Ухвала

від 28.02.2013 по справі 2а-1715/12/0970

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2013 року Справа № 175173

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Затолочного В.С.,

суддів Старунського Д.М., Качмара В.Я.,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Державної податкової служби на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.10.2012 року у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства «Івано-Франківський птахокомбінат» до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Відкрите акціонерне товариство (надалі - Позивач, ВАТ) «Івано-Франківський птахокомбінат» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції (надалі - ДПІ) у м. Івано-Франківську Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000052204 та № 0000062204 від 11.06.2012 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржені податкові повідомлення-рішення прийнято ДПІ на підставі акту перевірки, висновки якого ґрунтуються на безпідставних припущеннях контролюючого органу про те, що договори, укладені з ТОВ «Компанія «ТПВ» та ТОВ «Варра Трейд» є нікчемними, оскільки господарські операції на їх виконання реально не відбувались. Однак вказані висновки податкового органу, на думку Позивача, не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки факт виконання вказаних договорів та здійснення господарських операцій підтверджується належним чином оформленими документами бухгалтерського та податкового обліку, що було підставою для віднесення сплачених за товар по даних договорах сум податку на додану вартість (далі - ПДВ) в розмірі 72013 грн. до складу податкового кредиту.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.10.2012 року позов задоволено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що досліджені первинні документи в їх сукупності свідчать про реальність виконання укладених між Позивачем та ТОВ «Варра Трейд» і ТОВ «ТПВ» договорів купівлі-продажу та здійснення господарських операцій по них, оскільки вони спричинили реальну зміну майнового стану позивача, та, як наслідок, правомірність віднесення позивачем сум ПДВ до податкового кредиту.

Постанову суду першої інстанції оскаржила ДПІ, подавши на неї апеляційну скаргу.

Відповідач зазначає, що не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що постанова підлягає скасуванню із винесенням нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

Звертає увагу на те, що матеріалами справи встановлено відсутність реальної поставки товарів контрагентами Позивача ТОВ «Варра Трейд» і ТОВ «ТПВ», внаслідок чого ВАТ безпідставно сформувало податковий кредит.

Сторони правом на участь у судовому засіданні не скористалися, у зв'язку з чим справа розглядалася в порядку письмового провадження.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

ВАТ «Івано-Франківський птахокомбінат» зареєстровано 14.07.1994 року Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради, воно є платником податку на додану вартість.

ДПІ проведено виїзну планову перевірку Позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року.

За наслідками перевірки складено акт № 3264/22-4/05501072 від 23.05.2012 року, у висновку якого зазначено про встановлення порушення Позивачем, зокрема, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), і донараховано податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 60305,00 грн., в т.ч. за жовтень 2011 року в сумі 28340,00 грн., за листопад 2011 року в сумі 31965,00 грн., та зменшено від'ємне значення, яке переноситься до наступного податкового періоду за грудень 2011 року в сумі 10343,00 грн., внаслідок порушень, вказаних в п. 3.2.2 р. 3.2 акту.

На підставі акту вказаної виїзної планової перевірки Позивача ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.06.2012 року за № 0000052204, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 75528 грн. 75 коп., в тому числі за основним платежем - 60423 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 15105 грн. 75 коп., та податкове повідомлення-рішення від 11.06.2012 року за № 0000062204, яким Позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2011 року в розмірі 10343 грн. 00 коп.

Правильно та повно встановивши обставини справи, суд першої інстанції вірно застосував відповідні їм норми матеріального права.

Так, згідно з пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання товарів та послуг, які відповідно до п. 185.1 ст. 185 цього Кодексу є об'єктом оподаткування ПДВ.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (абз. 2).

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Пунктом 201.1 статті 201 ПК України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка, як встановлено п. 201.10 цієї ж статті, є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п.198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

На підставі зазначених норм суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що підставою для формування податкового кредиту, є саме наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, та здійснення господарських операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності з метою досягнення господарської мети, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.

Із матеріалів справи вбачається, що Позивачем віднесено до податкового кредиту суми ПДВ, нараховані (сплачені) на користь ТОВ «Варра Трейд» згідно податкових накладних, виданих Позивачу на підтвердження господарських операцій по договору купівлі-продажу № 230201 від 23.02.2011 року, та на користь ТОВ «ТПВ» згідно податкових накладних, виданих Позивачу на підтвердження господарських операцій на виконання договору купівлі-продажу № 22/09/01 від 22.09.2011 року.

Вказані вище податкові накладні підписані уповноваженими особами та скріплені печатками ТОВ «ТПВ» та ТОВ «Варра Трейд» і містять всі необхідні реквізити, передбачені п. 201.1 ст. 201 ПК України, наказом ДПА України від 21.12.2010 року № 969 «Про затвердження форми Податкової накладної та порядку її заповнення».

Згідно з ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу (надалі - ГК) України господарська діяльність - це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Статтею 67 ГК України передбачено, що відносини між підприємствами здійснюються на підставі договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу (надалі - ЦК) України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зазначене положення відображає один з найважливіших принципів договірного регулювання суспільних відносин - принцип свободи договору.

У відповідності до приписів ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Судом першої інстанції встановлено, що між ВАТ та ТОВ «Варра Трейд» було укладено договір купівлі-продажу № 230201 від 23.02.2011 року, відповідно до якого ТОВ «Варра Трейд» зобов'язувалось продати, а ВАТ купити продукцію, конкретна кількість, асортимент та ціна якої вказується в товаросупровідних документах на кожну партію продукції. Також сторонами даного Договору домовлено про те, що товар постачається на умовах EXW склад продавця згідно Інкотермс 2000.

Також судом встановлено, що між ВАТ та ТОВ «ТПВ» було укладено договір купівлі-продажу № 22/09/01 від 22.09.2011 року, відповідно до якого ТОВ «ТПВ» зобов'язувалось продати, а ВАТ купити продукцію, конкретна кількість, асортимент та ціна якої вказується в товаросупровідних документах на кожну партію продукції. Також сторонами даного Договору домовлено про те, що товар постачається на умовах EXW склад продавця згідно Інкотермс 2000.

Відповідно до Інкотермс 2000 поставка на умовах «франко-завод» EXW означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання щодо поставки в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому місці (наприклад, на заводі, складі і т. ін.), без здійснення митного очищення товару для експорту та завантаження його на будь-який приймаючий засіб.

Як вбачається зі змісту вищевказаних договорів, вони вчинені в письмовій формі, підписані представниками ВАТ та ТОВ «Варра Трейд» і ТОВ «ТПВ», скріплені їх печатками, а, отже, є укладеними, і відповідно до ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 626 ЦК України встановлюють для сторін права та обов'язки, що з них випливають. Будь-яких доказів підписання вищевказаних договорів невстановленими особами, скріплення їх підробленими печатками, чи інших даних, які б викликали сумнів в їх достовірності, Відповідач суду відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України нене надав.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

При цьому факт передачі, оплати товару може бути доказаний податковими, бухгалтерськими та іншими документами первинного обліку.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

За визначенням, наведеним у ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерським обліком є процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

У відповідності до ч. 2 ст. 3 вищевказаного Закону фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього ж Закону передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1195 року № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Факт приймання-передачі товару по Договору купівлі-продажу № 230201 від 23.02.2011 року підтверджується поданими Позивачем видатковими накладними на суму 213154,30 грн., в тому числі ПДВ -35525,72 грн., довіреністю на отримання ПК № 235 від 21.09.2011 року.

Факт приймання-передачі товару по Договору купівлі-продажу № 22/09/01 від 22.09.2011 року підтверджується поданими Позивачем видатковими накладними на суму 218922,52 грн., в тому числі ПДВ -36487,07 грн., довіреностями, копією витягу з журналу видачі довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Для підтвердження інформації, яка зазначена в первинних документах, судом першої інстанції було допитано свідка ОСОБА_1, який підтвердив належність йому підпису на податкових накладних та отримання продукції на складі ТОВ «Варра Трейд» та ТОВ «ТПВ» в місті Чернівці через їх представника.

В підтвердження обставин щодо реальності виконання вказаних господарських операцій Позивачем також подано суду копії подорожніх листів вантажного автомобіля, копії фіскальних чеків на оплату пального та звітів про використання коштів, виданих на відрядження або на звіт, копії договорів про повну матеріальну відповідальність осіб відповідальних за експедирування та збереження товару, копії свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів та тимчасових реєстраційних талонів, якими здійснювалось перевезення товару, копії ветеринарних свідоцтв, копії висновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи та експертні висновки.

Судом обґрунтовано відкинуті заперечення Відповідача про те, що вказані вище документи не можуть бути взяти до уваги як докази в підтвердження реальності господарських операцій, з посиланням на те, що з них вбачається отримання товару в м. Чернівці, тоді як місцезнаходженням контрагентів позивача: ТОВ «Варра Трейд» та ТОВ «ТПВ» є місто Одеса, оскільки вони зроблені без врахуванням умов договорів купівлі-продажу, укладених між вказаними суб'єктами господарювання, п. 3.1 яких передбачено поставку на умовах EXW склад продавця згідно Інкотермс 2000.

Відповідачем не подано суду жодних доказів в спростування вказаних обставин, зокрема, в заперечення реальності передачі та отримання Позивачем товару від вказаних вище контрагентів за вказаними адресами. Сумніви щодо достовірності вказаних документів, не були всупереч нормі ч. 2 ст. 71 КАС України підкріплені жодними належними та допустимими доказами, які б свідчили про вказані обставини, а ґрунтуються лише на припущеннях щодо фіктивності господарських операціях внаслідок нікчемності правочинів, укладених між контрагентами позивача та їх контрагентами, викладених в актах податкових органів про неможливість проведення зустрічних перевірок вказаних платників податків. Також слід зазначити, що можливість здійснення суб'єктами господарювання господарської діяльності не за місцем своєї реєстрації ґрунтується на встановлених ст. 6 ГК України, ст.ст. 6, 627 ЦК України свободі підприємницької діяльності та вільного руху капіталів, товару, послуг на території України та свободі договору.

У відповідності до ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Як вбачається з копій відомостей операцій по рахунку № 631 - розрахунок з вітчизняними постачальниками, за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року ВАТ перерахувало кошти за поставлений йому товар по вищевказаних видаткових накладних, а саме: ТОВ «Варра Трейд» - 213154,30 грн., та ТОВ «ТПВ» - 218922,52 грн.

В підтвердження факту використання отриманого від ТОВ «Варра Трейд» та ТОВ «ТПВ» товару в своїй господарській діяльності, визначеній статутом даного Товариства, Позивачем надано суду копію термінового звіту про використання промислової продукції (товарів, послуг) за видами за 2011 рік, копії накладних на внутрішні переміщення сировини (продукції), комерційні пропозиції Позивача щодо відпуску власної продукції, копію витягу зі статуту товариства.

Судом першої інстанції враховано, що відповідачем відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України не подано суду доказів, які б вказували на недостовірність чи фальшивість вказаних документів або їх невідповідність нормативно-правовим актам.

На час проведення вищевказаних господарських операцій ТОВ «Варра Трейд» та ТОВ «ТПВ» мали відповідну господарську правосуб'єктність: в установленому законом порядку зареєстровані як суб'єкт господарювання - юридичні особи, що підтверджується копіями свідоцтв про державну реєстрацію, довідками Головного управління статистики в Одеській області та копією виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, взяті на облік в ДПІ у Приморському районі Одеської області як платники податку на додану вартість, що підтверджується копіями свідоцтв. Доказів анулювання їх свідоцтв як платників податку на додану вартість на час здійснення ними спірних господарських операцій та видачі податкових накладних за 2011 рік, припинення вказаних юридичних осіб, існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, Відповідачем суду відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України не подано.

Податковий орган не подав жодних доказів на підтвердження того, що Позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача. Також не доведено та не надано доказів, які б свідчили про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої Позивачем податкової вигоди - безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього,нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Таким чином, згідно з нормами п.п. 201.1, 201.4 ст. 201 ПК України ТОВ «Варра Трейд» та ТОВ «ТПВ» вправі були виписати Позивачу видаткові накладні, вище досліджені судом, які є підставами згідно вказаних норм ПК України для віднесення позивачем відповідних сум ПДВ до податкового кредиту за лютий, липень-грудень 2011 року.

Судом першої інстанції враховано, що аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 10.01.2012 у справі № К/9991/81953/11.

Тому є правомірним висновок суду першої інстанції про те, що чинне законодавство не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит відвід дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Також суд, виносячи оскаржуване Відповідачем рішення, обґрунтовано послався на правову позицію Верховного суду України в аналогічній справі, викладену у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі № 21-573во10. Згідно даних рішень судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Крім того, судом першої інстанції враховано і правову позицію Вищого адміністративного суду в аналогічній справі, викладену в ухвалі від 29.03.2012 у справі № К/9991/1617/11, відповідно до якої, несплата продавцем або його контрагентами ПДВ до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку.

Крім того, таке розуміння спірних правовідносин узгоджуються із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (2007 рік, заява N 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), рішення у яких відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права. Зокрема, у рішеннях у вказаних справах, Європейський Суд з прав людини зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. При цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати. Також, на думку Європейського Суду, такі вимоги порушують справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Попри це, суд першої інстанції додатково дослідив обставини щодо декларування Позивачем та його контрагентом грошових зобов'язань з ПДВ за спірний період 2011 року. З наданих Відповідачем копій податкових декларацій позивача за 2011 рік вбачається декларування Позивачем грошових зобов'язань з ПДВ по операціях, здійснених з ТОВ «Варра Трейд» та ТОВ «ТПВ». Окрім цього, в акті перевірки Позивача від 23.05.2012 року Відповідач зазначив про те, що ТОВ «Варра Трейд» було надано податкові декларації з ПДВ за січень-грудень 2011 року, якими задекларовано податкові зобов'язання по реалізації продукції ВАТ «Івано-Франківський птахокомбінат». ТОВ «ТПВ» подано податкові декларації з ПДВ від 20.12.2011 року № 273582 з додатком 5 та від 20.01.2012 року № 9014115318 з додатком 5. Розбіжностей між задекларованими Позивачем сумами податкового кредиту та сумами податкових зобов'язань ТОВ «Варра Трейд» та ТОВ «ТПВ» перевіркою не встановлено, а вході розгляду справи таких доказів Відповідачем суду не подано.

Тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що досліджені первинні документи в їх сукупності відповідно до вимог ст. 86 КАС України свідчать про реальність виконання укладених між Позивачем та ТОВ «Варра Трейд» і ТОВ «ТПВ» договорів купівлі-продажу та здійснення господарських операцій по них, оскільки вони спричинили реальну зміну майнового стану позивача, та, як наслідок, правомірність віднесення позивачем сум ПДВ до податкового кредиту.

Суд врахував, що фактично, як вбачається з акта перевірки від 23.05.2012 року, підставою для висновку Відповідача про донарахування Позивачу податку на додану вартість за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року в сумі 60305,00 грн. та зменшення від'ємного значення, яке переноситься до наступного періоду за грудень 2011 року в сумі 10343,00 грн. є: акт від 13.04.2012 року № 161/23-513/37549344 ДПІ у Приморському районі м. Одеси «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта ТОВ «Компанія ТВП» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період листопад-грудень 2011 року» і акт від 24.02.2012 року № 527/23-5/36611932 ДПІ у Приморському районі м. Одеси «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Варра Трейд» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період січень-грудень 2011 року.

Зокрема, згідно вказаного акту від 23.05.2012 року ТОВ «Компанія ТПВ» за юридичною адресою не знаходиться, основних засобів ведення фінансово-господарської діяльності, а саме: складських, виробничих приміщень, наявності транспортних засобів, фактичних трудових ресурсів не встановлено, а укладені з постачальниками даного підприємства: ТОВ «ТРІАЛ-М», ТОВ «КТП ТЕКО» (за фактом здійснення фіктивного підприємництва порушено кримінальну справу), ТОВ «УКР БУД СЕРВІС», ТОВ «Фортуна Лайн», ТОВ «Рангіроа», ПП «Світ Бабулєс» (за фактом здійснення фіктивного підприємництва порушено кримінальну справу) договори мають ознаки нікчемності.

Аналогічно у акті від 24.02.2012 року зазначено, що ТОВ «Варра Трейд» за юридичною адресою не знаходиться, основних засобів ведення фінансово-господарської діяльності, а саме: складських, виробничих приміщень, наявності транспортних засобів, фактичних трудових ресурсів не встановлено, а тому фінансово-господарські взаємовідносини між вказаним суб'єктом господарювання та його контрагентами-покупцями та контрагентами-постачальниками є фіктивними правочинами.

Однак дані висновки є формальними, оскільки ґрунтуються не на первинних документах та результатах співставлення даних бухгалтерського і податкового обліку, як це передбачено п. 73.5 ст. 73 ПК України та Порядком проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 27.12.2010 року № 1232, а на неможливості проведення самої звірки та інших обставинах, які не мають безпосереднього значення для формування податкових зобов'язань та податкового кредиту позивачем, оскільки при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Вказане підтверджується правовою позицією Верховного Суду України у подібних правовідносинах, викладеній в постанові від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10, в якій зазначено, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

За таких обставин є безпідставним висновок Відповідача, зроблений в акті перевірки, про те, що укладені між Позивачем та ТОВ «Компанія ТПВ», ТОВ «Варра Трейд» договори є фіктивними правочинами, оскільки вчинені без наміру створення правових наслідків.

При цьому, судом слушно зазначено, що відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

Зокрема, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України). Тобто неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили. За відсутності вказаних фактів, правочин є правомірним, і його дійсність не може ставитись під сумнів.

Відповідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

Суд правильно послався на Постанову Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», якою розтлумачено, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Відповідно до ч. 1 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що фіктивний правочин визнається судом недійсним.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 року № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

В акті перевірки Відповідачем зроблено висновок про недійсність правочинів - договорів-договорів купівлі-продажу, укладених між Позивачем та ТОВ «ТПВ» та ТОВ «Варра Трейд» в 2011 році, оскільки вони не спричиняють реального настання правових наслідків, суперечить інтересам держави та суспільства. Тобто, в даному випадку відповідач посилається саме на оспорювані обставини (відсутність наміру на створення правових наслідків, невідповідність правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам), які не є законодавчими підставами для визнання правочину нікчемним, проте згідно з ч. 1, ч. 5 ст. 203, ч. 1 і ч. 3 ст. 215, ч. 3 ст. 228, ст. 234 ЦК України та ст. 207 ГК України можуть бути підставами для визнання судом правочину (господарського зобов'язання) недійсним. Однак, Відповідач не надав суду доказів наявності відповідних судових рішень про визнання вказаних Договорів недійсними (фіктивними) з огляду, як пояснив представник відповідача, на їх відсутність.

В той же час, вказані правочини не визнаються законом нікчемними, їх зміст не суперечить національному законодавству, цивільний оборот предметів договору не заборонений та не обмежений в Україні, а самі по собі такі договори (окремі положення) не порушують публічний порядок, і зокрема не змінюють правил оподаткування і не спрямовані на ухилення від сплати податків. Аргументованих доводів і доказів, які б достовірно підтверджували наявність на час прийняття оскаржуваного рішення та в ході розгляду справи, завідомо умисної мети і факту спрямованості сторін договорів купівлі-продажу на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, з чим ч. 1 ст. 228 ЦК України пов'язує визначення порушення публічного порядку, відповідач суду не подав, у зв'язку з чим немає підстав вважати вказані правочини нікчемними згідно з ч. 2 ст. 228 ЦК України.

Судом першої інстанції обґрунтовано взято до уваги, що викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення Позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228, 234 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

З аналізу положень ПК України вбачається, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства тата не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

У п. 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 року № 984 передбачено, що у висновку акта документальної перевірки зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень. Всупереч наведеній нормі, відповідач досліджував дійсність правочинів, тобто фактично контролював дотримання платником податків цивільного законодавства, на що податковий орган не уповноважений законом.

Відповідно до п. 6 розділу ІІ цього ж Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В силу приписів п. 83.1 ст. 83 ПК України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Отже до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобов'язання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Тому недоліки, які на думку ДПІ мали місце під час укладення та виконання договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Аналогічне тлумачення повноважень органів державної податкової служби наведене в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011 року.

Встановлені судом першої інстанції обставини щодо реальності господарських операцій, а також відповідність виписаних податкових накладних вимогам, визначеним ст. 201 ПК України, підтверджують виникнення у Позивача права на податковий кредит, а тому віднесення Позивачем нарахованого ПДВ згідно отриманих від ТОВ «ТПВ» та ТОВ «Варра Трейд» податкових накладних на загальну суму 72013,00 грн. до податкового кредиту відповідних звітних податкових періодів в 2011 року є правомірним.

Також не відповідають закону і висновки податкового органу про порушення позивачем п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.11 ст. 201 ПК України, за результатами яких Позивачу донараховано податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 60305,00 грн. в т.ч. за жовтень 2011 року в сумі 28340,00 грн., за листопад 2011 року в сумі 31965,00 грн. та зменшено від'ємне значення, яке переноситься до наступного податкового періоду за грудень 2011 року в сумі 10343,00 грн.

Тому суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції відповідає обставинам справи, наявним в ній доказам, прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для її скасування колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.10.2012 року у справі № 2а-1715/12/0970 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В.С. Затолочний

Судді Д.М. Старунський

В.Я. Качмар