Рішення

від 06.03.2013 по справі 905/995/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

06.03.13 р. Справа № 905/995/13-г

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Коржевій Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» (84601, Донецька область, місто Горлівка, проспект Леніна, будинок № 11; код ЄДРПОУ - 00131268)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Електротехмаш» (84630, Донецька область, місто Горлівка, Микитівський район, вулиця Шашуріна, будинок № 2-Б; код ЄДРПОУ - 32782092)

про стягнення 34 570,44 гривень

за участю представників сторін:

від позивача: Опалюк С.В., який діє на підставі довіреності № 351-13 «Д» від 22.01.2013

від відповідача: не з'явився

С У Т Ь С П О Р У :

Публічне акціонерне? товариство «ДТЕК Донецькобленерго» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Електротехмаш» борг за активну електроенергію за період вересень-листопад 2012 року у розмірі 33 651,00 гривень, борг за реактивну електроенергію за період вересень-листопад 2012 року у розмірі 75,30 гривень, пеню за період з 09.10.2012 по 31.12.2012 у розмірі 703,44 гривень за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті електричної енергії за період вересень-листопад 2012 року, три відсотки річних за період з 09.10.2012 по 31.12.2012 у розмірі 140,70 гривень за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті електричної енергії за період вересень-листопад 2012 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору про постачання електричної енергії субспоживачу, приєднаному до мереж основного споживача (електропередавальної організації) № 154 від 13 квітня 2005 року, та нормативно обґрунтовує свої вимоги статтями 509, 525, 526, 530, 625 Цивільного кодексу України, статтею 193 Господарського кодексу України та статтями 26, 27 Закону України «Про електроенергетику».

Ухвалою господарського суду Донецької області від 12 лютого 2013 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 19 лютого 2013 року.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 19 лютого 2013 року розгляд справи відкладено до 06 березня 2013 року у зв'язку з неявкою представника відповідача, враховуючи клопотання останнього та невиконанням вимог ухвали суду від 12 лютого 2013 року.

Частиною четвертою статті 55 ГПК України передбачено, що ціну позову вказує позивач. У випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею.

Наразі, позивачем ціна позову визначена в сумі 34 570,50 гр?ивень, однак су?купний розмір заявленої до ст?ягнення суми, виходячи з проха?льної частини позовної заяви? становить 34 570,44 гривень. А тому, є вірною? визначена судом ціна позову в? сумі 34 570,44 гривень, виходячи з якої й вирішується спір.

Представник позивача Опалюк С.В. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові та просив їх задовольнити.

Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 ГПК України, і не надав господарському суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до пункту 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 ГПК України за наявними у справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неодноразова неявка без поважних причин належним чином повідомленого відповідача, і ненадання ним певних документів, істотним чином не впливають на таку кваліфікацію і не може вважатися підставою для подальшого зволікання із вирішення спору.

Заслухавши уповноваженого представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

Частиною першою статті 67 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (частина друга статті 67 ГК України).

Згідно зі статтями 11, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до пункту 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно зі статтею 26 Закону України «Про електроенергетику» та пункту 1.3 ПКЕЕ споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. ПКЕЕ регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії). Дія ПКЕЕ поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення).

13 квітня 2005 року між відкритим акціонерним товариством «Донецькобленерго» (далі - позивач або постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Завод Електротехмаш» (далі - відповідач або субспоживач) укладено договір про постачання електричної енергії субспоживачу, приєднаному до мереж основного споживача (електропередавальної організації) № 154 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник електричної енергії постачає електричну енергію субспоживачу, а субспоживач оплачує постачальнику електричної енергії її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору та додатків до нього, що є його невід'ємними частинами (а.с. 6-8).

26 квітня 2011 року у відповідності до положень Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 № 514-VI здійснено реорганізацію організаційно-правової форми відкритого акціонерного товариства «Донецькобленерго» на публічне акціонерне товариство «Донецькобленерго».

30 березня 2012 року державним реєстратором Виконавчого комітету Горлівської міської ради Донецької області був зареєстрований у новій редакції статут публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго», у відповідності до якого відбулась зміна найменування юридичної особи - публічного акціонерного товариства «Донецькобленерго» на публічне акціонерне товариство «ДТЕК Донецькобленерго».

Пунктом 8.4 Договору передбачено, що він (договір) набирає чинності з дня його підписання і укладається на термін до 30 листопада 2005 року. Договір може бути продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії Договору за згодою сторін буде укладена відповідна додаткова угода.

З матеріалів справи та пояснень представника позивача вбачається, що у спірний період сторони перебували у договірних відносинах.

Пунктом 2.2.3 Договору передбачено, що субспоживач зобов'язується оплачувати постачальнику електричної енергії вартість електричної енергії згідно з умовами додатків «Порядок розрахунків за електроенергію» та «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії».

У свою чергу позивач (постачальник) зобов'язався, зокрема: постачати субспоживачу електроенергію, як різновид товару в обсягах, визначених відповідно до розділу 6 Договору, в межах 630 кВт приєднаної (дозволеної до використання) потужності (пункт 2.1.2 Договору).

При цьому, відповідно до пункту 3.1.1 Договору, постачальник має право одержувати від субспоживача плату за поставлену електричну енергію за роздрібненими тарифами, розрахованими згідно з Умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, та інші платежі, обумовлені цим Договором.

Отже, позивач належним чином виконував свої зобов'язання з постачання відповідачу електричної енергії.

Так, відповідно до актів приймання-передавання товарної продукції, підписаних уповноваженими особами та скріплених їх печатками, позивач передав, а відповідач прийняв:

- у вересні 2012 року - активної електроенергії в обсязі 7 878 кВт/год на загальну суму 8 949,72 гривень, реактивної електроенергії в обсязі 5 080 кВАр/год на загальну суму 108,98 гривень (а.с. 16);

- у жовтні 2012 року - активної електроенергії в обсязі 13 741 кВт/год на загальну суму 15 610,32 гривень, реактивної електроенергії в обсязі 6 920 кВАр/год на загальну суму 129,26 гривень (а.с. 17).

- у листопаді 2012 року - активної електроенергії в обсязі 10 894 кВт/год на загальну суму 12 376,02 гривень, реактивної електроенергії в обсязі 4 280 кВАр/год на загальну суму 75,30 гривень (а.с. 18).

Остаточний розрахунок за спожиту у рахунковому періоді активну електроенергію, за недовраховану електроенергію, за перевищення договірних (граничних) величин споживання електричної енергії та потужності, надання послуг з перетікання реактивної електроенергії, відшкодування збитків та інше, субспоживач здійснює на підставі наданих постачальником електричної енергії рахунків у 5-ти денний термін з дня їх отримання (пункт 3 Додатку № 3 «Порядок розрахунків за електроенергію» до Договору).

Відтак, факт надання послуг з електропостачання у спірний період позивачем відповідачу підтверджується двосторонніми актами прийняття-передавання товарної продукції (електроенергії) за період вересень-листопад 2012 року.

Позивач виставляв відповідачу рахунки за активну та реактивну електроенергію на загальну суму 37 249,60 гривень, які були отримані уповноваженим представником відповідача, а саме:

- рахунок № 11/154 за вересень 2012 року на суму 8 949,72 гривень (отриманий 01.10.2012) (а.с. 19);

- рахунок № 11/154 за вересень 2012 року на суму 108,98 гривень (отриманий 01.10.2012) (а.с. 22);

- рахунок № 11/154 за жовтень 2012 року на суму 15 610,32 гривень (отриманий 31.10.2012) (а.с. 20);

- рахунок № 11/154 за жовтень 2012 року на суму 129,26 гривень (отриманий 31.10.2012) (а.с. 23);

- рахунок № 11/154 за листопад 2012 року на суму 12 376,02 гривень (отриманий 30.11.2012) (а.с. 21);

- рахунок № 11/154 за листопад 2012 року на суму 75,30 гривень (отриманий 30.11.2012) (а.с. 24).

Відповідно до пункту 6.11 ПКЕЕ, остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених цими Правилами. У таких рахунках обов'язково зазначається кінцева дата їх оплати згідно з договором про постачання електричної енергії.

Наведене свідчить, що позивач належним чином оформляв та виставив відповідачу рахунки відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії визначених на підставі показів розрахункових засобів обліку у вересні-листопаді 2012 року. Отримання відповідачем рахунків підтверджується відповідною відміткою.

Повноваження особи на отримання рахунків підтверджуються наявною в матеріалах справи копією довіреності (а.с. 15).

Водночас відповідачем не надано доказів на спростування факту споживання ним зазначеної кількості електричної енергії та/або доказів своєчасної опалити поставленої у спірний період електроенергії.

Як впливає з правової позиції Верхового Суду України, висловленої у постановах від 06.06.2012 № 6-49цс12; від 14.11.2011 № 6-40цс11, правовідношення, в якому боржник зобов'язаний передати гроші як предмет договору або сплатити їх як ціни договору, є грошовими зобов'язаннями.

Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до частини першої статі 275 ГК України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Статтею 714 ЦК України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Частинами 6, 7 статті 276 ГК України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Частина перша статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною другою наведеної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).

Порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Таким чином, позивач свої зобов'язання за Договором виконав належним чином, а саме поставив відповідачу електроенергію, що підтверджується матеріалами справи, в тому числі підписаними актами приймання-передавання, виставив відповідачу відповідні рахунки, а відповідач порушив умови Договору та не здійснив своєчасну оплату вартості отриманої електричної енергії, що зумовило позивача звернутися до суду з цим позовом.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати отриманої електроенергії, позивач звернувся до суду та просить стягнути з відповідача борг за активну електроенергію у розмірі 33 651,00 гривень, борг за реактивну електроенергію у розмірі 75,30 гривень.

Враховуюче те, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за поставлену електричну енергію обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають фактичним обставинам справи та не спростовані відповідачем, то вони підлягають задоволенню у повному обсязі.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов'язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов'язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов'язання.

Індекс інфляції за своїми ознаками є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних - є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верхового Суду України від 25.03.2002 у справі № 8/606, три відсотки річних та індекс інфляції є іншими засобами захисту порушеного права, котрі не можуть бути різновидом (тотожністю) неустойки. Інфляційні та три відсотки річних не є додатковими вимогами за законодавством. Стягнення з боржників інфляційних нарахувань та відсотків річних на існуючу заборгованість за невиконаними ними зобов'язаннями є обґрунтованим.

Відповідно до статей 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Приписами чинного законодавства не передбачено звільнення боржника (відповідача) від відповідальності за невиконання основного грошового зобов'язання або його виконання із порушенням встановлених Договором термінів та не позбавляє кредитора (позивача) права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.

Систематичний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням відсотків річних, випливає з вимог статті 625 ЦК України.

При цьому, застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

На підставі вищезазначених норм права, позивач просить стягнути з відповідача три відсотки річних, нарахованих за період з 09.10.2012 по 31.12.2012 у розмірі 140,70 гривень за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті вартості електроенергії за період вересень-листопад 2012 року.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок трьох відсотків річних, суд дійшов висновку про невірне проведення позивачем розрахунку за рахунком на оплату активної електроенергії № 11/154 за жовтень 2012 року, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у розмірі 140,69 гривень.

Згідно з частиною першою статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (стаття 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено пеню.

За приписами статей 611, 612 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Зобов'язання можуть забезпечуватись неустойкою, якою є відповідно до статті 549 ЦК України, сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частиною шостою статті 232 ГК України.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що передбачено частиною першою статті 550 ЦК України.

Частиною першою статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг), що передбачено частиною четвертою статті 231 ГК України.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 № 543-96-ВР, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 вказаного Закону).

Отже, стягненню в примусовому порядку підлягає сума пені, обмежена законодавством.

Пунктом 4.2.1 Договору встановлено, що за внесення платежів, передбачених пунктами 2.2.3-2.2.4 цього Договору з порушенням термінів, визначених додатком № 3 «Порядок розрахунків за електроенергію», споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

У зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за Договором, позивач просить стягнути з відповідача пеню за період з 09.10.2012 по 31.12.2012 у розмірі 703,44 гривень за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті електричної енергії за період вересень-листопад 2012 року.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Всупереч вказаним нормам відповідач не надав господарському суду доказів, які спростовують позовні вимоги, та матеріали справи не містять доказів своєчасної повної оплати отриманої відповідачем електроенергії.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати відповідно до статті 49 ГПК України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст. 129 Конституції України, п. 13 Порядку постачання електричної енергії споживачам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 441 від 24 березня 1999 року, ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 550, 611, 612, 625, 629 ЦК України, ст. ст. 67, 179, 193, 216-218, 230, 231 ГК України, ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 № 543-96-ВР, керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Електротехмаш» (84630, Донецька область, місто Горлівка, Микитівський район, вулиця Шашуріна, будинок № 2-Б; код ЄДРПОУ - 32782092 відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» (84601, Донецька область, місто Горлівка, проспект Леніна, будинок № 11; код ЄДРПОУ - 00131268, відомості про рахунки в установах банків відсутні) борг за активну електроенергію у розмірі 33 651,00 гривень, борг за реактивну електроенергію у розмірі 75,30 гривень, пеню у розмірі 703,44 гривень, три відсотки річних у розмірі 140,69 гривень, судовий збір у розмірі 1 720,50 гривень, а всього 36 290 (тридцять шість тисяч двісті дев'яносто) гривень 93 копійки.

В решті позовних вимог відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ у встановленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 06.03.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 11.03.2013.

Суддя Фурсова С.М.