Постанова

від 05.12.2006 по справі 13/238-06-8038а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

13/238-06-8038А

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"05" грудня 2006 р. Справа № 13/238-06-8038А

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді :   Жукової А. М.

суддів :                            Величко Т.А.

                                      Бойко Л.І.

при секретарі :  Храмшиній І.Г.       

за участю представників сторін:                    

від позивача –Кіндяк Н.В.

від відповідача –не з'явився

розглянувши  у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

СВК „Рассвет”

на постанову господарського суду Одеської області  

від 3.10.2006р.

про справі: № 13/238-06-8038 А

за позовом : Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до :  СВК „Рассвет” Одеська обл., Саратський р-н, с. Михайлівка

про стягнення 11 174,41 грн. недоїмки за невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2005 році

встановив:

  Постановою господарського суду Одеської області від 3.10.2006 року, яка підписана 16.10.06 р.(суддя Панченко О.Л.) позов  задоволено, стягнуто з відповідача на користь ФСЗІ 10963,90 грн. штрафних санкцій, пені 210,51 грн. та 111,74 грн. судового збору до державного бюджету України.

  СВК „Рассвєт” не погодившись із постановою місцевого суду, звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати, як таку, що прийнята на неповному з'ясуванні обставин справи, неповному дослідженні доказів та невідповідності висновків суду нормам матеріального права, зокрема ст.18 ЗУ „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” якою визначено, що працевлаштуванням інвалідів зобов'язані займатися не підприємства, а органи працевлаштування, якими не було направлено жодного інваліда для працевлаштування на підприємстві. Судом не застосовано положення  ст.35 Господарського процесуального Кодексу, оскільки у 2006 році розглянуто було аналогічну справу і апеляційний господарський суд встановив відсутність вини підприємства щодо непрацевлаштування інвалідів у 2004 році з таких же підстав, які існують у 2005 році.

      Представник  позивача (ФСЗІ) заперечуючи доводи скаржника просить залишити постанову місцевого суду без змін, як таку, що  відповідає обставинам, матеріалам справи, нормам матеріального права.

  Заслухавши пояснення, розглянувши матеріали справи колегією суддів встановлено таке.

  Згідно звіту  №10-ПІ  за 2005 рік СВК „Рассвєт” по коду рядка 01 відображено середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу у кількості 205 осіб із яких середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становить 6 осіб. Відповідно до ст.19 ЗУ „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”  для підприємств незалежно від форми власності і господарювання встановлено норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків від загальної чисельності працюючих, що для СВК „Рассвєт” складе 8 осіб.

Пунктом 4 „Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів” затв. Постановою КМУ №1767 від 28.12.2001 року підприємства  самостійно зобов'язані сплатити суму штрафних санкцій  у розмірі середньорічної заробітної плати штатного працівника на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом до 15 квітня  року, що настає за звітнім. У зв'язку з несплатою коштів, позивачем на суму недоїмки (1123800:205=5481,95 х 2) 10963,90 грн. нараховано  пеню за 64 дні у розмірі 120% річних облікової ставки НБУ, що складе 210,51 грн. та заявлено позов про стягнення 11 174,41 грн. Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на  ЗУ „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, „Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”.

  Місцевий суд, задовольняючи позовні вимоги вмотивував постанову матеріалами справи, положеннями ст.19,20 ЗУ „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” та дійшов висновку про порушення відповідачем вимог, щодо дотримання нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги, з огляду на наступне.

  Порядок визначення облікового складу працівників визначається згідно вимог  „Інструкції зі статистики кількості працівників” затв. Наказом ДКСУ №286 від 28.09.2005 р. зареєстр. МЮУ 30.11.2005 р. за №1442/11722, яка набрала чинності з 1.01.2006 року. Саме відповідно до цієї Інструкції (п.3) підприємство відобразило у звіті Ф-10ПІ середньооблікову кількість штатних працівників облікового складу та визначило норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів.

  Відповідно до „Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів” (п.3-5) робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.   На підприємство покладено обов'язок розробляти заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включення їх до колективного договору, інформування Центру зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення ФСЗІ про створення(пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. Підприємство передбачило у колективному договорі заходи  по захисту прав інвалідів та їх працевлаштування (а.с.39) Розпорядженням №27 „а” від 20.01.05 р. створено 9 робочих місць для працевлаштування інвалідів (а.с.15) та протягом року кожного місяця звітом №3-ПН (а.с.16-27) Саратський Центр зайнятості було поінформовано про вакантні  місця для інвалідів.

 Згідно ст.18 ЗУ „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” працевлаштування інвалідів здійснюється органами Мінпраці України, Мінсоцзахисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів(органи працевлаштування). Тоб-то, безпосереднє створення робочого місця для працевлаштування інваліда здійснюється в кожному окремому випадку спеціально для конкретної особи, тому необхідно щоб органи працевлаштування направляли інваліда на підприємства з метою створення для нього робочого місця відповідної нозології, атестації робочого місця за наявності заяви інваліда про його працевлаштування. Із положень закону, які діяли у 2005 році вбачається, що обов'язок підприємства щодо створення робочого місця для інваліда не супроводжується його обов'язком підбирати  і працевлаштовувати інваліда на створені робочі місця.

  На підставі викладеного, постанова місцевого суду не відповідає обставинам, фактичним матеріалам справи, що є підставою для її скасування.

                         Керуючись ст. ст.160, 198,202,205,212,254 КАСУ, суд

                                                                  постанови:

 Постанову господарського суду Одеської області від 3.10.2006р. у  справі №13/238-06-8038 А –скасувати, у позові –відмовити.

            Постанова  апеляційної інстанції набирає законної сили   з   дня проголошення та може бути оскаржена у касаційному  порядку в місячний термін до Вищого  адміністративного суду України.

Головуючий суддя                                                                А.М. Жукова

    Суддя                                                                                            Т.А. Величко

      Суддя                                                                                          Л.І. Бойко