита;

- 118,00 грн. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання мотивованого рішення.

Суддя                                                                       Сікорська Н.А.  

Дата підписання:  08 грудня 2006 року.

Віддрукувати:

1 - в справу

2,3 - сторонам