Постанова

від 01.03.2013 по справі 808/1064/13-а

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2013 року о/об 14 год. 53 хв.Справа № 808/1064/13-а м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., за участю секретаря судового засідання Колесникової С.Г., розглянувши у місті Запоріжжі у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промспецмонтаж»

до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Промспецмонтаж» звернулося із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби, в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000762214/9461 від 18.10.2012.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що згідно чинного законодавства юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому в разі, якщо контрагент підприємства порушив законодавство при нарахуванні та сплаті своїх податкових зобов'язань, відповідальність за це несе виключно контрагент. Крім того, позивач зазначає, що акт перевірки контрагента позивача є лише думкою посадових осіб, що здійснювали перевірку, водночас питання, щодо визначення грошового зобов'язання платникові податків за результатами перевірки вирішує контролюючий орган, а не посадові особи, що здійснювали перевірку. Також позивач вказує, що у ТОВ «Промспецмонтаж» наявні всі необхідні первинні документи, на підставі яких підприємством задекларовано суму податкового кредиту, та товар використано у власній господарській діяльності.

Заперечуючи проти позовних вимог, представник відповідача зазначив, що за фактами, встановленими під час перевірки можна зробити висновок, що товар позивачем було отримано не від ТОВ «ТПК «Техномашпостач» та ТОВ «ДЕКОС АЛЬЯНС», а від інших підприємств. За таких обставин, на думку контролюючих органів, є підстави стверджувати про відсутність правових підстав на включення до складу податкового кредиту сум грошових коштів на придбання пристрою захисту крану ПЗК-10 зав.№5009, двигуна повороту на баштовому крані R 54/16 YTLEJ112L-95-4F у кількості 2 штуки та редукторів механізму підняття, опускання вантажу на баштовий кран R 54/16 у кількості 2 штуки та виключає право ТОВ «Промспецмонтаж» на формування податкового кредиту за наслідками відображених операцій. ТОВ «Промспецмонтаж» є вигодо набувачем, тобто здійснює облік операцій з метою податкового обліку, які не носять реального характеру, вчинення удаваного правочину з метою приховування, ухилення від сплати податків.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 01 лютого 2013 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги у повному обсязі та просили суд задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував та просив суд відмовити у задоволенні позову.

На підставі частини третьої статті 160 КАС України в судовому засіданні 01 березня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши думку представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до Довідки серії АА №554990 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України Товариство з обмеженою відповідальністю «Промспецмонтах» 02.09.1997 зареєстровано як юридичну особу за адресою: 69042, м. Запоріжжя, Орджонікідзевський р-н., вул. Доківська, буд. 1, ідентифікаційний код: 25215380. Позивач зареєстрований в якості платника податку на додану вартість відповідно до свідоцтва №11823441 від 15.03.1998.

На підставі п.п. 20.1.4 п.20.1 ст.20, п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України та відповідно до наказу ДПІ в Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя від 24.09.2012 №898 посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Промспецмонтаж» з питань документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Декос Альянс» їх реальності та повноти відображення в обліку за період липень, серпень 2011 року, із платником податків ТОВ «ТПК «Техномашпостач» їх реальності та повноти відображення в обліку за період жовтень 2010 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 1.7 ст. 1, п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.3.1 п.7.3, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.2 п.7.5, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок порушення вимог Наказу Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 №166 «Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення та подання» підприємством завищено податковий кредит за жовтень 2010 року на суму 3 333грн., який сформовано від контрагента ТОВ «ТПК «Техномашпостач»; порушення вимог п. 14.1.36, п.14.1.181 ст. 14, п. 44.1, п.44.3, п. 44.6 ст. 44, п. 198.3 ст. 198, п.200.1 ст. 200, ст. 201 Податкового кодексу України, Наказу Державної податкової адміністрації України від 25.01.2011 №41 «Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення та подання», підприємством завищено податковий кредит за липень 2011 року у сумі 21 914грн., серпень 2011 року у сумі 12 027грн., який сформований від контрагента ТОВ «Декос Альянс» на загальну суму 33 941грн, що призвело до заниження:

- позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ (р.18 податкової декларації з ПДВ) на загальну суму - 37 274грн., у т.ч. по періодах: за жовтень 2010 року на суму 3 333грн., за липень 2011 року на суму 21 914грн., за серпень 2011 року на суму 12 027грн.;

- суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду на загальну суму 37 274грн. у т.ч. по періодах жовтень 2010 року (р.27 податкової Декларації з ПДВ за жовтень 2010 року) на суму 3 333грн., липень 2011 року (р.25 податкової декларації з ПДВ за липень 2011 року) на суму 21 914грн., серпень 2011 року (р. 25 податкової декларації з ПДВ за липень 2011 року) на суму 12 027грн.

За результатами перевірки складено Акт №246 від 08.10.2012 на підставі якого відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0000762214/9461 від 18 жовтня 2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Промспецмонтаж» за платежем: податок на додану вартість - 46 592,50грн., у тому числі - 37 274грн. за основним платежем та 9 318,50грн. - штрафні (фінансові) санкції.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «Промспецмонтаж» (покупець) та ТОВ «Декос Альянс» (продавець) укладено договір купівлі-продажу №16-11 від 11 серпня 2011 року. Згідно п.1.1 Договору №16-11 продавець продає, а покупець купує двигун повороту на баштовий кран R54/16 YTLEJ112L-95-4F-2шт.

Відповідно до п. 2.1 Договору №16-11 ціна товару встановлюється в гривні та складає 72 160,80грн. в т.ч.ПДВ 20% - 12 026,80грн. За змістом п. 5.2 Договору покупець може здійснювати розрахунки з продавцем векселями.

На виконання умов договору ТОВ «Декос Альянс» видало позивачу видаткову накладну №РН-0000983 від 25 серпня 2011 року, копія якої наявна в матеріалах справи, та виписало на адресу позивача податкову накладну №400 від 25.08.2011 (а.с. 61, 65).

Оплата за товар здійснювалась шляхом передачі векселю АА №2202377 від 06.09.2011 на суму 72 160,80грн.

Транспортування товару здійснювалося власним автотранспортом позивача, що підтверджується копією товарно-транспортної накладної 02 АЗХ №17734 від 25 серпня 2011 року (водій ОСОБА_2, замовник ТОВ «Промспецмонтаж», вантажовідправник ТОВ «Декос Альянс», вантажоодержувач ТОВ «Промспецмонтаж»; пункт навантаження: м.Київ, Промзона, пункт розвантаження: м.Запоріжжя, вул. Доківська,1), подорожнього листа №017734 від 25 серпня 2011 року (водій ОСОБА_2, виїзд з гаражу 7-30, повернення в гараж 19-30, витрата пального 518 літрів) та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу МАЗ 93866 НОМЕР_2 та КАМАЗ 54112 НОМЕР_3 (а.с. 62-64).

Також між позивачем (покупець) та ТОВ «Декос Альянс» (продавець) укладено договір №05-07 купівлі-продажу від 05 липня 2011 року за умовами якого продавець продає, а покупець купує редуктор механізму підіймання, опускання вантажу на баштовий кран R54/16.

Згідно п. 2.1 Договору №05-07 ціна товару встановлюється в гривні та складає 131 484,00грн. в т.ч. ПДВ 20% - 21 914грн. За змістом п. 5.2 Договору покупець може здійснювати розрахунки з продавцем векселями.

На виконання умов договору ТОВ «Декос Альянс» видало позивачу видаткову накладну №РН-0000451 від 29 липня 2011 року, копія якої наявна в матеріалах справи, та виписало на адресу позивача податкову накладну №567 від 29.07.2011 (а.с. 71, 74).

Оплата за товар здійснювалась шляхом передачі векселю АА №2202676 від 12.08.2011 на суму 131 484,00грн.

Транспортування товару здійснювалося власним автотранспортом позивача, що підтверджується копією товарно-транспортної накладної 02 АЗХ №17732 від 29 липня 2011 року (водій ОСОБА_1, замовник ТОВ «Промспецмонтаж», вантажовідправник ТОВ «Декос Альянс», вантажоодержувач ТОВ «Промспецмонтаж»; пункт навантаження: м.Київ, Промзона, пункт розвантаження: м.Запоріжжя, вул. Доківська, 1), подорожнього листа №017732 від 29 липня 2011 року (водій ОСОБА_1, виїзд з гаражу 7-30, повернення в гараж 19-30, витрата пального 518 літрів) та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу МАЗ 93866 НОМЕР_2 та КАМАЗ 54112 НОМЕР_3 (а.с. 71-73).

Щодо взаємовідносин ТОВ «Промспецмонтаж» та ТОВ «ТПК «Техномашпостач» судом встановлено, що останні відбувалися без укладання окремого договору щодо купівлі-продажу пристрою захисту крана ПЗК-10 зав.№5009 на підставі направленого ТОВ «ТПК «Техномашпостач» на адресу ТОВ «Промспецмонтаж» рахунку-фактури №Т-271006 від 27 жовтня 2010 року на суму 20 000грн., в т.ч ПДВ 20% - 3 333,33грн.

ТОВ «ТПК «Техномашпостач» видано позивачу видаткову накладну №281003 від 28 жовтня 2010 року та виписано податкову накладну №281003 від 28.10.2010. При цьому на момент складання податкової накладної ТОВ «ТПК «Техномашпостач» було зареєстровано в якості платника податку на додану вартість та мало право складати податкові накладні.

Оплата товару підтверджується випискою по особовому рахунку позивача від 28.10.10 Запорізького центрального регіонального відділення ПАТ «Мегабанк» (а.с. 163).

Транспортування товару здійснювалося автомобілем позивача марки KIA Sorento державний номер НОМЕР_1, що підтверджується копією наказу №53 від 27.10.2010 «Про відрядження», подорожнього листа №022976 (№17) (водій ОСОБА_3, загальний пробіг 1170 км., витрата пального 98 літрів), свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с. 148-150).

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.

Статтею першою Закону України «Про податок на додану вартість», який діяв на момент виникнення спірних відносин між позивачем та ТОВ «ТПК «Техномашпостач», платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Правила формування податкового кредиту визначені пунктом 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно з абзацом першим підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Абзацом другим підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Дата виникнення у платника податку права на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту визначається датою події, що відбулася раніше: датою списання коштів з банківського рахунку платника податку в рахунок оплати товарів (робіт, послуг), датою виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або датою отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР). При цьому податкова накладна має бути оформлена, видана та зареєстрована платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг) відповідно до вимог пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР підставою для включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) є податкові накладні чи митні декларації (інші подібні документи відповідно до підпункту 7.2.6 цього пункту). Згідно з приписами абзацу другого зазначеного підпункту у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, підставою для відображення в податкових деклараціях з ПДВ результатів обліку є проведені платником податку господарські операції, підтверджені податковими накладними чи іншими документами відповідно до вимог закону.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Отже, виходячи із змісту вище зазначених норм, позивач не може нести відповідальність ні за несплату податків контрагентом, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови необізнаності щодо неї.

Відповідно до частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

В свою чергу, підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку. При цьому відповідальність за правильність виписування податкової накладної покладена не на покупця, а саме на продавця товарів.

Матеріалами справи встановлено, що на момент вчинення господарських операцій ТОВ «ТПК «Техномашпостач» зареєстроване в якості платника податку на додану вартість відповідно до свідоцтва №100263577 НБ №206168 від 19.01.2010.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, чинний на час виникнення спірних відносин між позивачем та ТОВ «Декос Альянс», податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6 статті 198).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Декос Альянс» зареєстроване в якості платника податку на додану вартість згідно свідоцтва №100326645 НБ №480464 від 24.02.2011.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 3 Закону України № 996-ІV від 16.07.1999 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон №996-ІV) передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону №996-ІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону №996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону та п.2.4 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок.

Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З матеріалів справи вбачається, що всі придбані ТМЦ були своєчасно та в повному обсязі оприбутковані ТОВ «Промспецмонтаж» на підставі накладних, оплачені, та в подальшому використані у власній господарській діяльності, що в свою чергу призвело до змін в активах підприємства та його зобов'язаннях і реально спричинило зміни майнового стану платника податків.

Суд зазначає, що оглянуті в судовому засіданні первинні документи містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, надані первинні бухгалтерські документи по формі та за змістом відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Копії первинних документів долучені позивачем до матеріалів справи та оригінали оглянуті судом в судовому засіданні. Документи, які надані позивачем суд вважає достатніми та такими, що підтверджують факт придбання товару у контрагентів.

Щодо посилання податкового органу на те, що документи від імені ТОВ «Декос Альянс» підписані особою, яка не має жодного відношення до діяльності вказаного товариства суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Пояснення гр. ОСОБА_4, в яких він стверджує про свою непричетність до діяльності ТОВ «Декос Альянс», жодним офіційними висновками не підтверджено. Також, суду не надано висновків почеркознавчої експертизи щодо дослідження підписів на документах виданих від ТОВ «Декос Альянс» на адресу ТОВ «Промспецмонтаж», відомості про їх наявність також відсутня.

З огляду на це, такі пояснення не можуть бути належним доказом того, що первинні документи з боку ТОВ «Декос Альянс» підписані не уповноваженими особами.

В той же час, суд дійшов висновку, що зміст укладеного між позивачем та ТОВ «Декос Альянс» не суперечить актам цивільного законодавства, а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Однак, суд зазначає, що приписами ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом не дійсним (ст. 204).

Так, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ст. 215); нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ст. 236); недійний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ст. 216).

Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 228 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Аналізуючи вище викладені норми ЦК України, суд вважає за необхідне зазначити, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в Законі. Проте, статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності цивільних правочинів, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо правочин не визнано судом недійсним. Тобто, зі змісту цієї норми випливає, що підстави недійсності правочинів можуть бути передбачені виключно законами. Правочин може бути визнано недійсним тільки на підставі і за наслідками, передбаченими законом. Також нормами ЦК України передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Зі змісту Акту вбачається, що відповідачем зроблений висновок про порушення позивачем вимог ст. 228 ЦК України, проте, відобразивши в Акті певні фактичні дані, не можна довести нікчемність правочину.

В податкових відносинах не може застосовуватися стаття 204 Цивільного Кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України).

Відповідачем по справі не надано жодних доказів, які свідчили б про визнання укладеної угоди недійсними в судовому порядку.

В ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів наявності обвинувального вироку відносно посадових (службових) осіб ТОВ «Декос Альянс» та ТОВ «ТПК «Техномашпостач», а також наявності рішення суду про визнання правочинів укладених між позивачем та вказаними контрагентами недійсними.

Загалом, реальність вчинення господарської операції пов'язується податковим органом лише з обставинами діяльності третьої особи, що є неприпустимим як за законодавством України так і міжнародними нормами.

Зокрема, ст. 61 Конституції України закріплює принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності особи.

В свою чергу ані Закон України «Про податок на додану вартість», ані Податковий кодекс України не ставить право платника податку на віднесення до складу витрат та до податкового кредиту в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання контрагентом податкових зобов'язань, дотримання правил ведення господарської діяльності тощо.

Законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням постачальниками вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників або через відсутність висновків зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Крім того, рішеннями Європейського Суду від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» та від 22.01.2009 «Булвес» АД проти Болгарії, які згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, вказано на те, що коли Держави-члени Конвенції володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань…Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Натомість, відповідно до ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, враховуючи наявність у позивача видаткових та податкових накладних, документів на про оплату придбаного товару, приймаючи до уваги, що зазначені документи не визнані недійсними, будь-яких посилань щодо невідповідності порядку їх оформлення вимогам Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України акт перевірки не містить, ТОВ «Промспецмонтаж» цілком правомірно включило суми податку на додану вартість по придбаним товарам до складу податкового кредиту, оскільки його право на податковий кредит підтверджується єдиним і належним, з точки зору законодавства, доказом. Крім того, податкові накладні, отримані від контрагентів, включені позивачем до реєстру отриманих та виданих податкових накладних та прийняті контролюючим органом у складі податкової звітності за відповідний період без виявлення будь-яких помилок.

Відповідно до частини четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

З урахуванням положень частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою, належним доказом для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, є вирок суду в кримінальній справі ухвалений щодо цієї особи.

В матеріалах справи відсутній вирок суду в кримінальній справі щодо посадових осіб контрагентів позивача, водночас посилання в Акті перевірки №246 від 01.10.2012 на висновок №74 від 30.03.2011 старшого експерта сектору техніко-криміналістичного забезпечення роботи Броварського МВ щодо підпису ОСОБА_5, виконаного в договорі №570 від 12.05.2010 року, не є належним та допустимим доказом у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки вказаний договір, як і податкові декларації з ПДВ та уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з ПДВ за відповідний період (а.с. 19), не є предметом розгляду в межах даної справи. Крім того, слід зазначити, що матеріали справи не містять доказів дослідження первинних документів, виданих контрагентом позивача - ТОВ «ТПК «Техномашпостач» в межах спірних відносин, у відповідній експертизі.

Судові рішення, якими спірні правочини були би визнані недійсними, матеріали справи не містять. Водночас, акти перевірки контрагента позивача не можуть бути належним доказом відсутності господарських операцій між підприємствами.

Вирішуючи питання про реальність операцій з поставки товару згідно укладених договорів та питання використання їх у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З матеріалів справи встановлено, що відповідно до Довідки АА №554990 основними видами діяльності позивача за КВЕД-2010 є: інші спеціалізовані будівельні роботи, н.в.і.у. (код 43.99); електромонтажні роботи (код 43.21); інші будівельно-монтажні роботи (код 43.29); неспеціалізована оптова торгівля (код 46.90); вантажний автомобільний транспорт (код 49.41), дослідження кон'юнктури ринку та виявлення громадської думки (код 73.20). Також позивач має ліцензію на здійснення будівельних робіт №595748 від 23.11.2011 Державної Архітектурно-будівельної інспекції України, що відображено в акті перевірки позивача.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується використання товару в межах господарської діяльності позивача: отриманий від ТОВ «Декос Альянс» товар - двигун повороту на баштовий кран R54/16 YTLEJ112L-95-4F-2шт. та редуктор механізму підіймання, опускання вантажу на баштовий кран R54/16 позивачем використано для ремонту основного засобу - баштового крану типу R54/16, тобто вказані механізми встановлено на баштовий кран серії R54/16, що використовується ТОВ «Промспецмонтаж» відповідно до паспорту (а.с. 115-120, 138-143).

З матеріалів справи також вбачається, що пристрій захисту крана ПЗК-10 відповідно паспорту призначений для відображення інформації про стан крану, а також реєстрації, накопичення та зберігання інформації про основні параметри роботи крану протягом всього строку експлуатації і видачі її для подальшої обробки з метою аналізу роботи крану та його механізмів (а.с. 134-135).

Вказаний пристрій захисту крану ПЗК-10 встановлений на крані серії R54/16 зав.№141, що використовується ТОВ «Промспецмонтаж», та виконує функції реєстрації та індикації робочих нарядів, а також функцій сигналізатора при наближенні робочих параметрів до критичних (а.с.136-137). Використання вказаного пристрою на крані серії R54/16 також підтверджується копією паспорту крану баштового стаціонарного тип R54/16, що експлуатується ТОВ «Промспецмонтаж» (а.с. 138-143).

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність за несплату податків продавцями.

Суд звертає увагу, що порушення контрагентом-постачальником податкової дисципліни, зафіксовані у відповідному акті перевірки, не можуть бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

В разі, якщо контрагент підприємства порушив законодавство при нарахуванні та сплаті своїх податкових зобов'язань, відповідальність за це несе виключно він, можливості покладення відповідальності на інших осіб законодавством України не тільки не передбачено, але прямо заборонено.

При цьому суд критично оцінює посилання представника контролюючого органу на відсутність у контрагента позивача - ТОВ «Техномашпостач» зареєстрованих транспортних засобів в обґрунтування неможливості вчинення господарських операцій між підприємствами, оскільки перевезення товару здійснене позивачем власним автотранспортом, а відтак лист Центру безпеки дорожнього руху та автоматизованих систем (ЦБДР та АС) №45/8317 від 28.03.2012 не може слугувати підтвердженням правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішень.

Також на користь висновку контролюючого органу про відсутність здійснення господарських операцій між контрагентами позивача та ТОВ «Промспецмонтаж» не можуть свідчити постанова про порушення кримінальної справи та прийняття її до свого провадження від 10.04.2012, постанова про призначення перевірки з питань складання акту нікчемності правочину від 24.01.2012 щодо ТОВ «Проммаст-Стандарт», лист Київського обласного центру зайнятості №420/07/18-17 від 01.03.2012 щодо надання дозволів на працевлаштування іноземних громадян та осіб без громадянства, лист Державної міграційної служби України №49/8-8331 від 17.05.2012 щодо тимчасової реєстрації іноземних громадян на території України, лист Головного центру обробки спеціальної інформації щодо перетинання державного кордону України громадянами Російської Федерації, оскільки останні не містять інформації, яка б підтверджувала чи спростовувала наявність господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Щодо посилання відповідачем на постанову Верховного суду України від 05.03.2012 року слід зазначити, що у вказаному судовому рішенні Верховний Суд України зробив висновок про те, що сама лише наявність податкових накладних, виписаних від імені контрагентів позивача, не є достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту. Разом з тим, в межах даної справи вирішуючи спір по суті суд з'ясовує обставини реального вчинення господарських операцій між позивачем та контрагентами.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

У відповідності до п. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Крім того, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові податків визначено відповідні грошові зобов'язання.

Відтак виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, а також враховуючи те, що висновки Акту №246 від 08.10.2012 матеріалами справи не підтвердилися, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача є обґрунтованими, та, відповідно, такими, що підлягають до задоволення.

Керуючись ст. ст. 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Промспецмонтаж» - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби №0000762214/9461 від 18.10.2012 року.

Постанова набирає законної сили відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя Я.В. Горобцова