Рішення

від 12.03.2013 по справі 901/615/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12.03.2013 Справа № 901/615/13-г

За позовом Миколаївської селищної ради (вул. Радянська 30, смт. Миколаївка, Сімферопольський район, АР Крим, 97546; вул. Жовтневої революції, 6, кв. 50, смт. Миколаївка, Сімферопольський район, АР Крим, 97546)

до відповідача - приватного підприємства "Кримстройакваком" (вул. Двупрудна, 51, с. Водне, Сімферопольський район, АР Крим, 97555)

про відшкодування заподіяної шкоди у розмірі 1 881 150,04 грн.

Суддя Дворний І.І.

Представники від сторін:

від позивача - Насібова Х.Н, довіреність №383 від 06.03.2013, представник;

від відповідача - Пилипенко К.В, довіреність №б/н від 01.02.2013, представник.

Суть спору :13 лютого 2013 року Миколаївська селищна рада звернулась до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до приватного підприємства "Кримстройакваком", в якому просить суд зобов'язати останнього відшкодувати Миколаївський селищний ради 1881150,04 грн. завданої майнової шкоди. Також, позивач просив стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статті 1166 Цивільного кодексу України, положеннях Господарського процесуального кодексу України та мотивовані тим, що за укладеними з відповідачем договорами оренди земельних ділянок Миколаївською селищною радою була недоотримана орендна плата за користування земельними ділянками у загальній сумі 1881150,04 грн., що виявлено документальною ревізією проведеною Сімферопольською об'єднаною державною фінансовою інспекцією та про що складено письмові вимоги по усуненню виявлених порушень діючого законодавства.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 18 лютого 2013 року позовна заява була прийнята до розгляду та порушено провадження по справі.

Відповідач, не погоджуючись з заявленими позовними вимогами, надав суду відзив на позовну заяву, у якому звертає увагу суду на те, що орендна плата, узгоджена сторонами, сплачувалась ним своєчасно та у встановленому розмірі, додаткові угоди щодо внесення змін до договорів оренди землі в частині зміни (збільшення) розміру орендної плати сторонами не укладались, з вимогою про внесення змін до договорів позивач до суду також не звертався.

Приватне підприємство "Кримстройакваком" наполягає на тому, що укладені між сторонами договори оренди землі не суперечать діючому земельному, цивільно-господарському законодавству, а також податковому законодавству в частині встановлення мінімального граничного розміру орендної плати за землю, що свідчить про відсутність у позивача правових підстав вимагати від підприємства сплати орендної плати за новими ставками та про відсутність підстав для стягнення майнової шкоди, з огляду на що у задоволенні позову просить відмовити.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 26 лютого 2013 року через неявку позивача розгляд справи відкладався.

У судове засідання, що відбулось 12 березня 2013 року, з'явився представник позивача, який надав суду усні пояснення по суті позовних вимог та додаткові документи. Представник відповідача заперечував проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та також надав суду додаткові документи, які були долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

02 грудня 2006 року Миколаївська селищна рада та приватне підприємство "Кримстройакваком" на підставі рішень позивача, а також складеного, погодженого та затвердженого у встановленому законом порядку проекту землеустрою, який пройшов обов'язкову державну землевпорядну експертизу (з позитивним висновком) у Державному комітеті України по земельних ресурсах, уклали договори оренди:

- земельної ділянки, загальною площею 0,9 га. (кадастровий номер 0124755 8 00:01:003:00 1 5) в смт. Миколаївка між пансіонатами «Ізумруд» та «Полімер» - строком на 10 років для використання в рекреаційних цілях (з урахуванням внесених змін та доповнень, том 1 а.с. 39-61).

- земельної ділянки, загальною площею 0,75 га. (кадастровий номер 0124755800:01:003:0016) в смт. Миколаївка між пансіонатами «Ізумруд» та «Полімер» - строком на 10 років для рекреаційного використання, надання послуг і обслуговування відпочиваючих, розміщення автотранспорту (з урахуванням внесених змін та доповнень, том 1 а.с. 62-85).

- земельної ділянки, загальною площею 4,0 га. (кадастровий номер 0124755 8 00:01:003:0014) в смт. Миколаївка між пансіонатами «Ізумруд» та «Полімер» - строком на 10 років для будівництва, розміщення аквапарку з рекреаційно-оздоровчим комплексом, об'єктами обслуговування та готелем (з урахуванням внесених змін та доповнень, том 1 а.с. 86-106).

- земельної ділянки, загальною площею 0,6768 га. (кадастровий номер 0124755800:01:003: 0018) в смт. Миколаївка між пансіонатами «Ізумруд» та «Полімер» - строком на 10 років для улаштування під'їзду, паркування автотранспорту і безперешкодного доступу населення та відпочиваючих до пляжної зони. (з урахуванням внесених змін та доповнень, том 1 а.с. 107-127).

- земельної ділянки, загальною площею 0,5143 га. (кадастровий номер 0124755800:01:003: 0017) в смт. Миколаївка між пансіонатами «Ізумруд» та «Полімер» - строком на 10 років для будівництва берегоукріплювальних споруд, набережної з об'єктами рекреаційно-оздоровчого призначення, зеленої зони (з урахуванням внесених змін та доповнень, том 1 а.с. 128-165).

Вказані договори, додаткові угоди до них були підписані сторонами без зауважень і заперечень, скріплені печатками, нотаріально посвідчені та пройшли державну реєстрацію.

З наявних в матеріалах справи витягів Управління Держкомзему у Сімферопольському районі АР Крим з поземельної книги про земельні ділянки від 29 грудня 2012 року вбачається, що дійсно, приватне підприємство "Кримстройакваком" є користувачем (орендарем) земельних ділянок переданих йому за договорами оренди від 02 грудня 2006 року, передані в оренду землі є землями рекреаційного призначення (код за УКЦИЗ-1.17) (том 1, а.с. 26-30).

Досліджуючи зміст укладених між сторонами договорів оренди земельних ділянок, судом встановлено наступне.

У розділі 4 договорів оренди (з урахуванням внесених змін та доповнень) сторони узгодили розміри орендної плати за орендовані земельні ділянки, порядок та строки внесення грошових коштів. Також, у пункті 4.6 договору сторони дійшли згоди, що перегляд, зміна розміру орендної плати та порядок її внесення здійснюється тільки за згодою сторін, оформленій у вигляді додаткових угод до договорів.

Перед укладанням договорів, з метою правильного та обґрунтованого розрахунку орендної плати було здійснено нормативно-грошову оцінку спірних земельних ділянок, яка всього склала 3 543 005,00 грн. (51,79 грн. - за 1 кв.м.).

У встановленому законом порядку була затверджена технічна документація з проведення нормативно-грошової оцінки, яка отримала позитивний висновок Державної землевпорядної експертизи.

Матеріали справи свідчать, що у зв'язку з внесенням змін до Закону України «Про оренду землі», приймаючи до уваги те, що орендна плата за договорами була менш, ніж трикратний розмір земельного податку, у 2008 році сторонами укладались угоди про внесення змін до договорів оренди в частині встановлення орендної плати у розмірі 3% ставки від нормативно-грошової оцінки земель в межах смт. Миколаївка, затвердженою 7 сесією 5 скликання Миколаївської селищної ради від 08 листопада 2006 року.

Також, судом було встановлено, що 29 квітня 2010 року Миколаївської селищною радою прийнято рішення "Про затвердження орендної плати на земельні ділянки, розташовані на території смт. Миколаївка.

Пунктом 1 вказаного рішення ради вирішено затвердити орендну плату на земельні ділянки, які використовуються фізичними та юридичними особами, розташованими на території смт. Миколаївка: для тимчасових баз відпочинку - 10%; для пансіонатів - 4%; для інших землекористувачів - 6% від нормативної грошової оцінки земель в межах смт. Миколаївка.

Пунктом 2 обумовлено набуття вказаним рішенням чинності за спливом 1 місяця після його опублікування у засобах масової інформації.

Втім, додаткові угоди до договорів в частині перегляду розмірів орендної плати сторонами у порядку встановленому пунктами 4.6 договорів не укладались, докази зворотного позивачем надані не були.

Вважаючи що в порушення рішення 43 сесії 5 скликання Миколаївської селищної ради від 29 квітня 2010 року сторонами не було проведено збільшення ставки орендної плати з 3% від нормативної грошової оцінки орендованих земельних ділянок починаючи з 09 липня 2010 року до 6%, наслідком чого є зниження нарахувань орендної плати, недоотримання місцевим бюджетом доходів від оренди землі за період з 01 вересня 2010 року по 29 лютого 2012 року, позивачем було перераховано орендну плату з врахуванням орендної ставки у розмірі 6% та в порядку статті 1166 Цивільного кодексу України заявлено вимогу до відповідача про відшкодування матеріальної шкоди (збитків) на загальну суму 1881150,04 грн., несплата якої у добровільному порядку і послугувала підставою для звернення Миколаївської селищної ради до суду із відповідними позовними вимогами.

Досліджуючи виниклі між сторонами правовідносини, судом встановлено, що у позовній заяві позивач, висуваючи вимоги про стягнення матеріальної шкоди (збитків), посилався на факти порушення сторонами прийнятих на себе зобов'язань за договором оренди нерухомого майна, що належить Автономної Республіці Крим з оплати орендної плати.

Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Згідно статті 2 Господарського кодексу України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Загальні умови виконання господарських зобов'язань визначені главою 22 Господарського кодексу України. Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Як вже зазначалось вище, між позивачем та відповідачем мають місце правовідносини з оренди нерухомого майна, що належить державі, які виниклі на підставі відповідних договорів від 02 грудня 2006 року, №б/н.

Статтями 13, 14 Конституції України закріплені інтереси держави у сфері регулювання земельних відносин, які полягають в охороні земель як національного багатства.

Згідно положень вказаних норм, земля на території України є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу право власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля знаходиться під особливою охороною держави, державою гарантується право власності на землю. Це право добувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Одночасно, земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України Законом України „Про оренду державного та комунального майна" та Законом України "Про оренду землі", а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною 1 статті 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Частиною 1 статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» також передбачено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

При дослідженні судом умов договорів, укладених між сторонами, встановлено, що у пункті 4.6 цих договорів обумовлено можливість зміни розміру орендної плати.

При цьому, сторони за договорами дійшли згоди про те, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі у вигляді додаткової угоди до даних договорів (пункт 12.1).

Втім, на виконання вказаних пунктів договору та виконання вимог рішення Миколаївської селищної ради від 29 квітня 2010 року між сторонами договори про зміну умов договорів оренди землі, у яких річна орендна плата за земельну ділянку встановлювалась би у розмірі 6% від її нормативної грошової оцінки не укладались.

Позивач, посилаючись на вказане рішення Миколаївської селищної ради наполягає на тому, що відповідачем орендна плата вносилась у розмірі, обумовленому при укладенні договорів але без врахування ухваленого рішення ради.

Серед іншого, позивачем до позовної заяви не було долучено детального обґрунтованого розрахунку розміру недоотриманої орендної плати за землю за спірний період по кожному окремому договору, але пояснено, що сума заборгованості, визначена до стягнення з відповідача, складається з різниці розмірів орендної плати, яка розраховувалася, виходячи з орендної ставки 3%, та орендної плати, яка розраховувалася, виходячи з орендної ставки 6%.

Представник відповідача проти посилань позивача заперечував та посилався на недотримання останнім вимог щодо укладання у письмовій формі угод про зміну умов договорів оренди землі та державної реєстрації таких угод, з огляду на що, у нього відсутній обов'язок по сплаті оренди у збільшеному розмірі.

Суд, у свою чергу, погоджується із такими доводами представника відповідача, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 2 статті 632 Цивільного кодексу України зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

При цьому, статтею 654 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Так, відповідно до пунктів 14.1 договорів оренди від 02 грудня 2006 року вони набирають силу після їх підписання сторонами та їх державної реєстрації.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Стаття 210 Цивільного кодексу України передбачає, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

За змістом статті 654 Цивільного кодексу України зміна умов договору вчиняється в такій самій формі, що й договір. Оскільки відповідно до статті 20 Закону України "Про оренду землі" укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації, то зміни, які вносяться шляхом укладення додаткової угоди до договору оренди землі, набувають чинності після їх державної реєстрації.

Отже, обґрунтованими є доводи представника відповідача про те, що усі зміни до цього договору повинні пройти тотожний порядок, тобто - укладені у письмовому вигляді із здійсненням їх державної реєстрації, отже доводи позивача, викладені у позові, про те, що відповідач повинен сплачувати оренду плату, виходячи зі ставки 6%, починаючи із дня набуття рішенням Миколаївської селищної ради від 29 квітня 2010 року, - тобто з 09 липня 2010 року, суд вважає необґрунтованими з огляду на вимоги пунктів 4.6, 12.1 та 14.1 договорів, а також враховуючи положення статті 654 Цивільного кодексу України, які обумовлюють момент набуття змінами до договору законної сили обов'язком сторін дотримуватися порядку їх оформлення.

Більш того, позивач своїм правом на збільшення розміру орендної плати по договорам не скористався, на час розгляду справи жодні додаткові угоди щодо внесення змін до договорів оренди землі від 02 грудня 2006 року з врахуванням рішення селищної ради від 2010 року сторонами в передбаченому договорами та законом порядку не укладались, позивач з вимогою про внесення змін до договорів оренди землі не звертався, докази зворотного сторонами представлені не були та в матеріалах справи відсутні.

Щодо посилань позивача в обґрунтування позовних вимог на приписи статті 1166 Цивільного кодексу України суд зазначає, що відповідно до положень вказаної статті, підставою для настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є правопорушення, що включає в себе певні елементи: шкода; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоду; причинний зв'язок між ними; вина. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності, передбаченої цією статтею.

Оскільки предметом спору у даній справі позивач визначив стягнення шкоди, завданої відповідачем, то позивач повинен був довести всі обставини, які вказують на наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення у вигляді шкоди або збитків, так як вимога надати докази заподіяння майнової шкоди покладається на позивача.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди. За статтею 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання.

Положеннями статті 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, підставою для стягнення збитків є наявність в діях заподіювача шкоди складу цивільно-правової відповідальності: протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди, прямий причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та шкодою, наявність вини.

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, слід перш за все з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому потрібно відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (статті 623 Цивільного кодексу України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 Цивільного кодексу України). Так, при вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, заподіяних невиконанням або неналежним виконанням договірних зобов'язань у суду відсутні підстави для посилання на статтю 1166 Цивільного кодексу України.

Більш того, вина та факт неправомірних дій відповідача позивачем не доведено, в матеріалах справи відсутні докази порушення відповідачем умов договорів оренди від 02 грудня 2006 року та вимог чинного законодавства України.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів.

Юридична зацікавленість позивача у вирішенні спору судом, покладає на нього обов'язок довести, що цивільні права та інтереси позивача порушені, не визнаються чи оспорюються відповідачем.

У відповідності з статтею 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.

З наведеного вбачається, що рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Однак, заявлені Миколаївською селищною радою вимоги не відповідають фактичним обставинам справи.

Слід звернути увагу на те, що згідно змісту статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. За вимогами статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Так, правильність висновків суду, серед іншого, підтверджується твердженнями позивача та відповідача про те, що заборгованість з орендної плати за землю по спірним договорам від 02 грудня 2006 року за приватним підприємством "Кримстройакваком" відсутня і останній належним чином виконував свої обов'язки за договором в частині своєчасного та повного внесення орендної плати, докази зворотного сторонами представлені не були та на час розгляду справи в матеріалах відсутні.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову про зобов'язання приватного підприємства "Кримстройакваком" відшкодувати Миколаївський селищний ради 1881150,04 грн. майнової шкоди.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір при відмові у позові суд залишає за позивачем.

Згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 12 березня 2013 року були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Повне рішення складено 18 березня 2013 року.

Керуючись статтями 49, ч. 3 ст. 50, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

У позові відмовити.

Суддя І.І. Дворний