Постанова

від 04.03.2013 по справі 2а-13879/12/0170/31

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 березня 2013 р. (12:11) Справа №2а-13879/12/0170/31

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі: головуючого судді Дудіна С. О., при секретарі Сидельовій М. В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Красноперекопського районного споживчого товариства

до Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції АРК ДПС

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

за участю представників:

позивача - Шара Н. В., довіреність №75 від 01.03.2013р., паспорт НОМЕР_1; Юрій В. І., довіреність №104 від 02.02.2012р., паспорт НОМЕР_2

відповідача - не з'явився.

Суть справи:

Красноперекопське районне споживче товариство звернулося до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовною заявою та просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Красноперекопської ОДПІ АРК ДПС №0001082304 від 05.12.2012р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 15868 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 3967 грн.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 23.01.2013р. було відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що прийняте рішення не відповідає чинному законодавству, оскільки прийняте на підставі хибних висновків та припущень, до яких дійшов фахівець відповідача при проведенні перевірки, а також на помилкових твердженнях.

Так, позивач, зокрема, вважає, що правових підстав для визнання неправомірними дій із формування позивачем податкового кредиту за рахунок суми ПДВ по взаємовідносинах з ПП «Севелітстрой» на момент дії угоди та проведення перевірки не було, що підтверджується первинною документацією, яка була надана до перевірки.

Позивач зазначає, що висновки податкового органу щодо безтоварності операцій між позивачем та ПП «Севелітстрой» з підставі порушення стосовно директора контрагента позивача кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва та ухилення від сплати податків, не є достатніми для висновку про те, що правочин, укладений позивачем з ПП «Севелітстрой» вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Крім того, позивач повідомляє, що зустрічні звірки не є перевірками, а тому не можуть містити висновку щодо порушення платником податків діючого законодавства і не можуть спростовувати товарність господарських операцій з придбання товарів та послуг платником податків у контрагентів.

В позовній заяві позивач також зазначає, що акт перевірки оформлений з порушенням приписів п. 5.2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010р. №984, оскільки висновки відповідача щодо відсутності у позивача права на формування податкового кредиту не містять посилань на первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, не наведені регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою ПДВ, а також докази, які підтверджують факт порушення.

Відповідач проти позову заперечував з підстав, викладених у відповідних письмових запереченнях.

Приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи достатньо доказів для з'ясування обставин по справі, враховуючи, що адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, суд вважає за можливе на підставі ч. 6 ст. 71, ст. 128 КАС України, розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд

ВСТАНОВИВ:

З 28.09.2012р. по 08.10.2012р. Красноперекопською ОДПІ АРК ДПС була проведена позапланова документальна виїзна перевірка Красноперекопського районного споживчого товариства з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин із ПП «Севелітстрой» (код за ЄДРПОУ 3506833) за період з 01.10.2009р. по 30.11.2009р., за результатами якої був складений акт за №1360/22-03/01757544 від 15.10.2012р. (а.с. 11-23).

В ході перевірки було встановлено, що в період з 01.10.2009р. по 30.11.2009р. Красноперекопським районним споживчим товариством було задекларовано податковий кредит в сумі 161 625 грн., в тому числі за жовтень 2009р. в сумі 97700,00 грн. та листопад 2009р. в сумі 63924,00 грн., з яких перевіркою було встановлено його завищення на 15868 грн., в тому числі й за жовтень 2009р. в сумі 5000,00 грн. та листопад 2009р. в сумі 10868 грн. (а.с. 20).

Перевіркою було встановлено, що у періоді з 01.10.2009р. по 30.11.2009р. постачальником надання послуг ремонтних робіт був ПП «Севелітстрой» (код за ЄДРПОУ 35096833).

Для проведення перевірки своєчасності відображення в обліку та звітності операцій по господарських відносинах з вказаним підприємством за період з жовтня по листопад 2009р. суб'єктом господарювання було надано копії наступних документів:

- Отримані податкові накладні;

- Реєстри отриманих податкових накладних;

- Акти виконаних робіт;

- Угоди поставки;

- Платіжні документи;

- Типова форма №КБ-3 «Довідка про вартість виконаних підрядних робіт», затверджена наказом Державного комітету статистики України та Державного комітету України з будівництва та архітектури від 21.06.2002р. №237/5 за листопад 2009р. (підписано 30.11.2009р.) на суму 95208,00 грн.,в тому числі й ПДВ 15868 грн.;

- Акт приймання виконаних ремонтних робіт б/н за листопад 2009 - форма КБ-2 (підписано 30.11.2009р.) на суму 95208,00 грн., в тому числі й ПДВ на суму 15868 грн.

- Виписки банку (оплата за надані послуги) на суму 95000,00 грн.

На підставі зазначених документів Красноперекопським районним споживчим товариством було сформовано податковий кредит в сумі 15868,00 грн., в тому числі за жовтень 2009р. в сумі 5000,00 грн. та листопад 2009р. в сумі 10868,00 грн.

Відповідно до акта перевірки, на підставі проведеного допиту ОСОБА_3 (керівника ПП «Севелітстрой») відповідачем був зроблений висновок, що Красноперекопське районне споживче товариство використало право на податковий кредит ПДВ від ПП «Севелітстрой» на підставі податкових накладних, оформлених не уповноваженою на те особою, без мети реального настання правових наслідків, а з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків (а.с. 21).

На підставі зазначеного акта перевірки 05.12.2012р. Красноперекопською ОДПІ АРК ДПС було прийнято податкове повідомлення-рішення про збільшення позивачеві грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в сумі 15 868 грн. та застосування до позивача штрафних санкцій в розмірі 3967 грн., яке оскаржується позивачем в рамках цієї справи (а.с. 24).

Дослідивши висновки відповідача, викладені в акті перевірки, на підставі яких позивачеві були донараховані податкові зобов'язання, суд дійшов наступних висновків.

07.10.2009р. між Красноперекопським районним споживчим товариством (Замовник) та ПП «Севелітстрой» (Підрядник) був укладений договір №15/107, за яким Підрядник прийняв на себе зобов'язання виконати за завданням Замовника роботи - проведення поточного ремонту «Кафе» та «Кулінарії» Красноперекопського районного споживчого товариства, а Замовник - прийняти роботу та сплатити її.

Згідно довідки про вартість виконаних підрядних робіт за листопад 2009р. від 30.11.2009р. вартість поточного ремонту «Кафе» та Кулінарія» склала 95208,00 грн., у тому числі ПДВ в сумі 15868 грн. (а.с. 93).

Роботи були прийняті на підставі акта прийомки виконаних підрядних робіт за листопад 2009р. (а.с. 94-95).

30.10.2009р. ПП «Севелітстрой» була видана податкова накладна №624 на суму 30000,00 грн., у тому числі 5000,00 грн. ПДВ. 19.11.2009. Підрядником була виписана податкова накладна на суму виконаних робіт в розмірі 65208,00 грн., у тому числі 10868 грн. ПДВ (а.с. 102, 109).

На підставі зазначених податкових накладних позивачем був сформований податковий кредит за жовтень та листопад 2009 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи деклараціями з ПДВ за вказані періоди та додатками 5 до них.

Сплата позивачем коштів за виконані роботи з проведеного поточного ремонту об'єктів підтверджуються виписками руху коштів з банківського рахунку позивача.

Дослідивши надані позивачем документи, суд дійшов висновку, що вартість та зміст будівельних робіт з поточного ремонту підтверджені необхідними первинними документами.

При цьому, в матеріалах справи наявна ліцензія серії АВ №458268, видана Міністерством регіонального розвитку та будівництва України Приватному підприємству «Севелітстрой» 27.01.2009 р., зі строком її дії з 27.01.2009р. по 29.08.2012 р., яка підтверджує правомочність підрядника на для ведення певного виду господарської діяльності.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"первинними документами вважаються документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі й договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Вказана позиція викладена, зокрема, в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11.

Відповідно до положень Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"господарською операцією вважається операція (дія або подія) яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Законів України "Про податок на додану вартість", "Про оподаткування прибутку підприємств", які були чинними на час виконання вищезазначених правочинів, так й Податкового кодексу України, який є чинним на час прийняття оспорюваних по справі податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до п.1.32 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарською діяльністю визначалась будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

На час вчинення та виконання позивачем вищезазначених правочинів, в період, який перевірявся податковим органом, платники податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій були визначені в Законі України "Про податок на додану вартість".

Відповідно до п.п. 3.1.1. п. 3.1. ст.3 Закону об'єктом оподаткування вважалися операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходилось на митній території України.

У п.1.4. ст.1 цього Закону було встановлено, що поставкою товарів визначались будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг, а поставка послуг, зокрема, включала надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

База оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначалась, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості , зазначеної за вільними цінами , але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів ) згідно із законами України з питань оподаткування.

До складу договірної (контрактної) вартості включались будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів , що передавались платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу ( п. 4.1. ст. 4 1 Закону України "Про податок на додану вартість")

У п.п .7.2.1 п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" було визначено, що платник податку був зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, яка складалась у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надавався покупцю, копія залишалась у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна виписувалась на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Платники податку повинні були зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків ( п. 7.2.3. п. 7.2 ст.7 Закону).

У п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" було зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначався виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін.

У п.п.7.4.4. п. 7.4 ст. 7 цього Закону було встановлено, що якщо платник податків використовував (виготовляв) матеріальні і нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням) не включалась до складу податкового кредиту.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважалась дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) ( п.п. 7.5.1. п. 7.5 ст. 7 Закону).

Як було вище встановлено судом, та як вбачається зі змісту акта перевірки від 15.10.2012р. №1360/22-03/01757544, будь-яких зауважень до форми та змісту первинних бухгалтерських та податкових документів, які були складені позивачем та ПП «Севелітстрой» у відповідача не було, невідповідність таких документів вимогам законодавства, яке було чинним на час укладення та виконання позивачем правочинів з контрагентом, судом під час судового розгляду справи не встановлена.

Фактично, висновок про завищення позивачем сум податкового кредиту за жовтень, листопад 2009р. був зроблений податковим органом з посиланням на встановлення факту відсутності реального придбання послуг позивачем від ПП «Севелітстрой», та укладення договору із зазначеним контрагентом без мети настання реальних наслідків, у зв'язку з чим договір є безтоварним, має ознаки недійсності та не створює жодних юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Такий висновок був зроблений відповідачем, серед іншого, на підставі акта від 06.04.2012р. №28/22/35096833 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Севелітстрой», а також факту порушення кримінальної справи №69-0146, зокрема, відносно фізичної особи ОСОБА_3 за фактом фіктивного підприємництва - створення та придбання субєкту господарської діяльності, у тому числі ПП «Севелітстрой» (а.с. 14,15).

Крім того, в акті перевірки відповідач посилається на невідповідність наданих позивачем податкових накладних вимогам п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , обгрунтовуючи зазначене витягом з протоколу допиту ОСОБА_3 - керівника ПП «Севелітстрой», у зв'язку з чим правочини, укладені з ПП» Севелітстрой» з іншими особами, зокрема, позивачем, на думку відповідача, мають безтоварний характер (а.с. 21).

Вказані висновки податкового органу суд вважає непереконливими з огляду на наступне.

Встановлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку.

При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Аналогічна думка викладена в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. №742/11/13-11.

Разом з тим, про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини:

- всупереч даним податкового обліку будь-кого з учасників операції відсутні зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу принаймні в одного з таких учасників (наприклад, збільшення статутного капіталу особи за рахунок активів, що не мають ринкової вартості, зокрема фіктивних цінних паперів, тобто цінних паперів, обіг яких на момент вчинення операції був припинений після оприлюднення даних щодо скасування свідоцтва про реєстрацію їх випуску);

- отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб (наприклад, експорт товару на підставну особу, яка не має відповідної реєстрації чи не веде будь-якої господарської діяльності, виключно з метою отримання документів, що підтверджують право на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість;

- "тимчасова" поставка товару (тобто з подальшим поверненням того самого товару без обґрунтованої економічної причини в наступних податкових періодах постачальнику від покупця безпосередньо або через ланцюг посередників) тим платником податку, в якого за результатами певного податкового періоду наявне від'ємне значення податкових зобов'язань із податку на додану вартість тому учаснику, який має зобов'язання до сплати в бюджет тощо);

- результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Зазначене взагалі не було предметом дослідження в рамках проведеної перевірки, у зв'язку з чим суд критично ставиться до висновків відповідача щодо невідповідності первинних бухгалтерських документів та документів податкового обліку діючому на момент їх складення законодавству.

Таким чином, за умови відсутності будь-яких інших зауважень щодо первинних бухгалтерських документів та документів податкової звітності позивача, відповідач мав оцінювати документи, на підставі яких був сформований податковий кредит, виходячи з наступного.

Для встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку в обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

За таких обставин, орган державної податкової служби мав перевірити ділову мету у діях платника податку - позивача: придбання послуг, використання яких не може мати позитивного впливу на результати господарської діяльності платника податку тощо.

Відповідно до статуту позивача основними напрямами його діяльності є роздрібна та оптова торгівлі продовольчими й непродовольчими товарами та громадське харчування.

Відповідно до свідоцтва на право власності на нерухоме майно, комплекс будівель та споруд в м. Красноперекопські по вул. Гекало,2 належить Красноперекопському районному споживчому товариству на праві колективної власності (а.с. 77).

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, нежитлова будівля - магазин «Кулінарія», належить Красноперекопському районному споживчому товариству на приватної приватної власності (а.с. 81).

Відповідно до акта обстеження фасаду будівлі від 18.09.2008р., складеного позивачем, внаслідок обстеження фасадів будівель кафе «Спокуса» (м. Красноперекопськ, вул. Гекало,2) та магазину «Кулінарія» (м. Красноперекопськ, вул. Толбухіна,8а) було виявлено, що останній поточний ремонт фасаду проводився у 1975 році, технічний стан фасаду будівель потребує проведення поточного ремонту спеціалізованою будівельною компанією (а.с. 85).

За постановою Правління Красноперекопського районного споживчого товариства від 26.12.2012р. №ПР12п.1 на капітальний ремонт кафе «Спокуса» та магазину «Кулінарія» заплановано для ремонту фасаду 100 000 грн. (а.с. 86).

Таким чином, проведення поточного ремонту об'єктів торгівлі позивача - закладам громадського харчування, відповідає основним напрямам його діяльності, що не було прийнято відповідачем до уваги при проведенні перевірки та надані оцінки усім первинним бухгалтерським та податковим документам.

При цьому, стосовно посилань відповідача на нікчемність укладеного позивачем з ПП «Севелітстрой» правочину, суд зазначає наступне.

Так, відповідачем не було враховано припис акту цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

В свою чергу, відповідачем не надано доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ПП «Севелітстрой» правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. У той же час, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що є неприпустимим, виходячи з загальних засад судочинства.

Вказані висновки підтверджуються і ст.. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Щодо використання Красноперекопською об'єднаною державною податковою інспекцією АРК Державної податкової служби під час проведення документальної позапланової виїзної перевірки Красноперекопського районного споживчого товариства інформації, отриманої слідчими в порядку кримінального процесуального законодавства, та яка перебуває в матеріалах кримінальної справи, у тому числі посилання відповідача на протоколи допиту свідка, суд зазначає наступне.

Згідно п. 21.1 ст. 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Види перевірок, порядок їх проведення, умови та порядок допуску посадових осіб органів державної податкової служби до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок, строки проведення виїзних перевірок, перелік матеріалів, які є підставами для висновків під час проведення перевірок, порядок оформлення результатів перевірок тощо визначені в главі 8 Податкового кодексу України (статті від 75 до 86 включно).

Так, згідно ст. 75 цього Кодексу встановлено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

При цьому документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Перелік матеріалів, які є підставами для висновків під час проведення перевірок, визначений статтею 83 Податкового кодексу України.

Зокрема, для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є:

- документи, визначені цим Кодексом;

- податкова інформація;

- експертні висновки;

- судові рішення;

- інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Як зазначалося вище, висновки податкового органу ґрунтуються на матеріалах кримінальної справи. При цьому вказані матеріали не відносяться до документів, визначених Податковим кодексом України, не є експертними висновками або судовими рішеннями та не є такими, що отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Податковим кодексом України або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Поняття "податкова інформація" визначено в п.п. 14.1.171. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, в якому зазначено, що термін "податкова інформація" вживається у значенні, визначеному Законом України "Про інформацію".

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про інформацію" податкова інформація - це сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Однак, оскільки інформація, що використовувалася податковим органом під час перевірки позивача була отримана не в порядку, встановленому Податковим кодексом України, а в порядку Кримінально-процесуального кодексу України, суд дійшов висновку щодо неможливості її використання податковим органом при обґрунтуванні висновку про заниження платником податків податкових зобов'язань.

Вказана позиція суду також кореспондується з главою 7 Податкового кодексу України (статті 71-73).

Так, статті 72 "Збір податкової інформації" та 73 "Отримання податкової інформації органами державної податкової служби" Податкового кодексу України, які визначають джерела та порядок отримання податкової інформації, не містять посилання на таке джерело інформації як матеріали кримінальної справи.

Щодо використання безпосередньо судом під час розгляду справи матеріалів кримінальної справи, на яку посилається відповідач, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Поняття доказів в адміністративному судочинстві визначено ст. 69 вказаного Кодексу, згідно якої ними є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частині 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною 4 ст. 72 кодексу встановлено, що вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином, для прийняття законного та обґрунтованого рішення суд повинен перевірити всі обставини, на яких сторони ґрунтують свої вимоги і заперечення, та дослідити у судовому засіданні докази, якими ці обставини підтверджуються.

Суд не вимагає доведення в судовому засіданні обставин, які встановлені в кримінальній справі, проте відповідні обставини мають підтверджуватися вироком суду, який набрав законної сили.

Отже, суд не має підстав врахувати матеріали кримінальної справи, якщо вони не підтверджені вироком, який набрав законної сили.

Більш того, суд зазначає, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Така позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 р. (номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень - 14222198), а тому згідно з ч. 2 ст. 161 та ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягає обов'язковому врахуванню у спірних правовідносинах.

Частиною 2 статті 71 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується правомірність формування позивачем податкового кредиту з ПДВ в жовтні-листопаді 2009р. по взаємовідносинам з ПП «Севелітстрой», а відповідачем не були надані належні та допустимі докази на підтвердження висновків, викладених в акті перевірки, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

В судовому засіданні 04.03.2013 року оголошена вступна та резолютивна частини постанови, а постанова у повному обсязі складена 11.03.2013 року.

Керуючись ст. ст. 161-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби №0001082304 від 05.12.2012р.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Красноперекопського районного споживчого товариства (юридична адреса: 96025, Красноперекопський район, с. Ішунь, вул. Горького, 1; фактична адреса: 96000, м. Красноперекопськ, вул. Гекало, 2; ідентифікаційний код 01757544) 198,35 грн. судового збору шляхом ї безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень - Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (96000, м. Красноперекопськ, вул. Північна, 2).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Дудін С.О.