Рішення

від 13.02.2013 по справі 0527/6815/2012

КОСТЯНТИНІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

233 № 0527/6815/2012

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2013 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Міросєді А. І.

при секретарі Ульянцевій С.А., Томінець К.А.,

з участю:

позивачки ОСОБА_1,

представника позивачки ОСОБА_2,

відповідачки ОСОБА_3,

представника відповідачів ОСОБА_4,

третьої особи приватного нотаріуса ОСОБА_5,

представника третьої особи

ТОВ «Форвардавто-2» ОСОБА_6,

представника третьої особи ОСОБА_7 ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Костянтинівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_9, треті особи ОСОБА_7, приватний нотаріус Костянтинівського міського нотаріального округу ОСОБА_5, Товариство з обмеженою відповідальністю «Форвардавто-2» м. Костянтинівка (ЄДРПОУ 37604001) «про визнання угоди недійсною», -

в с т а н о в и в :

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_9 «про визнання угоди недійсною», обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 17 серпня 1974 року між нею та ОСОБА_7 був укладений шлюб, про що у книзі реєстрації актів про укладення шлюбу Костянтинівського міського палацу щастя було зроблено запис за № 666 від 17.08.1974 року. Вони ніколи не розлучались, завжди жили разом та їх сімейні відносини продовжуються до теперішнього часу. За період шлюбу ними було нажито сумісне майно, у т.ч. 22.12.2008 року за 70000 грн. придбано легковий автомобіль «CHEVROLET AVEO TC58U», право власності на який було оформлено в ВРЕВ м. Костянтинівки на ОСОБА_7, про що видане відповідне Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу АНС 272014 та номерні знаки на авто НОМЕР_1. За спільною згодою придбаний автомобіль вони часто передавали у користування своєму сину ОСОБА_10, право користування якого було зазначено у Свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу. Після смерті сина ОСОБА_10, який помер 15.12.2010 року, на прохання його дружини ОСОБА_11, 13.04.2011 року її чоловік ОСОБА_7 без її усної чи письмової згоди видав довіреність, якою уповноважив ОСОБА_12 розпорядитись транспортним засобом, який є і її власністю. Вказану довіреність вона не бачила, але їй відомо, що вона оформлялася у приватного нотаріуса Костянтинівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 Як їй стало відомо, при оформленні довіреності її чоловік з текстом не знайомився, так як довіряв невістці - ОСОБА_13 і нотаріусу ОСОБА_5, підписав її і тут же передав документ ОСОБА_13, вважаючи, що він видав довіреність лише на право керування автомобілем, який є їх сумісною власністю. 13.03.2012 року ОСОБА_7 звернувся до ОСОБА_3 з вимогою повернути автомобіль, однак, остання відмовилась його повертати, посилаючись, що даний автомобіль належить їй, діставшись після смерті її чоловіка ОСОБА_10 15.03.2012 року ОСОБА_7 звернувся до приватного нотаріуса ОСОБА_5 з вимогою скасувати довіреність, де дізнався, що від його імені була видана довіреність ОСОБА_11 не тільки на право керування автомобілем, а й розпоряджатися ним. 15.03.2012 року ОСОБА_7 звернувся до ВРЕВ м. Костянтинівки, де дізнався, що саме 13.03.2012 року, автомобіль був знятий з обліку. Пізніше, після звернення до міліції та прокуратури, їй стало відомо, що автомобіль «CHEVROLET AVEO TC58U» з номерними знаками АН7375ЕК, право власності на який належить і їй, без її згоди та проти її волі, використовуючи довіреність, яку видав її чоловік на ім’я ОСОБА_3, 13.03.2012 року через Костянтинівську філію № 3 ТОВ «Форвардавто-2» остання продала своїй матері ОСОБА_9 за довідкою-рахунком КІМ № 881676. Автомобіль було поставлено на облік в ВРЕВ м. Костянтинівки при УДАІ ГУМВС України в Донецькій області на ОСОБА_9 під державними реєстраційними номерами АН9450НР. Також їй стало відомо, що у подальшому, 02.06.2012 року автомобіль знову було знято з обліку з видачею транзитних номерів 05ВО2470 за дорученням № 890 від 06.05.2012 року. Таким чином, ОСОБА_14, керуючись довірливістю її чоловіка ОСОБА_7, ввела останнього в оману, проти її бажання та волевиявлення, не маючи її згоди на розпорядження автомобілем, право власності на яке належить їй також, продала автомобіль ОСОБА_9 і таким чином позбавила її права власності на особисте майно. Виходячи з вартості автомобіля, який було придбано за 70000 грн., його слід віднести до цінного майна, а договір з його продажу вважати таким, що виходить за межі дрібного побутового, тому, при укладанні договору купівлі-продажу автомобіля «CHEVROLET AVEO TC58U» з номерними знаками АН7375ЕК необхідно було отримати її письмову згоду на це, яку вона не давала ні ОСОБА_7, ні ОСОБА_13 Договір купівлі-продажу автомобіля не відповідає вимогам ст. 65 Сімейного кодексу України, що суперечить ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України. Крім цього, за вказаним договором ні вона, ні її чоловік, не отримали жодної копійки, що не відповідає ч.5 ст. 203 Цивільного кодексу України, яка вимагає додержання умови, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків. До того ж, вона не давала згоди ні письмової, ні усної ОСОБА_13 на розпорядження її майном. Просила відповідно до ст. 232 Цивільного кодексу України визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля «CHEVROLET AVEO TC58U», державний номерний знак АН 7375ЕК, укладений між ОСОБА_15 (яка діяла від імені ОСОБА_7М.) та ОСОБА_9 відповідно до довідки рахунку КІМ № 881676 від 13.03.2012 року, виданої Костянтинівською філією № 3 ТОВ «ФОРВАРДАВТО-2» з моменту його укладення.

