Ухвала

від 13.03.2013 по справі 2а-5959/12/2070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" березня 2013 р. м. Київ К/9991/74789/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача -Загребельного Г.С.,

відповідача -не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м.Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі -Основ'янська МДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2012

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2012

у справі № 2а-5959/12/2070

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Центр Київ" (далі -Товариство)

до Основ'янської МДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2012, позов задоволено; скасовано податкове повідомлення-рішення від 13.03.2012 № 0000132320, згідно з яким Товариству визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 332 512,25 грн. (у тому числі 290 256 грн. за основним платежем та 42 256,25 грн. за штрафними санкціями).

Судові акти по справі мотивовано тим, що Товариством дотримано законодавчо встановлені умови формування податкового кредиту, тоді як податковою інспекцією не доведено факту існування обставин, з яким чинне законодавство пов'язує необґрунтованість податкової вигоди.

На вказані судові акти ДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати прийняті у справі судові акти та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог відповідач зазначає про незаконність формування платником даних податкового обліку за операціями, які мали фіктивний характер.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для її задоволення з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку Товариства щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків товариством з обмеженою відповідальністю «Промтехноопт»(далі -ТОВ «Промтехноопт»), товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Консалтінг Плюс»(далі -ТОВ «Бізнес Консалтінг Плюс») у вересні-жовтні 2011 року та товариством з обмеженою відповідальністю «Опттехконсалтінг»(далі -ТОВ «Опттехконсалтінг») за період з травня по жовтень 2011 року, їх реальності та повноти відображення в обліку. За результатами цієї перевірки ДПІ складено акт від 27.02.2012 № 582/232/37188538 та донараховано оспорювану за цим позовом сум податкового зобов'язання з ПДВ.

Підставою для зазначеного донарахування стали висновки податкового органу про незаконне включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ у складі вартості послуг, поставлених названими контрагентами, у зв'язку з тим, що: спірні постачальники відсутні за місцезнаходженням, не мають необхідного штату працівників та основних засобів для надання позивачеві послуг з ремонту та технічного обслуговування автомобілів, не виконували своїх зобов'язань з декларування та сплати податку до бюджету.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі -ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

А відтак необґрунтоване формування податкового кредиту тягне заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт «а»).

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Наведені законодавчі положення дають підстави для висновку про те, що право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме -придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог підпункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

У справі, що переглядається, суди встановили, що позивач у рамках провадження своєї господарської діяльності через відсутність на його СТО працівників необхідної кількості та необхідної кваліфікації придбав у ТОВ «Промтехноопт», ТОВ «Бізнес Консалтінг Плюс»та ТОВ «Опттехконсалтінг»роботи по ремонту та технічному обслуговуванню автомобілів, виробниче обладнання та інструменти для виконання відповідних робіт, а також інформаційно-консультативні послуги у сфері технічного обслуговування автомобілів.

На підтвердження реальності фінансово-господарських правовідносин з придбання позивачем у названих контрагентів спірних робіт та послуг позивачем подано договори, наряди-замовлення, податкові накладні, платіжні доручення, акти приймання-передачі виконаних робіт, звіти про виконані роботи тощо, які містять необхідну для цілей оподаткування інформацію про зміст, обсяг та вартість поставлених послуг.

Посилання ДПІ на відсутність у названих постачальників об'єктивної можливості для поставки спірних послуг в силу відсутності основних засобів за даних обставин були об'єктивно відхилені судами. Адже, як встановили суди, спірні роботи (послуги) виконувалися на СТО позивача з використанням його обладнання. Податкове законодавства не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється виконання робіт (послуг) виконавцем.

Суди правомірно відхилили доводи податкового органу про відсутність названих контрагентів за місцезнаходженням та про несплату ними відповідних сум податкових зобов'язань за наслідками здійснення спірних операцій, адже такі факти самі по собі, не у зв'язку з іншими обставинами справи, не можуть слугувати об'єктивними ознаками недобросовісності платника та підтверджувати отримання ним необґрунтованої податкової вигоди.

Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальником ПДВ до бюджету, з фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

За таких обставин висновок судових інстанцій про дотримання Товариством необхідних умов для формування податкового кредиту та про відсутність у податкового органу підстав для здійснення оспорюваного донарахування відповідає наявним у справі доказам.

Доводи касаційної скарги були розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій по суті, цим доводами було надано правильну юридичну оцінку. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судами на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2012 у справі № 2а-5959/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько