Рішення

від 21.01.2009 по справі 20-32-16-17-9/326-05-9069

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

20-32-16-17-9/326-05-9069

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" січня 2009 р.Справа  № 20-32-16-17-9/326-05-9069

За позовом: Релігійної громади „Євангельська Реформатська Пресвітеріанська церква” м. Одеси

до відповідача: Одеського міжобласного відділення Національної спілки театральних діячів України;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Одеська обласна державна адміністрація          

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1. Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації;

2. Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради

3. Одеська міська рада;

4. Одеська обласна рада;

5. КП„Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості".

про виселення та вселення

Головуючий суддя  Щавинська Ю.М.

                                                                                                             Судді Степанова Л.В.

    Цісельський О.В.

Представники сторін:

Від позивача: Орез В.П. діючий за дов. №12 від 14.02.2007року.

Від відповідача: не з'явились.

Від третьої особи (Одеська обласна державна адміністрація): не з'явились.

Від третьої особи (Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації): не з'явились.

Від третьої особи (Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради): не з'явились.

Від третьої особи (Одеська міська рада): не з'явились.

Від третьої особи (Одеська обласна рада): не з'явились.

Від третьої особи (КП „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості”): не з'явились.

10.10.2005 р. Релігійна громада „Євангельська Реформатська Пресвітеріанська Церква” міста Одеси (далі позивач, Церква) звернулась до господарського суду Одеської області з позовом до Одеського міжобласного відділення Національної спілки театральних діячів України (далі відповідач, Спілка) про зобов'язання звільнити займане нежитлове приміщення.

В процесі розгляду справи судом до участі в розгляді справи в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, залучені: Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації (далі Управління), Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (далі Представництво), Одеська міська рада (далі Міськрада), Одеська обласна рада (далі Облрада) та Комунальне підприємство „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості” (далі МБТІ).

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Так, постановою Вищого господарського суду України від 20.06.2006р. скасовано рішення господарського суду Одеської області від 23.03.2006 р., яким позовні вимоги Церкви залишені без задоволення, а справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції.

Крім того, постановою Вищого господарського суду України від 29.05.2007 р. скасовані рішення господарського суду Одеської області від 10.11.2006р. та постанова Одеського апеляційного господарського суду від 27.02.2007р., якими у задоволенні позовних вимог Церкви також відмовлено, а справа скерована на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При останньому розгляді справи рішенням господарського суду Одеської області від 13.08.2007року (суддя Грабован Л.І.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20.05.2008року, резолютивну частину рішення господарського суду Одеської області від 13.08.2007року у справі №32-16-17-9/326-05-9069 залишено без змін, але змінено мотивувальну частину вказаного рішення та викладено її в редакції постанови.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.08.2008року рішення господарського суду Одеської області від 13.08.2007року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.05.2008року скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Згідно з резолюцією голови господарського суду Одеської області справу №32-16-17-9/326-05-9069 передано на новий розгляд судді господарського Одеської області Щавинській Ю.М.

Ухвалою голови господарського суду Одеської області від 10.11.2008 року, на підставі заяви судді господарського суду Одеської області Щавинської Ю.М., а також враховуючи складність спору, справу № 20-32-16-17-9/326-05-9069 передано на розгляд колегії суддів у складі суддів: головуючий суддя Щавинська Ю.М., судді Степанова Л.В., Цісельський О.В.

При новому розгляді справи позивач уточнені 27.06.2007р. позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд виселити відповідача із ізольованого приміщення першого поверху будівлі площею 326,5 кв. м. (згідно план-схеми техпаспорту з приміщень 16-29, 31-40, Іа, ІІ, ІІІ), що має відокремлений вхід з арки дома № 62 по вул. Пастера в м. Одесі та належить на праві власності Церкві, та вселити позивача в зазначені нежитлові приміщення.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що Церква є власником всього будинку, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 62. Відповідач без будь-яких правових підстав займає спірні приміщення, а посилання останнього на додаткову угоду від 04.03.1999 р. до охоронно-орендного договору на використання нерухомого пам'ятника історії й культури від 01.08.1993 р. не заслуговують на увагу, оскільки названу додаткову угоду та і сам договір слід вважати неукладеним, так як вони не містять в собі істотних умов договору оренди, а саме: розміру орендної плати; механізму та розміру відшкодування витрат на експлуатацію будівлі; конкретного об'єкту оренди та строку дії договору. Ствердження відповідача щодо визначеності орендної плати у розмірі 18,45 грн. із включенням у цю плату і витрат з експлуатації та комунальних послуг, за думкою позивача, спростовується змістом охоронно-орендного договору і лише підтверджує факт неукладення позивачем жодних договорів на виконання п. 5 додатку до договору від 19.05.1997р. Розділ 5 додаткової угоди від 04.03.1999 р. також не містить конкретних умов, внаслідок чого його не можна вважати певним зобов'язанням, за яким досягнуто згоди сторонами, оскільки чітких вимог (площа, кількість кімнат, етажність, район розташування, наявність та якість ремонту) до приміщення, яке має бути надано невідомо ким, та невідомо коли.

Позивач вважає єдиним положенням, яке має конкретний зміст і чітке направлення на припинення певних прав та обов'язків, розділ 6 додаткової угоди, згідно з яким після підписання додаткової угоди від 4.03.1999 р. всі інші положення охоронно-орендного договору і доповнення до нього втрачають силу, тобто дія договору припинена, але новий договір, який би передбачав можливість та умови користування частиною будівлі відповідачем, сторони не уклали.

У зв'язку з відсутністю договору найму та небажанням відповідача укласти такий договір позивач просить задовольнити його позовні вимоги.

Відповідач позов не визнав, посилаючись на те, що він користується спірними приміщеннями на законних підставах, в тому числі і на підставі додаткової угоди від 04.03.1999 р. до охоронно-орендного договору на використання нерухомого пам'ятника історії й культури від 01.08.1993 р., умови якої ним сумлінно виконуються. Названа додаткова угода є чинною, оскільки йому, відповідно до умов цієї угоди, не надано еквівалентного (рівнозначного) та придатного для експлуатації приміщення, у зв'язку з чим він не має можливості звільнити займані приміщення та просить залишити позовні вимоги Церкви без задоволення.

У судове засідання 21.01.2009р. відповідач не з'явився, про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином шляхом надіслання судової ухвали, а також під час участі у попередньому судовому засіданні 22.12.2008р.

Треті особи, включаючи і залучену ухвалою суду від 15.10.2008р. в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Одеську обласну державну адміністрацію, письмові пояснення щодо позову не надали, у судове засідання не з'явилися, незважаючи на належне повідомлення про час та місце розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши представників сторін, колегія суддів дійшла наступних висновків:

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 26.11.1998р. (т.1 а.с.11-16), яке набуло чинності 7.12.1998р., та додаткового рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 02.08.1999р. (т.1 а.с.17-21) за РГЄПЦ було визнано право власності на будівлю колишньої Євангельсько-Реформаторської церкви, загальною площею 1422,2 кв.м., яка розташована за адресою м. Одеса, вул. Пастера, 62 (далі по тексту будівля), що перебувала у державній власності. 13.08.1999р. Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості було видано реєстраційне посвідчення про право власності на зазначену будівлю (т.1 а.с.23). 18.03.1999р. РГЄПЦ надало Управлінню охорони об'єктів культурної спадщини Одеської облдержадміністрації охоронне зобов'язання щодо нерухомого пам'ятника історії та культури.(т.5 а.с.40-43).

На момент набуття позивачем по справі права власності на будівлю Одеське міжобласне відділення НСТДУ з 1988 року займало у цьому приміщенні частину будівлі площею 1281 кв.м. на підставі рішення Одеської міської ради народних депутатів №311 від 7.09.1988р. та охоронно-орендного договору на використання нерухомого пам'ятника історії й культури, укладеного між Державною інспекцією з охорони пам'ятників Управління архітектури обласної державної адміністрації та Одеським міжобласним відділенням Спілки театральних діячів України від 1.08.1993р. (т.1 а.с.25-30).

Згідно з п. 2.2 охоронно-орендного договору на використання нерухомого пам'ятника історії й культури, пам'ятник містобудування і архітектури передається за актом технічного огляду, який складається сторонами не пізніше чим через два тижня після оформлення договору.

За положеннями п. 2.3 цього ж договору строк користування пам'ятником архітектури був встановлений на період діяльності Одеського міжобласного відділення СТД України. При цьому, даний охоронно - орендний договір підлягав перереєстрації кожні 5 років з внесенням змін і доповнень, визначених діючим законодавством на момент перереєстрації.

Відповідно до п. 3.1 цього договору за використання об'єкту оренди відповідач зобов'язався сплачувати Орендодавцю на протязі строку дії договору  орендну плату відповідно до ставок, встановлених за згодою з Міністерством з питань будівництва і архітектури України.

19.05.1997р. між Управлінням охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації і Одеським міжобласним відділенням СТД України було укладено додаткову угоду до охоронно-орендного договору від 1.08.1993р. (т.1 а.с.31-37).

Згідно п. 2 додаткової угоди п. 3.1 охоронно-орендного договору від 1.08.1993р. було викладено у новій редакції, відповідно до якої відповідач зобов'язувався сплачувати орендну плату у розмірі 18,45 грн. за один календарний місяць із розрахунку 1% від добутку орендованої площі та 1,2 грн. за 1 кв.м. (з урахуванням ПДВ). Строк внесення орендної плати встановлено щомісячно не пізніше 5 числа поточного місяця, за який вноситься орендна плата. Окрім орендної плати, відповідно до п.5 додаткової угоди Одеським міжобласним відділенням СТД України були прийняті на себе зобов'язання із сплати  експлуатаційних витрат, комунальних послуг, витрат на утримання інженерних мереж та території на підставі окремих договорів, самостійно укладених відповідачем із відповідними організаціями.

Після набуття позивачем права власності на будівлю колишньої Євангельсько- Реформаторської церкви, загальною площею 1422,2 кв.м., яка розташована за адресою м. Одеса, вул. Пастера, 62, у зв'язку зі зміною власника будівлі, 4.03.1999р. (т.1 а.с.38) між позивачем та відповідачем було підписано додаткову угоду до охоронно-орендного договору на використання нерухомого пам'ятника історії й культури від 1.08.1993р. (далі то тексту - додаткова угода від 04.03.1999р.), якою охоронно-орендний договір на використання нерухомого пам'ятника історії й культури від 1.08.1993р. був викладений у новій редакції.

Як вказано у розділі 3 цієї додаткової угоди, позивач погодився з тимчасовим розміщенням відповідача у займаній на той час частині будівлі, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 62. При цьому, у розділі 4 додаткової угоди від 4.03.1999р. зазначено, що користування зазначеною частиною будівлі має для відповідача оплатний характер та передбачає відшкодування позивачеві фактичних витрат з експлуатації займаних відповідачем приміщень, при цьому розмір виплат не повинен був перевищувати розмір тих, що здійснювалися раніше.

Відповідно до розділу 5 цієї ж додаткової угоди відповідач зобов'язувався звільнити займане приміщення після надання йому еквівалентного (рівнозначного) та придатного для експлуатації приміщення у відповідності з розділом 3 цієї  додаткової угоди до договору, а згідно з розділом 6 угоди після її підписання всі інші положення охоронно-орендного договору та доповнень до нього втрачають силу.

Враховуючи, що предметом доведення у справі є наявність або відсутність підстав знаходження відповідача у приміщенні, яке належить на праві власності позивачу, суд, перш за все, вважає за необхідне надати відповідну правову оцінку охоронно-орендному договору на використання нерухомого пам'ятника історії й культури від 1.08.1993р. та додатковій угоді від 4.03.1999р.

Відповідно до вимог ст. 153 ЦК УРСР 1963р., що був чинний на час підписання сторонами договору від 1.08.1993р. та додаткової угоди від 04.03.1999 р. –договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Як вбачається з тексту Додаткової угоди від 04.03.1999 р., в ній, з урахуванням того, що зазначена угода укладена як нова редакція договору майнового найму, а з моменту її підписання втрачають силу всі інші положення охоронно-орендного договору, відсутні та сторонами не погоджені істотні умови договору майнового найму, передбачені главою 25 ЦК УРСР, а саме: не визначений конкретний об'єкт найму, розмір орендної плати за користування майном, порядок розрахунків, механізм і розмір відшкодування витрат на експлуатацію та строк дії угоди, у зв'язку з чим колегія суддів доходить до висновку, що між сторонами не досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору майнового найма, а тому додаткова угода від 04.03.1999 р. є неукладеною в цілому та не створює будь-яких юридичних наслідків.

Що стосується охоронно-орендного договору на використання нерухомого пам'ятника історії й культури від 1.08.1993р., суд зазначає наступне.

Відповідно до п.4 Перехідних положень Цивільного кодексу України 2003р., Цивільний   кодекс  України  застосовується  до  цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання  чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків,  що  виникли  або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Приймаючи до уваги, що орендні відносини за зазначеним договором продовжували існувати після набрання чинності Цивільним кодексом України від 16.01.2003р., суд вважає за необхідне застосовувати при наданні оцінки вказаному договору як норми, що діяли при його укладенні, так і норми чинного цивільного кодексу.

Відповідно до ст.258 ЦК України 1963р. строк договору майнового найму визначається за погодженням сторін, якщо інше не встановлено чинним законодавством.

Згідно до ст.259 цього кодексу, коли договір майнового найму укладено без зазначення  строку, він вважається укладеним на невизначений строк і кожна  із  сторін вправі відмовитися від договору в будь-який час,  попередивши  про це в письмовій формі другу сторону за  три  місяці.

При цьому як статтею 260 кодексу 1963р., так і статтею 764 ЦК України 2003р. передбачено наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору.

Проаналізувавши норми договору від 1.08.1993р., беручи до уваги пояснення представника Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, надані у судовому засіданні, про те, що максимальним строком укладення подібних охоронно-орендних договорів є 5 років, суд зазначає, що положеннями п. 2.3 договору, який набув сили для нового власника, строк користування майном був визначений терміном в п'ять років, після сплину якого договір підлягав перереєстрації з внесенням змін і доповнень, визначених діючим законодавством на момент перереєстрації, під якою, у зв'язку з відсутністю будь-якої первісної його реєстрації, за думкою суду, розуміється його продовження на наступний термін.

Суд вважає, що саме так сторонами відтворено положення законодавства про переважне право добросовісного орендаря на продовження договору найму (оренди).

Таким чином, суд вважає за необхідне застосувати положення ст. 764 ЦК України, яка цілком кореспондується із нормами Закону України „Про оренду державного та комунального майна” в редакції, що була чинною на момент укладення охоронно-орендного договору та мала бути використано сторонами правовідносин. Згідно до зазначених законодавчих норм, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення  строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця,  договір вважається  поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що договір від 1.08.1993р., за відсутності заперечень як первісного наймодавця, так і нового власника речі, переданої у найм, –позивача по справі,  автоматично продовжувався до 1.08.1998р., 1.08.2003р. та 1.08.2008р., відповідно.

Разом з тим, як свідчать матеріали справи, а саме: „офіційне повідомлення”, оформлене листом №24 від 16.05.2005р. (т.1 а.с.47-50), отримане відповідачем 23.05.2005р. (т.1 а.с.52-53), а також повідомлення про відмову від договору (т.1 а.с.55), яке було отримано відповідачем 26.07.2005р., про що свідчить відповідь на повідомлення (вих. №85 від 27.07.2005р.) та поштове повідомлення про вручення (т.1 а.с.56-57), позивач здійснив дії, що свідчать про небажання продовжувати орендні відносини із відповідачем.

Враховуючи, що ні чинний Цивільний кодекс України, ні Закон України „Про оренду державного та комунального майна” не забороняє стороні (наймодавцю) висловити свою волю під час дії договору, суд вважає, що охоронно-орендний договір від 1.08.1993р. станом на день вирішення справи є припиненим у зв'язку із закінченням строку його дії.

Згідно ч. 1 ст. 785 ЦК України, яка цілком кореспондується зі ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана.

За таких обставин, враховуючи відсутність правових підстав на зайняття відповідачем Одеським міжобласним відділенням Національної спілки театральних діячів України займаного ним ізольованого приміщення, площею 326,5 кв.м., яке має відокремлений вхід з арки дома № 62 по вул. Пастера у м. Одеса, і яке розташоване на першому поверсі будівлі колишньої Реформаторсько-Євангелічної церкви, за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 62, що належить Релігійній громаді „Євангельська Реформатська Пресвітеріанська церква” м. Одеси, позовні вимоги в частині виселення відповідача та вселення позивача у вказане приміщення підлягають задоволенню.

З урахуванням положень ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу витрати по сплаті державного мита та витрат на ІТЗ судового процесу підлягають покладенню на відповідача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Виселити Одеське міжобласне відділення Національної спілки театральних діячів України (65023, м. Одеса, вул. Пастера, 62, код ЄДРПОУ 03961846) із займаного ним ізольованого приміщення, площею 326,5 кв.м., яке має відокремлений вхід з арки дома № 62 по вул. Пастера у м. Одеса, і яке розташоване на першому поверсі будівлі колишньої Реформаторсько-Євангелічної церкви, за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 62, що належить Релігійній громаді „Євангельська Реформатська Пресвітеріанська церква” м. Одеси.

3.          Вселити Релігійну громаду „Євангельська Реформатська Пресвітеріанська Церква” м. Одеси (65023, м. Одеса, вул. Пастера, 62, код ЄДРПОУ 24540221) в ізольоване приміщення, площею 326, 5 кв.м., яке має відокремлений вхід з арки дома № 62 по вул. Пастера у м. Одеса, і яке розташоване на першому поверсі будівлі колишньої Реформаторсько-Євангелічної церкви, за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 62.

4.          Стягнути з Одеського міжобласного відділення Національної спілки театральних діячів України (65023, м. Одеса, вул. Пастера, 62, код ЄДРПОУ 03961846) на користь Релігійної громади „Євангельська Реформатська Пресвітеріанська Церква” м. Одеси (65023, м. Одеса, вул. Пастера, 62, код ЄДРПОУ 24540221) 85 /вісімдесят п'ять/ грн. держмита та 118 /сто вісімнадцять/ грн. витрат на ІТЗ судового процесу.  

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

  Головуючий суддя                                                                  Щавинська Ю.М.

              Суддя                                                                                          Степанова Л.В.     

              Суддя                                                                                          Цісельський О.В.

рішення підписано 26.01.2009р.