Позивачка ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, посилаючись на викладені в останньому підстави. Повідомила, що відповідачка ОСОБА_14 є її невісткою - дружиною її померлого сина ОСОБА_10, а відповідачка ОСОБА_9 є матір’ю ОСОБА_3 Коли вона дізналася, що відповідачка ОСОБА_14 має намір продати автомобіль марки «CHEVROLET AVEO», що належав її чоловікові ОСОБА_7, то особисто напередодні і саме 13 березня 2012 року просила ОСОБА_12 не відчужувати цей автомобіль, оскільки вона теж має право на частку цього автомобіля як дружина власника, а також пропонувала відповідачці гроші у розмірі половини вартості автомобіля, так як спірний автомобіль для неї був єдиною пам’яттю про померлого сина. Її чоловіком ОСОБА_7 15 березня 2012 року була скасована довіреність на право розпорядження автомобілем на ім’я ОСОБА_3 Але відповідачка ОСОБА_14 всупереч її волі та волі ОСОБА_7 13 березня 2012 року зняла спірний автомобіль з обліку і уклала договір купівлі-продажу із своєю матір’ю ОСОБА_9, а остання потім продала автомобіль сторонній особі.

Представник позивачки ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав, посилаючись на викладені в останньому підстави та просив позов задовольнити. Також вказав, що правочин - правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб’єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 204 ЦК та може бути спростована насамперед нормою закону, яка містить відповідну заборону. У випадках, прямо не передбачених у законодавстві, презумпція правомірності правочину може бути спростована судом. Доповнюючи положення про те, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, у ст. 16 ЦК міститься досить широкий перелік засобів захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема одним із них є визнання правочину недійсним. Недійсність правочину виникає через те, що дія схожа на правочин, але за своєю суттю не відповідає його характеристикам. Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб’єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення. У правочині зовнішнє волевиявлення особи має відповідати його внутрішній волі, вона має бути спрямована на досягнення відповідного юридичного наслідку, тому не можуть розглядатися як правочини ті фактичні дії особи, які не призводять безпосередньо до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав та обов’язків. Відповідно до статей 229-233 ЦК правочин, здійснений під впливом помилки, обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представником однієї сторони з іншою стороною або внаслідок збігу тяжких обставин (кабальний правочин), є оспорюваним та може бути визнаний судом недійсним. Заявлені вимоги можуть бути задоволені, якщо доведені факти обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною або збіг тяжких для сторони обставин і наявність їх безпосереднього зв’язку із волевиявленням сторони вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Ст. 232 ЦК передбачено, що правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Представник має діяти в інтересах особи, яку він представляє. Тому якщо він вступив у зловмисну домовленість з другою стороною і діяв при цьому у власних інтересах, нехтуючи інтересами особи, яку він представляв, і це доведено в суді, правочини мають визнаватися судом недійсними. Представник, вчиняючи правочин, не виражає власну волю, його завдання полягає в тому, щоб реалізувати волю особи, яку він представляє. Словосполучення «зловмисна домовленість», що використовується в коментованій статті, є навмисні дії представника, тобто він усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання. Відповідачка, яка була представником ОСОБА_7 за правочином, вступила у зловмисну домовленість із другою стороною ОСОБА_9 і діяла при цьому у власних інтересах, а не в інтересах особи, яку представляє.

Відповідачка ОСОБА_14 проти позову заперечувала та повідомила, що спірний автомобіль був придбаний за її гроші, але оформлений на ОСОБА_7 у зв’язку з тим, що останній користується пільгами, у тому числі щодо сплати обов’язкових платежів за транспортні засоби. ОСОБА_7 усвідомлював, що видав їй довіреність з правом розпорядження спірним автомобілем, при цьому був обізнаний, що вона мала право від його імені, як довірителя, продавати автомобіль. Не заперечувала, що позивачка ОСОБА_1 просила її не продавати спірний автомобіль, але їй потрібні були гроші, оскільки вона витратила багато грошей на лікування чоловіка ОСОБА_10 - сина ОСОБА_1, який помер 15 грудня 2010 року. Автомобіль вона продала 13 березня 2012 року своїй матері ОСОБА_9 Потім її мати ОСОБА_9 продала спірний автомобіль сторонній особі. Гроші від продажу автомобіля ОСОБА_7 та ОСОБА_1 не повертала.

Представник відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_9 - ОСОБА_4 проти позову заперечував. Повідомив, що ОСОБА_14 під час продажу спірного автомобіля діяла в межах повноважень, наданих їй відповідно до довіреності ОСОБА_7 Будь-якої домовленості між ОСОБА_15 та ОСОБА_9 щодо заволодіння спірним автомобілем не існувало. Просив відмовити у задоволенні позову через його безпідставність.

Третя особа приватний нотаріус Костянтинівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 надала письмові заперечення проти позову, згідно яких вона, при посвідченні довіреності на право розпорядження спірним автомобілем від імені ОСОБА_7 на ім’я ОСОБА_3, діяла відповідно до діючого законодавства України про нотаріат та в межах своєї компетенції.

Третя особа представник ТОВ «Форвардавто-2» ОСОБА_6 просив розглянути справу на розсуд суду.

Представник третьої особи ОСОБА_7 - ОСОБА_16 просив задовольнити позов, посилаючись на викладені в останньому підстави та повідомив, що спірний автомобіль був проданий відповідачкою ОСОБА_15 всупереч волі та інтересам ОСОБА_7, про що свідчать його дії щодо скасування довіреності на її ім’я.

Вислухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши надані докази по справі, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

У судовому засіданні встановлено, що позивачка ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_7 з 17 серпня 1974 року перебувають у шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу (а.с. 11).

З пояснень сторін встановлено та сторонами не заперечувалось, що ОСОБА_10 був сином ОСОБА_1 та ОСОБА_7, а також чоловіком відповідачки ОСОБА_3

ОСОБА_10 помер 15 грудня 2010 року у м. Костянтинівка Донецької області, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с. 13).

Відповідачка ОСОБА_9 є матір’ю відповідачки ОСОБА_3, що встановлено з пояснень сторін та сторонами не заперечувалось.

22 грудня 2008 року ОСОБА_7 придбав автомобіль марки «CHEVROLET AVEO TC58U», державний номерний знак АН 7375ЕК, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (а.с. 12), тобто даний автомобіль є спільною сумісною власністю ОСОБА_7 та ОСОБА_1

Згідно довіреності, посвідченої 13 квітня 2011 року приватним нотаріусом Костянтинівського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_5, за реєстром № 17, ОСОБА_7 уповноважив відповідачку ОСОБА_12 експлуатувати, користуватися та розпоряджатися належним йому автомобілем марки «CHEVROLET AVEO TC58U», державний номерний знак АН 7375ЕК. Також на даній довіреності нотаріусом зазначено, що довіритель перебуває у зареєстрованому шлюбі з 17 серпня 1974 року (а.с. 30).

15 березня 2012 року ОСОБА_7 було скасовано довіреність на право експлуатувати, користуватися та розпоряджатися належним йому автомобілем марки «CHEVROLET AVEO TC58U», державний номерний знак АН 7375ЕК, видану на ім’я ОСОБА_3 (а.с. 14, 15).

13 березня 2012 року відповідачкою ОСОБА_15 належний ОСОБА_7 автомобіль марки «CHEVROLET AVEO TC58U», державний номерний знак АН 7375ЕК, був знятий з обліку у ВРЕР м. Костянтинівка для реалізації і в цей же день, 13 березня 2012 року, через Костянтинівську філію № 3 ТОВ «Форвардавто-2» (ЄДРПОУ 37604001) був проданий відповідачці ОСОБА_9, як зазначено у довідці-рахунку серії КІМ № 881676 від 13 березня 2012 року, за 52410,16 грн. (а.с. 16, 31).

Відповідачкою ОСОБА_9 06 травня 2012 року було видано довіреність на ім’я сторонньої особи (ОСОБА_17), та 02 червня 2012 року спірний автомобіль «CHEVROLET AVEO TC58U», державний номерний знак НОМЕР_2, був знятий з обліку у ВРЕР м. Костянтинівка для реалізації (а.с. 16).

Згідно ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ст. 61 Сімейного кодексу України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

За правилами ст. 63 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Статтею 65 Сімейного кодексу України передбачено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 232 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

Згідно ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ст. 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Статтею 238 Цивільного кодексу України передбачено, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Згідно п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Аналізуючи правовідносини сторін та вищенаведені норми права, суд дійшов висновку, що спірний автомобіль марки «CHEVROLET AVEO TC58U», державний номерний знак АН 7375ЕК, був об’єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_7 та ОСОБА_1 і розпоряджатися цим автомобілем ОСОБА_7, будь-то особисто чи через представника, мав право тільки за наявності письмової згоди ОСОБА_1 Оскільки договір купівлі-продажу спірного автомобіля виходить за межі дрібного побутового, то за відсутності письмової згоди другого з подружжя такий договір, укладений 13 березня 2012 року представником ОСОБА_7 - ОСОБА_15 з ОСОБА_9, суперечить вимогам ст. 65 Сімейного кодексу України.

Відповідачкою ОСОБА_15 не було доведено у судовому засіданні, що спірний автомобіль марки «CHEVROLET AVEO TC58U», державний номерний знак АН 7375ЕК, оформлений на ім’я ОСОБА_7, був придбаний за її гроші і не є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_7 та ОСОБА_1 Також відповідачкою ОСОБА_15 не було надано доказів повернення ОСОБА_7 грошової суми 52410,16 грн. за продаж належного йому спірного автомобіля.

Крім того, як було встановлено з пояснень позивачки ОСОБА_1 та не заперечувалося відповідачкою ОСОБА_15, ОСОБА_1 напередодні і саме 13 березня 2012 року просила ОСОБА_12 не відчужувати спірний автомобіль, оскільки вона має право на частку цього автомобіля як дружина власника, а також пропонувала відповідачці гроші у розмірі половини вартості автомобіля. Також на довіреності, посвідченій 13 квітня 2011 року приватним нотаріусом Костянтинівського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_5, за реєстром № 17, від імені ОСОБА_7 на ім’я відповідачки ОСОБА_3 на право експлуатації, користування та розпорядження належним йому автомобілем марки «CHEVROLET AVEO TC58U», державний номерний знак АН 7375ЕК, нотаріусом зазначено, що довіритель перебуває у зареєстрованому шлюбі з 17 серпня 1974 року, тобто відповідачка ОСОБА_14 усвідомлювала, що спірний автомобіль є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_7 та ОСОБА_1 і його продаж повинен бути вчинений виключно за наявності письмової згоди позивачки ОСОБА_1

Дії позивачки ОСОБА_1, як співвласника спірного автомобіля, у вигляді прохання відповідачки ОСОБА_3 напередодні і саме 13 березня 2012 року (день продажу спірного автомобіля) не відчужувати спірний автомобіль, а також дії власника спірного автомобіля ОСОБА_7 щодо скасування 15 березня 2012 року довіреності, виданої ним на ім’я відповідачки ОСОБА_3 на право розпорядження спірним автомобілем, свідчать про те, що відповідачка ОСОБА_14, як представник ОСОБА_7, усвідомлювала, що вчиняє правочин щодо продажу спірного автомобіля всупереч інтересам та волі довірителя та бажала (або свідомо допускала) настання таких наслідків, тобто як представник діяла умисно, що свідчить про наявність зловмисної домовленості відповідачки ОСОБА_3, як представника ОСОБА_7, з іншою стороною правочину (матір’ю відповідачки ОСОБА_3 - ОСОБА_9В.), через що для довірителя виникли несприятливі наслідки (припинення права власності на спірний автомобіль всупереч його інтересам і волі, як власника, а також порушення права позивачки ОСОБА_1Г.).

Вищенаведене свідчить про те, що договір купівлі-продажу автомобіля «CHEVROLET AVEO TC58U», державний номерний знак АН 7375ЕК, укладений між ОСОБА_15 (яка діяла від імені ОСОБА_7 на підставі довіреності, посвідченої 13 квітня 2011 року приватним нотаріусом Костянтинівського міського нотаріального округу ОСОБА_5Є.) та ОСОБА_9 (відповідно до довідки рахунку КІМ № 881676 від 13.03.2012 року, виданої Костянтинівською філією № 3 Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРВАРДАВТО-2») має бути визнаним недійсним з моменту його укладення відповідно до ст. 65 Сімейного кодексу України та ст. 232 Цивільного кодексу України.

Суд не застосовує наслідки, передбачені ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України (реституція як спосіб захисту цивільного права), оскільки ця норма не може застосовуватись як підстава вимоги про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі.

В силу ст. 88 ЦПК України слід стягнути з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_9 на користь позивачки ОСОБА_1 у відшкодування витрат по сплаті судового збору 107 грн. 30 коп. (по 53 грн. 65 коп. з кожної).

Керуючись ст.ст. 60, 61, 63, 65 Сімейного кодексу України, ст.ст. 203, 215, 232, 236, 237, 238 Цивільного кодексу України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст. 10, 57, 60, 79, 88, 209, 212-215 ЦПК України, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_9, треті особи ОСОБА_7, приватний нотаріус Костянтинівського міського нотаріального округу ОСОБА_5, Товариство з обмеженою відповідальністю «Форвардавто-2» м. Костянтинівка (ЄДРПОУ 37604001) «про визнання угоди недійсною» задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля «CHEVROLET AVEO TC58U», державний номерний знак АН 7375ЕК, укладений між ОСОБА_15 (яка діяла від імені ОСОБА_7 на підставі довіреності, посвідченої 13 квітня 2011 року приватним нотаріусом Костянтинівського міського нотаріального округу ОСОБА_5Є.) та ОСОБА_9 (відповідно до довідки рахунку КІМ № 881676 від 13.03.2012 року, виданої Костянтинівською філією № 3 Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРВАРДАВТО-2») з моменту його укладення.

Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_9 на користь ОСОБА_1 у відшкодування витрат по сплаті судового збору по 53 (п’ятдесят три) грн. 65 коп. з кожної.

Вступна та резолютивна частини рішення проголошені 13 лютого 2013 року. Повний текст рішення виготовлений 18 лютого 2013 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Костянтинівський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня його проголошення, а особами, які не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення - протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя