Постанова

від 14.03.2013 по справі 814/404/13-а

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

14 березня 2013 року Справа № 814/404/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Желєзного І.В. секретар судового засідання Салова І.О. розглянувши адміністративну справу

за позовомПриватного багатопрофільного малого підприємства "Вілена-Люкс", (вул. Молодогвардійська, 40-а, м. Миколаїв, 54018)

доДержавної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, (вул. Гмирьова, 1/1, м. Миколаїв, 54028)

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення, ВСТАНОВИВ:

Приватне багатопрофільне мале підприємство «Вілена-Люкс» (далі - Позивач, підприємство) звернулося з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (далі - Відповідач, ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.12.2012року №0000992360 про збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 16725,25грн. (з яких: 13973,87 грн. за основним платежем, 2751,38 грн. за штрафними санкціями), посилаючись на незаконність прийнятого рішення. Обґрунтовуючи доводи про неправомірне визначення контролюючим органом податкових зобов'язань, позивач посилався на порушення відповідачем норм матеріального права, підтвердження податкового кредиту та податкових зобов'язань по взаємовідносинах з постачальниками та покупцями первинними документами, а саме: договорами, податковими накладними, прибутковими та видатковими накладною, банківськими виписками, регістрами бухгалтерського обліку та іншими документами, що свідчать про реальне проведення господарських операцій, як з постачальниками так і покупцями.

Відповідач позов не визнав, посилаючись на відповідність висновків акта перевірки фактичним обставинам справи, що слугувало підставою для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд приходить до висновку про можливість часткового задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що позивач перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби.

В період з 26.11.2012 по 30.11.2012 відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПБМП «ВІЛЕНА ЛЮКС» з питань правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, валових витрат по взаємовідносинам з контрагентами-постачальниками: ТОВ «ВИРОБНИЧО-ТЕХНІЧНА БАЗА «АГРАРІЙ»( код ЄДРПОУ 32333509),ТОВ «УММК» (код ЄДРПОУ 34321060),ПП «РЕМСЕРВІС» (код ЄДРПОУ 31319739), ТОВ «ПРОМІНТЕКС» (код ЄДРПОУ 37031296), ТОВ «ТЕХНОТРЕЙД-СЕРВІС» (код ЄДРПОУ 32996989), ПП «РЕА-РЕНТ МИКОЛАЇВ» (код ЄДРПОУ 33798208) за період з 01.09.2010р. по 30.09.2012р.

За наслідками перевірки контролюючим органом складено акт за №3707/22-100/19302293 від 07.12.2012року (далі - акт), відповідно до якого ДПІ зроблено висновок про порушення позивачем вимог ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за перевірений період на 13973,87грн..

На підставі акта ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення за №0000992360 від 21.12.2012р. про збільшення суб'єкту господарювання суми грошового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість в сумі 13973,87грн. та штрафної санкції в розмірі 2751,38грн..

Підставою для визначення податкового зобов'язання слугував висновок контролюючого органу про безтоварність господарських операцій між позивачем та ТОВ "АЛЬФА-К", ПП "РЕА-РЕНТ МИКОЛАЇВ", ТОВ "ТЕХНОТРЕЙД-СЕРВІС", ТОВ "ПРОМИНТЕКС", ПП "РЕМСЕРВІС", ТОВ "УММК", ТОВ "ВИРОБНИЧО-ТЕХНІЧНА БАЗА "АГРАРІЙ" в перевіряємий період.

Статтею 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (198.3). Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (п. 198.6).

Згідно зі ст.200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (п.200.1). При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (п.200.2). При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (200.3).

Приписами ст.1 Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову в Україні" встановлено, що господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Системний аналіз правових норм, якими регулюються правовідносини, що були предметом судового дослідження, вказує на те, що у разі, якщо добросовісний платник податку виконав усі передбачені законом умови щодо документального підтвердження розміру валових витрат, податкового кредиту та фактичного здійснення господарських операцій, він не може бути позбавлений права на формування валових витрат та податкового кредиту.

Недобросовісність учасників господарських правовідносин в ланцюгах (після контрагентів позивача за другими, третіми та іншими ланцюгами) постачання товарів, робіт, послуг не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності суб'єкта господарювання, який виконав зобов'язання по правочинам та по сплаті податку на додану вартість в ціні придбаного товару та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту та фактичного здійснення господарських операцій.

При розгляді справи встановлено, що за наслідками перевірки контролюючим органом складено акт за №3707/22-100/19302293 від 07.12.2012року,відповідно до якого ДПІ зроблено висновок про порушення позивачем вимог п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на 13973,87грн. Підставою для вказаних висновків контролюючого органу є умовивід відповідача про безтоварність господарських операції, вчинених позивачем з вказаними постачальниками за період, що був предметом перевірки, в зв'язку з наявністю у контролюючого органу відомостей про те, що постачальники позивача мали відносини в ланцюгу постачання товарів з постачальниками якими не було подано окрему звітність за результатами діяльності. Також податковий орган вказує на відсутність постачальників по ланцюгу необхідних умов для здійснення фінансово-господарської діяльності (відсутність технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів).

Судом установлено, що поставка товарів постачальниками: ТОВ «ВИРОБНИЧО-ТЕХНІЧНА БАЗА «АГРАРІЙ» ТОВ «ПРОМІНТЕКС», ТОВ «ТЕХНОТРЕЙД-СЕРВІС», ПП «РЕА-РЕНТ МИКОЛАЇВ здійснювалась на підставі укладених договорів. Виконання цих господарських операцій підтверджено первинними документами на придбання товарів, реєстрами отриманих та виданих податкових накладних, документами підтверджуючими наступний продаж придбаних товарів (що вказує на фактичне використання придбаного товару в господарській діяльності підприємства), відображенням здійснених господарських операцій в бухгалтерському та податковому обліку, які були досліджені судом.

Отже, висновок відповідача про порушення позивачем вимог ст. 198 Податкового кодексу України при здійсненні господарських операцій з вищезазначеними постачальниками спростовується наявними документами, не відповідають фактичним обставинам справи та суперечить діючому законодавству України.

Стосовно висновку контролюючого органу про нікчемність правочинів між ПБМП «ВІЛЕНА ЛЮКС» та ТОВ «ВИРОБНИЧО-ТЕХНІЧНА БАЗА «АГРАРІЙ», ТОВ «ПРОМІНТЕКС», ТОВ «ТЕХНОТРЕЙД-СЕРВІС» , ПП «РЕА-РЕНТ МИКОЛАЇВ», в зв'язку з порушенням цими контрагентами по ланцюгу постачання товарі (послуг), з якими позивач не мав жодних стосунків, приписів цивільного законодавства, суд вважає їх (висновки) невмотивованими, виходячи з наступного. цивільний Кодекс України встановлює, що нікчемними є правочини: у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину (ч.1 ст.219, ч.1 ст.220 ЦК); у разі відсутності схвалення правочину який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності (ч.2 ст.221 ЦК); правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (ч.1 ст.224 ЦК); у разі відсутності схвалення опікуном, правочину, який вчинено недієздатною фізичною особою (ч.1 ст.226 ЦК); а також в інших випадках передбачених ч.1 ст.27, ч.3 ст.121, ч.6 ст.126, ч.3 ст.247, ч.1 ст.249, ч.2 ст.547, ч.3 ст.586, ч.3 ст.614, ч.6 ст.633, ч.2 ст.661, ч.4 ст.698, ч.3 ст.719, ч.4 ст.720, ч.1 ст.739 та іншими статтями ЦК України. Згідно частин 2, 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Із приписів статті 228 ЦК України слідує, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Інших підстав для визнання правочину нікчемним чинним законодавством України не передбачено. Посилання відповідача на статтю 203, статтю 215 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку. Крім того, діюче законодавство не надає права відповідачу визнавати дані, які відображаються суб'єктами підприємницької діяльності у податкових деклараціях (з податку на прибуток, з податку на додану вартість) за перевіряємий період недійсними. Статтею 20 Податкового кодексу України не визначено права органів ДПС України визнавати нікчемними правочини, укладені між суб'єктами господарювання, та імперативно застосовувати наслідки нікчемності правочинів.

В спірному акті перевірки та в судовому засіданні ДПІ не наведено достатніх фактичних даних на підтвердження умовиводу про порушення позивачем законодавства в цій частині. В той же час, відповідач не спростував доводи позивача, які в свою чергу підтверджені допустимими та достатніми доказами, про реальний характер вчинених правочинів та господарських операцій з контрагентами-постачальниками, які підтверджено в наступному реалізацією отриманих товарів контрагентам-покупцям, про що зазначено в акті перевірки. Для віднесення витрат підприємства до валових витрат та відповідних сум податків, сплачених в ціні товару, до податкового кредиту в розумінні ПК України не передбачається умова відстеження та контролю платником ПДВ (добросовісним набувачем товару, послуг та ін.) господарських операцій, вчинених контрагентами платника податку (тим більше третіми особами в ланцюгу постачання товарів (послуг)). Право на включення затрат в валові витрати та сплаченого у складі вартості товарів податку на додану вартість до податкового кредиту залежить від взаємовідносин з першими контрагентами-постачальниками та не ставиться в залежність від дій постачальників за ланцюгами контрагентів (тим більше в третьому ланцюгу) та не залежить від проведення зустрічних перевірок податковими органами. Чинне законодавство не передбачає відповідальності платника податків за дії інших платників, в тому числі підприємств, установ, організацій, з якими позивач взагалі не мав господарських відносин. Якщо контрагенти по ланцюгу постачання можливо не виконують, або виконують не повному обсязі свої зобов'язання зі сплати податків до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст.61 Конституції України). Наявність в контрагентах-постачальниках позивача окремих господарських відносин із своїми постачальниками (підприємствами-недобросовісними суб'єктом господарювання), не може бути підставою для визнання нікчемними та безтоварними правочинів, здійснених контрагентами - постачальниками з позивачем.

Таким чином, контролюючим органом не надано фактичних даних на підтвердження умовиводів про безтоварність господарських операцій між позивачем і його безпосередніми контрагентами, в тому числі рішень судів в кримінальному, цивільному, господарському або адміністративному судочинстві, відповідачем не надано. Зазначення в акті перевірки припущення, що не підтверджені допустимими та достатніми доказами, про недійсність правочинів є беззмістовними та порушують приписи нормативних актів щодо визнання правочинів недійсними (нікчемними).

Оскільки відповідачем (суб'єктом владних повноважень), на якого в адміністративному судочинстві покладено тягар доказування правомірності своїх дій, не надано спростувань реального характеру здійснених позивачем господарських операцій, що були обумовлені діловою метою, доводи ДПІ про безтоварність господарських операції, проведених між позивачем та його контрагентами - постачальниками: ТОВ «ВИРОБНИЧО-ТЕХНІЧНА БАЗА «АГРАРІЙ», ТОВ «ПРОМІНТЕКС», ТОВ «ТЕХНОТРЕЙД-СЕРВІС», ПП «РЕА-РЕНТ МИКОЛАЇВ», є безпідставними.

Вищенаведене вказує на обґрунтованість вимог в частині скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення в сумі 12303,08 грн. ( ПДВ - 9878,54 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 2424,54 грн. по взаємовідносинами з вищенаведеними контрагентами-постачальниками та є підставою для задоволення позову в цій частині.

В той же час, судом відхиляються вимоги позивача щодо скасування оскаржуваного рішення в сумі 4422,14 грн. (ПДВ - 4095,30 та штрафні (фінансові) санкції - 326,87 грн. (господарські операції з ТОВ «УММК» та ПП «Ремсервіс»), виходячи з наступного. По результатах перевірки взаємовідносин позивача з ТОВ «УММК» в березні 2011р.(видаткова накладна №ТОВ-23 від 04.03.2011р.) встановлена відсутність податкової накладної з ПДВ, а згідно п.198.6. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Враховуючи наведене та приймаючи до уваги те, що при розгляді справи позивачем не надано податкову накладну з ПДВ по означеній господарській операції з ТОВ «УММК» позовні вимоги в даній частині є необґрунтованими. Також є невмотивованими з тих же підстав вимоги позивача щодо скасування податкового повідомлення-рішення в частині визначення грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 1303,33грн. по господарській операції з придбання товарів в ПП «Ремсервіс» у вересні 2011 року.

Відповідно до ч.3 ст.94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 11, 70, 71, 86, 159-163, 167 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби від 21.12.2012року № 0000992360 в частині визначення податкового зобов'язання в сумі 12 303 гривні 08 копійок.

Стягнути судові витрати в сумі 114 гривень 70 копійок з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби на користь Приватного багатопрофільного малого підприємства "Вілена-Люкс" (ідентифікаційний код 19302293).

В іншій частині вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів в порядку ст. 186 КАС України.

Суддя І. В. Желєзний