Постанова

від 26.02.2013 по справі 801/1314/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 лютого 2013 р. (о 10:17) Справа №801/1314/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кірєєва Д.В., за участю секретаря Цатурян С.О.

за участю представників сторін:

від позивача - Аркатова В.В., паспорт НОМЕР_1, довіреність № б/н від 17.04.2012 року;

від відповідача - не з'явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного акціонерного товариства «Автодім Сімферополь»до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень № 0000312206 та № 0000322206 від 18.01.2013 року,

Суть спору: Приватне акціонерне товариство «Автодім Сімферополь» (далі-позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду АРК з позовом до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (далі-відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС №0000312206 від 18.01.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на 69 607,00 грн. за основним платежем та 17 401,75 грн. штрафними санкціями; визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС № 0000322206 від 18.01.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 108 630,00 грн. за основним платежем та 27 157,50 грн. за штрафними санкціями.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 01.02.2013 року відкрито провадження по справі, після закінчення підготовчого провадження справу призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні 26.02.2013 року представник позивача на задоволенні позову наполягав.

У судове засідання 26.02.2013 року представник відповідача не з'явився, про час, дату та місце його проведення повідомлений належним чином.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для з'ясування обставин у справі, суд, керуючись ст. 128 КАС України, вважає можливим розглянути справу у відсутність представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача, суд,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 1 ч.2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття справи адміністративної юрисдикції, - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п.п. 19-1.1.1 п. 19.1-1 ст. 19-1 ПК України однією з функцій органів державної податкової служби є здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою

Відповідно до п.п. 41.1.1 п .41.1 ст.41 Податкового кодексу України контролюючими органами є органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Враховуючи зазначене, відповідач, здійснюючи свої повноваження у спірних відносинах є суб'єктом владних повноважень, спір що виник між сторонами пов'язаний із захистом прав позивача у сфері публічно-правових відносин і є справою адміністративної юрисдикції, його належить розглядати в порядку, встановленому КАС України.

Приватне акціонерне товариство «Автодім Сімферополь» зареєстровано у якості юридичної особи Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради 19.05.1999 р. ідентифікаційний код юридичної особи 30395694, місцезнаходження юридичної особи: 95038, АР Крим, м. Сімфіерополь, вул. Кечкеметська, б. 92, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серії А00 № 433790.

Приватне акціонерне товариство «Автодім Сімферополь» взято на податковий облік в органах податкової служби 26.05.1999 р. за № 7952 та на час розгляду справи перебуває на обліку в ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС.

Позивач 07.06.1999 року зареєстрований платником податку на додану вартість, що підтверджується Свідоцтвом № 200027974 про реєстрацію платника ПДВ, індивідуальний податковий номер 303956901286.

Судом встановлено, що в період з 24.12.2012 року по 28.12.2012 року посадовими особами ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС, на підставі наказу ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС № 3350 від 20.12.2012р., проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Приватного акціонерного товариства «Автодім Сімферополь» з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з фірмою «Капітал Сервіс Плюс» (код ЄДРПОУ 34523145), ПП «Портал Крим» (код ЄДРПОУ 36165682), ТОВ «Люкссервістрейд» (код ЄДРПОУ 34523166) за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року.

За результатами вказаної перевірки складено акт №46/22-6/30395694 від 04.01.2013 року, у якому встановлено порушення позивачем: п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994р. № 334/94-ВР в редакції Закону України від 22.05.1997р. № 283/97-ВР із змінами і доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 69 607,00 грн., у тому числі по періодах: за 2010 р. в сумі 69 607,00грн., у т.ч. за 1 квартал 2010р. в сумі 66 170 грн. за 2 квартал 2010р. в сумі 3 437 грн.; п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997р., з наступними змінами і доповненнями, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 108 630,00грн., у тому числі по періодах: у січні 2010 р. - в сумі 35 877грн., у лютому 2010 р. в сумі 26 000грн., у березні 2010 р. в сумі 15 753грн., у квітні 2010 р. в сумі 31 000грн.

На підставі зазначеного акту ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС були прийняті податкові повідомлення-рішення №0000312206 від 18.01.2013 р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 87 008,75 грн., у тому числі 69 607,00 грн. за основним платежем, 17401,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а також № 0000322206 від 18.01.2013 р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 135 787,50 грн., у тому числі 108 630,00 грн. за основним платежем та 27157,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погодившись з податковими повідомленнями-рішеннями № 0000312206 та № 0000322206 від 18.01.2013 року, позивач оскаржив їх до суду.

Суд зазначає, що при вирішенні цієї справи керувався положеннями нормативних актів у редакціях, що діяли на момент виникнення спірних правовідносин, а саме Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР та Законом України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. №168/97-ВР.

В ході розгляду справи судом перевірено правомірність висновків відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства в частині завищення суми бюджетного відшкодування, податку на прибуток підприємств, та встановлено наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94ВР (далі - Закон № 334/94), який діяв на час спірних взаємовідносин, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до п. 3.1 ст. 3 Закону № 334/94 об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на:

суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону;

суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону № 334/94 валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Валовий доход включає: загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону) (п.п. 4.1.1. п. 4.1 ст. 4 Закону № 334/94).

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону № 334/94 валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 зазначеного закону до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Так, згідно з п.п. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 даного Закону не включаються до складу валових витрат витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону.

В силу п.п. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 вищевказаного Закону під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Згідно з п.п. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 цього Закону амортизації підлягають витрати на: придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення; самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів; проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів.

Відповідно до п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 даного Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до п.п. 5.3.9.п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94 не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів, платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом з поданням розрахунку податкових зобов'язань звітного періоду. Якщо платник податку не подасть у такий строк письмову заяву та не поновить зазначених документів до закінчення податкового періоду, що настає за звітним, непідтверджені відповідними документами витрати не визнаються валовими витратами і на суму недосплаченого податку нараховується пеня у розмірі облікової ставки Національного банку України, збільшеної в 1,2 рази.

Якщо платник податку поновить зазначені документи у наступних періодах, підтверджені витрати (з урахуванням сплаченої пені) включаються до валових витрат податкового періоду, на який припадає таке поновлення.

Перелік витрат, що не включаються до складу валових надано у п. 3 ст. 3 Закону № 334/94, у тому числі за даним пунктом не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з п. 5.11 ст. 5 вищевказаного Закону установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Пунктом 1.7. статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 р. (далі Закон № 168) встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 вищевказаного Закону об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Згідно пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону №168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Пунктом 7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону № 168 встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону №168 податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Згідно п.п. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Підставою для нарахування податкового кредиту без отримання податкової накладної також є:

транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, за винятком тих, в яких форма встановлена міжнародними стандартами;

касові чеки, які містять суму поставлених товарів (послуг), загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера, але без визначення податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума поставлених товарів (послуг) не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку на додану вартість).

Відповідно до п. 7.5. ст. 7 зазначеного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно п.п.7.2.1.п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 даного Закону не підлягають включенню до податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

В свою чергу, відповідно до п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 даного Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п. 9.2 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» будь-якій особі, яка реєструється як платник податку на додану вартість, присвоюється індивідуальний податковий номер, який використовується для справляння цього податку.

При цьому, в силу п. 9.8 ст. 9 даного Закону реєстрація діє до дати її анулювання.

Судом встановлено, що у відсутність письмового договору, позивачем у ТОВ «Капітал Сервіс Плюс» за видатковою накладною № РН-45 від 12.01.2010р. були придбані запасні частини для автомобілів на загальну суму 111 954,00 грн., в т.ч. ПДВ 18 659,00 грн.

Оплата даного товару була здійснена платіжними дорученнями № 19 від 28.10.2010 р., № 5 від 26.10.2010 р., № 10 від 04.08.2010 р., № 9 від 01.07.2010р., № 2 від 04.06.2010 р., № 6 від 04.06.2010р., № 7 від 27.05.2010р.

