Рішення

від 25.02.2013 по справі 922/372/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" лютого 2013 р.Справа № 922/372/13-г

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погореловой О.В

при секретарі судового засідання Кролівець М.О.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Даліла", м. Харків до ФОП ОСОБА_1, м. Харків про стягнення 5064,85 грн., за участю представників сторін:

позивача - Черкасова О.С.

відповідача - не з"явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача 5064,85 грн., яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань по договору № 0/01/12, укладеного між сторонами 18.01.2012 року. Позов обґрунтований ст.ст. 526, 611, 625, 759, 762, 782, 758 ЦК України та ст. 193 ГК України. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив, витребуваних судом документів не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за адресою, вказаною у позовній заяві та повідомлення про вручення відповідного поштового відправлення.

Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи, а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

18 січня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Даліла» (надалі за текстом - Позивач. Постачальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (надалі за текстом - Відповідач, Покупець) було укладено Договір № 9/01/12 (надалі - Договір).

У відповідності до умов п. 1.1. Договору Постачальник (Позивач) зобов'язаний передати Покупцю (Відповідачу) продукти харчування окремими партіями по цінам, в асортименті та кількості, що узгоджуються Сторонами у накладних, які є невід'ємними частинами Договору, а Покупець (Відповідач) зобов'язаний прийняти та сплатити цей товар, на умовах, що визначені у вищезазначеному Договорі.

На протязі стоку дії цього Договору, Постачальник якісно виконував свої обов'язки за Договором, Покупець сплачував отриманий товар. Однак, починаючи з серпня 2012 року Відповідач перестав виконувати свої обов'язки в повному обсязі по сплаті поставленого Позивачем товару, що послугувало підставою для звернення Позивача до суду.

Факт отримання Відповідачем товару, який залишився несплаченим, підтверджується видатковими накладними, копії яких досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Згідно Акту звірки взаємних розрахунку між ТОВ «Даліла» та ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2012 р. по 30.11.2012 року сума заборгованості ФОП ОСОБА_1 перед ТОВ «Даліла» станом на 30.11.2012 р. становить 47 833, 89 грн.

Згідно п. 2.2. Договору, Покупець зобов'язаний провести повний розрахунок за отриманий по накладній партію товару після прийому вказаної партії на протязі строку розрахунків, що встановлені Сторонами Договору у накладній. Якщо товар відпущений з відстроченням платежу, а строк розрахунків у накладній не вказаний. Покупець зобов'язаний призвести повний розрахунок на протязі 30 (тридцяти) банківських днів з моменту прийому зазначеної партії Постачальника.

08 січня 2013 року ФОП ОСОБА_1 сплатила 10 000, 00 грн. в рахунок сплати боргу, що підтверджується копією банківської виписки. Таким чином, сума заборгованості ФОП ОСОБА_1 перед ТОВ «Даліла» за Договором склала 37 833, 89 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Кодексу. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно з п. 5.2. Договору, у випадку порушення строків оплати чи поставки товару, що зазначений у Договорі, винна сторона сплачує на користь іншої сторони пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми непоставленого товару чи простроченої суми грошових коштів за кожний день прострочення.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

За статтями 1 та 3 вказаного Закону, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Вказані норми є імперативними, стягнення неустойки (пені) у разі прострочення грошового зобов'язання може проводитись судом в межах розміру, визначеному законом.

Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України визначено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З наявного в матеріалах справи розрахунку пені вбачається, що позивачем розрахунок пені здійснено з урахуванням положень зазначених норм законодавства, та суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення пені у розмірі 1521,93 грн.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача 304,20 грн. три відсотки річних.

Відповідно до статті 625 Кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

11.02.2013 року позивачем до господарського суду подано заяву про зменшення позовних вимог на підставі того, що 04.02.2013 року відповідач частково оплатив суму боргу у розмірі 34595,35 грн. Зазначена заява прийнята судом та розгляд справи продовжений з її урахуванням.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено обов'язок доказування кожною стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Таким чином, суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 5064,85 грн. заборгованості обґрунтовані, підтверджуються доданими до матеріалів справи доказами, не спростовані відповідачем, та є такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, та враховуючи те, що спір виник з вини відповідача та частина боргу ним сплачена після подачі позову до суду, судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 179, 181 Господарського кодексу України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з ФОП ОСОБА_1 (61020, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1, п/р НОМЕР_2 в АТ "Піреус Банк МКБ", МФО 300658) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Даліла" (61052, м. Харків, вул. Полтавський шлях, 56, оф. 23, код ЄДРПОУ 32031019, п/р 26009237420000 АКІБ "УкрСиббанк", МФО 351005) - 5064,85 грн. заборгованості та 1720,50 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 28 лютого 2013 року.

Суддя Погорелова О.В.