Постанова

від 23.11.2006 по справі 3/517/06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

3/517/06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=======================================================================

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2006 р. 15:00Справа №  3/517/06

м. Миколаїв

за позовом: Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Миколаїв, вул. Ні кольська,46, під.2

до відповідача: СФГ Шевченко Микола Володимирович, Миколаївська обл.., Єланецький р-н, с. Нововасилівка

про стягнення штрафних санкцій за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів

                                                                                             Суддя Смородінова О.Г.

                                              При секретарі судового засідання Вязовському М.А.

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача: Васильченко О.В., за дорученням;

Від відповідача: Шевченко М.В.;

СУТЬ СПОРУ:

          Позивач звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою про стягнення штрафних санкцій в розмірі 4190,грн.. за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів.

                    Від адміністративного позову позивач не відмовляється.

                    Відповідач у відзиві проти позову заперечує, посилаючись на те, що працевлаштування інваліді не є його обов'язком, а що цим повинні займатися відповідні органи.

                    В судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Ознайомившись з матеріалами справи, вислухавши представників сторін, суд –

встановив:

Відповідно до ст.ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 року для підприємств, об'єднань, установ незалежно від форм власності та господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів в розмірі 4 відсотків від загальної чисельності працюючих.

Відповідачу, відповідно до поданої державної звітності "Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів" (форма № 10-ПІ) на 2005 рік встановлено норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів (відповідно до середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу) у кількості 1 чоловік. На підприємстві в свою чергу працювало 0 чоловік-інвалідів.

Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвер дженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. № 314, визначено, що робоче місце інваліда —це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підпри ємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарюван ня, де створено необхідні умови для праці інваліда (п. 1).          

Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підпри ємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських орга нізацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п. 3). Згідно з п. 5 Положення, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалі дів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про ство рення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Отже, відповідачем не виконано норматив 1 робоче місце для інваліда (1-0).

Відповідно до статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, щорічно сплачують відповідному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції в розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві. У разі відсутності коштів штрафні санкції будуть застосовані шляхом звернення на майно підприємства в порядку передбаченому законом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Середньорічна заробітна плата на підприємстві у 2005 році складала 4190,0грн., що вбачається з даних звіту відповідача по формі № 10-ПІ.

У разі коли кількість інвалідів менша 4% нормативу, такі  підприємства щороку сплачують штрафні санкції у  строки,   визначені  „Порядком  сплати   підприємствами,  установами   і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів" затверджених Постановою КМУ №1767 від 28.12. 2001 року.

Частина 2 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" покладає відповідальність за незабезпечення наведених нормативів на керівників відповідних підприємств. Підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалі дом (частина перша статті 20 Закону).

За незайняті робочі місця відповідач повинен був сплатити до 15 квітня наступного за звітним року штрафні санкції в сумі 4190,0грн. (п. 4 Порядку сплати підприємствами, об'єднаннями, установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 р. №1767).

На момент звернення до суду позивача відповідачем взагалі не сплачена сума штрафних санкцій.

Як встановлено судом, відповідачем не вжито заходи із створення робочих місць для інвалідів: не отримано дозвіл головного державного санітарного лікаря про можливість праці інвалідів на визначених відповідачем робочих місцях тощо.

Слід зазначити, що обов'язок займатись пошуком інвалідів для працевлаштування згідно ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні покладено на центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.

Позивач зазначає, що відповідач взагалі не звертався до жодного з вказаних органів про наявне вакантне місце для працевлаштування інваліда, що не спростовано відповідачем, оскільки представлена останнім довідка з центру зайнятості свідчить про те, що до центру зайнятості інваліди не звертались, а не про те, що відповідач звертався з пропозицією до центру зайнятості про працевлаштування інвалідів.

Слід зауважити, що відповідно до частин 3, 4 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" сплата штрафних санкцій за нестворені ро бочі місця для інвалідів проводиться підприємствами (об'єднаннями), установами і ор ганізаціями (далі - підприємства) відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових пла тежів), а у разі відсутності коштів, штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на їх майно в порядку, передбаченому законом.

Державні цільові фонди створюються відповідно до законів України, формуються за рахунок визначених законами України податків і зборів (обов'язкових платежів) юридичних осіб незалежно від форм власності та фізичних осіб. Державні цільові фонди включаються до державного бюджету України крім фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Пенсійного Фонду України. При цьому, збір на обов'язкове соціальне страхування, визначений від об'єкта оподаткування для працюючих інвалідів, у повному обсязі зараховується до Фонду України соціального захисту інвалідів.

Таким чином, несплата штрафних санкцій відповідачем за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2005 році, призвела до ненадходження цих коштів до Державного бюджету України, що в свою чергу, перешкоджає державі у створенні економічних, соціально-побутових, соціально-психологічних умов для задоволення потреб інвалідів - чим порушуються інтереси держави та соціальні гарантії прав інвалідів.

Враховуючи викладене, позовні вимоги заявлені обґрунтовано у відповідності до вимог чинного законодавства, матеріалами справи підтверджені, відповідачем не спростовані та підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 49-51,87,94,98,160-163,167 Кодекс адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з Селянського фермерського господарства Шевченка Миколи Володимировича ( Миколаївська обл.., Єланецький р-н, с. Нововасилівка, р/р 260065372, МОД АППБ «Аваль», МФО 326182, ЄДРПОУ 20895602) на користь Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (54001, м. Миколаїв, вул. Нікольська, 46, під. № 2, банківські реквізити:  одержувач: Держбюджет Центрального району 50070000, код ЄДРПОУ 23626096, МФО 826013, р/р 31214230500006 Банк одержувача: УДК у Миколаївській області Призначення платежу: *;101;-; код платника; платежі до Фонду інвалідів за нестворені робочі місця за 2005 р.) –4190,0грн. штрафних санкцій за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Постанова  або ухвала суду першої інстанції,  якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд  першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Повний текст постанови складено 08.12.2006р.

Суддя О.Г. Смородінова