Постанова

від 06.03.2013 по справі 810/437/13-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2013 року місто Київ № 810/437/13-а

13.21

Київський окружний адміністративний суд, у складі головуючого - судді Шевченко А.В., при секретарі судового засідання Коваленко О.О., за участю представників:

позивача: Яржемської Є.М.,

відповідача: Борискевича М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з додатковою відповідальністю «Будівельно-монтажне управління № 3» доДержавної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся позивач, Товариство з додатковою відповідальністю «Будівельно-монтажне управління № 3», з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби від 08.10.2012 року № 0001522301/2532 та від 08.10.2012 року № 0001532301/2531 прийняті відповідачем з порушенням норм чинного законодавства України та підлягають скасуванню.

В призначений день та час у судове засідання з'явився представник позивача та представник відповідача.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у письмових запереченнях, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що Товариство з додатковою відповідальністю «Будівельно-монтажне управління № 3» є юридичною особою, зареєстрованою Обухівською РДА Київської області 27.037.1996 року, місцезнаходження: 08702, Київська область, місто Обухів, вулиця Миру, будинок 16-А, код за ЄДРПОУ: 05430691.

Згідно Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100306444 Серії НБ № 383607 від 28.06.1997 року, позивач є платником ПДВ (з 24.10.2010 року - дата початку дії вказаного свідоцтва).

З матеріалів справи вбачається, що 24.09.2012 року ДПІ в Обухівському районі Київської області ДПС було проведено перевірку позивача, за результатами якої складено Акт від 24.09.2012 року № 3003/220/05430691 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з додатковою відповідальністю «Будівельно-монтажне управління № 3» (код за ЄДРПОУ: 05430691) з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Респект-2000» (код за ЄДРПОУ: 34779041), за весь період взаємовідносин».

Перевіркою встановлено та в Акті зафіксовано наступні порушення податкового законодавства:

- пункт 138.2 статті 138, підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 39 192, 00 гривень, в тому числі:

І - ІІІ квартали 2011 року на суму 39 192, 00 гривень;

- пункт 16 Наказу ДПА України від 21.12.2010 року № 969 «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення», пункт 185.1 статті 185, пункт 187.1 статті 187, пункт 188.1 статті 188, пункти 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункт 200.1 статті 200, пункти 201.1, 201.6, 201.7, 201.8 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ в періоді, що перевірявся на загальну суму 34 080, 00 гривень, в тому числі:

вересень 2011 року - 34 080, 00 гривень.

На підставі Акта перевірки від 24.09.2012 року № 3003/220/05430691, ДПІ в Обухівському районі Київської області ДПС були винесені податкові повідомлення-рішення від 08.10.2012 року № 0001522301/2532 за платежем по ПДВ на суму грошового зобов'язання - 34 080, 00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями - 8 520, 00 гривень та від 08.10.2012 року № 0001532301/2531 по податку на прибуток приватних підприємств на суму грошового зобов'язання - 39 192, 00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями - 0, 00 гривень.

За результатами апеляційного оскарження вищевказаних податкових повідомлень-рішень, Рішенням ДПС у Київській області про результати розгляду первинної скарги від 11.12.2012 року № 3081/10/10-206/683-1592 та Рішенням ДПС України про результати розгляду скарги від 10.01.2013 року № 256/6/10-2115, податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби від 08.10.2012 року № 0001522301/2532 та від 08.10.2012 року № 0001532301/2531 - залишені без змін.

Не погодившись з вищевказаним податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суд з даним позовом, в якому просив суд визнати їх протиправними та скасувати, що і є предметом даного спору.

Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на час виникнення спірних правовідносин, слід зазначити наступне.

Згідно з положеннями частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини п'ятої статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є недійсним.

Частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на те, що відповідач донарахував податкові зобов'язання виходячи з висновку про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом ТОВ «Респект-2000» судом досліджено дане питання та встановлено наступне.

З матеріалів справи встановлено, що позивач мав взаємовідносини з ТОВ «Респект 2000» на підставі договору про виконання робіт від 04.07.2011 року № 04/07-2.

Також господарські взаємовідносини позивача з його контрагентом ТОВ «Респект 2000» підтверджуються актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.09.2011 року № 48, податковою накладною від 30.09.2011 року № 48 на суму 170 400, 00 гривень без ПДВ (ПДВ в сумі 34 080, 00 гривень).

Вказані документи містять всі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції. Наявні до договору документи дають змогу визначити, які саме послуги було надано та за якою ціною.

Позивачем віднесено до складу валових витрат, витрати по наданню послуг з виконання будівельно-монтажних робіт по взаємовідносинах з ТОВ «Респект 2000» на загальну суму 170400 гривень за ІІ-ІІІ квартал 2011 року та відображено у рядку 05 декларації по податку на прибуток підприємств «витрати операційної діяльності» за період з 01.04.2011 року по 30.09.2011 року.

Суми податку на додану вартість за зазначеною податковою накладною включено до податкового кредиту відповідного періоду, відображено у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість.

Відповідач, заперечуючи проти позову зазначив, що до ДПІ в Обухівському районі надійшли від ДПІ у Києво-Святошинському районі матеріали про результати виїзної документальної перевірки ТОВ «Респект 2000» (код за ЄДРПОУ 34779041) з питань дотримання вимог податкового законодавства за весь період господарської діяльності (Акт перевірки від 31.08.2012 року № 305/22-2/34779041).

В Акті перевірки від 31.08.2012 року № 305/22-2/34779041 зазначено, що до ДПІ у Києво-Святошинському районі надійшов лист від Служби безпеки України від 28.03.2012 року № 57/7-831, в якому зазначено наступне. Спеціальним підрозділом по боротьбі з організованою злочинністю Служби безпеки України - відділом по з корупцією та організованою злочинністю Управління СБ України в Київській області проводиться досудове слідство по кримінальній справі № 721 порушеної за фактом вчинення фіктивного підприємства, тобто придбання та створення суб'єктів підприємницької діяльності ТОВ «Ліга Груп» та ТОВ «ТД Промторгсоюз» з метою прикриття незаконної діяльності, в результаті чого державі заподіяно велику матеріальну шкоду в розмірі 5 475 272, 7 гривень, тобто за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України та за фактом заволодіння службовими особами ДП «Київська обласна багатопрофільна лабораторія науково - дослідного експертно-криміналістичного центру» грошовими коштами у сумі 892 560, 00 гривень, шляхом зловживання своїм службовим становищем, вчиненим повторно, за попередньою змовою з невстановленими слідством особами в особливо великих розмірах, тобто за ознаками злочину, передбаченого частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України.

Під час досудового слідства по кримінальній справі № 721, відділом БКОЗ Управління отримано інформацію стосовно ТОВ «Респект 2000» (код за ЄДРПОУ 34779041), юридична адреса: Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вулиця Першотравнева) - комерційної структури з ознаками фіктивності, зареєстрованої на території Києво-Святошинського району Київської області, реквізити якої використовуються в протиправній схемі «мінімізації» податкових зобов'язань та незаконного формування податкового кредиту з ПДВ реально існуючим суб'єктам господарювання.

Від досудового слідства по кримінальній справі № 721, відділом БКОЗ Управління отримано інформацію стосовно ТОВ «Респект 2000» (юридична адреса: Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вулиця Першотравнева) - комерційної структури з ознаками фіктивності, зареєстрованої на території Києво-Святошинського району Київської області, реквізити якої використовуються в протиправній схемі «мінімізації» податкових зобов'язань та незаконного формування податкового кредиту з ПДВ реально існуючим суб'єктам господарювання.

В ході проведення оперативно-розшукових заходів встановлено, що вказане СГД було зареєстровано невстановленими особами на підставну особу за грошову винагороду та зареєстроване за адресою приміщення, де фактично ніколи не знаходилось.

Крім того, зазначений СПД використовувався в якості «транзитного» підприємства в схемі протиправного формування податкового кредиту з ПДВ ряду суб'єктів господарювання з ознаками фіктивності, зокрема, ТОВ «Ліга - Груп», стосовно якого за фактом фіктивного підприємництва, що завдало великих збитків інтересам держави, тобто за ознаками злочину передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України слідчим відділом Управління СБУ в Київській області порушено кримінальну справу від 16.01.2012 року № 209.

Відповідно протоколу допиту свідка від 06.09.2012 року громадянина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, який являється директором ТОВ «Респект 2000», пояснив, що приблизно в червні 2011 року на його ім'я було зареєстроване підприємство ТОВ «Респект 2000». Дане підприємство було зареєстроване за винагороду. Також, стало відомо, що громадянин ОСОБА_3, як директор підприємства ТОВ «Респект 2000» фінансово-господарську діяльність від імені підприємства не здійснював, договорів не укладав та будь-яких товарів, робіт послуг не надавав, податкову звітність до ДПІ не складав та не подавав, доступу до рахунку товариства не мав, грошові кошти по рахунку не перераховував та не отримував.

В ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від ТОВ «Респект 2000» підприємствам-покупцям та підприємствам-постачальникам, що свідчить про те, що правочини між ТОВ «Респект 2000» постачальниками та покупцями здійснені без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені правочини відповідно до частин 1, 2 статті 215, частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України є нікчемним, і в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Таким чином відповідач дійшов висновку, у зв'язку з не підтвердженням податкового кредиту з ПДВ та валових витрат, у ТОВ «Респект 2000» відсутні об'єкти оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток по операціях з продажу товарів (послуг) підприємствам-покупцям.

Перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств-постачальників та покупців та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам-покупцям за період з 01.03.2008 року по 31.03.2012 року в розумінні статей 22 та 185 Податкового кодексу України.

Відповідач в Акті перевірки також вказав, що якщо платником податків здійснюються операції без мети реального настання правових наслідків, але з метою формування податкового кредиту та, як наслідок, несплата податків, то такі дії призводять до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Тобто, в результаті виконання сторонами нікчемних угод у позивача не може виникати право на податковий кредит по ПДВ та формування валових витрат.

Згідно з частиною першою статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

З Акту перевірки вбачається, що за період з 01.04.2011 року по 30.09.2011 року позивачем задекларовано дохід, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування у сумі 409 753, 00 гривень.

Перевірка правильності нарахування валового доходу позивача за період з 01.04.2011 року по 30.09.2011 року не проводилася.

В ході перевірки декларацій з податку на прибуток з додатками та первинних бухгалтерських документів позивача за період з 01.04.2011 року по 30.09.2011 року задекларовано витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у сумі 405 332, 00 гривень.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З наданих позивачем документів не встановлено неправомірності віднесення до складу валових витрат по придбанню послуг з виконання робіт по підготовці приводної техніки у ТОВ «Респект 2000» у загальній сумі 170400 гривень.

В Акті перевірки не наведено належних доводів, також відповідачем жодними доказами не підтверджено, що правочин між позивачем та ТОВ «Респект 2000» спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Щодо правомірності формування податкового кредиту, слід відмітити слідуюче.

З матеріалів справи не вбачається, що на час укладання та виконання правочинів, контрагент позивача не був зареєстрований юридичною особою та не був платником податку на додану вартість.

Відповідачем також не надано суду доказів визнання договору, укладеного між позивачем та контрагентом ТОВ «Респект 2000», недійсним у судовому порядку.

Також, в матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб як позивача так і його контрагента - ТОВ «Респект 2000».

Суд виходить з того, що факт здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Респект 2000» підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.09.2011 року № 48, податковою накладною від 30.09.2011 року № 48 на суму 170 400, 00 гривень без ПДВ (ПДВ в сумі 34 080, 00 гривень) тощо.

Також слід відмітити, що контрагент позивача - ТОВ «Респект 2000» на момент укладення договору та виконання робіт мало ліцензію Міністерства регіонального розвитку та будівництва від 01.06.2007 року № 316477 на здійснення будівельної діяльності.

Надаючи нормативно-правове обґрунтування правомірності формування податкового кредиту, суд виходить з наступного.

Поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування, внесення та відшкодування податку на додану вартість регламентується розділом V Податкового кодексу України .

Відповідно до підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 4 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлено статтею 198 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку.

Пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункти 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України).

За приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються, зокрема, в окремих рядках місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Позивачем надано суду первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо отримання послуг. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Надані представником позивача докази, у сукупності з доказами, приєднаними до матеріалів справи свідчать про дійсність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Респект-2000».

Вирішуючи питання про реальність придбання у ТОВ «Респект-2000» послуг з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність, як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з урахуванням якісних характеристик товарів, робіт або послуг, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Матеріалами справи підтверджено, що роботи по передпродажній підготовці приводної техніки Danfoss VLT були виконані на території позивача з використанням силових ліній підприємства позивача в обумовлений термін та в повному обсязі. В подальшому приводна техніка була передана безпосередньо замовнику ТОВ «Югов-Проект» і відповідно складений від 30.09.2011 року здачі-приймання робіт (надання послуг) в сумі 214 480, 00 гривень в тому числі ПДВ 20% - 35 746, 67 гривень.

Таким чином, на момент укладання правочинів та їх виконання позивач та його контрагент ТОВ «Респект-2000» було дотримано усіх вимог чинного законодавства.

З огляду на зазначене, беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, висновок податкового органу про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Респект-2000», суд вважає безпідставним та таким, що ґрунтується виключно на припущеннях посадових осіб податкового органу.

Слід відмітити, що податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України, вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

В матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії видаткової накладної та податкової накладної, отриманої від контрагента, а також належним чином засвідчені копії банківських виписок, що підтверджують факт перерахування коштів за отримані послуги.

Відтак, у ході судового розгляду справи позивачем спростовано висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій, шляхом надання належних та допустимих доказів, які підтверджують факт здійснення господарських операцій з купівлі послуг.

Згідно первинних бухгалтерських документів та податкових накладних позивачем включено відповідні суми до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та до складу валових витрат за відповідні періоди, що відображено у податкових деклараціях.

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт надання позивачеві послуг документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту надання послуг у судовому засіданні не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарської операції.

Відтак, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог статей 138, 139, 198, 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення валових витрат та заниження податку на додану вартість, з підстав визнання спірних правочинів нікчемними, є безпідставними.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту та валових витрат поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такі контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження господарських операцій, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо дій цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для донарахування сум податкового зобов'язання позивачеві. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Судом враховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

При розгляді даної справи належних та допустимих доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди та доказів того, що безпосередній контрагент позивача не здійснює господарську діяльність, правочини є нікчемними, відповідачем суду не надано.

Виходячи з вищевикладеного суд дійшов висновку, що відповідачем всупереч нормам чинного законодавства прийняті оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення, оскільки судом встановлено правомірність формування податкового кредиту та валових витрат, виходячи з реальності укладеного правочину, а, отже, доводи відповідача про заниження податку на подану вартість і податку на прибуток підприємств і нарахування за такі порушення штрафних санкції є необґрунтованими.

У зв'язку з вищевикладеним суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що відповідають нормам чинного законодавства України та є підставами для скасування податкових повідомлень-рішень, а тому, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідач жодних доказів на підтвердження викладених в Акті перевірки доводів не надав. Натомість позивач скористався своїм правом та надав суду всі належні та допустимі докази на підтвердження реальності господарських операцій з контрагентом.

Суд, дослідивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби від 08.10.2012 року № 0001522301/2532 та від 08.10.2012 року № 0001532301/2531.

Стягнути на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Будівельно-монтажне управління № 3» понесені ним судові витрати в розмірі 817 (вісімсот сімнадцять) гривень 92 копійки.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Шевченко А.В.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 11 березня 2013 р.