12.01.2010р. ТОВ «Капітал Сервіс Плюс» була виписана податкова накладна № 45 на суму 111 954,00 грн., в т.ч. ПДВ 18 659,00грн.

Актами на внутрішнє переміщення та списання товарів підтверджується їх фактичне надходження на склад позивача, а також наступне їх списання зі складу у зв'язку з використанням у власній господарській діяльності - виконання сервісного технічного обслуговування та ремонту автомобілів на СТО.

Як пояснив позивач, витрати за вказаною накладною у сумі 93 295,00 грн. були віднесені ним до складу валових витрат.

В свою чергу, податкова накладна № 45 від 12.01.2010р. була включена ним до реєстру отриманих та виданих податкових накладних, а також на підставі податкової накладної № 45 від 12.01.2010р. сума ПДВ в розмірі 18 659,00грн. була включена ним до складу податкового кредиту за січень 2010р., що підтверджується даними податкової декларації з ПДВ з додатками.

Крім того, у відсутність письмового договору, позивачем у ПП «Портал Крим» за видатковою накладною № 22/1 від 21.01.2010р. були придбані будівельні матеріали на загальну суму 65698,00грн., в т.ч. ПДВ 10 949,67грн., які за актом приймання-передачі будівельних матеріалів були передані ВАТ «МПК 40» для виконання будівельних робіт за договором будівельного підряду № 3 від 19.01.2005р. на будівництво складу-ангару для зберігання нових автомобілів по вул. Кечкеметській, 92а в м. Сімферополі.

До складу валових витрат ці витрати не включались, що також було підтверджено відповідачем при проведенні перевірки.

Виписана 21.01.2010р. ПП «Портал Крим» податкова накладна № 22/1 на суму 65698,00грн., в т.ч. ПДВ 10 949,67грн. була включена позивачем до реєстру отриманих та виданих податкових накладних звітного періоду, а сплачена в ціні будівельних матеріалів сума ПДВ 10949,67 грн. включена до податкового кредиту за січень 2010 р., що підтверджується даними податкової декларації з ПДВ з додатками.

У ПП «Портал Крим» у перевіреному періоді позивач також придбав спеціальні інструменти для СТО за видатковою накладною № 7/1 від 11.01.2010р. на суму 37 610,00 грн., в т.ч. ПДВ 6 268,33 грн.

До складу валових витрат ці витрати не включались, що було підтверджено відповідачем при проведенні перевірки.

Реальність придбання даних інструментів підтверджується актами приймання-передачі (внутрішнього переміщення) та інвентарними картками.

Виписана ПП «Портал Крим» податкова накладна № 7/1 від 11.01.2010 р. була включена позивачем до реєстру отриманих та виданих податкових накладних, а також на підставі податкової накладної № 7/1 від 11.01.2010 р. сума ПДВ в розмірі 6 268,33грн. була включена ним до складу податкового кредиту за січень 2010 р., що підтверджується даними податкової декларації з ПДВ з додатками.

Що стосується взаємовідносин з ТОВ «Люкссервістрейд», то між позивачем та даним підприємством були укладені наступні договори: № 118 від 05.01.2009 р. та № 31 від 04.01.2010 р. про поставку продукції, № 32 від 12.03.2010 р. про надання клінінгових послуг.

Як свідчать матеріали справи, за договорами поставки ТОВ «Люкссервістрейд» поставляло позивачу запасні частини до автомобілів, що підтверджується видатковими накладними № 136 від 04.02.2010р. на суму 156 000,00грн., в т.ч. ПДВ 26 000,00 грн. та № 494 від 07.04.2010р. на суму 16 500,00 грн., в т.ч. ПДВ 2 750,00 грн.

Оплата за запасні частини здійснювалась у готівковій формі за авансовими звітами №№ 1587-1592 від 11.06-08.06.2010 р., а також № № 1451-1460 від 17.03-30.03.2010 р.

Актами на внутрішнє переміщення та списання товарів підтверджується їх фактичне надходження на склад позивача, а також наступне їх списання зі складу у зв'язку із використанням у власній господарській діяльності - виконання сервісного технічного обслуговування та ремонту автомобілів на СТО.

Витрати за вказаними накладними були віднесені позивачем до складу валових витрат звітних періодів.

Виписані ТОВ «Люкссервістрейд» податкові накладні № 136 від 04.02.2010 р. на суму 156 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 26 000,00 грн., № 494 від 07.04.2010 р. на суму 16 500,00грн., в т.ч. ПДВ 2 750,00 грн. були включені позивачем до реєстру отриманих та виданих податкових накладних, а також на їх підставі відповідні суми ПДВ були включені до складу податкового кредиту за відповідні періоди, що підтверджується даними податкових декларацій з ПДВ з додатками.

Крім того, 01.03.2010 р. на підприємстві позивача, з метою прибирання приміщень офісу, автосалону та СТО та з метою утримання робочих місць та місць особистої гігієни у належному стані, було видано наказ № 4/2 про закупку мийних та господарських засобів для прибирання офісу, автосалону та станції технічного обслуговування та встановлені норми видачі побутової хімії та інвентарю.

У зв'язку з цим, за видатковою накладною № 341 від 23.03.2010 р. на суму 10 162,82 грн., в т.ч. ПДВ 1 693,80 грн. позивачем були придбані мийні та господарські засоби, які в наступному були використані у власній господарській діяльності для прибирання приміщень, що підтверджується актом на списання вказаних засобів для прибирання від 31.08.2010 р.

Оплата вказаних засобів була здійснена готівкою, що підтверджується авансовими звітами №№ 1469-1470 від 28-29.04.2010 р.

23.03.2010 р. ТОВ «Люкссервістрейд» була виписана податкова накладна № 341 на суму 10 162,82 грн., в т.ч. ПДВ 1693,80 грн., яка була включена позивачем до реєстру отриманих та виданих податкових накладних, а також на її підставі сума ПДВ була включена до складу податкового кредиту.

Як свідчать матеріали справи, за штатним розкладом на 2010 р. посади прибиральниці у позивача не було передбачено, у зв'язку з чим 09.03.2010 р. на підприємстві позивача було видано наказ № 4/3 «Про проведення санітарно-гігієнічного прибирання виробничих та офісних приміщень», яким наказано провести прибирання наступних приміщень: салону-магазину площею 316,73 кв.м., адміністративного корпусу площею 388,74кв.м. та підсобних приміщень і СТО загальною площею 1622,53кв.м.

У зв'язку з цим, 12.03.2010р. між позивачем (Замовник) та ТОВ «Люкссервістрейд» був укладений договір на надання клінінгових послуг, відповідно до умов якого останній взяв на себе зобов'язання з прибирання приміщень Замовника, розташованих в м. Сімферополь, вул. Кечкеметська, 92а, загальною площею 2328кв.м. Сума договору складає 39 500 грн.

Вказані приміщення належать позивачу на праві власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, виданим Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради 29.10.2003 р.

До договору було затверджено Технічне завдання та розрахунок вартості клінінгових послуг та прилеглої території.

Фактичне виконання вказаних послуг підтверджується складеним позивачем внутрішнім комісійним актом приймання клінінгових послуг від 12.03.2010 р., а також підписаним сторонами актом приймання-передачі робіт (послуг) від 12.03.2010 р. на суму 39500 грн., в т.ч. ПДВ 6583,33 грн.

Оплата наданих послуг здійснена позивачем готівкою, що підтверджується авансовими звітами № 1462-1465 від 06.04.2010р., 19-21.04.2010р.

12.03.2010р. ТОВ «Люкссервістрейд» була виписана податкова накладна № 332 на суму 39500грн., в т.ч. ПДВ 6583,33грн., сума якого була віднесена позивачем до податкового кредиту звітного періоду.

Також, як свідчать матеріали справи, на підставі видаткових накладних № 497 від 12.04.2010 р. на суму 169 500,00 грн., в т.ч. ПДВ 28250,00 грн. та № 334 від 15.03.2010 р. на суму 44 858,00 грн., в т.ч. ПДВ 7 476,33 грн. позивачем у ТОВ «Люкссервістрейд» були придбані будівельні матеріали, які за актом приймання-передачі будівельних матеріалів за квітень 2010 р. були передані позивачем ВАТ «МПК 40» для виконання будівельних робіт за договором будівельного підряду № 3 від 19.01.2005 р. на будівництво складу-ангару для зберігання нових автомобілів по вул. Кечкеметській, 92а в м. Сімферополі.

До складу валових витрат ці витрати позивачем не включались, про що було зазначено в акті перевірки.

Оплата будівельних матеріалів здійснена позивачем готівкою, що підтверджується авансовими звітами № 1475, № 1478, 1479, 1480, № 1472, № 1473, № 1461, № 1466, № 1471 від 31.03-23.04.2010р.

Виписані ТОВ «Люкссервістрейд» податкові накладні № 497 від 12.04.2010 р. на суму 169500,00грн., в т.ч. ПДВ 28 250,00 грн. та № 334 від 15.03.2010 р. на суму 44 858,00 грн., в т.ч. ПДВ 7 476,33 грн. були включені позивачем до реєстру отриманих та виданих податкових накладних звітного періоду, а сплачені в ціні будівельних матеріалів суми ПДВ включені до податкового кредиту за березень та квітень 2010 р. відповідно, що підтверджується даними податкової декларації з ПДВ з додатками.

Як свідчать матеріали справи та було встановлено судом, витрати в розмірі 264 720 грн. - це витрати на придбання будівельних матеріалів за накладною № 497 від 12.04.2010р. на суму 141 250,00 грн. (ТОВ «Люкссервістрейд»), № 334 від 15.03.2010 р. на суму 37 381,67 грн. (ТОВ «Люкссервістрейд»), № 22/1 від 21.01.2010р. на суму 54748,33грн. (ТОВ «Капітал Сервіс Плюс»), а також витрати на придбання спеціальних інструментів для СТО за накладною № 7/1 від 11.01.2010р. на суму 31 341,67 грн. (ПП «Портал Крим»), тож актом перевірки підтверджено, що витрати на придбання будівельних матеріалів та спеціальних інструментів для СТО у ПП «Портал Крим», ТОВ «Капітал Сервіс Плюс», ТОВ «Люкссервістрейд» у перевіреному періоді до валових витрат позивачем не включалися.

Крім того, судом встановлено, що відповідно до дилерського договору № 17/01/10 від 01.01.2010 р., укладеного між позивачем та ЗАТ «Єврокар», позивач є авторизованим дилером, на якого покладено обов'язки забезпечити внутрішнє та зовнішнє оформлення СТО, виконувати гарантійні ремонтні роботи постійно, вчасно забезпечувати на складі СТО постійний запас оригінальних запасних частин до продукції, що дозволяє забезпечити працездатність СТО протягом не менше 2-х місяців підряд тощо.

Судом також встановлено, що на підставі дозволів Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради № 308 від 03.01.2004 р. та № 1302 від 10.09.2002 р. на право розміщення об'єктів сфери торгівлі - СТО автомобілів та магазину автомобілів по вул. Кечкеметській, 92 в м. Сімферополі, а також торгових патентів на право здійснення торгівельної діяльності в магазині та СТО, позивач у перевіреному періоді здійснював відповідну діяльність за вищевказаною адресою, використовуючи придбані запасні частини для ремонту та сервісного обслуговування автомобілів заявками-нарядами на ремонт від фізичних осіб та договорами про сервісне технічне обслуговування автомобілів з юридичними особами та іншими господарюючими суб'єктами, що підтверджується наявними у справі копіями заявок-нарядів, договорами, актами виконаних робіт та податковими накладними, виписаними позивачем при формуванні податкових зобов'язань з ПДВ за вказаними роботами.

Що стосується витрат на придбання мийних та господарських засобів, а також витрат на оплату клінінгових послуг, то суд також вважає правомірним їх включення до складу валових витрат, що підтверджується не тільки положеннями п. 5.1, п.п. 5.2.1 ст. 5 та п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», але і п. 15.4 та п. 15.6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. № 318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 р. під № 27/4248, з наступними змінами і доповненнями, де зазначено, що до складу загальновиробничих витрат включаються, зокрема, витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення; витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень.

За таких обставин, суд вважає, що валові витрати було сформовано позивачем законно та обґрунтовано, а розмір податку на прибуток, що підлягав сплаті до бюджету, також визначено правильно на підставі вимог податкового законодавства, у зв'язку з чим висновки відповідача про заниження податку на прибуток на загальну суму 69 607 грн., у тому числі по періодах: за 2010 рік в сумі 69 607грн., у тому числі за 1 квартал 2010 р. в сумі 66 170 грн., за 2 квартал 2010 року в сумі 3 437 грн. є безпідставними та необґрунтованими, суперечать фактичним обставинам та податковому законодавству України.

Оцінюючи доводи відповідача про те, що витрати на придбання запасних частин для автомобілів, мийних та господарських засобів, а також клінінгових послуг, не пов'язані з господарською діяльністю позивача, суд вважає їх безпідставними.

Відповідно до вимог пунктів 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною 2 статті 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Міністерство фінансів України є уповноваженим державним органом по затвердженню національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів відносно ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Пункт 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88

передбачає, що «первинні документи» - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

До того ж, частина 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає перелік обов'язкових реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитами є: назва документу; дата та місце складання документу; назва підприємства, від імені якого складений документ; зміст та об'єм господарської операції; одиниця виміру господарської операції; посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, які дозволяють ідентифікувати особу, яка бере участь у здійсненні господарської операції.

Дослідивши надані позивачем суду на підтвердження правомірності формування спірних валових витрат та податкового кредиту документи, які були також досліджені відповідачем при перевірці, суд вважає безпідставним неприйняття їх відповідачем до уваги, оскільки вказані документи містять обов'язкові реквізити, передбачені п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а відтак відповідають вимогам, які висуваються до первинних документів.

Суд вважає, що вказані первинні документи підтверджують реальність та товарність спірних господарських операцій.

Більш того, з урахуванням досліджених документів та податкових декларацій, суд дійшов висновку про те, що вказані господарські операції призвели до зміни структури активів та пасивів позивача.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктом господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків встановлених законом. Згідно з п. 1 частини 2 статті 55 ГК України юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України та зареєстровані в установленому законом порядку визнаються суб'єктами господарювання.

Відповідно до п. 2.10 акту перевірки, під час перевірки була використана інформація комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем АС «Аудит», АРМ «Бест Звіт»; АІС «Реєстр платників податків»; АІС «Облік податків і платежів», АІС «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України»; копії документів (договори, податкові накладні, акти виконаних робіт), наданих ПРАТ «Автодім Сімферополь» по взаємовідносинам з фірмою «Капітал Сервіс Плюс», ПП «Портал Крим» та ТОВ «Люкссервістрейд».

Відповідно до п. 3.1.2 акту перевірки, висновки якого були покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень, перевіркою повноти та правильності формування валових витрат було встановлено, що частково у сумі 264 720 грн. по взаємовідносинам з вищевказаними контрагентами позивач не відносив витрати до валових витрат у перевіреному періоді, а до складу скоригованих валових витрат та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, неправомірно, на думку ДПІ, було віднесено вартість товарів, робіт, послуг на загальну суму 278 430 грн., у т.ч. 1 квартал 2010р. - 264 680 грн., 2 кв. 2010 р. - 13 750 грн. по взаємовідносинам з Фірмою «Капітал Сервіс Плюс» (код ЄДРПОУ 34523145) та ТОВ «Люкссервістрейд» (код ЄДРПОУ 34523166). Щодо податкового кредиту, то у п. 3.2.2 акту перевірки встановлено його завищення по взаємовідносинам з вищевказаними контрагентами на суму 108 630,00 грн.

Вищевказані порушення податкового законодавства, які виразилися у заниженні податку на прибуток у перевіреному періоді на загальну суму 69 607,00 грн. та заниженні податку на додану вартість на загальну суму 108 630,00грн., як зазначено в акті перевірки, встановлені у зв'язку з отриманням наступної інформації: акту від 10.10.2012р. № 816/22-8/34523145 «Про неможливість проведення зустрічної звірки Фірми «Капітал Сервіс Плюс», акту від 19.06.2012р. № 3546/22-8/34523166 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Люкссервістрейд» з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності.

В даних актах зустрічних звірок відображено встановлення ознак фіктивності, передбачених ст. 55-1 Господарського кодексу України. Зазначено, що вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру (платник не знаходиться за місцезнаходженням), тому наведені обставини свідчать про відсутність факту реального здійснення господарських операцій з контрагентами-покупцями та постачальниками. Вказані факти свідчать про укладення договорів без мети настання реальних наслідків.

В акті перевірки зазначено, що звірками з вищевказаними підприємствами-контрагентами, відповідно до актів про неможливість проведення зустрічних звірок, встановлено порушення ч. 1 ст. 203, 215, 216, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочинів з ними вимог, які не спрямовані на настання правових наслідків, що обумовлені ними (п. 5 ст. 203 ЦК України) по правочинах, здійснених по ланцюгу постачання до реальних вигодонабувачів.

Звірками встановлено відображення у податковому обліку господарських операцій та розрахунків з контрагентами-покупцями та постачальниками за цей період, але не підтверджено реальність господарських операцій з ними за цей період з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків.

Враховуючи викладене, відповідач дійшов висновку, що всі операції з поставки вищевказаними підприємствами товарів (робіт, послуг) позивачу мають ознаки нікчемних, а отже право на податковий кредит з ПДВ та віднесення до валових витрат у ПРАТ «Автодім Сімферополь» не виникає.

Разом з тим, щодо ПП «Портал Крим» в акті перевірки не наведені підстави вважати його діяльність фіктивною.

Суд не погоджується з вищевказаними висновками ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС з наступних підстав.

Передусім, слід зазначити, що посилання відповідача, в обґрунтування своїх висновків, на акти від 10.10.2012р. та від 19.06.2012р. про неможливість проведення зустрічних звірок, а також комп'ютерні інформаційні дані, є безпідставними, оскільки відповідно до п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за N 34/18772, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В той же час, акти про неможливість проведення звірок з контрагентами підприємства та комп'ютерні автоматизовані інформаційні системи ДПІ, на які посилається ДПІ в обґрунтування своїх висновків, не відносяться до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, що перевіряється, які достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Досліджуючи документи на підтвердження реальності та товарності спірних господарських операцій, судом встановлено наступне.

При цьому суд виходить з того, що відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідачем не наведено даних про те, що фірма «Капітал Сервіс Плюс», ПП «Портал Крим», ТОВ «Люкссервістрейд» на момент виписки податкових накладних не були платниками ПДВ.

Навпаки, як слідує з даних офіційного веб-сайту ДПС України, свідоцтва платників ПДВ вищевказаних контрагентів позивача були анульовані пізніше, ніж ними виписані спірні податкові накладні.

До того ж, спірні податкові накладні містять всі необхідні реквізити відповідно до вимог закону та були відображені позивачем у реєстрах отриманих та виданих податкових накладних за відповідні перевірені періоди.

Також суд зазначає, що фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, є кримінально караним діянням відповідно до ст. 205 Кримінального кодексу України.

При цьому, як встановлено ст. 62 Конституції України та ст. 2 Кримінального кодексу України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

В даному ж випадку, як слідує з акту перевірки, висновки перевіряючих про фіктивність контрагентів позивача ґрунтувались на актах зустрічних звірок з фірмою «Капітал Сервіс Плюс» та ТОВ «Люкссервістрейд», а не вироках суду, що набрали законної сили.

Крім того, суд вважає безпідставними висновки відповідача, покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішеннь, про нікчемність укладених позивачем з фірмою «Капітал Сервіс Плюс», ПП «Портал Крим» та ТОВ «Люкссервістрейд» правочинів на підставі ст. 228 та ч. 2 ст. 215 ЦК України.

При цьому суд виходить з наступного.

Ч. 2 ст. 215 ЦК України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Проте, норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність вищевказаних договорів, відповідачем не наведено.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Відповідно до ст. 2 та п. 11 ст. 10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні" № 509-ХІІ державні податкові інспекції на виконання покладених на органи державної податкової служби завдань та функцій наділені повноваженням подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами.

Однак, жодною нормою законодавства органи ДПІ не наділені повноваженнями з визнання правочинів нікчемними.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

В силу ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Суд вважає, що ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС належними доказами не доведено, в чому полягає не спрямованість укладених позивачем з фірмою «Капітал Сервіс Плюс», ПП «Портал Крим» та ТОВ «Люкссервістрейд» правочинів на настання обумовлених ними правових наслідків, а також в чому полягає та чим підтверджується їх суперечність моральним засадам суспільства, а також порушення публічного порядку, спрямованість на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету.

Будь-яких даних та доказів нікчемності угод між позивачем та фірмою «Капітал Сервіс Плюс», ПП «Портал Крим» та ТОВ «Люкссервістрейд» відповідачем не зазначено.

Крім того, відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Проте, з цієї підстави спірні правочини у встановленому законом порядку недійсними не визнавались.

До того ж, відповідач, стверджуючи про нікчемність правочинів, відповідач посилається на те, що сторони не мали на меті досягнення правових наслідків, що обумовлювались ними.

Однак, відповідно до частини першої статті 234 ЦК України такий правочин є фіктивним, а згідно із частиною другою цієї статті фіктивний правочин визнається судом недійсним. Тобто фіктивний правочин є оспорюваним у розумінні частини третьої статті 215 ЦК України.

Проте, і з цієї підстави спірні правочинии у встановленому законом порядку недійсними не визнавались.

Інших підстав для визнання укладених правочинів нікчемним відповідач не зазначив, тож застосування до спірних відносин наслідків нікчемності правочинів є необґрунтованим і помилковим.

Посилання відповідача на порушення позивачем ч. 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Таким чином, суд вважає, що висновкам відповідача, викладені в акті перевірки, суперечать податковому законодавству та не ґрунтуються на фактичних обставинах справи.

Крім того, суд вважає, що перелік обов'язків платника податків, наведений у ст. 17 ПК України, є вичерпним та не передбачає обов'язку платника податку перевіряти правильність сплати контрагентом податків та зборів, встановлювати наявність або відсутність у контрагента по угоді трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення господарської діяльності, з чого слідує, що порушення порядку здійснення господарської діяльності контрагента тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Позивач, як добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше не встановлено законом.

Отже, враховуючи викладене, суд вважає, що позивач в даному випадку здійснював податковий облік та формував валові витрати та податковий кредит відповідно до вимог чинного законодавства, реальність вчинених ним операцій повністю підтверджена матеріалами справи, а тому висновки податкової інспекції щодо неправомірного завищення валових витрат та податкового кредиту, що призвело до винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, є протиправними.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, суд вважає, що відповідачем не доведено правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги ПРАТ «Автодім Сімферополь» є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

У судовому засіданні 26.02.2013 року оголошена вступна та резолютивна частина постанови, згідно зі ст. 160 КАСУ постанова складена у повному обсязі 01.03.2013 року.

Керуючись ст.ст. 94,158-163,167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби №0000312206 від 18.01.2013р., №0000322206 від 18.01.2013р.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства «Автодім Сімферополь» (код ЄДРПОУ 30395694) 2227,97 грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя підпис Кірєєв Д.В.