Ухвала

від 20.02.2013 по справі 2-а/1570/4725/11

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2013 р.Справа № 2-а/1570/4725/11

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Левчук О. А.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Приморському районі м.Одеси на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2011 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітек-Фарм» до Державної податкової інспекції в Приморському районі м.Одеси про скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В:

23.06.2011 року ТОВ «Вітек-Фарм» звернулося до окружного суду із позовом до ДПІ в Приморському районі м.Одеси про скасування податкового повідомлення - рішення №0001012350/0 від 24.05.2011 року, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість на суму 96 285 грн.

Свої позовні вимоги позивач обгрунтовував тим, що податковим органом при проведенні документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань підтвердження господарських відносин з ПП «ОТГ-ГРУП» за січень 2011 року були зроблені помилкові та безпідставні висновки про порушення підприємством норм податкового законодавства, які, в свою чергу, базуються лише тільки на тому, що договір між позивачем та ПП «ОТГ-ГРУП» був укладений без мети настання реальних наслідків, тобто є нікчемним. Однак, ці висновки податкового органу не відповідають дійсності, оскільки визнання недійсними або нікчемними правочинів не входить до компетенції ДПІ і Закон України «Про державну податкову службу в Україні» не передбачає завдань та функцій органів ДПС щодо оцінки можливості суб'єктів господарювання здійснювати підприємницьку діяльність. Також, позивач зазначає, що відповідачем не наведено конкретної норми закону, рішення суду, згідно яких договір укладений між позивачем та ПП «ОТГ-ГРУП» є недійсним або нікчемним.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2011 року адміністративний позов ТОВ «Вітек-Фарм» задоволено в повному обсязі. Скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в Приморському районі м.Одеси №0001012350/0 від 24.05.2011 року.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник ДПІ в Приморському районі м.Одеси 20.10.2011 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми процесуального та матеріального права та просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14.10.2011 року, прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ТОВ «Вітек-Фарм» відмовити.

Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю та /або неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, сповіщених належним чином про дату, час і місце судового розгляду.

Заслухавши суддю - доповідача, та перевіривши матеріали і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ТОВ «Вітек-Фарм» зареєстровано виконавчим комітетом Одеської міської ради 25.09.2001 року, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи (т.1, а.с.23 ).

01.10.2001 року позивача взято на податковий облік в органах державної податкової служби за №6498, та станом на момент розгляду справи підприємство перебуває на обліку в ДПІ в Приморському районі м.Одеси (т.1, а.с.67 ).

У період, за який проводилась перевірка, ТОВ «Вітек-Фарм» було зареєстроване, зокрема, і платником ПДВ (т.1, а.с.28 ).

В травні 2011 року, на підставі наказу начальника ДПІ в Приморському районі м.Одеси від 05.05.2011р. №1409, та згідно із п.79.2 ст.79 ПК України, уповноваженими особами ДПІ в Приморському районі м.Одеси була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Вітек-Фарм» (код ЄДРПОУ 31689928 ) з питань правових взаємовідносин з ПП «ОТГ-Груп» за період січень 2011 року (т.1 а.с.65,66 ).

За результатами вказаної перевірки працівниками ДПІ 10.05.2011 року було складено акт №2749/23-513, яким встановлено порушення позивачем приписів ч.1,5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.ст.216,228 ЦК України, та вимог п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4., п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в зв'язку із чим, підприємство занизило сплату податку на додану вартість за січень 2011 року на суму 96285 грн. (т.1 а.с.66-73 ).

Не погодившись із зазначеним актом перевірки, ТОВ «Вітек-Фарм» 18.05.2011р. направило на адресу податкового органу свої письмові заперечення, за результатами розгляду яких, ДПІ надала відповідь від 31.05.2011 року, в якій повідомила, що вважає заперечення позивача несуттєвими та такими, що не можуть бути враховані при винесенні рішення за вищевказаним актом (т.1 а.с.77 ).

В подальшому, на підставі вказаного акту перевірки, ДПІ в Приморському районі м.Одеси винесено податкове повідомлення-рішення №00010/2350/0 від 24.05.2011 року, яким збільшено ТОВ «Вітек-Фарм» суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 96 285 грн., у зв'язку з тим, що угода між ТОВ «ВІТЕК-ФАРМ» та ПП «ОТГ-Груп» є нікчемною (т.1 а.с.79 ).

Проте, принципово не погоджуючись з вказаним рішенням податкового органу, позивач оскаржив його до суду.

Вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції виходив з того, що зазначені акті перевірки висновки перевіряючих щодо нікчемності угоди між ТОВ «Вітек-Фарм» та ПП «ОТГ-Груп» є необґрунтованими та передчасними, а оскаржуване рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню у зв'язку з тим, що воно винесене безпідставно, необґрунтовано та без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції і вважає їх обґрунтованими та заснованими на законі, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Розділом V Податкового кодексу України регулюється порядок обчислення та сплати податку, у тому числі питання формування податкового кредиту, дати його виникнення та умов нарахування.

Відповідно до п.п.198.1., 198.2 ст.198 Податкового кодексу України , право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення ) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності ); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Підпунктом 198.3. ст.198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті ) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням ) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи ), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

А у відповідності до приписів п.п.200.1, 200.2, 200.3 ст.200 Податкового кодексу України , сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п.200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п.200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу ), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно із вимогами п.п.200.6- 200.8 ст.200 ПК України , платник податку може прийняти самостійно рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов'язань з цього податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів, за наявності умов, передбачених п.200.4 цієї статті. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за результатами звітного (податкового ) періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. У разі прийняття такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних звітних (податкових ) періодів. Платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, а також оригінали митних декларацій (примірників декларанта ), що підтверджують вивезення товарів (супутніх послуг ) за межі митної території України.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що 21.02.2011 року ТОВ «ВІТЕК-ФАРМ» подало до ДПІ в Приморському районі м.Одеси декларацію з податку на додану вартість за січень 2011 року (а.с.59-60, т.1 ).

У зв'язку із подачею даної декларації, посадовими особами ДПІ в Приморському районі м.Одеси було проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ВІТЕК-ФАРМ» (код ЄДРПОУ 31689928 ) з питань правових відносин з ПП «ОТГ-ГРУП» (код за ЄДРПОУ 37351695 ) за період січень 2011 року, за результатами якої складено акт №2749/23-513 від 10.05.2011 року.

В даному акті перевірки №2749/23-513 від 10.05.2011р. зазначено, що згідно договору купівлі-продажу №11291 від 29.11.2010 року ПП «ОТГ-ГРУП» (Продавець) зобов'язується передати товари ТОВ «ВІТЕК-ФАРМ» (Покупцю), а останній зобов'язується прийняти його та оплатити згідно виставлених рахунків та видаткових накладних, у яких визначені асортимент, кількість та ціни кожної поставки.

Також, в акті вказано, що перевіркою ДПІ в Приморському районі м.Одеси встановлено, що ПП «ОТГ-ГРУП» мало взаємовідносини з ПП «АГРОТЕКО», по якому, в свою чергу, складено акт «нікчеми» від 18.03.2011р. №1114, яке у січні 2011 року мало правові відносини з ПП «СОФІТЕК ПЛЮС» (згідно бази даних АІС «РПП» станом на дату складання акту має стан « 9» - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням ). В ході проведення аналізу наданої до ДПІ податкової звітності з ПДВ, матеріалів зустрічних перевірок, автоматизованої інформаційної системи податкового органу АІС «Журнал звірки податкових зобов'язань в розрізі контрагентів», актів складених щодо взаємовідносин між ПП «Дана-Дабл'ю» з контрагентами було встановлено, що 04.03.2011 року був складений акт №272/23-512/37169117 згідно податкової звітності (форма 1-ДФ) наданої підприємством до ДПІ в Приморському районі м.Одеси, в якому зроблено висновок, що у ПП «Софітек Плюс» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за місцезнаходженням, а тому, має місце вірогідність нікчемності взаємовідносин між ПП «АГРОТЕКО» та ПП «СОФІТЕК ПЛЮС» за січень 2011 року.

Також, в акті зазначено, що в ході проведеного аналізу було встановлено, що ПП «АГРОТЕКО» у періоді січень 2011 року мало правові відносини з ПП «АГРОТОН-ПІВДЕНЬ» (згідно бази даних АІС «РПП» станом на дату складання акту має стан « 7» - до ЄДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей ), та виходячи з даних акту перевірки № 296/23-5/34319643 від 15.03.2011 року зроблено висновок, що має вірогідність нікчемності взаємовідносин між ПП «АГРОТЕКО» та ПП «АГРОТОН-ПІВДЕНЬ» за січень 2011 року.

На підставі викладеного, в акті перевірки №1103 від 21.03.2011р. про неможливість проведення документальної перевірки ПП «ОТГ-ГРУП» (код за ЄДРПОУ 37351695 ) з питань правомірності нарахування податкового кредиту з ПДВ за період січень 2011 року та у акті перевірки №1326/23-5 від 15.04.2011 року про неможливість проведення документальної перевірки ПП «ОТГ-ГРУП» щодо підтвердження господарських відносин із контрагентами за період лютий 2011 року, зроблено висновки про те, що враховуючи те, що у ПП «ОТГ-ГРУП» відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за місцезнаходженням та на підставі складених актів контрагентів по ланцюгам постачання згідно із ч.ч.1,5 ст. 203 , п.п.1, 2 ст. 215 , ст. 228 ЦК України угоди з контрагентами за період січень 2011 року та лютий 2011 року є нікчемними (а.с.109-123, т.1 ).

Разом з тим, судовою колегією встановлено, що правовідносини між ТОВ «ВІТЕК-ФАРМ» та ПП «ОТГ-ГРУП» виникли на підставі договору купівлі-продажу №11291 від 29 листопада 2010 року (а.с.30, т.1 ).

Відповідно до вказаного договору купівлі-продажу №11291 від 29.11.2010р., ПП «ОТГ-ГРУП» на адресу ТОВ «ВІТЕК-ФАРМ» були виписані та належним чином оформлені накладні та податкові накладні, товарно-транспортні накладні, на підставі яких ТОВ «ВІТЕК-ФАРМ»до складу податкового кредиту було включено суму ПДВ у розмірі 96285 грн. (а.с.31-58, т.1 ).

Товари, отримані ТОВ «ВІТЕК-ФАРМ» за договором купівлі-продажу №11291 від 29.11.2010 року, в подальшому були реалізовані контрагентам позивача ТОВ «Торгівельна компанія «Віола», ТОВ «Фармацевтична компанія «Здоров'я», ВАТ «Фітофарм», ЧПФ «Ацинус», ТОВ «ТЕРНОФАРМ», обласному комунальному фармацевтичному підприємству «Херсоноблфармация», ЗАТ «Макрохім», ФФ КП «Луганська обласна фармація», ТОВ «НВП «Альфарус» м.Київ, ФОП ОСОБА_1, ЗАТ «Фармнатур», а ТОВ «ВІТЕК-ФАРМ», в свою чергу, на адресу цих контрагентів були виписані накладні та податкові накладні на реалізацію ТМЦ (а.с.127-247, т.1 ).

Крім цього, в спірному акті перевірки не спростовується факт того, що суми податку на додану вартість були внесені до реєстру отриманих податкових накладних від вказаних контрагентів, включені до складу податкового кредиту відповідних податкових періодів, відображені у реєстрах отриманих податкових накладних, та відповідають даним податкових декларацій з податку на додану вартість. А, отже, позивачем до податкового кредиту були віднесені лише витрати по сплаті податку, які підтверджені податковими накладними. Зазначені обставини також не оспорювались відповідачем у судовому засіданні суду 1-ї інстанції.

Посилання ж відповідача в акті перевірки в обґрунтування висновків про порушення позивачем податкового законодавства на відсутність у ПП «ОТГ-ГРУП» необхідних умов для здійснення господарської діяльності, суд 2-ї інстанції, як і окружний суд, вважає необґрунтованими, оскільки ці обставини фактично не стосуються безпосередньо позивача, а стосуються саме його контрагента - ПП «ОТГ-ГРУП».

Окрім того, при цьому слід зазначити, що жодною нормою діючого законодавства не передбачено обов`язку платника податків контролювати сплату своїм контрагентом, а, тим більше, контрагентами свого основного постачальника, до бюджету податків та ведення ними бухгалтерського та податкового обліку. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба.

Також необхідно звернути увагу і на те, що доводи викладені в акті перевірки про те, що згідно із ч.ч.1,5 ст. 203 , п.п.1,2 ст. 215 , ст. 228 ЦК України угоди ПП «ОТГ-ГРУП» з контрагентами за січень 2011 року є нікчемними, а тому ТОВ «ВІТЕК-ФАРМ» було неправомірно включено до складу свого податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 96285 грн. по постачальнику ПП «ОТГ-ГРУП», чим занижено сплату ПДВ за січень 2011 року на суму 96285 грн., суд 2-ї інстанції теж вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст.203 Цивільного кодексу України , зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст.204 ЦК України , правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У відповідності до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України , підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5,6 ст.203 цього Кодексу .

А згідно із ст.216 ЦК України , недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до приписів ст.228 ЦК України , правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсним правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Отже, за таких підстав, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, не приймає до уваги твердження відповідача про те, що згідно із ч.ч.1,5 ст. 203 , п.п.1,2 ст. 215 , ст. 228 ЦК України , правочин між ПП «ОТГ-ГРУП» та ТОВ «ВІТЕК-ФАРМ» є нікчемним, оскільки жодною нормою чинного законодавства України не передбачено права органів державної податкової служби України визнавати нікчемними правочини, укладені між суб'єктами господарювання, до того ж, відповідно до ч.3 ст. 215 , ч.3 ст. 228 ЦК України , недійсність правочину повинна встановлюватись виключно судом. Однак, представниками податкового органу будь-якого рішення суду про недійсність правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом судам обох інстанцій представлено не було.

Як вже зазначалося вище, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України ). Підставою ж недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5,6 ст.203 цього Кодексу . Слід підкреслити, що перелічені у зазначених частинах ст.203 ЦК України загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, потребують підтвердження порушень цих вимог саме судовим рішенням.

Також, слід врахувати і те, що визначальною умовою встановлення нікчемності правочину є його укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи, що підписувала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Разом з тим, як встановлено судами обох інстанцій, податковим органом, в даному випадку, не надано до суду належних і беззаперечних доказів, які б свідчили про відсутність реального характеру господарських операцій між ПП «ОТГ-ГРУП» та ТОВ «ВІТЕК-ФАРМ» та підтверджували б висновки акту перевірки.

Отже, за таких обставин, судова колегія вважає, що у податкового органу не було жодних підстав для висновку про те, що ТОВ «ВІТЕК-ФАРМ» сформовано свій податковий кредит з ПДВ в межах виконання угод, які суперечать вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, а тому є нікчемними. Не встановлено цих підстав і судами обох інстанцій. А тому, відповідно, фактичні обставини об'єктивно свідчать про правомірність здійснення господарської діяльності між позивачем та ПП «ОТГ-ГРУП» і законність віднесення позивачем до свого податкового кредиту з ПДВ на оплату вартості отриманих товарів, відповідно до первинних бухгалтерських документів та за податковою накладною, яка була виписана та належним чином оформлена на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Таким чином, з огляду на зазначені норми законодавства та враховуючи конкретні обставини справи, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, не вбачає ніяких законних підстав для віднесення договору купівлі-продажу №11291 від 29.11.2010р., укладеного між ПП «ОТГ-ГРУП» та ТОВ «ВІТЕК-ФАРМ» до нікчемних угод, як таких, що завідомо суперечать інтересам держави, а відтак, вважає правомірним віднесення позивачем до складу податкового кредиту за січень 2011 року суми ПДВ у розмірі 96 285 грн.

Крім того, слід зазначити та звернути увагу на те, що суд апеляційної інстанції, як і окружний суд, вважає обґрунтованими доводи позивача в обґрунтування позовних вимог щодо неправомірності посилань посадових осіб ДПІ в Приморському районі м.Одеси в акті перевірки на порушення позивачем п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» , оскільки станом на дату проведення перевірки зазначений закон втратив чинність, а тому, відповідно, до спірних правовідносин слід було застосовувати норми Податкового кодексу України , який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Таким чином, у зв'язку з вищезазначеним, судова колегія приходить до аналогічного, що і суд 1-ї інстанції, висновку про те, що визначення податковим органом позивачу суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість є необґрунтованим та безпідставним, а накладення на нього спірним рішенням штрафних (фінансових) санкцій на підставі зазначених в акті перевірки порушень, відповідно, є протиправним.

При цьому, ще слід вказати, що згідно із ст.61 Конституції України, юридична відповідальність має індивідуальний характер, тобто, в даному конкретному випадку, позивач не може відповідати за дії (чи бездіяльність) 3-х осіб у другій або третій ланках ланцюга постачання товару, безпосередньо з якими, в свою чергу, він ніяких господарських взаємовідносин не мав взагалі.

До того ж, судова колегія звертає увагу, що відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, в порушення цих вимог КАС України, представники відповідача, який є суб'єктом владних повноважень, свою правову позицію суду 1-ї та 2-ї інстанції не довели та належним чином її не обґрунтували, в зв'язку із чим, судова колегія приходить до висновку про те, що спірне податкове повідомлення-рішення не відповідає діючому на той час законодавству, а зроблені у спірному акті висновки, в свою чергу, є необґрунтованими, передчасними та були зроблені без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, суд апеляційної інстанції, діючи в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає апеляційну скаргу ДПІ без задоволення, а постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195,197,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Приморському районі м.Одеси - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2011 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко