Постанова

від 15.07.2008 по справі 42/203

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

42/203

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 15.07.2008                                                                                           № 42/203

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Смірнової  Л.Г.

 суддів:            Коротун  О.М.

          Попікової  О.В.

 при секретарі:           Царук І.О.

 За участю представників:

 від позивача - Козир А.О. - представник за дов. № 74000-02/2878 від 14.11.2008;

 від відповідача - Джига О.В. - представник за дов. № 63 від 03.03.2008;

                               Музика Д.В. - представник за дов. № 63 від 03.03.2008;

                               Зілов С.В. - представник за дов. № 165 від 23.06.2008;

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Торговий дім "Етанол"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 27.05.2008

 у справі № 42/203 (Паламар П.І.)

 за позовом                               Державного підприємства Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів

 до                                                   Державного підприємства "Торговий дім "Етанол"

 третя особа відповідача            

 третя особа позивача                      

 про                                                  стягнення боргу, неустойки, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов"язання, ціна позову 19990992,63 грн.

СУТЬ РІШЕННЯ І СКАРГИ:

          Державне підприємство „Поліграфічний комбінат „Україна” по виготовленню цінних паперів” (далі – позивач) у квітні 2008 року звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства „Торговий дім „Етанол” (далі – відповідач) про стягнення заборгованості за поставлену продукцію згідно договору № 116/ЦП від 03.11.2004 у розмірі 15364557,51 грн., пені – 977286,54 грн., трьох відсотків річних – 248209,75 грн., інфляційних витрат – 2447219,68 грн., штрафу у розмірі семи відсотків – 953719,15 грн. Також просив покласти на відповідача судові витрати.

27.05.2008 позивач в судовому засіданні подав заяву про зміну позовних вимог (арк. справи 121-123), згідно якої просив: стягнути з відповідача 14964557,51 грн. основної заборгованості, пені – 977286,54 грн., три відсотки річних – 246904,71 грн., інфляційних витрат – 2447177,65 грн., сім  відсотків штрафу – 873600,00 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.05.2008 у справі № 42/203 провадження у справі № 42/203 в частині вимог про стягнення 200000,00 грн. боргу припинено (ч. 1 резолютивної частини рішення); позов задоволено частково (ч. 2 резолютивної частини рішення); стягнуто з Державного підприємства “Торговий дім “Етанол” на користь Державного підприємства „Поліграфічний комбінат “Україна” по виготовленню цінних паперів” 14964557,51 грн. боргу, 2447177,65 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 246904,71 грн. три проценти річних з простроченої суми, 924104,63 грн. пені, 25500 грн. витрат по оплаті державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (ч. 3 резолютивної частини рішення). У позові в іншій частині відмовлено (ч. 4 резолютивної частини рішення).

Рішення мотивоване тим, що відповідач в порушення п. 6.2 договору не розрахувався у встановлений строк з позивачем, в зв'язку з чим з відповідача на виконання п. 7.2 договору підлягає стягненню пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу, а також пеня, три відсотки річних та інфляційні витрати.

Щодо штрафу у розмірі 7% від вартості продукції, то в цій частині позовних вимог суд першої інстанції відмовив позивачу з підстав того, що сторони у спірному договорі погодили інший вид та розмір відповідальності, ніж передбачений ч. 2 ст. 231 ГК України. Суд першої інстанції дійшов висновку, що стягнення штрафу за порушення строків платежів умовами договору не передбачено.

          Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 27.05.2008 у справі № 42/203 в частині стягнення боргу, пені, трьох відсотків річних та збитків внаслідок інфляції і прийняти нове рішення.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував той факт, що на момент винесення рішення, а саме 22.05.2008, відповідач перерахував в рахунок погашення боргу 200000,00 грн., отже сума заборгованості складає 14764557,51 грн.

Також, на думку апелянта, сторони, при укладенні договору, відповідно до приписів ст. 549 ЦК України не передбачили обчислення пені у відсотках, отже рішення про задоволенні позовних вимог в цій частині є таким, що не відповідає чинному законодавству та умовам договору.

          Крім того, апелянт зазначає, що він не погоджується з розміром стягнення трьох відсотків річних та розміром збитків внаслідок інфляції за час прострочення, оскільки розрахунок потрібно було здійснювати по кожному місяцю окремо.

           Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2008 апеляційну скаргу у справі № 42/203 було прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження.

          У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги з підстав того, що часткове погашення розміру заборгованості не вплине на загальний розмір стягуваних з відповідача коштів, оскільки на стадії виконавчого провадження зазначена сума буде вважатись частковим добровільним виконанням судового рішення. Щодо пені, то позивач зазначає, що відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України, її розмір визначається обліковою ставкою НБУ, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. А щодо розрахунку трьох відсотків річних та інфляційних витрат, то  цей розрахунок позивач здійснював відповідно до методики, наведеної у листі Верховного суду України від 03.04.1997 № 62-97.

          У судовому засіданні 01.07.2008 на підставі ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 15.07.2008.

          Розпорядженням В. о. Голови Київського апеляційного господарського суду за № 01-23/1/2 від 14.07.2008 розгляд даної апеляційної скарги  у справі № 42/203 було доручено колегії суддів у складі: головуючий суддя –Смірнова Л.Г., судді – Коротун О.М., Попікова О.В.

          Відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України „Про судоустрій” та ст. 46 ГПК України, у зв'язку з тим, що справа розглядається новим складом суду, її розгляд починається спочатку.

          У судове засідання 15.07.2008 з'явився представники позивача та відповідача.

          В судовому засіданні 15.07.2008 представник позивача просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, рішення господарського суду міста Києва від 27.05.2008 залишити без змін.

          В судовому засіданні 15.07.2008 представники відповідача просили суд задовольнити апеляційну скаргу, рішення господарського суду міста Києва від 27.05.2008 скасувати з вищенаведених підстав.

          Згідно клопотання позивача від 04.07.2008 (вх. № 02-7.1/3198) у судовому засіданні здійснювалася технічна фіксація судового процесу на підставі ч. 7 ст. 811 ГПК України.

          Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення учасників судового засідання, Київський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

 Як вірно зазначено судом першої інстанції, 03.11.2004 між Державним підприємством „Поліграфічний комбінат „Україна” по виготовленню цінних паперів” та Державним підприємством „Торговий дім „Етанол” було укладено договір № 116/ЦП (далі – договір), згідно з яким позивач за завданням відповідача зобов'язався виготовити та поставити останньому бланки суворого обліку згідно із специфікаціями, які є невід'ємними частинами договору, а останній – прийняти та оплатити вартість продукції на умовах договору.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовується доводами апеляційної скарги, згідно наступних товарно-транспортних накладних: № № 284895 серія 01 ААТ, 284896 серія 01 ААТ, 284897 серія 01 ААТ від 17 січня 2007 р., 048131 серія 01 ААТ від 18 травня 2007 р., 048120 серія ААТ від 16 травня 2007 р., 048017 серія 01 ААТ від 14 травня 2007 р., 048066 серія 01 ААТ від 11 травня 2007 р., 048003 серія 01 ААТ від 8 травня 2007 р., 048001 серія 01 ААТ від 7 травня 2007 р., 535921 серія 02 АБЕ від 25 червня 2007 р., 535934 серія 02 АБЕ від 27 червня 2007 р., 536045 серія 02 АБЕ від 6 липня 2007 р., 536009 серія 02 АБЕ від 3 липня 2007 р., 536004 серія 02 АБЕ від 2 липня 2007р., 536084 серія 02 АБЕ від 13 липня 2007 р., 536 серія 02 АБЕ від 25 липня 2007 р., 536201 серія 02 АБЕ, 536202 серія 02 АБЕ від 27 липня 2007 р., 536175 серія 02 АБЕ від 31 липня 2007 р., 786075 серія 02 АБЕ від 7 серпня 2007 р., 786129 серія 02 АБЕ від 14 серпня 2007 р., 786160 серія 02 АБЕ від 15 серпня 2007 р., 786859 серія 02 АБЕ, 786860 серія 02 АБЕ від 29 жовтня 2007 р., 786791 серія 02 АБЕ, 786568 серія 02 АБЕ, 786567 серія 02 АБЕ, 786789 серія 02 АБЕ, 786790 серія 02 АБЕ, 787176 серія 02 АБЕ, 787147 серія 02 АБЕ від 30 жовтня 200 7р., 149470 серія 02 АБИ від 26 грудня 2007 р., 149478 серія 02 АБИ від 28 грудня 2007 р., 150298 серія 02 АБИ від 1 квітня 2008 р., 150300 серія 02 АБИ, 150299 серія 02 АБИ від 2 квітня 2008 р., та довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей: № № 889156 серія ЯКК від 16 січня 2007 р., 889174 серія ЯКК від 18 травня 2007 р., 889173 серія ЯКК від 7 травня 2007 р., 889193 серія ЯКК від 25 липня 2007 р., 889194 серія ЯКК від 27 червня 200 7р., 889197 серія ЯКК від 3 липня 2007 р., 889196 серія ЯКК від 2 липня 2007 р., 889208 серія ЯКК від 13 липня 2007 р., 889220 серія ЯКК від 24 липня 2007 р., 889223 серія ЯКК від 30 липня 2007 р., 889224 серія ЯКК від 7 серпня 2007 р., 889228 серія ЯКК від 14 серпня 2007 р., 889246 серія ЯКК від 29 жовтня 2007 р., 889256 серія ЯКК від 28 листопада 2007 р., 889266 серія ЯКК від 26 грудня 2007 р., 889288 серія ЯКК від 1 квітня 2008 р., 889229 серія ЯКК від 14 серпня 2007 р., 889201 серія ЯКК від 5 липня 2007 р., 889222 серія ЯКК від 27 липня 2007 р., підтверджується факт передачі позивачем відповідачу товару за договором протягом вказаного періоду загальною вартістю 19242420,66 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно наступних платіжних доручень: № № 208 від 10 квітня 2008 р., 219 від 11 квітня 2008 р., 282 від 8 травня 2008 р. підтверджується також факт оплати відповідачем на користь позивача в рахунок одержаного товару 4277863,15 грн., у т.ч. 4077863,15 грн. до часу звернення позивача в суд з указаним позовом  та 200000,00 грн. після звернення позивача з указаним позовом, але до ухвалення рішення по справі.

Так, заявлена до стягнення сума боргу у розмірі 200000,00 грн. (платіжне доручення № 282 від 08.05.2008) відповідачем сплачена після звернення позивача з позовом, суд першої інстанції припинив провадження у справі в цій частині вимог відповідно до вимог п. 11 ст. 80 ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Як вбачається з доводів апеляційної скарги, згідно платіжного доручення № 309 від 22.05.2008 відповідач перерахував позивачу в рахунок часткової сплати заборгованості ще 200000,00 грн. Відповідач обґрунтував неможливість подання цього доказу тим, що суд першої інстанції безпідставно відхилив клопотання сторони про відкладення розгляду справи.

З огляду на вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд приймає дане платіжне доручення як належний доказ в розумінні ст. ст. 34, 101 ГПК України.

Крім того, в судовому засіданні 15.07.2008 представник позивача зазначив (здійснювалася технічна фіксація судового процесу), що не заперечує проти доводів апелянта щодо зміни рішення суду першої інстанції в частині основного боргу на суму 200000,00 грн. та вважає за доцільне припинити провадження в цій частині з покладенням пропорційно судових витрат на відповідача, оскільки така сплата була здійснена після звернення з позовом до суду.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 27.05.2008 підлягає зміні в частині розміру стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу. Отже, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 14764557,51 грн. (14964557,51 - 200000,00) та в зв'язку з цим, підлягає зміні п. 1 резолютивної частини рішення господарського суду міста Києва від 27.05.2008 по справі № 42/203 щодо припинення провадження на загальну суму 400000,00 грн. (200000,00 + 200000,00).

