Рішення
від 12.03.2013 по справі 910/2587/13
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/2587/13 12.03.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Меркор Україна"

До Товариства з обмеженою відповідальністю "Сегал і К"

Про стягнення 234 988,06 грн.

Суддя Бондаренко Г.П.

Представники :

від позивача: Юркевич Ю.М. (дов. б/н від 04.03.2013р.)

від відповідача: не з'явився

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 12.03.2013 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Меркор Україна" (далі за текстом - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сегал і К" (далі за текстом - відповідач) про стягнення 234 988,06 грн. заборгованості за договором № 110073 від 31.10.2013 року, з яких 208 074, 80 грн. основного боргу, 4485, 53 грн. 3% річних, 22 427, 73 грн. пені та просить покласти судові витрати на відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2013 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/2587/13, розгляд справи призначено на 12.03.2013 року.

11.03.2013 року через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва представником позивача подано клопотання про долучення документів по справі.

Представник позивача вимоги ухвали суду від 14.02.2013 року виконав, надав додаткові матеріали по справі. Надано оригінали документів доданих до позовної заяви для огляду в судовому засіданні.

Представником позивача надано усні пояснення по суті позовної заяви, в яких просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В судове засідання 12.03.2013 року представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали суду 12.03.2013 року не виконав, про відсутність в судовому засіданні суд не повідомив.

15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача.

Враховуючи те, що не з'явлення представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на надання відзиву та направлення представника для участі в судове засідання, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, суд зазначає, що у відповідності до п. 3.13. постанови Пленуму Вищого Господарського суду України № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено: неподання або несвоєчасне подання стороною у справі, іншим учасником судового процесу доказів з неповажних причин, спрямоване на затягування судового процесу, має розцінюватися господарським судом як зловживання процесуальними правами. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами або, з огляду на обставини конкретної справи, залишити позов без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК. У наведених випадках відповідні докази не повинні прийматися в подальшому й судом апеляційної інстанції.

Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення повноважного преждставника позивача всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

31.10.2011 року між позивачем як постачальником та відповідачем як замовником укладено договір № 110073 (далі по тексту - Договір).

Відповідно до умов Договору (п.1.1.), постачальник зобов'язується передати у власність замовника, а замовник прийняти та оплатити на умовах договору двері протипожежні та/або без вогнестійкості металеві та/або дервяні в комплекті та/або елементи/комплектуючи до них (далі за текстом - товар).

Відповідно до п. 2.1 договору, загальна вартість продукції, яка постачається по даному договору, складається з вартості усіх підписаних специфікацій поставки до даного договору і включає в себе вартість дверей, та вартість їх доставки на об'єкт. Дана вартість оплачується в національній валюті, згідно виставлених постачальником рахунків (по міжбанківському валютному курсу) та відображається в еквіваленті Євро, що вказується у підствердженні замовлення до кожної з підписаних специфікацій поставки.

Відповідно до п. 2.3, 2.3.1, 2.3.2, 2.3.3 договору замовник здійснює оплату продукції у наступному порядку: оплата в розмірі 50 % від вартості відповідної специфікації поставки здійснюється замовником протягом 3 банківських днів з моменту підписання даного договору, специфікації та підтвердження замовлення, на основі рахунку постачальника на оплату; оплата в розмірі 40 % від вартості відповідної партії поставки - протягом 3 банківських днів з моменту офіційного повідомлення постачальника про готовність даної партії продукції до відвантаження на складі постачальника; оплата в розмірі 10 % від вартості відповідної специфікації поставки - протягом 3 банківських днів після доставки всієї партії.

Згідно п. 4.1. договору, приймання-передача продукції за кількості здійснюється згідно підписаних сторонами товаро-супровідних документів, а саме: видаткових накладних.

За несвоєчасні розрахунки за продукцію, у випадках перевищення відповідних термінів більше ніж на 3 банківських дні від встановлених договором, замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент такого прострочення, за кожен день прострочення, від вартості продукції, що не була оплачена. (п. 8.2. Договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2011 року але в будь якому випадку, до повного виконання сторонами своїх зобов'язань згідно договору. (п.11.2. Договору).

Як на те посилається Позивач у позовній заяві, на виконання умов законодавства України, договору № 110073 від 31.10.2013 року, видаткових накладних № РН-0000064 від 29.02.2012 року, № РН-0000160 від 30.03.2012 року, № РН-0000159 від 02.04.2012 року та акту здачі-приймання робіт № ОУ-0000040 від 02.04.2012 року відповідачу було поставлено товар на загальну суму - 965 074, 80 грн.

За твердженням позивача відповідачем було частково оплачено товар на суму 738 989, 59 грн. Сума несплаченого боргу за поставлений товар складає 208 074, 80 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача 3 проценти річних з простроченої суми боргу у розмірі 4 485, 53 грн. та пеню у розмірі - 22 427, 73 грн.

За твердженням позивача загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем за договором № 110073 від 31.10.2013 року на момент подання позову складає 234 988,06 грн.

Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Меркор Україна» підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

За своєю правовою природою договір № 110073 від 31.10.2013 року є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Як встановлено судом, позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства, договору № 110073 від 31.10.2013 року, видаткових накладних № РН-0000064 від 29.02.2012 року, № РН-0000160 від 30.03.2012 року, № РН-0000159 від 02.04.2012 року та акту здачі-приймання робіт № ОУ-0000040 від 02.04.2012 року відповідачу було поставлено товар на загальну вартість - 965 074, 80 грн.

При цьому, із зазначених документів вбачається, що позивачем у відповідності до п. 2.1. договору виставлялися відповідачу рахунки № СФ - 0002369 від 08.11.11, № СФ-02369/2 від 08.11.11, № СФ-02369/3 від 08.11.11, № СФ-02369 від 08.11.11 року на оплату вартості договору.

Відповідачем товар був повністю отриманий, що підтверджують вищевказані видаткові накладні та акт здачі-приймання робіт підписані уповноваженими особами двох сторін, на загальну суму 965074, 80 грн.

За твердженням позивача відповідачем був частково сплачений поставлений товар на суму 738 989, 59 грн.

З урахуванням часткової оплати товару, основний борг відповідача перед позивачем складає, на момент вирішення спору, 208 074, 80 грн. Доказів сплати заборгованості відповідачем суду не подано, отже вимоги в частині стягнення основновного бооргу за договором в розмірі 208 074, 80 грн. підлягають задоволенню, оскільки відповідно до п. 2.3. договору строк виконання зобов'язання по оплаті товару настав.

Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій у вигляді 3 процентів річних за період з 25.04.2012 року по 24.12.2012 року в розмірі 4 485, 53 грн. підлягають повному задоволенню, з огляду на таке.

Згідно ст. 229 Господарського кодексу України та ст. 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних ґрунтуються на законі (п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних нарахованих на суму боргу підлягають задоволенню відповідно до наведеного в позовній заяві розрахунку. При здійсненні перевірки розрахунку 3% річних нарахованих позивачем, судом встановлено, що ним правильно здійснено вказаний розрахунок.

Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій у вигляді пені за період з 25.04.2012 року по 24.12.2012 року в розмірі 22 427, 73 грн. підлягають частковому задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частин 4, 6 ст. 230 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено , санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (із змінами та доповненнями), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (стаття 1). При цьому статтею 3 вказаного закону, встановлено обмеження щодо розміру, зокрема вказано, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, суд приходить до висновку, що нарахування пені у відповідності до п. 8.2 договору припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (183 дні).

Відповідно до здійсненого судом розрахунку, з урахуванням ч. 6 ст. 232 ГК України, стягненню з відповідача підлягає пеня за період з 06.04.2012 року по 08.10.2012 року.

Сума боргу (грн).Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 208 074.80 06.04.2012 - 08.10.2012 183 7.5000 % 0.041 %* 15 861, 44 Таким чином, загальна сума пені за договором, що підлягає стягненню з відповідача складає 15 861, 44 грн.

Отже, станом на момент подання позовної заяви та вирішення спору заборгованість відповідача перед позивачем складає 228 251,22 грн. (208 074, 80 грн. основного боргу + 4 485, 53 грн. 3% річних + 15 861, 44 грн. пені = 228 421, 77грн.), доказів сплати якої відповідачем суду не надано.

Позивачем умови договору № 110073 від 31.10.2013 року виконані в повному обсязі, у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору. Відповідачем, в свою чергу, жодних претензій щодо невідповідності поставки умовам договору не заявлялось та суду не надано.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 228421, 77 грн. відповідачем суду не надано.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 228 421, 77 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати товару, у відповідності до п. 3.2 договору є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 208 074, 80 грн. 15 861, 44 грн. пені, 4 485, 53 грн. 3 % річних з простроченої суми за договором є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Меркор Україна" підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволених вимог.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст. 4, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товаривства з обмеженою відповідальністю «Сегал і К» (03124, м. Київ, вул. Василенка, 7-А, код ЄДРПОУ - 32766238; з будь якого рахунку виявленого державним виконавцем) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Меркор Україна" (79016, м. Львів, вул. Шептицьких, 26) 208074 (двісті вісім тисяч сімдесят чотири) грн. 80 коп. основного боргу, 15 861 (п'ятнадцять тисяч вісімсот шістдесят одну) грн. 44 коп. пені, 4485 (чотири тисячі чотириста вісімдесят п'ять) грн. 53 коп. 3% річних та судовий збір у розмірі 4 558 (чотири тисячі п'ятсот п'ятдесят вісім) грн. 78 коп.

3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.03.2013 р.

Суддя Г.П. Бондаренко

СудГосподарський суд міста Києва
Дата ухвалення рішення12.03.2013
Оприлюднено18.03.2013
Номер документу29982802
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —910/2587/13

Рішення від 12.03.2013

Господарське

Господарський суд міста Києва

Бондаренко Г.П.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні