Рішення

від 04.03.2013 по справі 9/2/921-17/2013

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" березня 2013 р.Справа № 9/2/921-17/2013

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Гевка В.Л.

Розглянув матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства "Іскра", вул. Вулецька, 14, м. Львів, 79066

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Бучацька агропромислова компанія", вул. Будного, 22, с. Петриків, Тернопільської області, 46004

про стягнення заборгованості в сумі 3 605 грн. 24 коп., з яких: 3 420 грн. - основний борг; 41грн. 04 коп. - втрат від інфляції, 144 грн. 20 коп. - 3% річних.

За участю представників сторін:

позивача : не з'явився

відповідача: не з'явився

Представникам сторін у попередніх судових засіданнях роз'яснено їх процесуальні права та обов'язки учасників судового процесу у відповідності до приписів ст.ст. 20, 22, 81-1 ГПК України, а також відповідно до ст.78 ГПК України наслідки вчинення таких процесуальних дій як визнання позову відповідачем.

Судом в порядку ст.81-1 ГПК України фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася через відсутність відповідного клопотання.

У судовому засіданні 04.03.2013р. оголошено тільки вступну та резолютивну частини рішення.

Суть справи: Позивач - Публічне акціонерне товариство "Іскра", вул. Вулецька, 14, м.Львів, звернулося до господарського суду з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Бучацька агропромислова компанія", вул. Будного, 22, с.Петриків, Тернопільської області про cтягнення заборгованості в сумі 3 605 грн. 24 коп., з яких: 3 420 грн. - основний борг; 41 грн. 04 коп. - втрат від інфляції, 144 грн. 20 коп. - 3% річних.

Позов обґрунтовується оглянутими в судовому засіданні оригіналами та належним чином завіреними копіями: Заявки №01-19/05 від 19.05.2011р.; міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) № 092733; рахунку-фактури №ТІ-0000601 від 24.05.2011р., претензій № 126/12ю від 13.04.2012р. та №247/12ю від 26.10.2012р., іншими матеріалами.

Ухвалою господарського суду від 08.01.2013р. порушено провадження у справі та її розгляд вперше призначено на 29.01.2013р. о 14 год. 50 хв. У відповідності до ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладався на 26.02.2013р. у зв'язку із неявкою представника відповідача та необхідністю витребування судом додаткових доказів, крім того в засіданні оголошувалась перерва до 04.03.2013р. для надання можливості відповідачу подати відзив на позов.

У судовому засіданні 29.01.2013р. суд перейшов до розгляду справи по суті.

Повноважний представник позивача в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не заявив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином у відповідності до ст. 77 ГПК України. Однак, в попередніх судових засіданнях 29.01.2013р. та 26.02.2013р. повноважний представник позивача позовні вимоги підтримав повною мірою з підстав викладених у позовній заяві та посилаючись на докази, долучені до неї, зазначивши також, що станом на дату розгляду справи заявлена до стягнення заборгованість відповідачем в добровільному порядку не погашена. Також, на виконання ухвали суду від 08.01.2013р. позивач надав для огляду в судовому засіданні оригінали витребуваних судом документів, зокрема: Заявку №01-19/05 від 19.05.2011 року, міжнародну товарно-транспортну накладну №09273, список поштових відправлень №532 від 20.06.2011 року, повідомлення про вручення поштового відправлення від 22.06.2011р., список поштових відправлень №398 від 02.11.2012р., крім того, долучив до матеріалів справи докази включення ПАТ "Іскра" до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, належним чином засвідчену копію довіреності №12/04 від 29.12.2012 року в підтвердження повноважень юрисконсульта БО "Управління майном невиробничого призначення" Луцюк Н.Д., належним чином засвідчену копію квитанції про надіслання відповідачу копії позовної заяви з додатками.

Відповідач участі уповноваженого представника в судовому засіданні 04.03.2013р. не забезпечив, витребуваних судом матеріалів не подав, причини неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не заявив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином у відповідності до ст.ст. 64, 77 ГПК України.

Разом з цим, у попередньому судовому засіданні 26.02.2013р. представник відповідача позовні вимоги визнав повністю. Також, 04.03.2013р. до канцелярії суду від відповідача надійшла заява (вх. № 6065 від 04.03.2013р.), підписана директором ТОВ "Бучацька агропромислова компанія" Паздрій О.І., згідно якої останній позовні вимоги ПАТ "Іскра" про стягнення заборгованості в сумі 3605 грн. 24 коп. визнав у повному обсязі.

