Рішення

від 14.03.2013 по справі 5011-30/16278-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-30/16278-2012 14.03.13

За позовом Публічного акціонерного товариства «Науково-виробниче підприємство

«Сатурн»

До Приватного підприємства «Фірма «Овер»

Про стягнення 103 252,06 грн.

Головуючий суддя Ващенко Т.М.

Судді Домнічева І.О.

Літвінова М.Є.

Представники сторін:

Від позивача: Ніколенко О.В. представник за довіреністю № 01-2/0222 від 13.03.13.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Науково-виробниче підприємство «Сатурн» (далі - позивач) до Приватного підприємства «Фірма «Овер» (далі - відповідач) про стягнення 103 252,06 грн., а саме: 89 339,89 грн. - основного боргу, 4 703,99 грн. - пені, 9 208,18 грн. - збитків від інфляції.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на те, що відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі вносив орендні платежі за Договором № 1.102.ОУ.11. оренди нежилих приміщень та майна від 01.02.11., що зумовило виникнення у останнього заборгованості перед Публічним акціонерним товариством «Науково-виробниче підприємство «Сатурн», нарахування позивачем пені, збитків від інфляції та звернення з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.12. порушено провадження у справі № 5011-30/16278-2012, розгляд справи було призначено на 11.12.12.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.12., в зв'язку неявкою в судове засідання представника відповідача, невиконання ним вимог ухвали Господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі, розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладено на 15.01.13.

В судовому засіданні 15.01.13. суд дійшов висновку про призначення колегіального розгляду даної справи, про що прийняв відповідну ухвалу.

Розпорядженням Заступника голови Господарського суду міста Києва від 15.01.13. доручено здійснювати колегіальний розгляд справи № 5011-30/16278-2012 у складі: головуючий суддя Ващенко Т.М., суддя Домнічева І.О., Літвінова М.Є.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.13. вказаною колегією суддів прийнято дану справу до свого провадження та призначено її до розгляду на 12.02.13.

11.02.13. представником позивача подано письмові пояснення у справі.

За результатами судового засідання 12.02.13., в зв'язку з неявкою представників сторін та невиконанням відповідачем вимог ухвал суду, розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладено на 14.03.13., про що судом прийнято відповідну ухвалу.

В судовому засіданні 14.03.13. представником позивача підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 14.03.13. вкотре не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача, що наданий позивачем, повідомлення про вручення поштового відправлення наявне в матеріалах справи.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 5011-30/16278-2012.

В судовому засіданні 15.01.13. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.02.11. між позивачем (далі - Орендодавець) та відповідачем (далі - Орендар) укладено Договір № 1.102.ОУ.11. оренди нежилих приміщень та майна (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Орендодавець передає Орендарю в тимчасове платне користування нежилі приміщення, які знаходяться на території підприємства Орендодавця за адресою: м. Київ, пр. Леся Курбаса, 2-Б, загальною площею згідно акта приймання-передачі приміщень та майно і обладнання, що знаходиться в орендованих приміщеннях та передане також актами приймання-передачі (Додаток № 1 до Договору).

Згідно з п. 1.3 Договору, конкретні дані, які дозволяють визначено встановити приміщення, обладнання та майно, які є об'єктом оренди, а також їх санітарний, технічний стан, вартість майна (площ) фіксуються в акті приймання - передачі та в схемі наданих в оренду приміщень (Додаток № 2 до Договору).

У відповідності до п. 5.1 Договору, передача приміщень (площ) та обладнання Орендодавцем та прийняття їх орендарем здійснюється згідно акту приймання-передачі.

На виконання умов Договору між сторонами підписано та скріплено печатками сторін акт приймання-передачі від 01.02.11. та від 01.03.11.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. п. 4.1, 4.2 з моменту підписання сторонами (01.02.11.) до 01.02.12.

За право користування орендованими площами (приміщеннями), майном та обладнанням Орендар щомісяця перераховує на рахунок Орендодавця орендні платежі шляхом та в терміни, передбачені цим Договором, та у розмірі згідно п. 2.3.1 Договору або в розмірі, що обумовлений в наступних Протоколах погодження договірної ціни, які також являються невід'ємними частинами Договору, та Додаткової угоди № 1 (Додаток № 3) до Договору. Сума орендних платежів визначається з урахуванням діючої в Україні ставки податку на додану вартість (п. 2.1 Договору).

Приписами п. 2.2 Договору сторонами погоджено, що орендні платежі (для орендованих приміщень) визначаються в розрахунку на один квадратний метр орендованих приміщень, орендні платежі для обладнання майна - згідно протоколів погодження договірної ціни на оренду обладнання майна. Загальний розмір орендних платежів визначається виходячи з фактичного розміру наданих Орендарю приміщень та переданого в оренду обладнання (майна). До складу орендних платежів відносяться: орендна плата; плата за утримання та обслуговування приміщень (в т.ч. приміщень загального користування) - платежі Орендаря для відшкодування витрат Орендодавця на утримання та обслуговування орендованого майна, у тому числі відповідної частини комунальних та експлуатаційних витрат Орендодавця.

Пунктом 2.3 Договору визначено, що орендна плата за передані для використання площі та майно (в т.ч. обладнання) нараховується з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі та сплачуються незалежно від їх фактичного використання та результатів фінансово-господарської діяльності Орендаря. Оплата проводиться в два етапи: аванс за поточний місяць (в розмірі 75 % розміру орендних платежів, нарахованих за попередній місяць згідно п. п. 2.3.1 - 2.3.4 Договору) оплачується до 15-го числа поточного місяця згідно виставленого рахунку; розрахунок вартості наданих послуг та оренди, протокол договірної піни та акт виконаних робіт на надані послуги надаються згідно п. 2.3.3 Договору; на підставі них документів проводиться остаточний розрахунок між сторонами, остаточний розрахунок за попередній місяць проводиться одночасно зі сплатою авансу за поточний місяць. Такий порядок діє, якщо сторони додатково не визначать інше, або інше не встановлено діючим законодавством України або цим Договором та Додатками до нього.

Як встановлено п. 2.3.1 Договору, на час його підписання розмір орендної плати, включаючи ПДВ становить за відкриту площу 7,07 грн. за 1 кв.м.

Відповідно до п. 2.3.2 Договору, розрахунок розміру орендних платежів здійснюється в відповідності з порядком, визначеному в Додатковій угоді № 2 (Додаток № 4) або за певний період на вибір Орендодавця.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.02.11. між сторонами підписано Додаткову угоду № 2 до Договору, відповідно до якої сторонами погоджено, що орендні платежі, що підлягають сплаті, розраховуються Орендодавцем на момент сплати шляхом множення розміру орендної плати, яка визначена п. 2.3.1 або останнім за часом протоколом погодження договірної ціни, в якому проводилась індексація розміру відповідного платежу, на коефіцієнт К, де К = К2/К1, при цьому К2 дорівнює величині курсу долара США, який встановлено Національним банком України на день платежу, К1 дорівнює величині курсу долара США, який встановлено Національним банком України на день підписання Договору. При К < 1, орендні платежі збільшуються на індекс інфляції за попередній місяць або період з останнього затвердження. Допускається індексація орендних платежів за довільно вибраний період з урахуванням інфляції за цей вибраний період, що минув. Ці положення можуть застосовуватись для підрахунку орендної плати кожного місяця або довільно вибраний період (за бажанням Орендодавця). Ця сума заноситься до Протоколу погодження договірної ціни, який оформляється кожного місяця згідні положень розділу 2 Договору. З цього місяця (в якому переглянутий тариф), йде відлік періоду для послідуючої індексації.

Згідно з п. 2.3.4 Договору, при недосягненні сторонами до зазначеного часу погодження про розмір орендних платежів (в тому числі не підписання Протоколу погодження договірної ціни в даному місяці) та при відсутності відмови Орендодавця від Договору у порядку, що встановлено п. 2.7 цього Договору, суми орендних платежів в частині орендної плати відповідних періодів нараховуються шляхом множення розміру орендної плати, яка була визначена в останньому за часом Протоколі погодження договірної ціни в якому індексувалась орендна плата (а якщо такого не було, то виходячи з розміру орендної плати, яка визначена в п. 2.3.1 Договору) на відповідний індекс інфляції. Розмір плати за утримання та обслуговування приміщень визначається Додатковою угодою № 1 (Додаток № 3 до Договору). Якщо сторони не підписують черговий Протокол погодження договірної ціни, плата за утримання та обслуговування об'єкту оренди визначається шляхом корегування сум, визначених в Додатковій угоді № 1, аналогічно положенням абзацу один цього пункту.

Умови Протоколу погодження договірної ціни вважаються узгодженими, якщо Орендар не пред'являє обґрунтованих заперечень проти його підписання протягом п'яти робочих днів з дня отримання проекту відповідного Протоколу або дня, коли представник Орендаря повинен був його отримати. Днем отримання Орендарем проекту Протоколу погодження договірної ціни є перший робочий день місяця, що слідує за поточним. Якщо представник Орендаря своєчасно не прибуде до бухгалтерії Орендодавця для отримання Протоколу, вважається, що Орендар отримав Протокол в установлений день (п. 2.4 Договору).

Пунктом 2.5 Договору сторони домовились, що у разі недосягнення порозуміння згідно договірної ціни в термін, що зазначено в п. 2.3 Договору, Орендар повинен сплатити суми, визначені в порядку, встановленому п. п. 2.3.3, 2.3.4 Договору, якщо Орендодавець не висуне інших вимог.

01.02.11. між сторонами підписано Додаткову угоду № 1 до Договору, відповідно до якої встановлено, що Орендар щомісяця відшкодовує Орендодавцю витрати по утримуванню та обслуговуванню орендованих площ, а також відповідної частини комунальних та експлуатаційних витрат Орендодавця згідно розрахунку, що складається щ плати за обслуговування орендованих площ, вартості обслуговування електромереж, вартості спожитої електроенергії, обслуговування водопровідних мере, спожитої види, теплопостачання, відшкодування плати за землю. Плата за утримання та обслуговування орендованих площ провадиться щомісяця одночасно з внесенням орендної плати в терміни, встановлені Договором згідно виставленого рахунку та розрахунку розміру орендних платежів.

На виконання умов Договору між сторонами підписано акти виконаних робіт та протоколи узгодження договірної ціни за спірний період (належним чином завірені копії наявні в матеріалах справи).

Крім того, матеріали справи містять розрахунки вартості плати за спірним Договором за пред'явлений до стягнення період.

Таким чином, за період з лютого 2011 р. по серпень 2012 р. відповідач мав сплатити позивачу платежі на загальну суму 218 062,56 грн.

Орендар зобов'язаний своєчасно і у повному обсязі перераховувати орендні платежі на рахунок Орендодавця, відшкодовувати витрати Орендодавця на утримання та обслуговування орендованих приміщень (п. 3.2.1 Договору).

У свою чергу відповідач з позивачем за Договором розрахувався частково, сплативши 128 722,67 грн.

Оскільки відповідачем заборгованість в повному обсязі не сплачено та вважаючи, що зазначеними діями відповідач порушує права позивача, останній вирішив звернутись з даним позовом до суду з метою захисту своїх прав та законних інтересів.

Суд відзначає, що відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, жодних доказів на обґрунтування своє правової позиції у справі не надав.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За своє правовою природою даний Договір є договором оренди.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Приписами п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України передбачено, що з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.

Згідно з ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивачем відповідачу виставлено претензію № 01-2/0694 від 17.09.12. з вимогою оплатити наявну заборгованість. Проте, відповіді на зазначену претензію відповідачем надано не було.

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем у розмірі, заявленому до стягнення.

Таким чином, судом встановлено, що станом на час звернення з даним позовом до суду заборгованість відповідача перед позивачем по сплаті платежів за Договором за період з лютого 2011 р. по серпень 2012 р. становить 89 339,89 грн., яку останнім не погашено станом на час прийняття судового рішення.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, господарський суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу нормативно та документально доведений, та підлягає задоволенню, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 89 339,89 грн. заборгованості за Договором.

Крім того позивач просить суд стягнути з відповідача на підставі п. 6.2 Договору пеню у сумі 4 703,99 грн.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Сторони передбачили пунктом 6.2 Договору, що за невиконання або несвоєчасне виконання будь-яких грошових зобов'язань, що передбачені Договором, тягне зобов'язання Орендаря сплатити на користь Орендодавця, зокрема, пеню, що нараховується в розмірі суми наявного боргу за кожний день прострочення платежу.

Відповідачем обґрунтованих пояснень щодо неможливості виконати взяті на себе зобов'язання за спірним Договором, доказів визнання вказаного пункту недійсним не подано, при цьому відповідних клопотань про зменшення штрафних санкцій також не подано.

Позивачем розмір пені розраховувався виходячи з подвійної облікової ставки НБУ.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Здійснивши перерахунок пені, судом встановлено, що її розмір має становити 4 303,14 грн. В іншій частині в розмірі 400,85 грн. пеню нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Також, позивач, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача на свою користь 9 208,18 грн. - збитків від інфляції.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

При цьому, положення ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України не передбачають можливості вибіркового обрання особою індексів інфляції за окремі періоди в межах заявленого періоду за який нараховуються інфляційній, а тому мають враховуватися всі індекси інфляції (в т.ч. з від'ємним значенням). Наведене додатково підтверджується листом Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97 р.

Судом здійснено перерахунок збитків від інфляції та встановлено, що позивачем при здійсненні розрахунку не враховано індекси інфляції, що мають від'ємне значення, внаслідок чого розмір інфляційних нарахувань становить -765,67 (від'ємне значення), внаслідок чого в задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 9 208,18 грн. збитків від інфляції слід відмовити.

При цьому, як відзначалось судом, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу, як і не оспорено розрахунок пені та збитків від інфляції.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Фірма «Овер» (03142, м. Київ, вул. Доброхотова, б. 1Б, кв. 10; ідентифікаційний код 31510264) на користь Публічного акціонерного товариства «Науково-виробниче підприємство «Сатурн» (03148, м. Київ, проспект Леся Курбаса, б. 2-Б; ідентифікаційний код 14308747) 89 339 (вісімдесят дев'ять тисяч триста тридцять дев'ять) грн. 89 коп. - основного боргу, 4 303 (чотири тисячі триста три) грн. 14 коп. - пені, 1 872 (одну тисячу вісімсот сімдесят дві) грн. 85 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.03.13.

Головуючий суддя Т.М. Ващенко

Судді І.О. Домнічева

М.Є. Літвінова