Крім того, згідно пояснень відповідача, поданих 09.07.2008 через канцелярію суду (вх. № 02-7.1/3273) платіжними дорученнями № 390 від 11.06.2008, № 392 від 19.06.2008, № 395 від 20.06.2008 (додані в якості додатків до пояснення) відповідач перерахував на позивачу в рахунок часткової сплати заборгованості 380000,00 грн. Вказані часткові сплати не приймаються Київським апеляційним господарським судом в якості доказів, як підстава для зміни рішення суду першої інстанції, оскільки вони були здійснені після прийняття рішення (27.05.2008) господарським судом міста Києва.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що це не порушує прав відповідача, оскільки таке часткове погашення не вплине на загальний розмір стягуваних з відповідача коштів, зазначена сума (380000,00 грн.) буде вважатись частковим добровільним виконанням судового рішення відповідно до Закону України „Про виконавче провадження”.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 7.1 договору сторони несуть відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов'язань за договором у порядку та межах, передбачених чинним законодавством України.

Відповідно до п. 7.2 договору за прострочення платежів, вказаних у п. п. 6.2, 6.3 договору відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі двох облікових ставок Національного банку України від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до п. 11.2 договору строк дії договору встановлюється з дати його укладення і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Відповідно до умов п. 6.2 в редакції Додаткової угоди № 6 від 01.09.2006 замовник здійснює оплату продукції шляхом перерахування грошових коштів на рахунок виконавця шляхом здійснення 50 % попередньої оплати від вартості готової партії протягом трьох банківських днів з моменту отримання інформації про наявність такої продукції на складі, інші 50 % - протягом п'яти банківських днів після отримання партії продукції.

Відповідно до п. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до п. 6.2 договору обов'язок по сплаті за останню поставлену 02.04.2008 партію продукції у відповідача виник 10.04.2008.

Отже, договором був встановлений термін оплати виконаних робіт.

Разом з цим, суд відхиляє доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі та поясненнях щодо застосування абз. 3 п. 2 ст. 231 ГК України, оскільки відповідно до цього ж пункту, вказані в п. 2 ст. 231 ГК України штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено договором або законом. Оскільки пунктом 7.2 договору передбачена відповідальність відповідача за прострочення платежів у розмірі двох облікових ставок НБУ, то саме за цією ставкою вираховується розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача. Таким чином, при вирахуванні періоду пені, а також її розміру, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, судом апеляційної інстанції застосовуються приписи ч. 6 ст. 232 ГК України.

Як вбачається з матеріалів справи, відносини між позивачем та відповідачем є господарськими,  а відповідно до ст. 193  Господарського кодексу України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Зважаючи на викладене, Київський апеляційний господарський суд вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо того, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором у встановлений цим договором строк, в зв'язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача на його користь пені підлягає задоволенню. Проте, Київський апеляційний господарський суд не погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені саме в розмірі 924104,63 грн. (фактично за один рік) підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України під позовною давністю розуміється строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відносно стягнення неустойки (штрафу, пені) цей термін обмежено в один рік ( ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Крім того, для всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування штрафних санкцій, річних тощо, і в разі, якщо їх обчислення помилкове – зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно (аналогічна позиція викладена в ч. 1 п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 № 01-8/344 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році”).

Київський апеляційний господарський суд взяв до уваги доводи апелянта щодо розміру пені, стягнутої з нього на користь позивача у сумі 924104,63 грн. та здійснив перерахунок пені, заявленої до стягнення позивачем.

Зважаючи на вищевикладені норми матеріального права, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення пені за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання підлягає лише частковому задоволенню з урахуванням періоду прострочення та розміру фактично прострочених сум в редакції розрахунку Київського апеляційного господарського суду за період 15.10.2007 – 14.04.2008 в розмірі 489051,32 грн. за кожен день прострочки платежу, а саме за 183 дні.

Відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, враховуючи, що відповідач прострочив виконання зобов'язання по оплаті за договором, з нього на користь позивача відповідно до вимог ст. ст. 622, 625 ЦК України підлягає стягненню 246904,71 грн. трьох проценти річних з простроченої суми. Розрахунок трьох процентів річних перевірено Київським апеляційним господарським судом та встановлено, що він відповідає матеріалам справи та чинному законодавству, тому в цій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Щодо стягнення згідно рішення суду першої інстанції 2447177,65 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення платежу, то суд апеляційної інстанції приймає до уваги доводи апелянта щодо того, що розрахунок потрібно було здійснювати по кожному місяцю окремо, в зв'язку з чим Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в цій частині щодо розміру інфляційних втрат. З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції здійснив перерахунок, згідно якого підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 2267852,38 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення платежу згідно договору № 116/ЦП від 03.11.2008 за весь період прострочення (в межах вимог, заявлених позивачем).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, вимоги позивача про стягнення з відповідача 873600 грн. штрафу на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України задоволенню не підлягають, оскільки сторони у спірному договорі погодили інший вид та розмір відповідальності, ніж передбачений указаною нормою закону. Стягнення штрафу за порушення строків платежів умовами договору не передбачено.

Хоча відповідач і не оскаржував рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові щодо стягнення з нього штрафу у розмірі 7% від вартості продукції, Київський апеляційний господарський суд, виходячи з повноважень ст. 101 ГПК України, погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягають. Тому рішення суду першої інстанції в цій частині також підлягає залишенню без змін.

Як вбачається з рішення суду першої інстанції, судові витрати, сплачені позивачем за розгляд справи в суді першої інстанції були покладені на відповідача повністю.

Київський апеляційний господарський суд вважає такий висновок суду першої інстанції неправомірним, оскільки позов було задоволено частково, на підставі ст. 49 ГПК України.

В зв'язку з тим, що Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про зміну рішення господарського суду міста Києва від 25.07.2008 у справі № 42/203 в частині розміру основного боргу, пені та інфляційних втрат, відповідно до вимог п. 4 ст. 103 ГПК України, слід відповідно розподілити судові витрати як за розгляд справи в суді першої інстанції, так і за подання апеляційної скарги пропорційно задоволенню вимог сторін на підставі ст. 49 ГПК України.

За таких обставин, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -   

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства „Торговий дім „Етанол” задовольнити частково.

          Рішення господарського суду міста Києва від 27.05.2008 у справі № 42/203 змінити.

          Викласти ч. 1 резолютивної частини рішення в наступній редакції: провадження у справі № 42/203 в частині вимог про стягнення 400000,00 грн. основного боргу припинити.

Викласти ч. 3 резолютивної частини рішення в частині стягнення основного боргу, пені, інфляційних втрат та судових витрат в наступній редакції: стягнути з Державного підприємства “Торговий дім “Етанол” (03067, м. Київ, вул. Гарматна, 8, код 32962829) на користь Державного підприємства Поліграфічний комбінат “Україна” по виготовленню цінних паперів (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 38-44, код 16286441) 14764557,51 грн. основного боргу, 2267852,38 грн. збитків внаслідок інфляції, 489051,32 грн. пені, 22920,00 грн. витрат по сплаті державного мита за розгляд справи в суді першої інстанції та 106,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Частини 2, 4, та 3 (в частині стягнення 246904,71 грн. трьох процентів річних з простроченої суми) резолютивної частини рішення господарського суду міста Києва від 27.05.2008 у справі № 42/203 залишити без змін.

Стягнути з Державного підприємства Поліграфічний комбінат “Україна” по виготовленню цінних паперів (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 38-44, код 16286441) на користь Державного підприємства “Торговий дім “Етанол” (03067, м. Київ, вул. Гарматна, 8, код 32962829) 1300,00 грн. державного мита за подання апеляційної скарги.

В решті задоволення апеляційної скарги відмовити.

Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

          Матеріали справи № 42/203 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом місяця.

 Головуючий суддя                                                                      Смірнова  Л.Г.

 Судді                                                                                          Коротун  О.М.

                                                                                          Попікова  О.В.

 17.07.08 (відправлено)