Враховуючи строк вирішення спору, визначений ст. 69 ГПК України, та беручи до уваги те, що явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою, брати участь у судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ст. 22 ГПК України, доказів у справі є достатньо для вирішення спору по суті, суд розглядає спір без участі представників сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України

Розглянувши матеріали справи, заслухавши в процесі розгляду справи пояснення представників сторін, оцінивши представлені докази в сукупності, господарський суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України та п. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Статтею 1 ГПК України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Відповідно до ст. 2 ГПК України господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема підприємств і організацій, які звертаються до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема юридичні особи, фізичні особи - підприємці, а суд, шляхом вчинення провадження у справі здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

За загальними положеннями цивільного законодавства зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є також дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Із змістом зазначеної норми кореспондуються і приписи статті 174 ГК України.

В силу ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ч. 1 ст. 208 ЦК України, для правочинів між юридичними особами встановлена письмова форма.

Частиною 2 ст. 180 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як встановлено судом, 19.05.2011 р. між ТОВ "Бучацька АПК", як Організатором, та ПАТ "Іскра", як Перевізником, було підписано Заявку на перевезення вантажу автомобільним транспортом № 01-18/05, відповідно до якої сторони, зокрема, визначили: маршрут перевезення - "м. Вілкавішкіс (Литва) - м. Оржів (Україна)"; автомобіль - Man AA0819CE/ ВС6622ХТ; вагу; дату загрузки - 08:00 20 травня 2011р., адресу завантаження - Литва м.Вілкавішкіс; адресу замитнення; адресу розгрузки - Україна, м. Оржів; вартість перевезення - 1000 євро по курсу НБУ на день розвантаження; дату доставки - 24 травня 2011р., відповідальність Перевізника

Відповідно до п.3 Заявки Перевізник зобов'язався: надати в термін обумовлений в цій заявці транспортний засіб придатний в комерційному, технічному та митному відношеннях для перевезення даного вантажу; доставити вантаж у в обумовлений в цій заявці пункт призначення і передати його уповноваженій на отримання юридичній особі; водій зобов'язаний звірити фактичну кількість і якість вантажу із відповідними записами в супроводжувальних документах; повідомити про будь-які затримки на дорозі, аварії, розкрадання, або спроби розкрадання вантажу, пошкодження пломб і т.п.

Як зазначено у п. 6 Заявки, оплата здійснюється протягом 18 (вісімнадцяти) банківських днів після отримання Платником наступних документів: рахунку-фактури, податкової накладної, 2 оригіналів CMR та акту виконаних робіт.

Розглянувши та оцінивши подану заявку №01-19/05 від 19.05.2011р. суд приходить до висновку, що між сторонами виникли правовідносини, що випливають із договору перевезення вантажу, шляхом укладення договору перевезення у спрощений спосіб.

У відповідності до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

До будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін, застосовується Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19 травня 1956 року (п.1 ст. 1 Конвенції).

Згідно ст. 4 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Згідно із змістом ст.9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

При цьому, на думку суду сторони досягли всіх суттєвих умов відносно договору перевезення вантажів, визначивши його предмет, найменування вантажу, його вагу, уклали документ у письмовій формі, встановили умови перевезення, відстань, пункт призначення, строк доставки вантажу, умови оплати послуг, склали транспортну накладну, заявку, встановили вартість перевезення, а тому згідно вимог ст.ст. 627, 629, 638, 909 ЦК України договір вважається укладеним.

Факт укладення Договору перевезення підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR А№ 092733 та рахунком-фактурою № ТІ-0000601 від 24.05.2011 р. у якому перевізником зазначено вартість перевезення вантажу в сумі 11193 грн. 15 коп.

Матеріалами справи підтверджено, що згідно із заявкою на перевезення вантажів автомобільним транспортом №01-19/05 від 19.05.2011р., позивач надав відповідачу послуги з перевезення вантажу. Вантаж було доставлено до місця призначення та отримано вантажоодержувачем, про що свідчать відмітки в міжнародній товарно-транспортній накладній №092733, за якою здійснено перевезення.

Відповідно до п.6 Заявки, відповідач зобов'язався оплатити за надані транспортні послуги протягом 18-ти банківських днів з моменту отримання оригіналів документів від перевізника, у тому числі акту виконаних робіт.

Як стверджує позивач та не заперечується відповідачем, на виконання умов договору на адресу відповідача (супровідний лист №1050/11 від 17.06.2011р.) були надіслані оригінали наступних документів: податкову накладну, рахунок-фактуру №ТІ- 0000601 від 24 травня 2011 року, міжнародну товарно-транспортну накладну CMR №092733; акт №ТІ-0000601 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 24.05.2011 року, в підтвердження чого долучено список згрупованих поштових відправлень № 532 від 20.06.2011р., витяг із журналу вихідної кореспонденції та повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про вручення 22.06.2011р. рекомендованої кореспонденції представнику ТОВ "Бучацька агропромислова компанія".

Отже, матеріалами справи доведено, що відповідачем надані транспортні послуги прийнято, проте оплату за них проведено частково, а саме: 21.06.2011 року в сумі 4393,15 грн. та 21.07.2011р. в сумі 3380 грн., що підтверджується банківськими виписками за 21.06.2011р. та за 20.07.2011р., у зв'язку з чим утворилася заборгованість в сумі 3420 грн.

З метою досудового вирішення спору позивачем на адресу відповідача направлялась претензія № 247/12 ю від 26.10.2012р. з вимогою про оплату за виконані перевезення на суму 3420 грн., яка останнім залишена без відповіді та задоволення. (описала тільки останню претензію)

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання, що виникають з договору або з інших підстав, визначених ст. 11 ЦК України, повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи зазначене, суд вважає доведеним зі сторони позивача, що всупереч згаданих приписів закону, положень укладеного між сторонами договору, відповідач прострочив та у повному обсязі не сплатив вартість наданих позивачем транспортних послуг на суму 3420 грн.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання (Постанова Верховного Суду України від 15.11.2010р. №4/720).

Позивачем належними доказами підтверджено допущене відповідачем прострочення виконання грошових зобов'язань перед позивачем, що дає правові підстави останньому застосувати до відповідача відповідальність, передбачену статтею 625 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги щодо стягнення 41 грн. 04 коп. - індексу інфляції нарахованих за період з вересня 2011р. по вересень 2012р., та 144 грн. 20 коп. - 3% річних за період з 21.07.2011р. по 14.12.2012р. правомірними.

Відповідач у поданій суду заяві (вх. № 6065 від 04.03.2013р.) позов про стягнення заборгованості на загальну суму 3605 грн. 24 коп., визнав повністю.

Відповідно до частин 5, 6 ст. 22 ГПК України відповідач має право визнати позов повністю або частково, а також має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати зустрічний позов. Господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

В свою чергу ч. 5 ст. 78 ГПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Розглянувши подану заяву відповідача про визнання позову у сукупності з іншими матеріалами справи, суд дійшов висновку, що визнання позову відповідачем заявленої до стягнення суми основного боргу не суперечить законодавству та не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, а тому суд приймає його як таке, що подане у відповідності до вимог ГПК України.

Статтею 4 3 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, а в силу приписів ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вищезазначене, оцінивши докази у їх сукупності, розглянувши усі обставини справи та враховуючи, що відповідач станом на день розгляду справи заявлену в позові суму заборгованості не погасив (належних доказів протилежного не представив), а тому позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бучацька агропромислова компанія", вул. Будного, 22, с. Петриків, Тернопільської області: 3420 грн. 00 коп. основного боргу, 41 грн. 04 коп. - втрат від інфляції, 144 грн. 20 коп. 3% річних підлягають задоволенню, як обґрунтовано заявлені позивачем та підтверджені поданими ним доказами і визнані у встановленому порядку відповідачем.

Із змісту ч.ч. 1, 2 статті 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи зазначене, беручи до уваги повне задоволення позовних вимог та те, що спір у справі виник з вини відповідача у зв'язку з неналежним виконанням ним умов Договору від 19.05.2011р., судовий збір у розмірі 1 720 грн. 50 коп., згідно ст. 49 ГПК України, суд покладає на відповідача у справі та він підлягає стягненню в користь позивача.

Приймаючи до уваги викладене, керуючись ст.ст. 22, 49, 75, 78, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бучацька агропромислова компанія", вул. Будного, 22, с. Петриків, Тернопільської області (код 34571618), на користь Публічного акціонерного товариства "Іскра", вул. Вулецька, 14, м. Львів (код 00214244) - 3420 (три тисячі чотириста двадцять) грн. 00 коп. основного боргу, 41 (сорок одну) грн. 04 коп. - втрат від інфляції, 144 (сто сорок чотири) грн. 20 коп. 3% річних, 1720 (одну тисячу сімсот двадцять) грн. 50 коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня підписання рішення, через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено та підписано 07.03.2013р.

Суддя В.Л. Гевко