Рішення

від 11.03.2013 по справі 919/171/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2013 року справа № 919/171/13-г

Господарський суд міста Севастополя у складі судді Альошиної С.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Прокурора Гагарінського району міста Севастополя

(вул. Корчагіна, буд. 16, м. Севастополь, 99014)

в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради

(вул. Луначарського, 5, м. Севастополь, 99011)

до відповідача - Приватного підприємства "Сіті"

(проспект Жовтневої Революції, буд 22, корп. 8, кв. 11, м. Севастополь, 99038)

про стягнення 29 073,30 грн., розірвання договору та зобов'язання повернути (звільнити) орендоване майно,

за участю представників учасників судового процесу:

прокурора - Почки А.А.- старшого прокурора відділу прокуратури міста Севастополя, посвідчення № 005826 від 25.09.2012 (копія посвідчення у матеріалах справи),

від позивача - Бекетова Н. С. - головний спеціаліст юридичного відділу, довіреність від 29.12.2012 (копія довіреності у матеріалах справи),

від відповідача - не з'явився.

Суть спору:

30.01.2013 прокурор Гагарінського району міста Севастополя в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до Приватного підприємства "Сіті" про стягнення 29 073,30 грн., у тому числі 3 509,10 грн. заборгованості по орендній платі за період з вересня 2012 року по січень 2013 року, 89,49 грн. пені, 25 296,30 грн. штрафу та 30% річних у сумі 178,41 грн.; розірвання договору № 41-12 оренди нерухомого майна від 03.03.2012 та зобов'язання відповідача повернути позивачу вбудовані нежилі приміщення (№ ІІІ-16, № ІІІ-21) загальною площею 27,8 кв.м та частину приміщень загального користування площею 6,9 кв. м, розташовані на другому поверсі окремо розташованої будівлі літ. А, яка перебуває на балансі РЕП-9 та знаходиться за адресою: м. Севастополь, вул. В. Блюхера, 4а, шляхом їх звільнення.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за вказаним договором оренди нерухомого майна, укладеним між сторонами у даній справі, в частині сплати орендної плати.

Ухвалою суду від 01.02.2013 порушено провадження у справі № 919/171/13-г і позовну заяву прийнято до розгляду. Справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 25.02.2013.

Прокурор у засіданні суду, яке відбулось 25.02.2013, надав суду клопотання № 05/2-1817 вих-13 від 22.02.2013, в якому конкретизував пункт 3 прохальної частини позову, вказавши, що просить суд зобов'язати Приватне підприємство "Сіті" повернути Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради вбудовані нежилі приміщення (№ ІІІ-16, № ІІІ-21) загальною площею 27,8 кв.м та частину приміщень загального користування площею 6,9 кв.м, розташовані на другому поверсі окремо розташованої будівлі літ. А, яка перебуває на балансі РЕП-9 та знаходиться за адресою: м. Севастополь, вул. В. Блюхера, 4 а, шляхом їх звільнення та підписання акту прийому-передачі цього майна.

Також, у цьому ж клопотанні прокурор вказав на те, що у пункті 2 прохальної частини позову допущено описку при зазначенні номеру договору оренди нерухомого майна від 03.03.2012: «№ 41-12».

За таких обставин, прокурор просив суд вважати вірним номером договору оренди нерухомого майна - № 40-12.

Ухвалою суду від 25.02.2013 клопотання прокурора від 22.02.2013 про усунення описки задоволено та прийнято до розгляду клопотання прокурора щодо конкретизації пункту 3 прохальної частини позовної заяви та за усним клопотанням прокурора розгляд справи був відкладений на 11.03.2013.

Прокурор та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги прокурора Гагарінського району міста Севастополя підтримали та просили їх задовольнити повністю.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідач не скористався своїми процесуальними правами, наданими йому статтями 22, 59 Господарського процесуального кодексу України: письмовий відзив на позов та документи в обґрунтування заперечень проти позову не надав, явку свого представника у засідання суду не забезпечив, вимоги ухвал суду від 01.02.2013 та від 25.02.2013 не виконав, хоча про час та місце розгляду справи у судовому засіданні повідомлявся своєчасно та належним чином - рекомендованою кореспонденцією за юридичною адресою підприємства, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до частини першої статті 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

При цьому питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (підпункт 3.9.2 пункту 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Враховуючи те, що матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини сторін, суд визнав можливим розглянути справу у відсутність представника відповідача за наявними у справі матеріалами - в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд

ВСТАНОВИВ:

03.03.2012 між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради (орендодавець) та Приватним підприємством "Сіті" (орендар) був укладений договір № 40-12 оренди нерухомого майна.

Сторони домовились, що договір діє з моменту його підписання до 23.02.2015 (пункт 7.1 договору).

Відповідно до пункту 1.1 цього договору з метою ефективного використання комунального майна і досягнення найвищих результатів господарської діяльності орендодавець (позивач) передав, а орендар (відповідач) прийняв в оренду майно - вбудовані нежилі приміщення (№ ІІІ-16, № ІІІ-21) загальною площею 27,8 кв.м та частину приміщень загального користування площею 6,9 кв. м, розташовані на другому поверсі окремо розташованої будівлі літ. А, яка перебуває на балансі РЕП-9 (далі - об'єкт оренди) та знаходиться за адресою: м. Севастополь, вул. В. Блюхера, 4а, вартість яких складає, згідно незалежної оцінки станом на 31.12.2011 - 46 845,00 грн.

Пунктом 1.2 договору передбачалось, що об'єкт оренди буде використовуватись для розміщення офісу.

Згідно з пунктом 2.5 договору вступ орендаря у користування майном настає одночасно з підписанням акта прийому-передачі об'єкта оренди (Додаток № 2).

Орендодавець зобов'язувався передати об'єкт оренди орендарю на умовах розділу 2 цього договору (підпункт 4.2.1 пункту 4.2 договору).

Факт передачі майна в оренду підтверджується відповідним актом прийому-передачі орендованого майна від 03.03.2012, підписаним сторонами договору, згідно з яким відповідачу було передано майно - вбудовані нежилі приміщення (№ ІІІ-16, № ІІІ-21) загальною площею 27,8 кв.м та частину приміщень загального користування площею 6,9 кв. м, розташовані на другому поверсі окремо розташованої будівлі літ. А, вартість яких складає, згідно незалежної оцінки станом на 31.12.2011 - 46 845,00 грн. (без ПДВ), належно завірена копія якого наявна у матеріалах справи.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що розмір орендної плати визначається згідно з Методикою, затвердженою рішенням сесії міської Ради № 1617 від 13.03.2007 та складає 8 432,10 грн. на рік. Орендна плата визначена, виходячи з орендної ставки - 18% від вартості об'єкта оренди, визначеної незалежною оцінкою вартості майна (Додаток № 3).

Орендна плата складає 705,50 грн. (без ПДВ) за перший місяць оренди та перераховується орендарем орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця на відповідний рахунок.

Орендна плата сплачується орендарем щомісячно (пункт 3.2 договору).

Відповідно до пункту 3.3 договору розмір орендної плати за кожний наступний місяць встановлюється шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому місяцю.

Згідно з підпунктом 4.4.3 пункту 4.4 договору орендар зобов'язувався своєчасно вносити орендодавцю орендну плату, а також здійснювати інші платежі, передбачені підпунктом 4.4.4 договору оренди пов'язані з використанням об'єкту оренди, у тому числі оплату комунальних та експлуатаційних послуг.

Проте, відповідач, у порушення умов вищевказаного договору, свої зобов'язання щодо своєчасного та повного внесення орендної плати виконував лише частково, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість по орендній платі перед позивачем за період з вересня 2012 року по січень 2013 року у сумі 3 509,10 грн.

Згідно з пунктом 8.1 договору сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов даного договору.

Вищевикладене свідчить про наявність зобов'язання у відповідача перед позивачем.

Суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" унормовано, що даний Закон регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Враховуючи, що об'єктом оренди є комунальне майно, застосуванню до спірних відносин сторін підлягають норми Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, а також норми спеціального законодавства в сфері оренди комунального майна, яким є Закон України „Про оренду державного та комунального майна", та Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (частина перша статті 175 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як установлено судом, 03.03.2012 між сторонами укладено договір № 40-12, який за своєю правовою природою та ознаками є договором оренди.

Згідно з положеннями частини першої статті 283 Господарського кодексу України та частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендарю) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Тобто орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності (частина перша статті 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна").

Наведене дозволяє дійти висновку, що між сторонами виникли орендні правовідносини, врегульовані вказаним договором, і сторони набули певних прав та взаємних обов'язків за цим договором.

Частиною третьою статті 18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" на орендаря покладений обов'язок вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

При цьому, за змістом статті 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Таким чином, укладений між сторонами договір оренди нерухомого майна № 40-12 від 03.03.2012 є підставою для виникнення у відповідача обов'язку щодо своєчасного і в повному обсязі внесення орендної плати за користування об'єктом оренди.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться у статті 526 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до положень статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 Цивільного кодексу України).

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На підставі викладеного, суд вважає заборгованість відповідача з орендної плати за період з вересня 2012 року по січень 2013 року у розмірі 3 509,10 грн. доведеною та обґрунтованою.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди нерухомого майна, прокурор також просив суд стягнути з відповідача 89,49 грн. пені, 25 296,30 грн. штрафу та 30% річних у сумі 178,41 грн.

Що стосується вимоги прокурора відносно стягнення з відповідача 30% річних у сумі 178,41 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до статей 526, 625 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 8.6 договору встановлено, що у разі якщо прострочення внесення орендної плати буде продовжуватись понад 30 календарних днів орендодавець має право вимагати, а орендар зобов'язаний оплатити на користь орендодавця понад збитків 30% річних від простроченої суми за весь період прострочення (стаття 625 Цивільного кодексу України).

Таким чином, сторони відступили від положень цивільного законодавства та передбачили в договорі збільшений розмір процентів річних порівняно з тим, який встановлений статтею 625 Цивільного кодексу України, що є їх правом та проявом принципу свободи договору (статті 3, 6, 627-628 Цивільного кодексу України), у зв'язку з чим позивачем нараховано відповідачу 30% річних у розмірі 178,41 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 30% річних (арк. справи 17), суд визнає його вірним, а тому, зважаючи на викладене, позовні вимоги в частині стягнення тридцяти процентів річних від простроченої суми в розмірі 178,41 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо стягнення з відповідача 89,49 грн. пені за період з вересня 2012 року по січень 2013 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною другою статті 217 Господарського кодексу України унормовано, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Визначення штрафу й пені надається в Цивільному кодексі України.

Зокрема, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" № 543/96-ВР від 22.11.1996 платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до статті 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (із змінами) розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Положенням пункту 8.5 договору передбачено, що у випадку порушення строку внесення орендної плати, визначеного пунктом 3.2 цього договору, орендар сплачує на користь орендодавця понад збитки пеню у розмірі 200% від облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який буде нараховуватися пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Прокурор просив стягнути з відповідача на користь позивача пеню в сумі 89,49 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені (арк. справи 17), суд визнає його вірним, а тому позовна вимога в частині стягнення пені в сумі 89,49 грн. є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Щодо стягнення штрафу в сумі 25 296,30 грн. суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 8.7 договору, у випадку, якщо прострочення внесення орендної плати буде продовжуватися більш ніж 60 календарних днів орендар сплачує на користь орендодавця понад збитків штраф у сумі, що дорівнює трьохкратному розміру річної орендної плати за договором.

Для визначення розміру штрафу позивачем за основу взято розмір річної орендної плати, встановлений пунктом 3.1 договору (8 432,10 грн.); загальний розмір штрафу за розрахунком позивача становить 25 296,30 грн. (8 432,10 грн.*3 роки), що є суттєво більшим, ніж загальний розмір заборгованості по орендній платі, яка склалась станом на січень 2013 року (3 509,10 грн.).

Частиною першою статті 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

У частині другій цієї статті зазначено, що якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Пунктом 3 статті 83 ГПК України також встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Наведені вище приписи законодавчих актів не містять переліку відповідних обставин, так само як і не надають суду право повністю звільнити винну сторону від сплати неустойки.

Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстави (підстав) для вчинення зазначеної дії.

Таким чином, застосовуючи пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України суду належить об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання; незначності прострочення у виконанні зобов'язання; невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення; негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Надаючи оцінку доводам прокурора та позивача щодо стягнення з відповідача штрафу в розмірі 25 296,30 грн. суд зазначає, що позивач у порушення вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не надав суду доказів на підтвердження факту спричинення йому збитків в результаті несвоєчасного внесення відповідачем орендної плати в контексті заявленої суми.

Натомість, виходячи із загальних засад, встановлених статтею 3 Цивільного кодексу України, зокрема, справедливості та розумності, а також, враховуючи часткове виконання відповідачем умов договору оренди нерухомого майна, суд дійшов висновку про можливість зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, до розміру місячної орендної плати з урахуванням індексу інфляції, яка підлягає відшкодуванню станом на січень 2013 року у сумі 702,66 грн.

Тому, в частині стягнення з відповідача штрафу в розмірі 24 593,64 грн. повинно бути відмовлено.

На думку суду, такий розмір відповідальності є адекватним суті вчиненого відповідачем правопорушення та його наслідкам, і відповідає приписам чинного законодавства.

Беручи до уваги вищевикладене, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума 4 479,66 грн., у тому числі 3 509,10 грн. заборгованості по орендній платі за період з вересня 2012 року по січень 2013 року, 89,49 грн. пені, 702,66 грн. штрафу та 30% річних у сумі 178,41 грн.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

У зв'язку з невиконанням відповідачем протягом тривалого часу зобов'язань щодо внесення орендної плати, прокурор просив розірвати договір № 40-12 оренди нерухомого майна від 03.03.2012 та зобов'язати Приватне підприємство "Сіті" повернути Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради вбудовані нежилі приміщення (№ ІІІ-16, № ІІІ-21) загальною площею 27,8 кв.м та частину приміщень загального користування площею 6,9 кв.м, розташовані на другому поверсі окремо розташованої будівлі літ. А, яка перебуває на балансі РЕП-9 та знаходиться за адресою: м. Севастополь, вул. В. Блюхера, 4 а, шляхом їх звільнення та підписання акту прийому-передачі цього майна.

Суд вважає вимоги прокурора в цій частині такими, що підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Частиною третьою статті 26 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", яка є спеціальною правовою нормою, передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Пунктом 7.4 договору передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору іншою стороною і в інших випадках, встановлених договором або законом.

До істотних порушень договору сторони відносять порушення умов договору, визначених, зокрема, підпунктами 4.4.2 - 4.4.13, до яких відноситься обов'язок орендаря своєчасно вносити орендодавцю орендну плату.

У разі невиконання або неналежного виконання орендарем умов цього договору, у тому числі зобов'язань, визначених, зокрема, підпунктом 4.4.3 пункту 4.4 договору, орендодавець має право в односторонньому порядку відмовитися від договору в повному обсязі із звільненням його від відповідальності або відмовитися від прийняття подальшого виконання орендарем зобов'язань за договором (пункт 8.2 договору).

Положеннями пункту 8.3 договору передбачено, що одностороння відмова від цього договору здійснюється орендодавцем шляхом направлення орендарю письмового повідомлення про це. При цьому реєстр відправлення кореспонденції визнається сторонами як належний доказ направлення повідомлення про відмову від договору.

На виконання вищевказаної умови договору позивачем 14.06.2012 на адресу Приватного підприємства "Сіті" було направлено претензію № 01-15/2395 від 14.06.2012, в якій Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань, передбачених підпунктом 4.4.3 договору № 40-12 оренди нерухомого майна від 03.03.2012 просив підприємство розірвати вказаний договір оренди та повернути вищевказане нерухоме майно балансоутримувачу у встановленому порядку.

Доказ направлення відповідачеві даної претензії міститься у матеріалах справи .

Вищевказану претензію відповідач залишив без відповіді та виконання.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок розірвання договору.

Судом встановлений факт порушення відповідачем умов договору № 40-12 оренди нерухомого майна від 03.03.2012 в частині строків внесення орендної плати, що, в контексті пункту 7.4 договору, є підставою для розірвання цього договору на вимогу однієї сторони (орендодавця - позивача у справі) у зв'язку із невиконанням іншою стороною (орендарем - відповідачем) своїх зобов'язань.

Беручи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимога прокурора про розірвання договору № 40-12 оренди нерухомого майна від 03.03.2012 є правомірною та відповідає способам захисту цивільного права, визначеним пунктом 7 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та частиною другою статті 20 Господарського кодексу України.

При цьому суд вважає за необхідне зауважити на наступному.

Згідно з частинами другою та третьою статті 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

У разі розірвання договору зобов'язання припиняється з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили.

Аналогічні положення містяться у пункті 7.6 договору, згідно з яким дія договору оренди припиняється, зокрема, за рішенням суду.

Таким чином, договір № 40-12 оренди нерухомого майна від 03.03.2012 вважатиметься розірваним із дати набрання даним судовим рішенням законної сили.

Статті 15 та 16 Цивільного кодексу України надають кожній особі право на захист її цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. При цьому захист цивільних прав та інтересів здійснюється судом.

Частина друга статті 16 Цивільного кодексу України називає одним із способів захисту цивільних прав та інтересів примусове виконання обов'язку в натурі.

Наведеній нормі кореспондує стаття 20 Господарського кодексу України, частина друга якої також відносить до способів захисту прав і законних інтересів господарюючих суб'єктів присудження до виконання обов'язку в натурі.

Частиною першою статті 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" визначено, що у разі розірвання договору оренди орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Підпунктом 4.4.14 пункту 4.4 договору встановлений обов'язок орендаря повернути (звільнити) об'єкт оренди у разі припинення дії договору у належному стані протягом 30 календарних днів з дати припинення договору.

Відповідно до пункту 2.7 договору об'єкт оренди повинен бути повернений в стані, в якому він був отриманий, з урахуванням нормального зносу. Прийом-передача об'єкту оренди після припинення дії договору здійснюється комісією, яка складається з представників орендодавця (позивача), орендаря (відповідача) та балансоутримувача. Передача майна орендарем та прийом його орендодавцем оформлюється актом прийому-передачі об'єкта оренди, який підписується представниками сторін та балансоутримувачем.

Об'єкт оренди вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі об'єкта оренди.

Зважаючи на те, що судом прийнято рішення про задоволення позовних вимог про розірвання договору оренди, об'єкт оренди - вбудовані нежилі приміщення (№ ІІІ-16, № ІІІ-21) загальною площею 27,8 кв.м та частина приміщень загального користування площею 6,9 кв.м, розташовані на другому поверсі окремо розташованої будівлі літ. А, яка перебуває на балансі РЕП-9 та знаходиться за адресою: м. Севастополь, вул. В. Блюхера, 4 а, - підлягає поверненню позивачеві.

Таким чином, позовна вимога про зобов'язання відповідача звільнити орендоване майно та повернути його Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради шляхом їх звільнення та підписання акту прийому-передачі цього майна, яка є похідною від вимоги про розірвання договору, також підлягає задоволенню.

За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, згідно з абзацом четвертим підпункту 3.17.4 пункту 3.17 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у разі зменшення судом розміру неустойки судовий збір покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Таким чином, судові витрати підлягають стягненню з відповідача у доход Державного бюджету у сумі 2 867,50 грн.

Згідно зі статтею 85 ГПК України у засіданні суду були оголошені вступна та резолютивна частини рішення, з повідомленням прокурора та представника позивача про складення повного рішення 18.03.2013.

Керуючись статтями 49, 75, 82, пунктом 3 статті 83, статтями 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Сіті" (пр. Жовтневої Революції, буд 22, корп. 8, кв. 11, м. Севастополь, 99038, ідентифікаційний код 32292541) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (вул. Луначарського, 5, м. Севастополь, 99011, ідентифікаційний код 25750044) 4 479,66 грн., у тому числі 3 509,10 грн. заборгованості по орендній платі, 89,49 грн. пені, 702,66 грн. штрафу та 30% річних у сумі 178,41 грн., перерахувавши їх до місцевого бюджету міста Севастополя на рахунок № 33213870700001 в ГУ ДКСУ у місті Севастополі, МФО 824509, ЄДРПОУ 38022717, код платежу 22080400.

3. Розірвати договір № 40-12 оренди нерухомого майна від 03.03.2012, укладений між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради (вул. Луначарського, 5, м. Севастополь, 99011, ідентифікаційний код 25750044) та Приватним підприємством "Сіті" (пр. Жовтневої Революції, буд 22, корп. 8, кв. 11, м. Севастополь, 99038, ідентифікаційний код 32292541), - з дати набрання рішенням у цій справі законної сили.

4. Зобов'язати Приватне підприємство "Сіті" (пр. Жовтневої Революції, буд 22, корп. 8, кв. 11, м. Севастополь, 99038, ідентифікаційний код 32292541) повернути Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (вул. Луначарського, 5, м. Севастополь, 99011, ідентифікаційний код 25750044) вбудовані нежилі приміщення (№ ІІІ-16, № ІІІ-21) загальною площею 27,8 кв.м та частину приміщень загального користування площею 6,9 кв.м, розташовані на другому поверсі окремо розташованої будівлі літ. А, яка перебуває на балансі РЕП-9 та знаходиться за адресою: м. Севастополь, вул. В. Блюхера, 4 а, шляхом їх звільнення та підписання акту прийому-передачі цього майна.

5. Стягнути з Приватного підприємства "Сіті" (пр. Жовтневої Революції, буд 22, корп. 8, кв. 11, м. Севастополь, 99038, ідентифікаційний код 32292541) у доход Державного бюджету міста Севастополя (рахунок: 31215206783001 у Головному управлінні Державної казначейської служби України у місті Севастополі, МФО 824509, ЄДРПОУ 38022717, код бюджетної класифікації 22030001, призначення платежу: судовий збір, код 23013519) 2 867,50 грн. судового збору.

6. В іншій частині в позові відмовити.

Видати накази після набрання рішенням суду законної сили.

Повне рішення складено 18.03.2013.

Суддя С. М. Альошина