Постанова

від 03.02.2009 по справі 17/375

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

17/375

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 03.02.2009                                                                                           № 17/375

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Кондес  Л.О.

 суддів:            Куровського  С.В.

          Михальської  Ю.Б.

 при секретарі:            

 За участю представників:

 позивача:                      Буланова О.М. – довіреність від 05.01.2009 р.

відповідача-1:                    Олійник В.В. – довіреність від 05.11.2008 р.          

відповідача-2:                    Олійник В.В. – довіреність від 20.11.2008 р.

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Русь Інтернешнл"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 10.11.2008

 у справі № 17/375 (Кролевець О.А.)

 за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю "Русь Інтернешнл"

 до                                                   Приватного підприємства "Будівельна компанія "Олександрія"

                                                  Приватного підприємства "Веста-Сервіс"

 про                                                   визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Русь Інтернешнл” (далі – ТОВ “Русь Інтернешнл”, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання договору відступлення права вимоги № 02 06/2 від 02.06.2007 р., укладеного між Приватним підприємством “Будівельна компанія “Олександрія” (далі – БК “Олександрія”, відповідач-1) та Приватним підприємством “Веста-Сервіс” (ПП “Веста-Сервіс”, відповідач 2) недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір порушує права та охоронювані законом інтереси ТОВ “Русь Інтернешнл”. Зокрема, укладення договору відступлення права вимоги позбавляє позивача права вимагати від підрядника за основним договором безоплатного усунення недоліків у роботі, що виконана відповідачем-1, оскільки відповідач-2 не має відповідного дозволу на виконання підрядно-будівельних робіт. Вказані обставини свідчать про невідповідність спірного договору вимогам ст. 515 Цивільного кодексу України (далі – Цивільного кодексу України). Крім того, позивач стверджує, що спірний договір по суті є договором факторингу, а оскільки відповідач-2 не є установою, яка може надавати фінансові послуги, тому укладення спірного договору суперечить положенням ст.ст. 1077, 1079 Цивільного кодексу України та ст. 5 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”.

Відповідачі проти задоволення позовних вимог заперечують з тих підстав, що спірний договір було укладено без згоди боржника (позивача по справі),оскільки право на це надано ст.ст. 512-519 Цивільного кодексу України, Договір  чинному законодавству не суперечить. Посилання позивача на договір факторингу відповідачі вважають безпідставними.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 10.11.2008 р. в задоволенні позову відмовлено. Рішення обґрунтоване тим, що Договір про відступлення права вимоги укладений на підставі ст.ст. 512-519 Цивільного кодексу України та відповідає чинному законодавству. Суд зазначає, що позивач невірно здійснив аналіз умов спірного договору і визначив його як Договір факторингу, оскільки спірним договором Новий кредитор не передає грошових коштів в розпорядження Первісного кредитора за плату, та не вбачається підстав вважати, що Спірний договір був укладений Новим кредитором з метою отримання прибутку, що є однією з ознак договору факторингу.

Також, місцевий господарський суд зазначає, що вважає безпідставними посилання позивача про те, що покладення обов'язку відповідача-1 виконати будівельні роботи за Основним договором на відповідача-2 порушує права позивача, а також вважає безпідставними посилання позивача про те, що зобов'язання підрядника за Основним договором нерозривно пов'язані з особою відповідача-1, оскільки доказів того, що договором № 01-06/06 від 01.06.2006 або законом, зокрема, главою 61 Цивільного кодексу України, що регулює порядок укладення та виконання договорів підряду, встановлений обов'язок виконати роботи за договором підряду особисто підрядником, суду не надано.

Не погодившись з рішенням Господарського суду м. Києва, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити, оскільки воно прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального права.

Апеляційні вимоги мотивовані тим, що:

- в рішенні судом неправильно застосовані норми ст. 512-519 Цивільного кодексу України, а саме не взято до уваги статтю 515 Цивільного кодексу України, яка встановлює можливість заміни кредитора лише у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора. Укладення Договору про відступлення права вимоги порушує право позивача вимагати безоплатного усунення недоліків у роботі та приписи ст. 515 Цивільного кодексу України, оскільки Основний договір нерозривно пов'язаний з особою відповідача 1, як будівельною організацією, яка має спеціальні дозволи на виконання підрядно-будівельних робіт;

- договір, який був укладений між відповідачами і визначений як відступлення права вимоги, насправді є Договором факторингу, оскільки відступлення права вимоги саме за грошовими зобов'язаннями з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу слід кваліфікувати саме як факторинг.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що за спірним договором Новий кредитор не передає грошових коштів в розпорядження Первісного кредитора за плату. Однак, дана обставина спростовується п. 2.2 Договору про відступлення права вимоги.

Статтею 1079 Цивільного кодексу України встановлений суб'єктний склад договору факторингу, так сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа – суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Враховуючи викладене вище, відповідач-2 не є установою, яка може надавати фінансові послуги, так як він не є банком або фінансовою установою, а також не існує закону відповідно до якого він має право здійснювати факторингові операції.

В зв'язку з зазначеним, позивач вважає, що місцевий господарський суд не вірно застосував норми матеріального права, а саме, не використав спеціальні норми законодавства (Закони України “Про банки і банківську діяльність”, “Про податок на додану вартість”, “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”), які регулюють проведення фінансових операцій банківських установ, що призвело до прийняття невірного рішення по справі.

У відзивах на апеляційну скаргу відповідачі вказують, що не погоджуються з апеляційною скаргою, рішення суду першої інстанції є обґрунтованим і ухваленим з дотриманням всіх норм матеріального і процесуального права. Договір відступлення права вимоги укладений між Приватним підприємством “Будівельна компанія “Олександрія” та Приватним підприємством “Веста-сервіс” було укладено на законних підставах та відповідно до умов статей 512-519 Цивільного кодексу України, які регулюють заміну кредитора у зобов'язанні, тому немає ніяких підстав вважати, що дана угода є договором факторингу.

Також, відповідачі у відзивах зазначають, що згідно статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Позивачем не було зазначено та не було надано жодного доказу про те, що даний договір відступлення права вимоги суперечить будь якому акту законодавства України. Договір укладено у формі, встановленій законом та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Особи, які його укладали, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності та волевиявлення його учасників було вільним і відповідало їх внутрішній волі. Також Позивачем не було наведено жодного доказу про прямо встановлену законом нікчемність правочину.

Щодо оплати відступлення права вимоги в спірному договорі, то ні Цивільним, ні Господарським кодексами України будь якої вимоги щодо цього в даному правочині не ставиться, тому сторони договору можуть визначити це питання на свій розсуд.

Враховуючи викладене, відповідачі просять апеляційний  господарський суд оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Ухвалою від 25.11.2008 р. апеляційна скарга прийнята до провадження, розгляд справи призначений на 16.12.2008 р.

16.12.2008 р. судове засідання в зв'язку з неявкою представника відповідача-2 було відкладене на 03.02.2009 р.

В судове засідання 03.02.2009 р. з'явились представники сторін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиви відповідачів на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила наступне:

Між ПП “БК “Олександрія” (підрядник) та ТОВ “Русь Інтернешнл” (замовник) був укладений договір № 01-06/06 від 01.06.2006 (далі – Основний договір), відповідно до умов якого замовник доручив, а підрядник зобов'язався здійснити на свій ризик, власними силами та засобами ремонтно-оздоблювальні роботи поверхні гранітного покриття в аванзалі конференцзала готелю “Русь” відповідно до Кошторису та Договірної ціни. Вартість робіт за Основним договором становить 189 700 грн. Строк виконання робіт – 90 днів з дня підписання договору.

02 червня 2007 року між відповідачем-1 та ПП “Веста сервіс” на підставі статей 512-519 Цивільного кодексу України та ст. 195 Господарського кодексу України був укладений договір № 02-06/2 відступлення права вимоги (далі за текстом – Спірний Договір).

Відповідно до умов спірного Договору відповідач-1 (Первісний кредитор) відступив, а відповідач-2 (Новий кредитор) набув всіх прав, належних Первісному кредиторові на підставі Основного договору № 01-06/06 від 01.06.2006 р., укладеного між Первісним кредитором та Боржником (позивачем). Зокрема, Новий кредитор набув право замість Первісного кредитора вимагати від Боржника  сплати заборгованості за Основним договором, яка на момент укладення спірного Договору складає 189 700 грн., та санкцій, передбачених законодавством та Основним договором за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань Боржника. До Нового кредитора переходять всі права Первісного кредитора за Основним договором в обсязі і на умовах, що існують на момент переходу цих прав, в тому числі й права на стягнення штрафних санкцій та суми основного боргу з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення.

Згідно з п. 2.2 Спірного договору Новий кредитор зобов'язався оплатити Первісному кредиторові суму в розмірі 189 700 грн. у 10-денний строк з моменту виконання Первісним кредитором п. 3.2, 4.2 Спірного договору.  

Позивач просить суд визнати Спірний договір недійсним, оскільки він суперечить приписам ст.ст. 512, 515, 837, 858, 863, 1077 Цивільного кодексу України, ст. 5 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”.

Судова колегія вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 10.11.2008 р. у справі № 17/375 не підлягає скасуванню, а апеляційна скарга – задоволенню, виходячи з наступного:

Внаслідок укладання первісного та спірного договорів між сторонами згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Судова колегія не погоджується з твердженням позивача стосовно того, що спірний договір є Договором факторингу. Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 та ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Поняття договору факторингу визначено в частині 1 статті 1077 Цивільного кодексу України, відповідно до якого за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Слід зазначити, що певні елементи договору факторингу в системі цивільно-правових договорів, які опосередковують передачу права вимоги, має суттєве значення, оскільки таке розмежування вимагає необхідності дотримання спеціальних вимог відносно особи, яка виступає фактором.

Частина 3 ст. 1079 Цивільного кодексу України визначає, що фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа – суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

За наведеним визначенням договору факторингу, цей договір спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом надання останній в розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга по договору факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої встановлюється договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу.

Проаналізувавши спірний договір, судова колегія зазначає, що оскільки за п. 1.2 Спірного договору до Нового кредитора переходять всі права Первісного кредитора по основному договору  в обсязі та на умовах, що існують на момент переходу цих прав, в тому числі й права на стягнення штрафних санкцій та суми основного боргу з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, то новий кредитор при виконанні боржником грошового зобов'язання має передати вказану суму (189 700 грн.) первісному кредитору. Таким чином, суд першої інстанції вірно зазначив, що не вбачається підстав вважати, що Спірний договір був укладений Новим кредитором з метою отримання прибутку, що є однією з ознак договору факторингу.

Таким чином, застосування позивачем до спірних правовідносин положень глави 73 Цивільного кодексу України, що регулює правовідносини щодо факторингу, є безпідставними.

Місцевий господарський суд вірно визначив, що правовідносини сторін за договором відступлення права вимоги врегульовані ст.ст. 512-519 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Так, згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Як зазначається в Преамбулі Спірного договору, він був укладений на підставі статей 512-519 Цивільного кодексу України та ст. 195 Господарського кодексу України.

Згідно зі ст. 512 Цивільного кодексу України, яка визначає підстави заміни кредитора у зобов'язанні, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом, а також якщо це встановлено договором або законом.

Форма правочину щодо заміни кредитора у зобов'язанні передбачена ст. 513 Цивільного кодексу України, згідно з якою правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 Цивільного кодексу України).

Порядок заміни кредитора у зобов'язанні визначений в статті 516 Цивільного кодексу України. Так, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ст. 515 Цивільного кодексу України заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Відповідно ст. 518 Цивільного кодексу України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

Відповідно до ст. 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Суд першої інстанції вірно визначив безпідставними посилання позивача про те, що покладення обов'язку відповідача-1 виконати будівельні роботи за Основним договором на відповідача-2 порушує права позивача, а також вважає безпідставними посилання позивача на те, що зобов'язання підрядника за Основним договором нерозривно пов'язані з особою відповідача-1, оскільки доказів того, що договором № 01-06/06 від 01.06.2006  або законом, зокрема, главою 61 Цивільного кодексу України, що регулює порядок укладення та виконання договорів підряду, встановлений обов'язок виконати роботи за договором підряду особисто підрядником, суду не надано.

Судова колегія погоджується з тим, що позивач не навів суду жодної підстави визначеної ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, за якої спірний договір має бути визнаний недійсним. Щодо платності відступлення права вимоги в спірному договорі, то чинним законодавством будь-якої вимоги щодо цього в даному правочині не ставиться, сторони договору можуть визначити це питання на свій розсуд.

Таким чином, спірний договір повністю відповідає вимогам розділу 1 глави 47 Цивільного кодексу України, зокрема, щодо форми правочину, обсягу прав, що перейшли до нового кредитора, порядку заміни кредитора у зобов'язанні тощо, а тому вимоги позивача про визнання його недійсним задоволенню не підлягають.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку, що вимоги викладені в апеляційній скарзі, не є обґрунтованими, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 10.11.2008 у справі № 17/375 – без змін, оскільки суд першої інстанції вірно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, --

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Русь Інтернешнл”  залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 10.11.2008 р. в справі № 17/375 – без змін.

Справу № 17/375 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом місяця.

 Головуючий суддя                                                                      Кондес  Л.О.

 Судді                                                                                          Куровський  С.В

                                                                                          Михальська  Ю.Б.

 17.02.09 (відправлено)