Рішення

від 12.02.2009 по справі 18/45-3482

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18/45-3482

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" лютого 2009 р.Справа № 18/45-3482

Господарський суд Тернопільської області

у складі   судді Охотницької Н.В.             

Розглянув матеріали справи:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю –підприємства з іноземною інвестицією «Ізотерм –С»м. Рівне, вул. Тиха, 8

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс»с. Шипівці Заліщицький район Тернопільська область

про: стягнення заборгованості в сумі 12 768,23 грн., з яких: 5 000 грн. –основний борг, 1 365,08 грн. – 3% річних, 6 403,15 грн. –інфляційні нарахування.

За участю представників сторін:

позивача: Худий Б.Є., довіреність від 22.01.2009 р.

відповідача: не з'явився

В судовому засіданні представнику позивача  роз'яснено його процесуальні права та обов'язки, передбачені статтями 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутністю відповідного клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснюється.

Суть справи: Товариство з обмеженою відповідальністю –підприємство з іноземною інвестицією «Ізотерм –С»звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс» про стягнення заборгованості в сумі 19 768,23 грн., з яких: 12 000 грн. –основний борг, 1 365,08 грн. –3% річних, 6 403,15 грн. –інфляційні нарахування.

12.02.2009 р. позивач, в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зменшив розмір позовних вимог, а саме просить стягнути з відповідача заборгованість в загальній сумі 12 768,23 грн. (в тому числі 5 000 грн. –основний борг, 1 365,08 грн. –3% річних, 6 403,15 грн. –інфляційні нарахування), мотивуючи тим, що відповідачем частково погашено основний борг, а саме –15.12.2008 р. згідно банківської виписки сплачено 5 000 грн. та 22.12.2008 р. сплачено 2 000 грн. Враховуючи вказане, позивач просить стягнути з відповідача 12 768,23 грн. заборгованості, з яких: 5 000 грн. –основний борг, 1 365,08 грн. –3% річних, 6 403,15 грн. –інфляційні нарахування.

Частиною 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено право позивача до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Беручи до уваги дану норму Господарського процесуального кодексу України предметом даного позову є стягнення з відповідача заборгованості в загальній сумі 12 768,23 грн., з яких: 5 000 грн. –основний борг, 1 365,08 грн. –3% річних, 6 403,15 грн. –інфляційні нарахування.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі провів оплату за отриманий товар, внаслідок чого виникла заборгованість в заявленій до стягнення сумі.

В підтвердження викладеного додає довіреність серії ЯМК № 619740 від 31.10.2006 р., накладну № 2496 від 31.10.2006 р., претензію № 30-05/03 від 30.05.2008 р., інші документи, належним чином засвідчені копії яких знаходяться у матеріалах справи.

Відповідач явки уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, відзиву на позовну заяву не подав, хоча про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення відповідачу поштових відправлень за № 2123178 із зазначенням дати вручення 22.12.2008 р. та № 2102855 із зазначенням дати вручення 28.01.2009 р., а тому справа розглядається згідно ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши представлені докази в їх сукупності судом встановлено наступне.

Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду  за захистом своїх порушених, оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність і в установленому порядку набули статусу  суб'єкта підприємницької діяльності.

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з врахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

В силу ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України).

За  змістом  приписів статей 205 та 206 Цивільного кодексу України вбачається, що правочин  може  вчинятися  усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом, однак, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Як підтверджується матеріалами справи, позивач поставив, а відповідач отримав на підставі довіреності серії ЯМК № 619740 від 31.10.2006 р., згідно накладної № 2496 від 31.10.2006 р., товар на загальну суму 22 547,02 грн.

Факт отримання товару відповідачем не заперечено у встановленому законом порядку.

Як стверджує позивач та підтверджує долученою представником позивача банківською випискою, належним чином завірена копія якої знаходиться у матеріалах справи, відповідачем оплата за отриманий  товар проведена частково на суму 17 547, 02 грн.

Таким чином, позивач свої договірні зобов'язання виконав належним чином, однак відповідач за отриманий товар розрахувався частково і станом на день розгляду справи в суді за ним рахується заборгованість перед позивачем в сумі 5 000 грн.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько – господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання  відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається,  якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Дослідивши представлені позивачем документи, господарський суд вважає, що вони свідчать про вчинення позивачем та відповідачем правочину в усній формі, а саме –договору купівлі –продажу, в якому сторони досягли згоди щодо умов, в тому числі і в частині оплати за отриманий товар.

Згідно із ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі –продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь –який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від  дня  пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки строк оплати вартості переданих товарно –матеріальних цінностей сторонами встановлений не був, в порядку ст. 530 Цивільного кодексу України позивачем на адресу відповідача надіслано претензію від 30.05.2008 р. вих. № 30-05/03, яка була залишена без відповіді.

Таким чином, відповідач належним чином не виконав зобов'язання щодо оплати за  поставлений позивачем товар, чим порушено норми чинного законодавства, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 5 000 грн., яка станом на дату розгляду справи не сплачена.

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі даної статті, позивачем нараховано суму інфляції в розмірі 6 403,15 грн. за період з листопада місяця 2006 року по жовтень 2008 року та 3% річних в розмірі 1 365,08 грн. за період з 31.10.2006 р. по 30.11.2008 р.

Розглянувши представлений розрахунок суми інфляції та 3% річних, з огляду на наявність заборгованості, суд вважає вимоги позивача в частині стягнення суми інфляції та 3% річних обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в заявленій сумі.

Станом на дату розгляду справи відповідач не представив доказів сплати заборгованості у повній сумі в добровільному порядку.

Згідно вимог ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є  будь –які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті  обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають до задоволення в заявленій сумі, оскільки підтвердженні матеріалами справи, ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та не спростовані належними та допустимими доказами відповідачем.

Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито та судові витрати відшкодовуються позивачу за рахунок відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 12, 20, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 81-1, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс»(с. Шипівці Заліщицький район  Тернопільська область, р/р 260026673 ТОД ВАТ «Райффайзен банк Аваль», МФО 338501, код ЄДРПОУ 32841634) на користь товариства з обмеженою відповідальністю –підприємства з іноземною інвестицією «Ізотерм –С»(м. Рівне, вул. Тиха, 8, ідентифікаційний код 31960752):

-          5 000 (п'ять тисяч) грн. боргу;

-          1 365 (одну тисячу триста шістдесят п'ять) грн. 08 коп. три проценти річних;

-          6 403 (шість тисяч чотириста три) грн. 15коп. інфляційних нарахувань;

-          197 (сто дев'яносто сім) грн. 68 коп. в повернення сплаченого позивачем державного мита;

-          118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу.

3.          Наказ видати стягувачеві після набрання судовим рішенням законної сили.

Сторони вправі подати апеляційну скаргу, а прокурор внести апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили протягом десяти днів з дня його підписання 13 лютого 2009 року через місцевий господарський суд.

Суддя                                                                                          Н.В. Охотницька