Ухвала

від 07.03.2013 по справі 2а-1884/10/0970

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2013 року Справа № 30987/10

Львівський апеляційний адміністративний суду в складі:

головуючого судді Яворського І.О.,

суддів: Сапіги В.П., Хобор Р.Б.,

з участю секретаря судового засідання Сідельник Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Вернісаж» на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 липня 2010 року у справі за позовом першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «Вернісаж» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, перший заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів в травні 2010 року звернувся з позовом в суд до товариства з обмеженою відповідальністю «Вернісаж» та просив стягнути з відповідача на користь Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративного-господарські санкції в розмірі 3632,09 грн. та пеню в розмірі 29,43 грн.

В обґрунтування своїх вимог вказує на те, що підприємством не забезпечено працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу робочих місць, оскільки робочих місць для інвалідів на підприємстві має бути створено 1, а фактично не працює жодного інваліда.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 липня 2010 року у справі №2а-1884/10/0970 адміністративний позов було задоволено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням товариством з обмеженою відповідальністю «Вернісаж» подано апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 липня 2010 року у справі №2а-1884/10/0970 та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції прийнято рішення, яке базується на неналежних доказах, зокрема, про наявність заборгованості ТзОВ «Вернісаж» перед позивачем по оплаті адміністративно-господарських санкцій та пені свідчить звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів на 2009 рік, в описовій частині постанови всупереч ст. 163 КАС України не вказані докази досліджені судом та немає опису дій по дослідженню доказів, які були представлені суду, а саме звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Вернісаж» слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін. При цьому колегія суддів виходить з наступних міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2009 рік відповідач повинен був забезпечити у 2009 році працевлаштування інвалідів на 1 робоче місце, а фактично в 2009 році на підприємстві не працювало жодного інваліда.

Статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно статті 181 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

За змістом статті 181 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Оскільки статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлена відповідальність за меншу кількість працюючих інвалідів, ніж це передбачено нормативом робочих місць, з врахуванням положень статтей 18, 181 цього ж Закону стосовно обов'язку державних органів щодо працевлаштування інвалідів і відсутність аналогічного обов'язку у підприємств, установ, організацій, а тому відповідальність підприємств, установ, організацій може наступити тільки у разі відмови у працевлаштуванні інвалідів у кількості відповідно до встановлених нормативів. Тільки відмова у працевлаштуванні є доказом того що підприємство не забезпечило норматив робочих місць.

Частиною 2 статті 218 Господарського Кодексу України встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для не припущення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, відповідно до частини 2 статті 218 Господарського Кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем не були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів.

Матеріалами справи не підтверджується, що відповідачем вжито всіх необхідних заходів для працевлаштування інвалідів, та створено робочі місця для інвалідів, надсилання звітів до міського центру зайнятості та надання звітів Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а тому у суду першої інстанції були правові підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій.

Так зокрема зі звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2009 рік видно, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на ТзОВ «Вернісаж» становить 12 осіб, з них в графі кількість працівників, яким встановлена інвалідність поставлено прочерк та в графі кількість штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні поставлено прочерк, хоча цією статтею встановлено норматив робочих місць для інвалідів з урахуванням загальної кількості найманих працівників 12 осіб - 1 робоче місце.

Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене апеляційні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Вернісаж» є неаргументованими та в їх задоволенні слід відмовити.

Керуючись ч.3 ст.160, ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Вернісаж» залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 липня 2010 року у справі №2а-1884/10/0970 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі, відповідно до ч.3 ст. 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий І.О. Яворський

Судді В.П. Сапіга

Р.Б. Хобор

Повний текст

виготовлено та підписано 11.03.2013 року