Ухвала

від 16.09.2008 по справі 22-а-1160/08

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа 

№ 22-а-1160/08 р.                           Головуючий у першій

інстанції: Кожухар М.

Доповідач: Саприкіна І.В.

У Х  В А Л А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

       16

вересня 2008 року                                                                                               

м. Київ

Колегія суддів

Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого

судді:                                                       

Саприкіної І.В.,

суддів:                                                                             

Коваль М.П., Маслія В.І.,

при

секретарі:                                                                  Бадріашвілі

К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали апеляційної скарги Державної податкової інспекції у м.

Вінниці на постанову Господарського суду Вінницької області від 27.04.2007 року

по справі за  позовом  суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1до

Державної податкової інспекції Вінницької області про скасування податкових

повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

           ОСОБА_1.

як СПД звернувся до Господарського суду Вінницької області  з адмінпозовом до Державної податкової

інспекції Вінницької області про скасування податкових повідомлень - рішень.

Постановою Господарського суду Вінницької області від 27.04.2007 року

позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповілдач подав апеляційну скаргу, в якій просить

апеляційну інстанцію скасувати незаконну на їх думку постанову суду першої

інстанції та постановити нову, якою в задоволенні позову відмовити. В своїй

апеляційній скарзі апелянт посилається незаконність,

необ'єктивність та необґрунтованість рішення суду, порушення норм матеріального

права, що є підставою для скасування судового рішення.

          Заслухавши суддю-доповідача,

пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши

матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що

апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

           Господарський суд Вінницької області  в своєму рішенні прийшов до висновку про

наявність правових підстав для задоволення позову.

          Апеляційна інстанція повністю

погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

            Завданням адміністративного

судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів

юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів

державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових

осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на

основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1

ст. 2 КАС України).

 Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні

справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної

влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи

зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що

передбачені Конституцією та законами України.

 Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у м. Вінниці здійснено планову виїзну

документальну перевірку з питань своєчасності,

достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових

платежів) СПД ОСОБА_1. за період з

01.01.2005 р. по 30.06.2006 р., яка оформлена актом № 1742/17 від 06.10.2006 р.

На підставі

цього акту ДПІ у м. Вінниці та за наслідками апеляційного оскарження згідно з

підпунктом "б" п/п 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України від 21.12.2000

р. № 2181-Ш "Про порядок погашення

зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими

фондами" (далі -Закон № 2181-Ш) прийнято і надіслано позивачеві

аналогічні податкові повідомлення - рішення № 0023941721/0 від 06.10.2006 р.,

№0023941721/1 від 19.10.2006 р., 0023941721/2 від 17.11.2006 р., ^23941721/3

від 24.01.2007 р. про визначення на підставі пп. 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.4.4 п. 7.4

ст. 7 Закону .. іфаїни "Про податок на

додану вартість" (далі - Закон "Про ПДВ") та п. 17.1.3 ст. 17

Закону № 2181-Ш суми податкового зобов'язання з податку на додану

вартість в розмірі 2948 грн. (1965 грн. - основний платіж. 983 грн. - фінансові

санкції).

22.02.2007 р. відповідачем сформовано першу податкову

вимогу № 1/272 на сплату податкового боргу з податку на додану вартість, який

виник внаслідок визначення податкового зобов'язання -оскаржуваними податковими

повідомленнями-рішеннями в сумі 2934,54 грн. (1951,54 грн. - основний платіж,

983 грн. - фінансові санкції).

З акту перевірки

випливає, що позивач занизив податок на додану вартість шляхом включення до

податкового кредиту за листопад 2005 року суми ПДВ за податковою накладною №

041 від 25.11.2005 р., яка виписана Товариством з обмеженою відповідальністю

«Велмар», свідоцтво платника податку на додану вартість якого визнано недійсним

з моменту його видання.

У запереченнях

на позовну заяву відповідач також посилався на те, що згідно інформаційної

довідки ДШ у Солом'янському районі м. Києва від 06.10.2006 р. остання звітність

по ПДВ подана ТОВ «Велмар» за грудень 2003 р.

Виходячи з

положень п 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість"

від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (з подальшими змінами і доповненнями, далі -

Закон «Про ПДВ») податковий кредит це сума, на яку платник податку має право

зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим

Законом.

Підпунктом 7.4.1.

п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість"

встановлено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків,

сплачених ( нарахованих ) платником податків в звітному періоді у зв'язку з

придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових

витрат виробництва ( обороту ) і основних фондів або нематеріальних активів, що

підлягають амортизації.

Судова колегія

приходить до аналогічного з судом першої інстанції висновку, що до складу

податкового кредиту звітного періоду відносяться суми податку, сплачені в ціні товару при їх придбанні, якщо платник податку мав

підстави включити витрати на придбання товару до складу валових витрат

відповідно до вимог ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

При цьому для вказаного віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні

товару, до податкового кредиту платника податку, який придбав зазначений товар,

Законом «Про ПДВ» не передбачено умов про сплату цих сум до бюджету. Статтею 7

зазначеного Закону передбачено лише обов'язок платника податку надати покупцю

податкову накладну, а у разі імпорту товарів на митну територію України

документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту вважається

вантажна митна декларація, яка підтверджує сплату податку на додану вартість.

Якщо контрагент

не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне

.відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена

обставина не є підставою для позбавлення  

платника   податку   права  

на   податковий   кредит,  

що   підтверджений   відповідними документами.

Таким чином,

право на податковий кредит виникає у платника ПДВ на підставі податкової

накладної, складеної особою, зареєстрованою

як платник податку у порядку, передбаченому статтею 9 Закону "Про ПДВ".

Виходячи з

пункту 9.3 статті 9 Закону «Про ПДВ», особи, які підпадають під визначення

платників податку згідно зі статтею 2 цього Закону, зобов'язані зареєструватися

як платники податку в органі державної податкової служби за місцем їх

знаходження.

По видатковій накладній № 041 від 25.11.2005 р. СПД

ОСОБА_1придбав у ТОВ «Велмар» ячмінь на 11788,2 грн. (у тому рахунку ПДВ -

1964,87 грн.), оплативши його готівкою, що підтверджується квитанцією до

прибуткового касового ордера № 041 від 25.11.2005 р., та отримавши від продавця

податкову накладну № 041 від 25.11.2005 р.

Відповідно до п 9.8 ст. 9 Закону «Про ПДВ», п. 25

Положення про Реєстр платників податку на додану вартість (далі - Положення),

затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України 01.03.2000 N 79, зареєстрованого в

Міністерстві юстиції України 3 квітня 2000 р. за № 208/4429, реєстрація

платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання, яка відбувається

у випадках, якщо:

а)  платник податку, який до місяця, в якому

подається заява про анулювання реєстрації, є зареєстрованим

згідно з положеннями підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону більше

двадцяти чотирьох календарних місяців, включаючи місяць реєстрації, та

має за останні дванадцять поточних календарних місяців обсяги оподатковуваних

операцій, менші за визначені зазначеним підпунктом;

б) ліквідаційна комісія платника податку,

оголошеного банкрутом, закінчує роботу або платник податку ліквідується за

власним бажанням чи за рішенням суду (фізична особа позбувається статусу

суб'єкта господарювання);

в) особа, зареєстрована як платник податку,

реєструється як платник єдиного податку або стає суб'єктом інших спрощених

систем оподаткування, які визначають особливий порядок нарахування чи сплати

податку на додану вартість, відмінний від тих, що встановлені цим Законом, чи

звільняють таку особу від сплати цього податку за рішенням суду або з будь-яких

інших причин;

г)  зареєстрована як платник податку особа обирає

відповідно до цього Закону спеціальний режим оподаткування за ставками, іншими,

ніж зазначені у статті 6 та статті 8-1 цього Закону;

г) особа, зареєстрована як платник

податку, не надає податковому органу декларації з цього податку протягом

дванадцяти послідовних податкових місяців або подає таку декларацію (податковий

розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність оподатковуваних поставок

протягом такого періоду, а також у випадках, визначених законодавством стосовно

порядку реєстрації суб'єктів господарювання.

Як вбачається з акту № 2736, затвердженого начальником ДПІ у Солом'янському

районі м. Києва 29.05.2006 р., реєстрацію

платника податку на додану вартість ТОВ «Велмар» (свідоцтво платника ПДВ №

36082441 від 01.08.2003 р.) анульовано на підставі п.2 ст. 38 Закону України

«Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», п. 17 ч.

1 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», ст.ст. 58,

239, 247 Господарського кодексу України.

Проте правомірно зазначено судом

першої інстанції, ні одна з названих норм законодавства не передбачає

анулювання реєстрації платника ПДВ та не містить підстав такого анулювання.

Рішення Солом'янського суду м. Києва від 04.03.2005 р. про визнання

недійсними свідоцтва про державну

реєстрацію та свідоцтва платника ПДВ ТОВ «Велмар», на яке посилається

податковий орган в акті № 2736, виходячи з п 9.8 ст. 9 Закону «Про ПДВ»

та п. 25 Положення, не є підставою для анулювання реєстрації платника ПДВ.

Апеляційна інстанція приходить до висновку, що це не може бути підставою

для скасування (припинення) державної реєстрації суб'єкта господарювання, а

скасування державної реєстрації, у свою чергу, є підставою для здійснення

заходів щодо ліквідації суб'єкта господарювання (ч. 15 ст. 58 Господарського

кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 59 Господарського кодексу України суб'єкт

господарювання є ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про

припинення його діяльності, який вноситься після затвердження ліквідаційного

балансу відповідно до вимог цього кодексу.

Крім того, акт анулювання реєстрації платника ПДВ ТОВ

«Велмар», як вже зазначено вище, затверджений 29.05.2006 р.

Відповідно до п. 25.2.2 Положення (у редакції, що діяла на час затвердження

зазначеного акту) дата затвердження акта про анулювання реєстрації платника

податку на додану вартість уважається днем прийняття рішення про анулювання

реєстрації платника податку на додану вартість.

Пунктом 25.3

Положення встановлено, що за 

наявності   підстав    для   

анулювання   реєстрації платника

податку на додану вартість орган державної податкової служби здійснює таке

анулювання:

на дату подання

заяви або затвердження акта про анулювання реєстрації, якщо не визначений

граничний термін дії Свідоцтва або дата втрати особою статусу платника податку

на додану вартість, або коли є підстави для анулювання до закінчення терміну

дії Свідоцтва;

на дату

закінчення терміну дії Свідоцтва, за день до втрати особою статусу платника

податку на додану вартість, на дату прийняття рішення чи події в інших

випадках.

При анулюванні

реєстрації останнім податковим періодом уважається період, який розпочинається

від дня, наступного за останнім днем попереднього податкового періоду, та

закінчується днем такого анулювання.

У разі

анулювання реєстрації платник податку позбавляється права на нарахування

податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування, але у строки,

визначені законом, є зобов'язаним погасити суму податкових зобов'язань

або податкового боргу з цього податку, що виникли до такого анулювання, за їх

наявності, незалежно від того, чи буде така особа залишатися зареєстрованою як

платник цього податку на дату сплати такої суми податку, чи ні.

Таким чином,

судова колегія приходить до аналогічного з судом першої інстанції висновку, що

навіть за підстав подальшого анулювання реєстрації платника ПДВ, на час продажу

позивачу товару та видачі йому податкової накладної № 041 від 25.11.2005 р. ТОВ

«Велмар» мав статус платника податку на додану вартість зі всіма притаманними

такому статусу правами і обов'язками. Подальше анулювання його реєстрації як

платника ПДВ не позбавляє позивача права на податковий

кредит, що виникло на підставі положень Закону «Про ПДВ» та податкової

накладної № 041 від 25.11.2005 р.

За таких обставин, висновки акту перевірки не відповідають дійсним

обставинам справи, тому спірне податкове повідомлення-рішення не підлягає

скасуванню.

З наведеного

можна зробити висновок, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні

вимоги.

            Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у

справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних

повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на

підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та

законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження

надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення

для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)

добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом,

запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням

необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод

та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9)

з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно,

тобто протягом розумного строку.

             Також, відповідно до положень ч. 2 ст. 71 КАС

України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи

бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування

правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача,

якщо він заперечує проти адміністративного позову. У відповідності до наведених

вимог податкова інспекція як суб'єкт владних повноважень довела правомірність прийнятого

нею рішення, на підставі якого заявлено позов, а отже воно не підлягає

скасуванню.                   

            Відповідно до ст. 200 КАС України,

суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -

без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини

справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і

процесуального права.

  Проаналізувавши матеріали справи, доводи

апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції

правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням

норм  матеріального та процесуального

права. Встановлено, що висновки податкового

органу про порушення позивачем податкового законодавства шляхом

віднесення до податкового кредиту суми ПДВ за податковою накладною № 041 від

25.11.2005 р. є помилковими, а отже, позовні вимоги про скасування оскаржуваних

податкових повідомлень-рішень та першої податкової вимоги про сплату

податкового боргу, що виник внаслідок прийняття відповідачем цих податкових

повідомлень-рішень, підлягають задоволенню.

А тому,

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.

Вінниці на постанову Господарського суду Вінницької області від 27.04.2007 року

по справі за  позовом  суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1до

Державної податкової інспекції Вінницької області про скасування податкових

повідомлень - рішень, необхідно залишити без задоволення, а постанову

суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.

2, 198, 200, 205, 206 КАС України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

В задоволенні апеляційної скарги Державній податковій інспекції у м.

Вінниці - відмовити.

Постанову

Господарського суду Вінницької області від 27.04.2007 року - залишити без

змін.

Ухвала набирає

законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного

місяця шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого

адміністративного суду України.

Головуючий суддя:              

Судді: