Рішення

від 10.02.2009 по справі 5/28-38

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

5/28-38

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

 РІШЕННЯ          

від "10" лютого 2009 р.                                                       по справі  № 5/28-38

за позовом Приватного підприємства «Спека»

до Приватного підприємства «Кроха»

про стягнення 185 804 грн.31коп.

          Представники сторін:

від позивача: Матляк С.В., довір. №22 від 06.02.09р.

                          Шумивода В.М., довір. №23 від 06.02.09р.

від відповідача: н/з

Суть спору: Позивач в позовній заяві та представники в судовому засіданні просять стягнути з МП «Кроха» 185804грн.31коп., в т.ч. 98030грн.19коп. заборгованості  за відпущені в липні-листопаді 2008 року нафтопродукти по договору поставки від 01.06.08р. та 87774грн.12коп. відсотків за користування товарним кредитом, нарахованих за період з 08.09.08 по 20.01.09р.

Крім того, позивач в клопотанні про забезпечення позову, яке надійшло на адресу суду 06.02.09р., просить накласти арешт на чотири вантажних автомобілі, які відповідач використовує в міжнародних перевезеннях, вказуючи в клопотанні марки автомобілів, рік випуску, номера кузовів, шасі, колір автомобілів, державні реєстраційні номери, тобто позивач визначив індивідуальне майно, на яке б він хотів звернути стягнення в разі неможливості виконання рішення суду про стягнення коштів.

Вказане клопотання відхилено судом як безпідставне,оскільки зазначені в ньому автомобілі не є предметом ні договору поставки ні предметом спору. Чинним законодавством не передбачено право стягувача визначати конкретне майно боржника, на яке звертається стягнення в разі невиконання рішення суду про стягнення коштів, оскільки порядок виконання судових рішень чітко визначено Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідач відзиву на позов не представив.

Статтею 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено право суду на розгляд справи за наявними в ній матеріалами, якщо відзив на позов та витребувані господарським судом докази відповідачем не подано.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, суд встановив наступне:

01.06.08р. між МП «Кроха» та ПП «Спека» був укладений договір поставки нафтопродуктів  на загальну суму 500 тис. грн.. з терміном дії до 31.12.08р. На виконання вказаного договору ПП«Спека» протягом липня-листопада 2008 року по видаткових накладних та на підставі довіреностей малого підприємства «Кроха» відпустило останньому дизпаливо на загальну суму 257398грн.29коп. Фактично згідно банківських виписок МП «Кроха» оплатило позивачу вартість дизпалива лише в сумі 159368грн.10коп., заборгованість становить 98030грн.19коп. Вказану суму відповідач не оскаржив та не подав  доказів про її сплату на день судового розгляду справи, а тому вимога позивача про її стягнення підлягає задоволенню. При цьому судом враховано заявлену позивачем вимогу про сплату боргу – лист від 12.12.08р. №115 на адресу МП «Кроха», окільки пунктом 5 договору поставки строк оплати чітко не визначений.

Щодо вимоги позивача про стягнення 87774грн.12коп. відсотків за користування товарним кредитом, суд зазначає наступне:

Обгрунтовуючи позов в цій частині позивач посилається на п. 5.1 договору поставки від 01.06.08р., однак в даному пункті передбачено право покупця  на здійснення повної або часткової оплати отриманого товару протягом 10 днів з дня його відвантаження. Пунктами 5.2 – 5.4 договору  сторони визначили, що неоплачений в 10-ти денний строк товар рахується поставленим на умовах товарного кредиту терміном на 30 днів з дня з дня відвантаження з нарахуванням покупцю 1% за кожен день до повного погашення заборгованості.

Надаючи оцінку правовідносинам, які склалися між сторонами по договору, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог в частині стягнення відсотків та відсутності підстав для їх стягнення.

Висновок суду ґрунтується на наступному:

Визначення терміну товарного кредиту наведене в підпункті 1.11.2 пункту 1.11 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якого товарний кредит – це товари, які передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичним особам на умовах угоди, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк та під процент.

Товарний кредит передбачає передачу права власності на товар покупцю у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів таким покупцем, незалежно від часу погашення заборгованості.

Аналіз зазначеної норми свідчить про те, що розрахунок по договору товарного кредиту повинен проводитись таким же товаром і в тій кількості, що передавалась по договору, а не коштами, що означало б надання коштів в кредит із нарахуванням відсотків за їх користування, що є виключно компетенцією банків.

Таким чином, суд приходить до висновку, що між сторонами укладено договір поставки із завуальованою формою відповідальності – 1% за кожен день прострочки до повного погашення заборгованості, крім того, що пеня та відсотки (30% річних) визначені ще і в р.8 договору.

Відповідно до ст.. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати із договорів.

Ст. 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання  та  інші  учасники  господарських відносин  повинні  виконувати  господарські  зобов'язання належним чином відповідно до закону,  інших правових актів,  договору, а за відсутності   конкретних   вимог  щодо  виконання  зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів,  необхідних  для належного  виконання нею зобов'язання,  враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань  є  підставою  для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що договір товарного кредиту між ПП «Спека» та МП «Кроха» не укладено, а тому виходячи із наданих позивачем доказів у суду відсутні підстави для застосування положень договору, які мають на меті безпідставне і незаконне збагачення позивача за рахунок стягнення з покупця нафтопродуктів коштів у вигляді нарахування 1% на суму заборгованості за кожен день прострочки, в той час як чинне законодавство обмежує не тільки розмір відповідальності, а і строки її застосування.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11, 712 Цивільного кодексу України, ст..ст. 179,180,193Господарського кодексу України,  ст.ст. 44,49,82-85 ГПК України, господарський суд, -

вирішив:

Позов задоволити частково.

1.          Стягнути з малого підприємства «Кроха» на користь приватного підприємства «Спека» 98030грн.19коп. заборгованості та 1042грн49коп. судових витрат.

2.          В решті позову відмовити.

Суддя                                                                                                  В.Л.Слупко

          Суддя                                                          Слупко В.Л.