Рішення

від 04.03.2013 по справі 911/336/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" березня 2013 р. Справа № 911/336/13-г

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торос Агро»

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Земля Бориспільщини»

про стягнення 23442,05 грн.

секретар судового засідання (пом. судді): Новікова І.С.

за участю представників:

від позивача : Омельченко Д.В., довір. № 1 від 19.10.2012 р.

від відповідача : не з'явився

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю ««Торос Агро» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Земля Бориспільщини» (далі - відповідач) про стягнення 23442,05 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на поставку ним СТОВ «Земля Бориспільщини» товару на загальну суму 117382,47 грн., який покупцем був оплачений частково, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 23382,47 грн. основного боргу, 59,58 грн. 3% річних, а також судовий збір.

Розгляд справи відкладався.

Представник позивача у судових засіданнях 18.02.2013 р., 04.03.2013 р. позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача у судові засідання 18.02.2013 р., 04.03.2013 р. не з'явився, хоча про дату та час розгляду справи був повідомлений належно. Відзиву на позов не надав.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2010 р. № 01-08/140 «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Згідно з п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України в разі, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 04.03.2013 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торос Агро» (постачальник) поставило Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «Земля Бориспільщини» товар на загальну суму 117382,47 грн., що підтверджується видатковими накладними, у тому числі - № 534 від 19.08.2008 р. на суму 53934,23 грн., № 673 від 30.09.2008 р. на суму 55516,28 грн., № 674 від 30.09.2008 р. на суму 7591,96 грн., № 860 від 19.12.2008 р. на суму 340,00 грн. (копії долучено до матеріалів справи, оригінали оглянуто судом).

Факт отримання товару підтверджується також довіреностями серії ЯПВ № 318439 від 13.08.2008 р. та № 318447 від 26.09.2008 р., виданими на ім'я Галети Михайла Дмитровича на отримання товару від ТОВ «Торос Агро», оскільки відповідно до п. 13 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 р. № 99, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.06.1996 р. за № 293/1318, довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей (копії довіреностей долучені до матеріалів справи, оригінали оглянуто судом).

Як зазначає позивач, СТОВ «Земля Бориспільщини» частково розрахувалося з ТОВ «Торос Агро» за поставлений товар, а саме - видаткові накладні № 674 від 30.09.2008 р. на суму 7591,96 грн., № 860 від 19.12.2008 р. на суму 340,00 грн. були оплачені відповідачем у повному обсязі, в свою чергу, видаткові накладні № 534 від 19.08.2008 р. на суму 53934,23 грн., № 673 від 30.09.2008 р. на суму 55516,28 грн. були оплачені частково.

Факт оплати товару відповідачем підтверджується виписками з банківського рахунку ТОВ «Торос Агро», у тому числі - від 03.07.2008 р. на суму 14000,00 грн., від 09.07.2008 р. на суму 10000,00 грн., від 14.11.2008 р. на суму 6000,00 грн., від 02.12.2008 р. на суму 5000,00 грн., від 20.01.2009 р. на суму 4000,00 грн., від 27.05.2009 р. на суму 10000,00 грн., від 17.02.2009 р. на суму 10000,00 грн., від 11.08.2009 р. на суму 13000,00 грн., від 09.10.2009 р. на суму 20000,00 грн.

Як зазначає позивач, заборгованість відповідача в сумі 23382,47 грн. залишається неоплаченою, у зв'язку з чим позивач і звернувся з даним позовом до суду.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Поряд з цим, відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з положеннями статей 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З викладеного вище вбачається, що між позивачем та відповідачем було укладено договір у спрощений спосіб, що підтверджується довіреностями на отримання матеріальних цінностей та видатковими накладними, підписаними сторонами. Відповідно до цього договору позивач зобов'язався передати у власність відповідача товар, а відповідач, в свою чергу, прийняти його і оплатити.

За своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем, є договором поставки.

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як зазначено у ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що згідно з п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і, яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Отже, загальні положення ч. 2 ст. 530 ЦК України не можуть бути застосовані в даному випадку до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, встановлений спеціальною нормою права ст. 692 ЦК України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Оскільки інший строк оплати товару сторонами у видаткових накладних встановлений не був, то відповідач мав розрахуватись з позивачем після отримання товару.

Наведені правові позиції викладені в постановах Вищого господарського суду України від 21.04.2011 р. у справі № 9/252-10 та від 28.02.2012 р. у справі № 5002-8/481-2011.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідач у судові засідання не з'явився, відзив на позов, контррозрахунок або докази оплати поставленого позивачем товару суду не надав.

Отже, факт порушення відповідачем зобов'язань судом встановлений та по суті відповідачем не спростований.

З урахуванням викладеного, встановлення судом факту наявності заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений товар в сумі 23382,47 грн., позовні вимоги в частині стягнення зазначеної суми основного боргу підлягають задоволенню.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який построчив виконання грошового зобов'язання, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розмір 3% річних, визначений позивачем, становить 59,58 грн. за період з 09.11.2012 р. до 10.12.2012 р. на суму 23382,47 грн., який є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв'язку з чим 3% річних підлягають стягненню в заявленому позивачем розмірі.

За таких обставин суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю ««Торос Агро» у повному обсязі.

Судові витрати відповідно до вимог ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 32-34, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Земля Бориспільщини» (08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Радгоспна, 1, код 31885230) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торос Агро» (04080, м. Київ, Подільський р-н, вул. Костянтинівська, 73, код 35669676) - 23382 (двадцять три тисячі триста вісімдесят дві) грн. 47 коп. основного боргу, 59 (п'ятдесят дев'ять) грн. 58 коп. 3% річних, 1720 (одну тисячу сімсот двадцять) грн. 50 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення підписане 11.03.2013 р.

Суддя Бабкіна В.М.