Рішення

від 16.02.2009 по справі 14/2

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

14/2

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 33023 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 РІШЕННЯ  

"16" лютого 2009 р.                                                                            Справа  № 14/2

за позовом         Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради  

до відповідача   Колективне мале підприємство "Софія"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Закрите акціонерне товариство "Діадема" в собі Рівненської філії ЗАТ "Діадема"

про розірвання договору купівлі-продажу та стягнення неустойки в сумі 393432 грн.  00 коп.

                                                                                                               Суддя  Марач В.В.

Представники:

Від позивача  :    представник по довіреності Гарник О.В.    

Від відповідача : не з"явився

від третьої особи: представник по довіреності Пальонова І.В.   

В засіданні оголошувалась перерва з 10  по 16 лютого 2008р.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України сторонам роз'яснена

СУТЬ  СПОРУ : Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради (надалі Управління, Позивач) звернулося в господарський суд з позовом до колективного малого підприємства "Софія" (надалі КМП "Софія", Відповідач) в якому просить    розірвати договір купівлі-продажу індивідуально визначеного майна   (нежитлового   приміщення)   від 29.09.2008р., укладеного між управлінням комунальною власністю та колективним малим підприємством «Софія» та стягнути з колективного малого підприємства «Софія» на користь управління комунальною власністю штраф в сумі 393 432 (триста дев'яносто три тисячі чотириста тридцять дві) гривні та судові витрати.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що позивач протягом 60-ти днів не сплатив вартості нежитлового приміщення, розташованого на першому поверсі чотириповерхового цегляного житлового будинку, загальною площею 143,7 кв.м за адресою м.Рівне, вул.Соборна,61, яке було предметом купівлі-продажу по договору купівлі-продажу від 29.09.2008 року, укладеного між Управлінням та  КМП "Софія".

Представник відповідача надав суду письмові відзиви на позов в яких вимог позивача не визнає посилаючись при цьому на наступне.

Оспорюваний договір укладений 29.09.08р. на виконання рішення Рівненської міської ради № 1595 від 12.06.08 року «Про приватизацію нежитлового приміщення за адресою: м. Рівне, вул.Соборна,61" та наказу Управління комунальною власністю №17 від 12.08.08 року «Про затвердження вартості нежитлового приміщення за адресою: м.Рівне, вул.Соборна 61».

Зазначені рішення, наказ та договір засвідчили факт приватизації окремого індивідуально визначеного орендованого комунального майна шляхом викупу, що здійснена відповідно до вимог ч.З ст.146 ГК України - на підставі Закону України №2171-12 «Про приватизацію невеликих державних підприемств (малу приватизацію»), Закону України №2163-12«Про приватизацію майна державних підприємств» та інших, прийнятих на їх виконання, нормативних актів.

При цьому, відповідно до вимог ч.2 ст.2  Закону №2171-12 Закон № 2163-12 застосовується лише щодо правовідносин  не врегульованих Законом № 2171-12. Правові наслідки невиконання зобов»язання - право порушувати питання про розірвання договору та відповідальність за невиконання умов договору врегульовані Законом №2171-12, а тому не потребують застосування норм Закону №1263-12 в цій частині.

Відповідно до вимог ч.б ст.7 Закону України №2171-12 «з прийняттям рішення про приватизацію об»єкта стосовно нього припиняється дія норм Господарського кодексу України у частині купівлі, продажу, передачі, обміну, здачі в оренду, надання безоплатно, списання майна, випуску придбання цінних паперів, надання та одержання кредитів у розмірах, що перевищують...» вказаний законом рівень, а також забороняється передача майна в іпотеку. Якщо ці дії необхідні для ефективного функціонування підприємства, що приватизується, вони здійснюються підприємством з дозволу органу приватизації».

Приміщення, що є предметом оспорюваного договору, є також предметом договору оренди, що був укладений та діяв до прийняття рішення про приватизацію, а сам факт його оренди слугував передбаченою законом умовою (підставою) його приватизації шляхом викупу у формі договору купівлі-продажу.

До прийняття рішення про приватизацію орендованого Відповідачем приміщення, за рішенням, на вимогу та з дозволу Позивача, Відповідачем, як орендарем, були здійснені невід"ємні поліпшення орендованого приміщення, які були прйняті (ідентифіковані) Позивачем у дозволеному ним обсязі, що є меншим від фактично здійснених. Вартість таких поліпшень визначена самим Позивачем у розмірі 52% вартості об"єкта оренди.

Для здійснення прийнятого рішення про приватизацію приміщення шляхом його викупу та для встановленння ціни викупу Позивачем була замовлена будівельно-технічна експертиза ринкової вартості об"єкта (після здійсненння Відповідачем та прийняття Позивачем орендарем поліпшень). Експертизою поліпшення ідентифіковані повторно - за правомірністю здійснення, характером та обсягом.

Згідно експертного висновку ринкова ціна об"єкта приватизації із невід"ємними поліпшеннями визначена у розмірі 1 639 З00 гривень без ПДВ (1 967 160, 00 гривень з ПДВ). Зазначена ціна є ціною викупу об"єкта приватизації та вказується   Позивачем в якості умови договору, яку у повному обсязі не виконав  Відповідач (підстава розірвання договору) та в якості бази нарахування штрафу за невиконання цієї умови у встановлений строк.

Між тим, 52% ціни договору - 1 022 923,2 гривень з ПДВ складають ринкову вартість невід"ємних поліпшень об"єкта приватизації, здійснених Відповідачем за свій кошт. Відповідно до вимог ч.3 ст.778 ЦК України («Поліпшення наймачем речі, переданої у найм») наймач (орендар) має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю.

Обставина - здійснення невід"ємних поліпшень речі, переданої у найм - є обставиною, що визнається Позивачем та експертизою, а тому незаперечними є і грошові зобов"язання Позивача перед Відповідачем, що випливають із договору оренди. Право Відповідача на відшкодування вартості необхідних витрат для здійснення невід"ємних поліпшень прямо випливає із закону (є імперативним), як і право Позивача вимагати відшкодування вартості об"єкта нерухомості в цілому.

Зазначені обставини свідчать про одночасне існування зобов"язань Позивача та Відповідача, що випливають із обох договорів, а тому спір між ними про розірвання одного із них - договору купівлі-продажу має вирішуватись із врахуванням орендних зобов"язань Позивача перед Відповідачем в частині, передбаченій та не забороненій законом.

Зобов"язання обох сторін є зустрічними та однорідними в сумі 1 022 923,2 гривень. Відповідно до вимог ст.601 ЦК України, яка не суперечить законодавству про приватизацію, зобов"язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог,  строк виконання яких настав, за заявою однієї із сторін.

Така заява Відповідачем Позивачу подана, у зв"язку із чим його зобов"язання по договору купівлі-продажу є припиненими на 52%, тобто, непогашеними на 48% - у сумі 944 236,8 гривень. Окрім того, Позивачу сплачена додатково сума в 10000 гривень, а тому непогашена сума складає 934 236,8 грн. Відповідно, позов не є обгрунтованим з точки зору обсягу порушення права.

Порушення зобов"язання Відповідачем у будь-якому обсязі не є винним, оскільки єдиним законним джерелом формування майна підприємства на момент укладенння оспорюваного договору для погашення заборгованості за ним є кредит банку, свідомим чого був і Позивач при його укладенні. Між тим, ні Відповідач, ні Позивач не передбачали та не могли передбачити настання із початку жовтня 2009 року фінансової кризи, яка триває на момент вирішення спору в суді, наслідком якої є тимчасове,  до її подолання, припинення банками України на підставі рішень Нацбанку України, кредитування суб"єктів підприємницької діяльності, зокрема і на потреби розрахунків за об"єкти приватизації. Зазначена обставина - фінансова криза та її наслідки - не залежить ні від волі Позивача, ні від волі Відповідача, є загальновідомою, та виключає умисел Відповідача на непроведення розрахунків (невиконання умов договору).

Між тим, відповідальність законом передбачена лише за винне порушення зобов'язання. Відсутність вини свідчить про відсутність складу правопорушення в діях Відповідача. У зв"язку із цим підстави для розірвання договору та стягнення штрафу, тим більше у зазначеному позивачем розмірі, відсутні.

Відповідно до вимог п.4.4 оспорюваного договору лише у випадку відмови Покупця від данного об"єкту після укладення Договору купівлі-продажу договір вважається розірваним зі сплатою Продавцеві штрафу в розмірі 20% від вартості придбаного об"єкта. Факт, який би свідчив про такий випадок, відсутній і Позивач не надав доказів протилежного. Між тим, Позивач просить стягнути штрафу розмірі 20% від суми договору (393 432,00 грн.) не за порушення п.4.4 договору, а на підставі вимог Постанови КМ України від 17.09.08р. №846 «Про розмір неустойки за несплату покупцями коштів за об"єкти приватизації», якою передбачена відповідальність за порушення вимог Закону №1263-12, а не Закону №1271-12, за інше порушення та не є штрафом.

Представник відповідача, після оголошення перерви, в судове засідання не з"явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином про що свідчить його (представника) підпис в протоколі судового засідання від 10.02.2009р., в якому зазначено час наступного судового засідання (16.02.2009р.).

Представник третьої особи надав суду письмовий відзив на позов в якому вимог позивача не визнає посилається на те, що позивачем не дотримано досудового порядку врегулювання спору, встановленого ст.5 ГПК України, і що відповідно до вимог п.4.4 договору купівлі-продажу відповідальність у вигляді неустойки в розмірі 20% від ціни об"єкту виникає  лише у випадку наявності факту відмови Покупця від данного об"єкту, однак такий факт відсутній.

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками процесу та зібрані судом, заслухавши пояснення предстаників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини на яких грунтуються  їх вимоги та заперечення, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, господарський суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню.

При цьому суд керувався наступним.

Між управлінням комунальною власністю та колективним малим підприємством «Софія» 29 вересня 2008 року було укладено договір купівлі-продажу індивідуально визначеного майна (нежитлового приміщення), що підлягає приватизації згідно викупу (надалі договір купівлі-продажу), згідно якого позивач продав, а відповідач купив нежитлове приміщення, розташоване на першому поверсі чотириповерхового цегляного житлового будинку, загальною площею 143,7 кв.м. за адресою м. Рівне, вул. Соборна,61.

Пункт 1.3. договору купівлі-продажу передбачає, що вартість об'єкта купівлі-продажу складає 1 967 160 (один мільйон дев'ятсот шістдесят сім тисяч сто шістдесят) гривень, в т.ч. ПДВ 327 860 (триста двадцять сім тисяч вісімсот шістдесят) гривень.

Згідно п.2.1 договору купівлі-продажу відповідач зобов'язаний був протягом 30 календарних днів внести платежі за придбаний об'єкт шляхом безготівкового перерахування на розрахунковий рахунок позивача. Проте відповідач порушив умови договору і не сплатив своєчасно суму, зазначену в п.1.3 даного договору. Станом на 16.12.2008р. на розрахунковий рахунок позивача    надійшло лише 10 000 грн., що підтверджується випискою від 10.11.2008р., в тому числі і 1 666 (одна тисяча шістсот шістдесят шість) грн. 67коп ПДВ.

Пунктом 4.3. договору передбачено, що якщо протягом 60-ти днів з моменту нотаріального посвідчення договору покупець не вніс платежі в повному обсязі, продавець має право звернутися в суд з позовом про розірвання цього договору.

Крім того, у цьому ж пункті зазначено, що Покупець сплачує продавцю неустойку згідно чинного законодавства, а рішення про викуп підлягає анулюванню.

За умовами ч.4 ст.З Закону України «Про приватизацію державного майна», відчудження майна, що є в комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації.

Пункт 8 ст.23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» вказує, що органи приватизації здійснюють контроль за виконанням покупцем умов договору купівлі-продажу, а у разі їх невиконання застосовують санкції, передбачені чинним законодавством, та можуть у встановленому порядку порушувати питання про розірвання договору.

Пунктом 5 ст.27 Закону України «Про приватизацію державного майна» зазначено, що на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано або визнано недійсним за рішенням суду, арбітражного суду в разі невиконання іншою стороною зобов'язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки.

Крім того підстави для зміни або розірвання договору втсновлені статтею 651 Цивільного кодексу України. Так пунктом 2 зазначеної статті встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Укладаючи договір купівлі-продажу індивідуально визначеного майна (нежитлового приміщення) від 29.09.2008 року Управління розраховувало отримати грошові кошти за об"єкт продажу, однак внаслідок порушення відповідачем умов договору позбавилася вищевказаного. Таким чином порушення відповідачем умов договору  купівлі-продажу індивідуально визначеного майна (нежитлового приміщення) від 29.09.2008 року, а саме несплата коштів за об"єкт купівлі-продажу, є істотним, а відтак вказане є підставою для розірвання вказаного договору в судовому порядку.

Крім того пунктом 2 статті 651 ЦК України встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін  в інших випадках, встановлених договором або законом. Зокрема, як зазначено вище, розірвання договору купівлі-продажу, в разі несплати покупцем вартості об"єкта  купівлі-продажу у встановлені строки, передбачено самим договором купівлі-продажу, укладеним між позивачем та відповідачем, та Законами України «Про приватизацію державного майна» і  «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Таким чином вимога позивача про розірвання договору купівлі-продажу індивідуально визначеного майна (нежитлового приміщення),  що підлягає приватизації шляхом викупу від 29.09.2008 року грунтується на договорі та законі, є правомірною, а відтак підлягає задоволенню.

Частиною 4 ст.29 Закону України «Про приватизацію державного майна» встановлено, що покупці, як не сплатили за об'єкт приватизації протягом 60 днів з моменту укладення договору купівлі-продажу сплачують на користь органу приватизації неустойку в розмірі і порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Рішення про викуп об'єкта приватизації в такому випадку анулюється.

На виконання вказаних положень, Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 17.09.2008 № 846 «Про розмір неустойки за повну або часткову несплату покупцями коштів за об'єкти приватизації». Даною постановою встановлено, що розмір неустойки, яку сплачують покупці у разі повної або часткової в установлений строк несплати коштів за об'єкти приватизації становить 20 відсотків ціни, за яку придбано такий об'єкт.

Таким чином є правомірною і вимога позивача про стягнення з відповідача неустойки в сумі 393 432 (триста дев'яносто три тисячі чотириста тридцять дві) гривні, яка складає 20% ціни, за яку придбано об'єкт на підставі договору купівлі-продажу індивідуально визначеного майна (нежитлового приміщення) від 29.09.2008 року.

Заперечення відповідача та третьої особи, наведені у відзивах на позов, є необгрунтованими та спростовуються всім вищенаведеним.

Крім того суд зазначає, що частиною другою статті 188 Господарського кодексу України передбачено, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

У розгляді справи, пов'язаної із застосуванням, зокрема, наведеної норми, Верховний Суд України зазначив таке.

Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Як зазначено в резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

За таких обставин недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору, у разі виникнення такої необхідності, не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання оспорюваного договору.

Також стягуючи неустойку за порушення умов договору купівлі-продажу позивач посилається на п.4.3 договору, а не на п. 4.4., як це зазначають відповідач та третя особа, і суд приймаючи рішення про задоволення позову в цій частині обгрунтовує рішення саме посиланням на п.4.3 вказаного договору, який зокрема, передбачає право позивача на стягнення з відповідача неустойки в разі, якщо протягом 60-ти днів з моменту нотаріального посвідчення договору покупець не вніс платежі в повному обсязі.

Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином необгрунтованим є посилання відповідача на те, що його вина у порушенні зобов"язання відсутня через брак необхідніих контів, а саме неможливістю отримати кредит в банках України.

Відтак позивач, всупереч наведеній статті та статті 614 ЦКУ, не довів відсутність своєї вини у порушенні зобов"язання по договору купівлі-продажу індивідуально визначеного майна (нежитлового приміщення) від 29.09.2008 року.

Крім того безпідставним є твердження представника відповідача про те, що його зобов"язання по договору купівлі-продажу індивідуально визначеного майна (нежитлового приміщення) від 29.09.2008 року в частині оплати вартості об"єкта викупу частково припинилися внаслідок зарахування однорідних зустрічних вимог, які виникли з догвору оренди, предметом якого був об"єкт купівлі-продажу по вищевказаному договору купівлі-продажу, так як відповідач та його представник не довели, що вказані вимоги є однорідними, і, що строк виконання вимог по договору оренди настав, і що відповідач направляв позивачу заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог. Заява відповідачапро зарахування зустрічних однорідних вимог, додана до відзиву, не містить доказів її направлення позивачу.

Крім того відповідач стверджує, що відбулося часткове зарахування  зустрічних однорідних вимог. Однак договором купівлі-продажу, частиною 4 ст.29 Закону України «Про приватизацію державного майна»,  постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2008 № 846 «Про розмір неустойки за повну або часткову несплату покупцями коштів за об'єкти приватизації» встановлено, що покупці сплачують неустойку у разі повної або часткової в установлений строк несплати коштів за об'єкти приватизації, яка становить 20 відсотків ціни, за яку придбано такий об'єкт. Тобто часткова сплата коштів за придбаний об"єкт приватизації не звільняє покупця від сплати неустойки.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 49,82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

 1. Позов задоволити.

2. Розірвати договір купівлі-продажу індивідуально визначеного майна   (нежитлового   приміщення), що підлягає приватизації шляхом викупу від 29.09.2008р., укладений між Управлінням комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради та колективним  малим підприємством «Софія».

3.Стягнути з рахунку Колективне мале підприємство "Софія" вул. Соборна 61,Рівне,33000    ЗКПО 13977009 на користь Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради вул. Соборна 12а,Рівне,33000, неустойку за несвоєчасну сплату вартсоті об"єкту приватизації в сумі393 432   (триста дев'яносто три тисячі чотириста тридцять дві) гривні, 4019,32 грн. витрат по держмиту та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.  

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

          Суддя                                                                 Марач В.В.

підписано "18" лютого 2009 р.