ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
18 березня 2013 року № 826/1929/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С. при секретарі судового засідання Іконніковій О.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Лін» доДержавної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби провизнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дарницькому районі м. Києва ДПС від 09.10.2012 № 0002902240/12062, № 0002882240/12063.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову.
14.03.2013 в судовому засіданні за згодою представників сторін ухвалено розглядати справу в порядку письмового провадження на підставі ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
20.09.2012 за результатами документальної виїзної перевірки ТОВ «Торговий дім «Лін» з питань фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Ізумруд» та ТОВ «ТК «Поділля-Інвест» за період діяльності з 01.06.2009 по 20.06.2012 ДПІ у Дарницькому районі м. Києва ДПС складено Акт № 4570/2240/32488036 (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем п. 5.1, абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та, як наслідок, заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток на 29813 грн., а також порушення пп.пп. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на 23851 грн.
09.10.2012 на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:
№ 0002902240/12062, яким у зв'язку з порушенням п. 5.1, абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 29813 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 7253,25 грн.;
№ 0002882240/12063, яким у зв'язку з порушенням пп.пп. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 23851 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 5962,75 грн.
Як встановлено судом, ТОВ «Торговий дім «Лін» на підставі договорів від 01.10.2010 № 01/10/10 з ТОВ «Ізумруд» та від 01.12.2010 № 01/12/10 з ТОВ «ТК «Поділля-Інвест» (далі - Договори) поставлено товар (плати, корпуси, супрессори, шини заземлення тощо), що підтверджується належним чином оформленими видатковими та податковими накладними. Позивач отримані товари оплатив повністю, в тому числі сплативши у їх ціні податок на додану вартість у розмірі 23851 грн., що підтверджується банківськими виписками з відмітками про їх виконання, копії яких наявні в матеріалах справи.
Водночас, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем п. 5.1, абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та, як наслідок, заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток на 29813 грн., а також порушення пп.пп. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на 23851 грн., стала встановлена ним нікчемність Договорів між ТОВ «Торговий дім «Лін» та ТОВ «Ізумруд», ТОВ «ТК «Поділля-Інвест» внаслідок:
- отримання відповідачем акту ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС від 03.07.2012 № 1578/22-222/37202798 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Ізумруд» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.08.2010 по 31.03.2011, в якому зазначено, що директор ТОВ «Ізумруд» гр. ОСОБА_1 відношення до фінансово-господарської діяльності підприємства не має;
- отримання відповідачем акту від 04.07.2012 № 395/3-22-70-36644829 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ТК «Поділля-Інвест» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 20.10.2009 по 31.12.2011, в якому зазначено, що директор ТОВ «ТК «Поділля-Інвест» гр. ОСОБА_1 відношення до фінансово-господарської діяльності підприємства не має;
- показань в протоколі при допиті в якості обвинуваченого ОСОБА_1 від 25.05.2012, в якому останній зазначив, що відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ «Ізумруд» та ТОВ «ТК «Поділля-Інвест» не має.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.
При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.
Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі №К-12509/08.
За змістом інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11 при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.
Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.
Як встановлено судом, Договори між ТОВ «Торговий дім «Лін» та ТОВ «Ізумруд», ТОВ «ТК «Поділля-Інвест» виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується відповідними видатковими та податковими накладними.
Реальність спірних господарських операцій підтверджується також залученими до матеріалів справи:
- договорами поставки, видатковими та податковими накладними, довіреностями на отримання ТМЦ, які були складені під час реалізації позивачем товарів, поставлених ТОВ «Ізумруд» та ТОВ «ТК «Поділля-Інвест», на користь третіх осіб;
- договором від 26.09.2011 № 26/09/11, калькуляцією до нього, податковою накладною та актом здачі-прийняття робіт, які підтверджують використання позивачем у своїй господарській діяльності поставлених ТОВ «Ізумруд» та ТОВ «ТК «Поділля-Інвест» товарів;
- договором оренди від 01.01.2010 № 90/АР та додатковими документами до нього, які підтверджують наявність у позивача відповідного приміщення для здійснення відповідної господарської діяльності.
Суд не бере до уваги посилання в Акті перевірки на акт ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС від 03.07.2012 № 1578/22-222/37202798 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Ізумруд» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.08.2010 по 31.03.2011, на акт від 04.07.2012 № 395/3-22-70-36644829 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ТК «Поділля-Інвест» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 20.10.2009 по 31.12.2011, а також на протокол допиту обвинуваченого ОСОБА_1 від 25.05.2012, оскільки, по-перше, відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб, по-друге, порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій, по-третє, факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків та підробка документів, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду, по-четверте, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 у справі № К/9991/5398/12), по-п'яте, самі по собі акти не є беззаперечними, належними та допустимими доказами даних фактів, по-шосте, посилання відповідача на вказаний протокол допиту є необґрунтованим, так як відповідачем не надано доказів наявності відповідного вироку суду у кримінальній справі відносно вказаної особи (аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.06.2012 у справі № К/9991/29330/12).
Поряд з цим, вказані в акті податкового органу недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні правочинів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки, чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Разом з тим, податковим органом не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання ТОВ «Торговий дім «Лін» господарських операцій за спірним Договором, наявності факту узгодженості його дій з ТОВ «Ізумруд» та ТОВ «ТК «Поділля-Інвест» з метою незаконного отримання податкових вигод або обізнаності позивача з такими діями ТОВ «Ізумруд» та ТОВ «ТК «Поділля-Інвест».
Таким чином, твердження відповідача про нікчемність укладених позивачем з ТОВ «Ізумруд» та ТОВ «ТК «Поділля-Інвест» правочинів є необґрунтованим належними засобами доказування припущеннями, оскільки, позиція податкового органу щодо суперечності спірних Договору інтересам держави не підкріплена належними доказами чи відповідними судовими рішеннями. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 08.01.2013 у справі № К/9991/34364/12.
Водночас, зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, на факт якого відповідач посилається, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, суд вважає, що за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України відповідачем таких доказів надано не було. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.04.2012 у справі № К-9574/08.
При цьому, ч. 4 ст. 72 КАС України установлено, що вирок, суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Диспозиція наведеної правової норми, на відміну від норми ч. 1 ст. 72 КАС України, прямо вказує на те, що обов'язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок.
Разом із тим розглядувана норма встановлює межі обов'язковості зазначених різновидів судових рішень для адміністративного суду, що розглядає конкретну адміністративну справу.
Така обов'язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.
Отже, обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої с предметом розгляду в адміністративній справі.
Водночас правова кваліфікація діяння особи, наведена у вироку в кримінальній справі або постанові про адміністративний проступок (тобто застосування тих чи інших правових норм до відповідної поведінки), не є обов'язковою для адміністративного суду.
Відповідно висновки інших судів щодо правомірності чи протиправності дій особи, поведінка якої є предметом розгляду з адміністративній справі, не є обов'язковими для адміністративного суду, який таку справу розглядає.
Висновки та оцінки іншого суду щодо правомірності поведінки особи, її винуватості у вчиненні правопорушення тощо не позбавляють адміністративний суд, який розглядає по суті справу, предмет якої пов'язаний із відповідними діяннями цієї особи, права надати їм власну оцінку.
Крім того, обов'язковість преюдиційних обставин, передбачена ч. 4 ст. 72 КАС України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми поширюється лише на обставини, встановлені безпосередньо: 1) або вироком у кримінальній справі; 2) або постановою про адміністративний проступок.
Відповідно обставини, установлені в інших процесуальних актах у кримінальних справах чи справах про адміністративні проступки (наприклад, у постанові про закриття кримінальної справи), не можуть розглядатися як обов'язкові відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України. Аналогічна правова позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 19.11.2012 № 2379/12/13-12.
За таких умов, а також зважаючи на те, що, по-перше, постановою Печерського районного суду у м. Києві від 21.09.2012 у справі № 1-555/12, на яку посилається відповідач, ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 205, ч.ч. 1, 2, 3 ст. 358 КК України, а порушену справу відносно нього закрито, тобто не встановлено винуватість останнього у вчиненні тих чи інших злочинів, по-друге, з постанови також не вбачається встановлення фактів щодо спірних операцій, у той час як відповідно до ст. 72 КАС України для адміністративного суду є обов'язковим вирок суду, який набрав законної сили, в питаннях чи мало місце діяння, чи вчинене воно цією особою (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 21.12.2011 у справі № К/9991/31743/11) судом не приймається до уваги вказана постанова суду від 21.09.2012.
Крім того, одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 у справі № К/9991/50772/12.
Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Як видно з матеріалів справи, на момент укладення відповідних Договорів, підписання видаткових та податкових накладних, юридичні особи ТОВ «Ізумруд» та ТОВ «ТК «Поділля-Інвест» не були припинені, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.
Таким чином, судом встановлено, що Договори між ТОВ «Торговий дім «Лін» та ТОВ «Ізумруд», ТОВ «ТК «Поділля-Інвест» укладені з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у ТОВ «Торговий дім «Лін» та ТОВ «Ізумруд», ТОВ «ТК «Поділля-Інвест» умислу на укладення Договорів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 ЦК України.
Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з п. 1.7, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
При цьому в пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у Законі України «Про податок на додану вартість» передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації. Така правова позиція узгоджується з постановою Верховного суду України від 01.06.2010 N 10/82.
Відповідно до змісту пп. 7.2.3 та 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в встановленому порядку.
Згідно з п. 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.
Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037 (далі - Порядок № 165) податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
Як встановлено судом, сума ПДВ у розмірі 23851 грн. віднесена позивачем до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Ізумруд» та ТОВ «ТК «Поділля-Інвест». На момент складання вказаних податкових накладних ТОВ «Ізумруд» та ТОВ «ТК «Поділля-Інвест» були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також зареєстровані платниками податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у них права на складання податкових накладних. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 10.01.2012 у справі № К/9991/81953/11.
Відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеної в постанові від 29.10.2010 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та Вищого адміністративного суду, викладених в ухвалах від 29.03.2012 у справі № К/9991/1617/11 та від 09.04.2012 у справі № К-46073/09, несплата продавцем або його контрагентами ПДВ до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку.
Якщо контрагенти по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконали свого зобов'язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 28.03.2012 у справі № К/9991/72712/11.
Таким чином, сума податку на додану вартість у розмірі 23851 грн., віднесена ТОВ «Торговий дім «Лін» до податкового кредиту, підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та Порядку № 165.
Враховуючи викладене, формування ТОВ «Торговий дім «Лін» податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «Ізумруд» та ТОВ «ТК «Поділля-Інвест» податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим викладений в Акті перевірки висновок ДПІ у Дарницькому районі м. Києва ДПС про порушення позивачем пп.пп. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є необґрунтованим та таким, що не відповідає чинному законодавству та дійсним обставинам справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 09.10.2012 № 0002882240/12063 - безпідставним та неправомірним.
Водночас, відповідно до ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.
Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
З огляду на вищевказане, а також враховуючи, що витрати позивача за правочинами з ТОВ «Ізумруд» та ТОВ «ТК «Поділля-Інвест» підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, суд вважає безпідставним та необґрунтованим висновок Акту перевірки про порушення позивачем п. 5.1, абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 09.10.2012 № 0002902240/12062 - безпідставним та неправомірним.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішень органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04.03.2013 у справі № К/9991/2038/11, від 11.02.2013 у справі № К/9991/66857/11 та від 10.12.2012 у справі № К/9991/26224/12.
Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень.
Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.
Водночас, зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, передбачений ч. 4 ст. 11 КАС України, зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне захистити порушені права позивача шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.10.2012 № 0002902240/12062 та № 0002882240/12063, прийнятих Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби.
За таких умов, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України на його користь з Державного бюджету України.
Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Лін» (02099, м. Київ, вул. Ялтинська, 5-Б, код ЄДРПОУ 32488036) задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 09.10.2012 № 0002902240/12062 та № 0002882240/12063, прийняті Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби.
3. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 668,80 грн. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Лін» за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби (02068, м. Київ, вул. Кошиця, 3) за рахунок бюджетних асигнувань.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
СуддяК.С. Пащенко
Суд | Окружний адміністративний суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 18.03.2013 |
Оприлюднено | 18.03.2013 |
Номер документу | 29982084 |
Судочинство | Адміністративне |
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні