Постанова

від 14.03.2013 по справі 812/1735/13-а

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

8.1.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 березня 2013 року Справа № 812/1735/13-а

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді: Солоніченко О.В.

при секретарі: Майборода С.Г. ,

за участю

представника позивача Ревенко С.С. довіреність від 26.02.2013,

представника відповідача Юрченко М.Ю. довіреність від 06.08.2012,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпара» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

19 лютого 2013 року Луганським окружним адміністративним судом відкрито провадження у адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпара» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби, в якому позивач просив суд визнати протиправними дії податкового органу щодо неприйняття поданої позивачем декларації з податку на додану вартість за грудень 2012 року, яка була подана 20.01.2013, та зобов'язати відповідача прийняти зазначену декларацію.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказав, що 20.01.2013 подав до відповідача декларацію з ПДВ за грудень 2012 року разом з додатками. 25.01.2013 року від відповідача було отримано повідомлення про невизнання поданої декларації податковою звітністю. Підставою такого невизнання податковий орган визначив те, що декларація подана особою, реєстрацію якої як платника ПДВ анульовано.

Позивач вказує, що такі дії та рішення відповідача є протиправними, оскільки рішення податкового органу про анулювання реєстрації позивача як платника ПДВ на час подачі звітності скасовано рішенням суду, що набрало чинності.

Представник позивача в судовому засіданні підтримала позовні вимоги. просила суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити у задоволенні вимог позивача з підстав, викладених у письмових запереченнях, в яких, серед іншого, з посиланням на норми ст. ст. 48, 202 Податкового кодексу України, зазначено, що податкову звітність позивача не було прийнято у зв'язку з порушеннями при заповненні декларації, а саме, заповнення та поданні декларації особою, реєстрацію якої як платника ПДВ анульовано.

В судовому засіданні представник відповідача додатково зазначила, що судове рішення, яким скасовано рішення податкового органу про анулювання реєстрації позивача як платника ПДВ, оскаржено у касаційному порядку, та Вищим адміністративним судом України відкрито касаційне провадження щодо перегляду вказаного судового рішення.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Імпара», зареєстровано в якості юридичної особи виконавчим комітетом Бориспільської міської ради Київської області 12.09.2006, внесено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, ідентифікаційний код 34596192, перебуває на податковому обліку в Ленінській міжрайонній державній податковій інспекції м. Луганська, 20.09.2006 був зареєстрований платником податку на додану вартість, свідоцтво платника ПДВ № 100162159, дата початку дії свідоцтва 05.02.2009. (а.с.6-25).

20 січня 2013 року позивачем подано до відповідача - Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби податкову декларацію за грудень 2012 року з податку на додану вартість (а.с.53-59).

Листом від 20.01.2013 № 1559/18-416 відповідач повідомив позивача про невизнання вказаної декларації податковою звітністю у зв'язку з поданням звітності не платником податку через анулювання 22.06.2010 реєстрації платником ПДВ (а.с. 52).

Зазначені обставини сторонами не заперечувались.

Порядок складення та подання податкової звітності врегульовано главою 2 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (надалі - ПК України).

За приписами п.46.1. ст. 46 ПК України податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Відповідно до п. 180.1. ст. 180 ПК України для цілей оподаткування платником податку на додану вартість, зокрема, є: будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.

Відповідно до п. 48.1 ст. 48 ПК України податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.

Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

П.48.3. ст. 48 ПК України до обов'язкових реквізитів податкової декларації, серед інших, відносить зазначення повного найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер.

Згідно з вимогами п.п. 49.1., 49.2 ст. 49 ПК України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків.

Платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, відповідно до цього Кодексу незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді.

Виходячи з наведених норм декларація з податку на додану вартість подається платником, яким є особа, яку зареєстровано платником цього податку у встановленому порядку. Відповідно, подання декларації особою, яку в установленому порядку не зареєстровано платником ПДВ є порушенням вказаних норм.

За приписами п. 48.7. ст. 48 ПК України податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією, крім випадків, встановлених пунктом 46.4 статті 46 цього Кодексу.

Як зазначалось, декларацію позивача з ПДВ за грудень 2012 року відповідачем не прийнято виходячи з норм п. 48.7 ст. 48 ПК України, як податкову звітність, складену з порушеннями норм цієї статті, а саме у зв'язку з поданням декларації особою, реєстрацію якої платником ПДВ анульовано.

Проте, суд не погоджується з таким рішенням відповідача, враховуючи наступне.

Податковим кодексом України передбачені спеціальні наслідки подання платником податків податкової декларації, заповненої з порушенням вимог статті 48 Податкового ПК України. У такому разі на підставі пункту 49.11 статті 49 Податкового кодексу України орган державної податкової служби зобов'язаний надати платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.

Виходячи з наведених норм ПК України, за умови дотримання вимог, встановлених статтями 48 і 49 цього Кодексу податкова декларація, надана платником, вважається прийнятою.

В силу вимог п.184.1. ст. 184 ПК України реєстрація платником ПДВ діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Як зазначалось, позивача зареєстровано платником податку на додану вартість, свідоцтво платника ПДВ № 100162159, дата початку дії свідоцтва 05.02.2009.

Як вбачається з матеріалів справи, 22 червня 2010 року відповідачем було складено акт за № 283 про анулювання реєстрації позивача платником податку на додану вартість (а.с.68-69). Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 28.10.2010 у справі № 2а-7134/10/1270, яку залишено без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 04.01.2011, рішення відповідача про анулювання реєстрації позивача платником ПДВ, оформлене актом від 22.06.2010 скасовано, зобов'язано Ленінську МДПІ поновити реєстрацію позивача платником ПДВ з дати анулювання - 22.06.2010 (а.с.36-43).

Стаття 14 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

Таким чином, у зв'язку з набранням чинності вказаним рішенням суду, обставина, яка зумовлює невизнання податковою звітністю поданої позивачем декларації з ПДВ відсутня.

Враховуючи вимоги ст. 254 КАС України, якими встановлено, що рішення суду першої інстанції набирає законної сили за наслідками апеляційного провадження, суд не приймає посилання відповідача на відкриття касаційного провадження щодо перегляду вказаних рішень суду. Крім того, суд враховує, що рішенням Вищого адміністративного суду про відкриття касаційного провадження відмовлено у задоволенні клопотання податкового органу про зупинення виконання постанови суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 49.13 статті 49 Податкового кодексу України у разі, якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови органом державної податкової служби (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання органом державної податкової служби.

Виходячи з вищевказаного, суд приходить до висновку, що приймаючи рішення про неприйняття податкової декларації позивача як податкової звітності, відповідач діяв всупереч наведеним нормам, оскільки матеріалами справи підтверджується дотримання позивачем вимог статей 48, 49 Податкового кодексу України, а саме, вимог щодо подання декларації особою, що зареєстрована платником ПДВ.

Що стосується способу захисту, обраного позивачем, суд зазначає, що задоволення судом позовних вимог щодо визнання протиправною відмови прийняти податкову декларацію як податкову звітність означає, що відповідне рішення не створило жодних правових наслідків, а податкова декларація є поданою вчасно на підставі пункту 49.13 статті 49 Податкового кодексу України.

Тобто податкова декларація з податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпара» за грудень 2012 року подана до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби 20 січня 2013 року вважається поданою 20.01.2013. Тому обов'язок платника податків щодо своєчасного подання податкової декларації є виконаним належним чином, а його порушені права - відновленими.

Вимоги про зобов'язання податкового органу прийняти податкову декларацію як податкову звітність, варто розглядати як вимогу про визнання протиправною відмови у прийнятті податкової декларації як податкової звітності, поданої платником податків на певну дату.

Відповідно до частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Згідно з правовою позицією, яка викладена Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України в постанові від 24 січня 2006 року звернення за захистом порушеного права у сфері публічно-правових відносин з зазначенням способу, який, на думку суду, не призводить до захисту права, не може бути підставою для відмови в позові, тобто, захисті права, що порушується. Суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Правову позицію щодо можливості обрання самим судом іншого способу захисту порушеного права позивача, у разі, якщо позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушених прав, підтримано Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України і у постанові від 20 квітня 2010 року, де вказано, що суд, пославшись на обрання позивачем неправильного способу захисту публічних інтересів держави, не врахував, що правила частини 3 статті 105 КАС України, стосовно зазначення позивачем у позовній заяві способу захисту судом порушених прав, не виключають можливості обрання іншого способу захисту самим судом. Зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

Зважаючи на обставини справи, враховуючи, що декларація з податку на додану вартість позивача за грудень 2012 року безпідставно не визнана рішенням відповідача як податкова звітність, суд вважає за необхідне для повного захисту прав та інтересів позивача, про захист яких він просить, вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною відмову відповідача у прийнятті декларації позивача з податку на додану вартість за грудень 2012 року як податкову звітність та вважати податкову декларацію з податку на додану вартість за грудень 2012 року, поданою у день її фактичного отримання відповідачем, а саме 20 січня 2013 року.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого ч. 2 ст. 71 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, не довів суду правомірність своїх щодо не визнання поданої декларації як податкової звітності, а позивачем обраний не належний спосіб захисту порушеного права, що є підставою для часткового задоволення адміністративного позову.

Відповідно до ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

Керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпара» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби щодо неприйняття декларації з податку на додану вартість за грудень 2012 року як податкової звітності Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпара» та вважати податкову декларацію з податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпара» за грудень 2012 року поданою до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби 20 січня 2013 року.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпара» витрати по сплаті судового збору в розмірі 16,10 грн.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів після її проголошення а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст. 186 КАС України, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження, або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанову в повному обсязі складено 19 березня 2013 року.

Суддя О.В. Солоніченко