Рішення

від 10.02.2009 по справі 7/95-08

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

7/95-08

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця,  Хмельницьке шосе, 7  тел. 66-03-00, 66-11-31       http://vn.arbitr.gov.ua

І м е н е м     У к р а ї н и

РІШЕННЯ

10 лютого 2009 р.           Справа 7/95-08

за позовом:Дочірнього підприємства "Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління "Вінницяліфт"", м. Вінниця.   

до:

1. Приватного підприємства "Мешканець", м. Вінниця.

2. Міського комунального підприємства "Вінницяміськліфт", м. Вінниця.  

про визнання договору недійсним

Головуючий суддя     Банасько О.О.     

Cекретар судового засідання Юрчак Л.C.

позивача: Іскра Л.О. - представник, довіреність № б/н  від 01.12.2008 року.

                  Черепаха В.О. - представник, довіреність № б/н  від 01.07.2008 року.

відповідача 1:  Юрлова Л.І. - представник, довіреність № б/н  від 08.01.2009 року.

відповідача 2: Куций Р.А. - адвокат, довіреність № б/н  від 09.01.2009 року, свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю від 11.12.2006 року № 528.

Інші: Шур О.В. - представник КП Обчислювальний центр житлово-комунального господарства, довіреність № 23  від 02.02.2009 року.

Лісовська О.О. - заступник начальника юридичного управління  Вінницької міської ради,  посвідчення № 158 видане 25.09.2008 року.

Романчак Д.І. - посвідчення № 1.

В С Т А Н О В И В :

Подано позов про визнання договору укладеного між ПП "Мешканець" та МКП "Вінницяміськліфт" недійсним.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступні обставини.

01.01.2006 року між ДП "СРБУ "Вінницяліфт"" та ПП "Мешканець"  було укладено підрядний договір № 518 А на технічне обслуговування, ремонт ліфтів та диспетчерських систем (а.с.14-15, т.1). Згідно п.8.1 даного договору строк його дії встановлено до моменту перезаключення, а в частині розрахунків до їх повного здійснення. Однак 28.10.2008 року від ПП "Мешканець" надійшов лист № 284 в якому останній просив припинити дію договору від 01.01.2006 року № 518 А з 31.12.2008 року в зв'язку із закінченням терміну його дії (а.с.16, т.1). Як вказує позивач, такі дії  ПП "Мешканець" зумовлені його переходом на обслуговування з 01.01.2009 року до іншого підрядчика - новоствореного міського комунального підприємства "Вінницяміськліфт". На підтвердження вказаного факту позивач посилається на лист начальника ЖЕК № 10 від 21.10.2008 року № 528 (а.с.18, т.1). На думку позивача, дії відповідача по укладенню договору з МКП "Вінницяміськліфт" порушують його права та інтереси, оскільки ПП "Мешканець" в порядку обумовленому договором від 01.01.2006 року № 518 А не розірвав договірні відносини з ДП "СРБУ "Вінницяліфт"". При цьому позивач вказував на п.8.2 Договору від 01.01.2006 року № 518 А, згідно якого  ПП "Мешканець" може розірвати договір по своїй ініціативі в зв'язку з переходом на обслуговування до іншого підрядчика при умові погашення ним заборгованості за отримані послуги та попередження про це підрядчика за 2 місяці. Як вказує позивач борг відповідача станом на час подання позовної заяви становить понад 180 000,00 грн..

В якості підстави позову позивач посилається на ч.2 ст.16 ЦК України та ст.207 ГК України. При цьому позивач вказує, що роботи по технічному обслуговуванню, ремонту, монтажу, реконструкції ліфтів дозволяються лише спеціалізованій організації, яка повинна мати дозвіл на виконання цих робіт та ліцензію, яких МКП "Вінницяміськліфт" немає. Позивач вважає, що вказане свідчить про відсутність у МКП "Вінницяміськліфт" господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), що є підставою для визнання договору укладеного між ПП "Мешканець"  та МКП "Вінницяміськліфт" недійсним.

Під час розгляду справи позивач подавав до суду доповнення та пояснення до позовної заяви. Так, 15.01.2009 року позивачем до суду подано доповнення до позовної заяви в якій нормативно-правове обґрунтування позовних вимог розширено - крім ст.207 ГК України  зроблено посилання на ст.ст.1, 9, 227 ЦК України.

21.01.2009 року до суду надійшло пояснення позивача до позовної заяви в якому останній вказує на відсутність цивільної дієздатності у МКП "Вінницяміськліфт" при укладенні угоди з ПП "Мешканець", оскільки відповідач 2 не отримав відповідного дозволу згідно Порядку видачі дозволів Державним комітетом України з нагляду за охороною праці та його територіальними управліннями, затвердженого ПКМУ від 15.10.2003 року № 1631. Вказані обставини на думку позивача є порушенням ст.ст.203, 215 ЦК України і слугують підставою для визнання оспорюваного договору недійсним. При цьому позивач посилається на наявність у нього як дозволів так  і відповідної ліцензії.

Ухвалою суду від 26.12.2008 року було порушено провадження у справі № 7/95-08 та призначено до розгляду в судовому засіданні 15.01.2009 року.

Відповідачі в судове засідання на 15.01.2009 року не з'явились, не надали доказів витребуваних від них ухвалою суду від 26.12.2008 року, хоча про час та місце судового засідання повідомлялись ухвалою суду від 26.12.2008 року. При цьому відповідач 2 надіслав до суду клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату в зв'язку з неможливістю забезпечити участь представника в судовому засіданні (а.с.25, т.1). Також судом встановлено, що відповідач 1 не повідомлений належним чином про час і місце судового засідання, оскільки до суду повернувся конверт з ухвалою суду від 26.12.2008 року з відміткою відділення поштового зв'язку "за вказаною адресою підприємства немає".

В судовому засіданні 15.01.2009 року представником позивача подано клопотання про витребування договору підряду укладеного між відповідачами від Обчислювального центру житлово-комунального господарства Вінницької області (а.с.42, т.1).

Враховуючи, що даний доказ має значення для об'єктивного та різностороннього дослідження матеріалів справи та прийняття рішення у ньому клопотання судом задоволено.

Беручи до уваги клопотання позивача та відповідача 2, неявку відповідачів, а також те, що без витребуваних судом документів неможливо вирішити господарський спір у даному судовому засіданні, розгляд справи було відкладено на 10.02.2009 року.

06.02.2009 року до суду надійшов відзив ПП "Мешканець" в якому останній вважає позов безпідставним та необґрунтованим в зв'язку з чим просить в позові відмовити.

В обґрунтування заперечень на позов відповідач вказує на те, що укладення договору між ПП "Мешканець" та МКП "Вінницяміськліфт" не порушує прав ДП "СРБУ "Вінницяліфт"". Крім того, відповідач зазначає, що подання позову про визнання недійсним договору обмежує право ПП "Мешканець" на вільне волевиявлення та законодавчо закріплений принцип свободи здійснення господарської діяльності встановлений ст.ст.6, 43 ГК України та ст.ст. 6, 627 ЦК України. Крім цього, відповідач зазначає що посилання позивача на ст.207 ГК України як на підставу своїх позовних вимог є безпідставним, оскільки частина перша названої статті надає право звернутись до суду з позовом про визнання недійсним господарського зобов'язання одній із сторін, або відповідному органу державної влади.

Також ПП "Мешканець" вказує, що позивачем не доведено того, що договір між ПП "Мешканець" та МКП "Вінницяміськліфт" укладений з порушенням господарської компетенції МКП "Вінницяміськліфт". При цьому відповідач зазначає, що згідно ст.9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" роботи з ремонту та технічного обслуговування ліфтів не підлягають ліцензуванню.

10.02.2009 року до суду надійшов відзив МКП "Вінницяміськліфт"  в якому останній позов також не визнає з наступних підстав.

За посиланням МКП "Вінницяміськліфт" його діяльність згідно із статутом передбачає надання послуг по технічному обслуговуванню, ремонту ліфтів та диспетчерських систем на підставі відповідних договорів. Оспорюваний позивачем правочин відповідач вважає таким, що укладений з дотриманням вимог ст.ст. 181-184 ГК України. Крім того, відповідач вказує, що позивач не довів порушення сторонами договору (ПП "Мешканець" та МКП "Вінницяміськліфт") частин 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України враховуючи вимоги ч.1 ст.215 ЦК України, яка визначає підстави недійсності правочину. Також відповідач посилається на наявність у нього дозволу на виконання робіт пов'язаних із технічним обслуговуванням ліфтів, який отримано 20.01.2009 року в зв'язку з чим вказує на безпідставність вимог позивача.

Крім відзиву на позовну заяву МКП "Вінницяміськліфт" подало заяву про відшкодування за рахунок позивача фактично понесених витрат на оплату послу адвоката в розмірі 2 000,00 грн. відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Під час судового розгляду справи 10.02.2009 року технічні засоби звукозапису на застосовуються в зв'язку з тим, що учасниками судового процесу не заявлено клопотання про фіксування судового процесу технічними засобами звукозапису.

В цьому ж судовому  засіданні ДП "СРБУ "Вінницяліфт"" заявило ряд клопотань, серед яких наступні.

Так, позивачем заявлено клопотання про залучення в якості третьої особи (без зазначення її статусу) на стороні відповідача державного органу, що видав дозвіл                      № 003.09.05-45.25.1, а саме територіальне управління Держгірпромнагляду по Вінницькій області. Мотивування вказаного клопотання зводиться до того, що позовні вимоги про визнання недійсним договору від 01.01.2009 року укладеного між ПП "Мешканець" та МКП "Вінницяміськліфт" обґрунтовувались відсутністю у відповідача відповідного дозволу на виконання робіт. Однак в судовому засіданні 10.02.2009 року позивач дізнався про наявність такого дозволу у МКП "Вінницяміськліфт", який було видано 20.01.2009 року. Залучення в якості третьої особи на стороні відповідача територіального управління Держгірпромнагляду по Вінницькій області, за посиланням позивача, зумовлено необхідністю дачі пояснень вказаним органом щодо підстав видачі дозволу 20.01.2009 року із врахуванням того, що заява на його видачу надійшла 19.01.2009 року. Також позивач вказує на необхідності дослідження питання щодо подачі відповідачем відповідного експертного висновку, який передує видачі дозволу.

Представники відповідачів заперечують проти поданого клопотання і просять  суд відхилити його оскільки вважають, що територіальне управління Держгірпромнагляду по Вінницькій області не має відношення до даного спору.

Розглянувши дане клопотання суд дійшов висновку про його відхилення з наступних міркувань.

Виходячи із змісту ст.27 ГПК України у заяві про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору має бути зазначено наступне:

- на стороні відповідача чи позивача братиме участь третя особа;

- підстави залучення третьої особи, які полягають у тому, які правовідносини існують у третьої особи з однією із сторін та яким чином рішення суду вплине на ці правовідносини.

Як вбачається із поданого клопотання, всупереч вимогам встановленим в ст.27 ГПК України, позивач не навів належних підстав залучення в якості третьої особи на стороні відповідача територіального управління Держгірпромнагляду по Вінницькій області.

Слід зауважити, що з огляду на суб'єктний склад сторін у справі, заявлений предмет спору та мотиви викладені в клопотанні позивача суд дійшов висновку про те, що рішення суду в даній справі не приведе до зміни правовідносин територіального управління Держгірпромнагляду по Вінницькій області по відношенню до МКП "Вінницяміськліфт". До вказаного висновку суд дійшов виходячи з того, що між територіальним управлінням Держгірпромнагляду по Вінницькій області та МКП "Вінницяліфт" існували правовідносини пов'язані з процедурою видачі дозволу на виконання робіт, на які ніяким чином не може вплинути прийняття рішення у справі про визнання недійсним договору.

Також в судовому засіданні позивачем заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи в зв'язку з необхідністю надання додаткових документів.

Представники відповідачів з даним клопотанням не погоджуються і просять суд розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши клопотання позивача про відкладення розгляду справи суд дійшов висновку про його відхилення з огляду на  те, що вирішення питання про необхідність відкладення розгляду справи покладається на розсуд суду із врахуванням обставин справи і є його правом, а не обов'язком.

Відхиляючи клопотання позивача про відкладення розгляду справи суд враховує положення ч.1 ст.77 ГПК України згідно якої відкладення розгляду справи здійснюється в тому випадку коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. В даному випадку, з урахуванням наявних у справі документів суд дійшов висновку про відсутність обставин, які б перешкоджали прийняттю рішення в цьому судовому засіданні.

Крім того, позивачем було заявлено усне клопотання про зупинення провадження у справі № 7/95-08 до закінчення розгляду у справі за позовом ДП "СРБУ "Вінницяліфт"" до ПП "Мешканець" про припинення неправомірних дій відповідача щодо одностороннього розірвання договірних відносин (односторонньої відмови від договору) та зобов'язання відповідача належним чином виконувати умови договору. За поясненням позивача розгляд останньої із вказаних справ має значення для подальшого розгляду справи № 7/95-08.

Клопотання позивача про зупинення провадження у справі № 7/95-08 до закінчення розгляду справи за позовом ДП СРБУ "Вінницяліфт" до ПП "Мешканець" про припинення неправомірних дій відповідача щодо одностороннього розірвання договірних відносин (односторонньої відмови від договору) та зобов'язання відповідача належним чином виконувати умови договору відхилено судом з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. Слід зазначити, що частина 1 названої статті встановлює для суду обов'язок зупинити провадження у справі при наявності двох умов: пов'язаність справи, що розглядається господарським судом із справою, що розглядається іншим судом та неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.

При цьому господарський суд повинен зупинити провадження у справі за наявності інформації про розгляд іншої справи, незалежно від заяв учасників судового процесу. Така інформація підтверджується тільки судовими документами: ухвалами, рішеннями, постановами судів, позовними заявами, скаргами тощо.

Однак позивачем при заявленні клопотання про зупинення провадження у справі не наведено обґрунтування щодо пов'язаності двох справ та неможливості розгляду справи              № 7/95-08 до закінчення розгляду іншої справи. Крім того, позивач не надав суду жодного документа на підтвердження розгляду справи за позовом ДП "СРБУ "Вінницяліфт"" до ПП "Мешканець" про припинення неправомірних дій відповідача щодо одностороннього розірвання договірних відносин (односторонньої відмови від договору) та зобов'язання відповідача належним чином виконувати умови договору. Але навіть враховуючи наявність розгляду в суді такої справи суд приходить до висновку про відсутність підстав для зупинення справи № 7/95-08. Так, співставивши предмети позовних вимог у вказаних справах та підставу позову у справі № 7/95-08 суд дійшов висновку про непов'язаність даних справ, оскільки обставини у справі про  припинення неправомірних дій відповідача щодо одностороннього розірвання договірних відносин (односторонньої відмови від договору) та зобов'язання відповідача належним чином виконувати умови договору не впливають на збирання та оцінку доказів у справі № 7/95-08, оскільки фактично цими ж доказами  позивачя оперує обґрунтовуючи свої позовні вимоги у вказаних вище справах (наявність договору підряду між ДП СРБУ "Вінницяліфт" та ПП "Мешканець", відмова від договору в порушення його умов тощо). Суд також вважає, що в даному випадку обставини, які будуть встановлені у справі  про припинення неправомірних дій відповідача щодо одностороннього розірвання договірних відносин (односторонньої відмови від договору) та зобов'язання відповідача належним чином виконувати умови договору не впливають на хід розгляду та прийняття рішення у справі № 7/95-08 з підстав наведених вище (тотожність доказової бази підстав позовних вимог).

Таким чином, суд прийшов до висновку про те, що зупинення провадження у справі                       № 7/95-08 в даному випадку повністю суперечить вимогам ч.1 ст.79 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд встановив наступне.

01.01.2009 року між ПП "Мешканець" (Замовник) та Міським комунальним підприємством "Вінницяміськліфт" (Підрядчик) було укладено договір підряду № 118 на технічне обслуговування ліфтів та диспетчерських систем в житлових будинках, які знаходяться на обслуговуванні замовника. Відповідно до п.1.1 Договору Замовник доручає, а Підрядчик приймає на себе зобов'язання по поточному технічному обслуговуванню, ремонту ліфтів та диспетчерських систем в житлових будинках Замовника; виконання робіт по санітарному стану кабін ліфтів, машинних приміщень, шахт ліфтів. Згідно п.п. 3.1.1, 3.1.2, 3.1.3 Договору МКП "Вінницяміськліфт" зобов'язувалось забезпечити безперебійну та безпечну роботу ліфтів та диспетчерських систем; своєчасно та якісно виконувати весь комплекс ремонтно-профілактичних робіт ліфтів та диспетчерських систем Замовника; провадити технічний огляд ліфтів, брати участь у перевірках, які проводяться Держнаглядохоронпраці України. У п. 5.1 сторони погодили строк дії договору з 01.01.2009 року по 31.12.2010 року.

Згідно довідки Головного управління статистики у Вінницькій області серія АА          № 020477 Вінницьке міське комунальне підприємство "Вінницяміськліфт" зареєстровано 29.09.2008 року.

22.12.2006 року 10 сесією 5 скликання Вінницької міської ради прийнято рішення  № 617 "Про створення Вінницького міського комунального підприємства "Вінницяміськліфт"", згідно якого було затверджено статут вказаного підприємства. Пунктами 3.1, 3.1.1 та 3.2.2 статуту передбачено, що основною метою діяльності підприємства є виконання свого головного завдання - забезпечення безперебійної та безаварійної роботи ліфтового господарства та диспетчерського обладнання; забезпечення проведення комплексу робіт по монтажу, налагоджуванню, ремонту та технічному обслуговуванню ліфтового парку та диспетчерського обладнання.

Предметом діяльності підприємства, як зазначається в п.п.3.2.1, 3.2.2, 3.2.5, 3.2.6, 3.2.7 є виконання робіт по монтажу і налагоджуванню, ремонту та технічному обслуговуванню ліфтів, підйомників та систем диспетчеризації на об'єктах промислового та житлового будівництва; виготовлення запасних частин, вузлів, агрегатів ліфтового та диспетчерського обладнання; проведення експертної оцінки ліфтів та систем диспетчеризації; навчання та атестація спеціалістів ліфтового господарства, систем диспетчеризації; реалізація матеріалів та запасних частин, необхідних для виконання ремонтних робіт на ліфтах та диспетчерських системах.

Також судом встановлено, що 20.01.2009 року територіальним управлінням Держгірпромнагляду по Вінницькій області було  видано дозвіл на початок виконання роботи підвищеної небезпеки та експлуатації об'єктів підвищеної небезпеки № 003.09.05-45.25.1 МКП "Вінницяміськліфт". Із вказаного дозволу вбачається, що останній видано на підставі заяви власника від 19.01.2009 року та позитивного висновку експертизи ДП "Вінницький експертно-технічний центр Національного науково-дослідного інституту промислової безпеки та охорони праці" від 19.01.2009 року № 05-04-02-0062.09, а до переліку дозволених робіт, зокрема включено - монтаж, налагодження, ремонт, реконструкція устаткування підвищеної небезпеки (підіймальні споруди - ліфти) (п.39 Додатку 1 до Порядку) - п.4, роботи в замкнутому просторі (п.62 Додатку 1 до Порядку) - п.5, роботи на висоті (п.67 Додатку 1 до Порядку) - п.6.

Беручи до уваги встановлені обставини суд прийшов до висновку про відмову в позові виходячи з наступних міркувань.

Відповідно до ст.207 ГК України, на яку посилається позивач у позовній заяві,   господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Провівши аналіз норм ГК України та ЦК України щодо визначення правосуб'єктності суб'єкта господарювання суд дійшов наступних висновків.

Частиною першою ст. 55 ГК України визначено, що суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. При цьому в п.1 ч.2 названої статті вказано, що суб'єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Відповідно до ч.1 ст.72 ГК України підприємства в Україні здійснюють свою діяльність відповідно до вимог статей 62 - 71 цього Кодексу, якщо інше щодо підприємств окремих видів не передбачено цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу.

Згідно ч.3 ст.62 ГК України підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту.

Частиною четвертою ст.57 даного кодексу встановлено, що статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.

Таким чином положення ГК України передбачають для підприємств спеціальну правоздатність - наявність у юридичної особи прав та обов'язків, які відповідають меті та предмету її діяльності.

Разом з цим ЦК України закріплює універсальну правоздатність юридичної особи -  ч.1 ст. 91 ЦК України - юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Поряд з цим, ч.3 вказаної статті передбачено, що юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).

Як свідчать матеріали справи, МКП "Вінницяміськліфт" укладаючи 01.01.2009 року договір підряду № 118 з ПП "Мешканець" на технічне обслуговування ліфтів та диспетчерських систем в житлових будинках, які знаходяться на обслуговуванні замовника діяло у повній відповідності з метою та предметом своєї діяльності визначеною статутом, положення якого аналізувались судом.

Таким чином посилання позивача на порушення МКП "Вінницяміськліфт" господарської компетенції при укладанні 01.01.2009 року договору № 118 з ПП "Мешканець" виявилось помилковим та не відповідає дійсним обставинам справи.

Крім того, слід звернути увагу на те, що в п.21 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 року № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" наголошено на неможливості застосування статті 207 ГК України відповідно до абзацу першого частини другої статті 4 ЦК України, абзацу другого частини першої статті 4 ГК України.

Також судом розглянуто посилання позивача на ст.227 ЦК України, на підставі якої останній просив визнати договір недійсним, в результаті чого суд дійшов таких висновків.

Дійсно, відповідно до ч.1 ст.227 ЦК України  правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Як вказувалось раніше, в ст.91 Цивільного кодексу України встановлено загальне поняття цивільної правоздатності юридичної особи, відповідно до якої, юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.

У ч. 3 ст. 91 ЦК встановлено єдине обмеження, яке має загальний характер на здійснення юридичною особою певної діяльності та вчинення правочинів, пов'язаних з такою діяльністю: законом може бути встановлено, що певні види діяльності юридична особа може здійснювати лише за наявності ліцензії. Воно поширюється як на юридичних осіб, так і на фізичних осіб-підприємців (ст. 1 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності").

Коло видів діяльності, на здійснення яких необхідно отримати ліцензії, визначається Законом України "Про ліцензування певних видів підприємницької діяльності", ГК, а також іншими законами (наприклад, Законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про Національний банк України", "Про страхування", "Про нафту і газ" тощо).

Відповідно до закону ліцензією є документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов (ст. 14 ГК України, ст. 1 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності").

При цьому слід зауважити, що стаття 227 ЦК України надає суду право визнавати недійсними правочини, вчинені без відповідного дозволу, який іменується ліцензією, а відтак ця стаття не поширюється на правочини, на вчинення яких необхідно мати інші дозволи. Такий висновок також прослідковується в листі Верховного Суду України від 24.11.2008 року "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними". Так, в останньому абзаці (абз.14) розділу зазначеного листа "Правові наслідки вчинення правочину особою за межами цивільної дієздатності" вказано, що стосовно юридичних осіб судам потрібно мати на увазі, що дія ст. 227 ЦК поширюється на правочини, здійснені юридичною особою, яка не має ліцензії на відповідний вид діяльності.

Однак провівши аналіз ст.9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" із змінами та доповненнями станом на 01.01.2008 року, яка визначає види господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню  судом встановлено, що діяльність по технічному обслуговуванню ліфтів та диспетчерських систем в житлових будинках відсутня в цьому переліку, тобто не потребує ліцензії.

Посилання позивача на необхідність наявності ліцензії для робіт по технічному обслуговуванню ліфтів та надання на підтвердження цьому власної ліцензії серія АБ              № 270046 виданої 05.12.2005 року судом оцінюється критично виходячи з наступного.

Як вбачається, вказана ліцензія була видана ДП "СРБУ "Вінницяліфт"" для здійснення останнім будівельної діяльності (зведення несучих та огороджуючих конструкцій, будівництво та монтаж інженерних мереж, згідно переліку, що додається).

Стаття 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" із змінами та доповненнями станом на 06.09.2005 року визначала будівельну діяльність (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджуючих конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж), як таку, що підлягає ліцензування - (п.30 ст.9 названого Закону). Однак відповідно до п.2 ст.15 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо здійснення державного архітектурно-будівельного контролю та сприяння інвестиційній діяльності у будівництві" від 16.05.2007 року № 1026-V було виключено пункт 30 статті 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності".

Посилання позивача на відсутність у МКП "Вінницяміськліфт" відповідного дозволу виданого згідно Порядку видачі дозволів Державним комітетом з нагляду за охороною праці та його територіальним  органами, затвердженого Постановою КМУ від 15.10.2003 року     № 1631 не береться судом до уваги, оскільки спростовується тим, що 20.01.2009 року відповідачем 2 такий дозвіл отримано.

Слід зазначити, що відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203 ЦК України вказує, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;  правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним тощо.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Однак надані позивачем докази та обґрунтування позовних вимог не доводять наявності обставин, з якими закон (ст.ст. 203, 215, 227 ЦК України) пов'язує визнання договору недійсним.

З урахуванням наведеного, позовні вимоги ДП "СРБУ "Вінницяліфт"" про визнання договору від 01.01.2009 року № 118 недійсним не можуть бути задоволені, а тому в позові слід відмовити.

Крім цього, судом розглянуто заяву МКП "Вінницяміськліфт" про відшкодування за рахунок позивача фактично понесених витрат на оплату послу адвоката в розмірі 2 000,00 грн. за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

З пункту 10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року             № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" вбачається, що витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Виходячи з викладеного, відшкодування витрат пов'язаних з оплатою послуг адвоката з надання правової допомоги можливе при сукупності  наступних підстав: послуги повинні надаватись адвокатом (адвокатським бюро, колегією, фірмою, конторою чи іншими адвокатськими об'єднаннями); реальної оплати таких послуг до прийняття рішення у справі та підтвердження цієї оплати відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 2 Закону України "Про адвокатуру", де зазначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Згідно ст.12 вказаного Закону, оплата праці адвоката здійснюється на підставі письмової угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Відповідно до ст.49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається із матеріалів справи 09.01.2009 року між МКП "Вінницяміськліфт" (Довіритель) та адвокатом Куцим Р.А. (Повірений) укладено угоду на ведення справ в суді, відповідно до п.1 якої Довіритель доручає, а Повірений бере на себе зобов'язання представляти інтереси Довірителя в господарському суді з приводу вирішення господарського спору у справі № 7/95-08 за позовом ДП "СРБУ "Вінницяліфт"" про визнання договору недійсним. У п.4.1 сторони погодили вартість послуг у розмірі 2 000,00 грн.. Крім цього в матеріалах справи наявне свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 528 від 11.12.2006 року видане гр. Куцому Р.А..

На підтвердження понесених позивачем витрат на оплату послуг адвоката суду надано квитанцію від 09.01.2009 року № 21 з якої вбачається, що адвокатом Куцим Р.А. отримано від МКП "Вінницяміськліфт" за адвокатські послуги по справі № 7/95-08  2000,00 грн..

З огляду на викладене, суд вважає, що вимоги позивача по відшкодуванню витрат на оплату послуг адвоката є правомірними.

Однак при цьому суд звертає увагу на п.12 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" в якому вказано, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

В п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007 року № 01-/973 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права" наголошується на тому, що при визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

У постанові Верховного Суду України від 03.02.2004 року № 04/079 зі справи            № 36/207 також наголошується на необхідності обґрунтування у розгляді справи витрат на оплату адвоката.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви МКП "Вінницяміськліфт" щодо відшкодування витрат на оплату послуг адвоката виходячи з наступних обставин.

В провадженні господарського суду Вінницької області знаходиться чимала кількість справ за позовом ДП "СРБУ "Вінницяліфт"" до МКП "Вінницяміськліфт" з аналогічним предметом позову - визнання договору недійсним (згідно інформації наявної в БД "Діловодство господарського суду" - 14 справ).  Так, лише в провадженні судді Банасько О.О. таких справ 4 (7/95-08, 7/97-08, 7/100-08, 7/102-08) і в них інтереси МКП "Вінницяміськліфт" також представляє адвокат Куций Р.А.. При цьому МКП "Вінницяміськліфт" заявило про відшкодування витрат на оплату послуг адвоката по              2 000,00 грн. в кожній із чотирьох справ. Загалом заявлена до відшкодування сума послуг адвоката за надання послуг у 4 справах, які розглядаються суддею Банасько О.О., становить 8 000,00 грн..

З огляду на тотожність предмету позовних вимог та законодавства на підставі якого подано позови, подібність доказів, якими обґрунтовуються позовні вимоги, кількість судових засідань в яких брав участь адвокат Куций Р.А. суд прийшов до  висновку, що витрати МКП "Вінницяміськліфт" на оплату послуг адвоката в даній справі слід покласти на позивача в сумі 500,00 гривень.

За письмовим клопотанням сторін у справі 10.02.2009 року оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст.1, 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", ч.2 ст.4, ч.ч.1, 3 ст.91, ч.ч.1-3, 5, 6 ст.203, ч.1 ст.215, ч.1 ст.227 ЦК України, ст.ст. 14, 55, ч.4 ст.57, ч.3 ст.62, ч.1 ст.72, ст. 207 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 27, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46,  ч.3 ст.48, ч.ч.1, 5 ст.49, ст.ст. 82, 84, 85, 115, 116  ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. В позові Дочірнього підприємства "Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління" "Вінницяліфт"" до приватного підприємства "Мешканець" та Вінницького міського комунального підприємства "Вінницяміськліфт" про визнання недійсним договору  підряду від 01.01.2009 року № 118 на технічне обслуговування ліфтів та диспетчерських систем в житлових будинках, які знаходяться на обслуговуванні замовника відмовити.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління "Вінницяліфт"" (вул.Лазо, 17, м.Вінниця, 21010, ідентифікаційний код - 04589700, р/р - 260083011019 у ВФ АКБ "Мрія" м.Вінниці, МФО-302559) на користь Вінницького міського комунального підприємства "Вінницяміськліфт" (вул.Чорновола, 14, м.Вінниця, 21000, ідентифікаційний код - 36150849, р/р - 2600231000626 ВФ ВАТ ВТБ Банк, МФО-302559) -  500 грн. 00 коп. (п'ятсот грн. 00 коп.) - витрат на оплату послуг адвоката.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Суддя                                             Банасько О.О.

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України  16 лютого 2009 р.

віддрук. 4 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - ДП "СРБУ "Вінницяліфт"", вул. С.Лазо, 17, м. Вінниця, 21010.

3 - відповідачу  1 - ПП "Мешканець", вул. Келецька, 41, м. Вінниця, 21100.

4 - відповідачу 2 - МКП "Вінницяміськліфт", вул. Чорновола, 14, м. Вінниця, 21000