Ухвала

від 14.02.2013 по справі 2/188/12

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Головуючий у 1 інстанції Радченко Л.А.

Доповідач Гусєв В.В.

Категорія 45

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 лютого 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Постолової В.Г.

суддів Гусєва В.В., Резникової Л.В.

при секретарі Щербюк Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Україна» на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 26 листопада 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Україна» про визнання договору оренди землі недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

В вересні 2011 року ОСОБА_1 звернувся з зазначеним позовом до суду, посилаючись на те, що відповідач користується його земельною ділянкою на підставі договору оренди земельного паю, укладеному між ним та відповідачем у 2000 році. Періодично ним отримувалась орендна плата на підставі договору оренди земельного паю. 24 січня 2006 року він отримав державний акт серії ЯА № 981448 про право власності на земельну ділянку. У зв'язку з погіршенням виплат відповідачем сум орендної плати за договором оренди земельного паю, після його закінчення у 2010 році, він 11 жовтня 2010 року уклав з ОСОБА_2 договір міни належної йому земельної ділянки, посвідчений Державним нотаріусом Другої державної нотаріальної контори, про що зроблений запис № 3212. Проте після цього дізнався, що між ним та ТОВ «Агрофірма «Україна» 07 грудня 2007 року укладено договір оренди землі площею 15,2441 га, яка належить йому за державним актом серії ЯА № 981448 від 24 січня 2006 року. Оскільки він не укладав з відповідачем договір оренди земельної ділянки, акт прийому-передачі землі не підписував, тому просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки.

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 26 листопада 2012 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі від 07 грудня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Агрофірма»Україна». Вирішено питання про судовий збір.

В апеляційній скарзі ТОВ «Агрофірма «Україна» ставить питання про скасування рішення суду і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, а також на недостатнє з*ясування всіх обставин справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що позивачу ОСОБА_1 на час укладання спірного договору оренди на праві приватної власності належала земельна ділянка площею 15,2441 га, про що свідчить державний акт на право власності на земельну ділянку. На підставі укладеного договору оренди від 07 грудня 2007 року ОСОБА_1 передав ТОВ АФ «Україна» в користування земельну ділянку, договір оренди був зареєстрований 25 серпня 2008 року у Артемівському районному відділі Донецької регіональної філії ДП «Центр ДЗК» при Держкомземі України за № 040814800329 строком оренди на 10 років. Позивач отримував орендну плату, проте не здійснив жодної дії щодо розірвання договору оренди, повернення земельної ділянки у своє користування.

Крім того, на час звернення з позовом до суду, позивач ОСОБА_1 вже не був власником вищезазначеної земельної ділянки, не був її землекористувачем,оскільки ним було укладено договір міни від 11 жовтня 2009 року з ОСОБА_2, а тому не мав права пред'явлення вимоги про визнання договору недійсним. Суд в свою чергу, розглянув справу та вирішив питання про права та обов*язки ОСОБА_2, який не був залучений до участі у справі.

Представник ТОВ «Агрофірма «Україна» Ковтун І.А. в судовому засіданні апеляційного суду підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 в судовому засіданні апеляційного суду заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили відмовити у її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх осіб, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до положень статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність особистого підпису позивача в договорі оренди землі свідчить про те, що сторони не узгодили всі істотні умови договору, передбачені Законом.

Такий висновок суду є законним та відповідає встановленим обставинам по справі.

Як встановлено судом, 28 березня 2000 року між сторонами укладено договір оренди земельної частки (паю), згідно якого позивач передав ТОВ «Агрофірма «Україна» строком на 10 років земельний пай, розташований на території Луганської селищної ради, зареєстрований у книзі записів № 306 Луганської селищної ради (а.с.58).

Після отримання державного акту на право власності на землю серії ЯА № 981449 від 24 січня 2006 року ОСОБА_1 став власником земельної ділянки кадастровий номер 1420955400:01:018:0002 площею 15,2441 га, яка розташована на території Луганської селищної ради Артемівського району Донецької області (а.с.100).

Згідно до договору оренди землі від 7 грудня 2007 року ОСОБА_1 передав ТОВ «Агрофірма «Україна» в оренду земельну ділянку площею 15,2441 га строком на 10 років, який 25 серпня 2008 року пройшов державну реєстрацію, про що в Державному реєстрі у Артемівському районному відділі Донецької регіональної філії ДП «Центр ДЗК» при Держкомземі України вчинено запис за № 040814800329 (а.с. 97-98). Складено акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 24 січня 2006 року (а.с.98) та акт прийому-передачі об'єкта оренди (земельної ділянки) за договором оренди від 7 грудня 2007 року (а.с.99).

Розпорядженням голови Артемівської райдержадміністрації від 12 березня 2010 року № 96 державний акт на право власності на земельну ділянку серії АЯ № 981449 від 24 січня 2006 року визнано недійсним та забов*язано Держкомзем у Артемівському районі Донецької області та Артемівський райвідділ Донецької регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру» забезпечити видачу ОСОБА_1 державного акту на земельну ділянку (а.с.61).

На підставі вищезазначеного розпорядження, ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 421462 від 07 липня 2010 року, зареєстрований в книзі записів реєстрації за № 011014800723 (а.с.9).

11 жовтня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір міни земельних ділянок, належних їм на праві приватної власності на підставі державних актів, посвідчений Державним нотаріусом Другої державної нотаріальної контори, про що зроблений запис № 3212 (а.с.10).

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 1 статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору та умови, що визначені законом, як істотні.

Слід звернути увагу, що оренда земельної частки (паю) і оренда землі мають суттєво різні якісні відносини. У випадку оренди земельної частки, встановлюються орендні відносини щодо права на земельну частку (пай), не визначену в натурі земельну ділянку, посвідчену сертифікатом.

Такі відносини регулюються відповідно до Типового договору оренди земельної частки (паю), затвердженого наказом Державного комітету України по земельним ресурсах «Про затвердження форми типового договору оренди земельної частки (паю)» від 23 лютого 2000 року №5, Указом Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки» від 3 грудня 1999 року та Постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2000 року № 119 «Про затвердження Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю)».

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним Кодексом, Цивільним Кодексом, Законом «Про оренду землі».

За змістом ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно з ч. 4 ст. 125 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем, який укладається в письмовій формі.

За положеннями ст.16 Закону України "Про оренду землі" від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку, ч. 1 ст. 20 договір оренди землі підлягає державній реєстрації і на підставі ч. 1 ст. 210, ч. 3 ст. 640 ЦК України, ч. 2 ст. 125 Земельного кодексу України та ст. 18 Закону України "Про оренду землі" є укладеним з моменту його державної реєстрації.

Як встановлено, договір оренди пройшов державну реєстрацію, а тому на підставі ч.1 ст.210, ч.3 ст.640 ЦК України, ч.2 ст.125 ЗК України та ст.18 Закону України «Про оренду землі» з моменту реєстрації є укладеним і може бути визнаний недійсним.

Як вбачається з висновків судової почеркознавчої експертизи № 1720/02 - № 1721/03 від 17 серпня 2012 року підписи від імені ОСОБА_1, що розташовано в договорі оренди від 7 грудня 2007 року, акті визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 24 січня 2006 року та акті прийому-передачі об'єкта оренди (земельної ділянки) за договором оренди від 7 грудня 2007 року в графах «Орендодавець», виконано однією особою, але не ОСОБА_1, а іншою особою (а.с.109-111).

Згідно з вимогами частин 1, 4 ст.60 ЦПК України кожна сторона забов*язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Посилання представника відповідача на те, що спірний договір є дійсним, оскільки про укладення його позивач знав і погоджувався з ним, отримував орендну плату є неспроможними.

Позивачем не спростовувався факт отримання орендної плати саме за договором оренди земельного паю від 2000 року, після закінчення якого орендна плата ним більше не отримувалась.

Відповідачем та його представником в судовому засіданні не було надано будь-яких доказів, що підтверджують факт отримання позивачем орендної плати за договором оренди від 7 грудня 2007 року, так і факту її отримання після 2010 року.

Судом першої інстанції були ретельно досліджені пояснення свідка ОСОБА_5, з яких вбачається, що позивач не вповноважував її отримувати орендну плату за 2010 рік.

Доводи скарги відповідача з посиланням на те, що позивач на час звернення з позовом до суду не був власником земельної ділянки є неспроможними та не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

У відповідності зі ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь - яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Як зазначено у п.5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» суд повинен враховувати, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

За встановленими судом обставинами, позивач є стороною правочину, а саме договору оренди землі від 7 грудня 2007 року.

Враховуючи, що оспорюваний договір оренди землі від 7 грудня 2007 року не підписаний ОСОБА_1, при цьому він пройшов державну реєстрацію, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання його недійсним.

Апеляційний суд не приймає до уваги інші доводи апелянта, оскільки вони були предметом дослідження суду першої інстанції і не спростовують правових висновків суду та не дають підстав для висновку про неповне з*ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що привело або могло привести до неправильного вирішення справи.

Оскільки апеляційним судом не встановлено порушень судом першої інстанції при розгляді цієї справи вимог матеріального чи процесуального права або неправильної оцінки досліджених по справі доказів, то підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення немає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Україна» відхилити.

Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 26 листопада 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: