Рішення

від 18.03.2013 по справі 901/407/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18.03.2013 Справа № 901/407/13-г За позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Балаклава»

до Санаторного комплексу «Дюльбер» Управління справами апарату Верховної Ради України

про стягнення 310 493,41 грн.

Суддя Пукас А.Ю.

Представники:

Від позивача Леміш Р.Г., представник за довіреністю від 29.10.2012.

Від відповідача не з'явився.

СУТЬ СПОРУ: товариство з обмеженою відповідальністю «Балаклава» звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Санаторного комплексу «Дюльбер» Управління справами апарату Верховної Ради України про стягнення 341 163,56 грн., у тому числі: 284 588,77 грн. заборгованості, 21 013,74 грн. пені, нарахованої на суму заборгованості за період з 01.10.2011 по 28.04.2012, а також 8 561,05 грн. 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив умови договорів поставки продуктів харчової промисловості, що виразилось в неповній та несвоєчасній сплаті вартості товару та обґрунтовані посиланням на статті 173, 193 Господарського кодексу України та статті 509, 525, 526, 655, 692 Цивільного кодексу України.

В процесі розгляду справи позивачем збільшувались позовні вимоги.

В судовому засіданні 18.03.2013 позивач надав суду заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просив зменшити період нарахування пені та 3% річних, нарахованих на суму заборгованості в розмірі 284 585,77 грн. та стягнути з відповідача 21 577,43 грн. пені та 6 278,56 грн. 3% річних.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог або зменшити розмір позовних вимог.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Згідно з частиною 3 статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.

Отже, у разі прийняття судом змін (в сторону збільшення або зменшення) кількісних показників, в яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення (пункт 3.10 Постанови Вищого господарського суду від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Про збільшення або зменшення розміру позовних вимог, якщо відповідну заяву прийнято господарським судом, зазначається в описовій частині рішення і подальший виклад рішення, в тому числі його резолютивної частини, здійснюється з урахуванням такої заяви.

Суд приймає заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, оскільки вона подана з дотриманням вимог статей 22, 54-57 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач в судове засідання жодного разу не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги суду не виконав, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Статтею 64 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судова кореспонденція у разі ненадання сторонами іншої адреси надсилається за адресою, що зазначена в ЄДРПО. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала суду вручена їм належним чином.

Оскільки явка в судове засідання, згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України - це право, а не обов'язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи систематичну неявку представника відповідача у судові засідання та відсутність документів, що підтверджують неможливість його прибуття в судове засідання, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем (постачальник за Договором) та відповідачем (замовник, покупець за Договором) укладено Договори № 24 від 05.01.2011 (т.1, а.с. 17-18), № 104 від 01.04.2011 (т. 1, а.с. 19-20), № 105 від 01.04.2011 (т.1, а.с. 21-22), № 113 від 01.04.2011 (т.1, а.с. 23-24), № 123 від 05.04.2011 (т. 1, а.с. 25-28), № 124 від 05.04.2011 (т.1, а.с. 31-34), № 166 від 21.04.2011 (т.1, а.с. 36-37), № 222 від 18.05.2011 (т. 1, а.с. 38-39), № 7 від 24.01.2012 (т.1, а.с. 12-13), № 59 від 26.03.2012 (т.1, а.с. 14-15) на поставку продуктів харчування (далі за текстом - Договори).

Відповідно до пунктів 1.1 договорів постачальник поставляє замовнику товар, а замовник сплачує продукцію харчової промисловості, іменовану надалі «товар» за цінами, які зазначені в специфікації та в термін згідно з умовами договору.

Пунктами 5.1 договорів № 24 від 05.01.2011, № 104, 105, 113 від 01.04.2011, № 166 від 21.04.2011, № 222 від 18.05.2011, № 59 від 26.03.2012 передбачено, що ціна на товар встановлюється в національній валюті України. Розрахунок за отриманий товар проводиться покупцем на наступних умовах: 100% оплата за фактом постачання товару протягом 10 банківських днів.

В договорі № 7 від 24.01.2012 пунктом 5.1, 5.2 передбачено, що ціна на товар встановлюється в національній валюті України. Оплата за поставлений товар здійснюється при наявності відповідного бюджетного призначення протягом 10 банківських днів з дати отримання його Замовником на свій розрахунковий рахунок.

Пунктами 4.1 договорів № 123, 124 від 05.04.2011 передбачено, що оплата за фактом поставки товару на розрахунковий рахунок Учасника в розмірі 100% вартості встановленого товару протягом 30 банківських днів після пред'явлення рахунку на його оплату.

Пунктом 3.2 договорів передбачено, що право власності на товар переходить до замовника після підписання накладних.

Загальні суми договорів складають: № 24 від 05.01.2011 - 99 900,00 грн.; № 104, 105 від 01.04.2011 - 99 900,00 грн.; № 113 від 01.04.2011- 58 000,00 грн.; № 123 від 05.04.2011 - 394 929,00 грн.; № 124 від 05.04.2011 - 708 235,00 грн.; № 166 від 21.04.2011- 99 900,00 грн.; № 222 від 18.05.2011- 99 900,00 грн.; № 7 від 24.01.2012 - 339 700,00 грн.; № 59 від 26.03.2012 - 332 800,00 грн.

Договір № 24 від 05.01.2011 набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.03.2011.

Договори № 104, 105 від 01.04.2011 набирають чинності з моменту їх підписання і діють до проведення торгів.

Договори № 113 від 01.04.2011, № 123 від 05.04.2011, № 124 від 05.04.2011, № 166 від 21.04.2011, № 7 від 24.01.2012, № 59 від 26.03.2012 набирають чинності з моменту їх підписання і діють до 31.12.2011.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договорів позивач поставив на адресу відповідача товар, про що свідчать видаткові накладні (т. 1, а.с. 54-142) та податкові накладні (т. 1, а.с. 143-150, т. 2, а.с.1-91).

Факт прийняття товару відповідачем підтверджується підписами його представників та печатками підприємства на видаткових накладних.

За твердженням позивача, у порушення умов договору, відповідачем отриманий товар оплачений несвоєчасно та не в повному обсязі, що призвело до виникнення заборгованості перед позивачем в сумі 284 588,77 грн.

09.01.2013 сторонами підписаний акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.08.2012 по 09.01.2013, відповідно до якого відповідач погодився з наявністю за ним заборгованості в сумі 284 588,77 грн. (т. 2, а.с. 97).

Оскільки заборгованість залишилась непогашеною відповідачем, товариство з обмеженою відповідальністю «Балаклава» звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим із даною позовною заявою.

Правові наслідки невиконання зобов'язань за договором поставки регулюються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

Проте, в порушення умов Договорів, покупець не виконав свої зобов'язання за договорами та не сплатив вартість отриманого товару, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Сторонами у зобов'язанні згідно зі статтею 510 Цивільного кодексу України є боржник і кредитор.

Відповідно до частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За умовами Договорів покупець зобов'язався провести розрахунки за товар протягом 30 банківських днів після фактичного отримання покупцем товару, що останнім не виконано.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказів сплати заборгованості в сумі 284 588,77 грн. відповідачем суду не надано.

Також, суд звертає увагу на підписання відповідачем акту звірки взаєморозрахунків від 09.01.2013, відповідно до якого відповідачем визнана наявність за ним заборгованості в сумі 284 588,77 грн., яка виникла за період з 01.08.2012 по 09.01.2013 (т. 1, а.с. 97).

Враховуючі викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з санаторного комплексу «Дюльбер» Управління справами апарату Верховної Ради України заборгованості за вищезазначеними договорами поставки в сумі 284 588,77грн.

Одночасно, позивач просив стягнути з відповідача 21 577,73 грн. пені та 4 327,31 грн. 3% річних.

Суд вважає зазначені вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, позивач просив стягнути з відповідача 3 % річних від суми заборгованості в розмірі 4 327,31 грн. за період з 01.08.2012 по 01.02.2013.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок, зазначає, що він проведений вірно та вимоги про стягнення 3% річних в сумі 4 327,31 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача пеню, розмір якої згідно з проведеного позивачем розрахунку становить 21 577,43 грн. за період з 01.08.2012 по 01.02.2013.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Умовами укладених між сторонами Договорів передбачено, що за прострочення платежу за поставлений товар Замовник сплачує Постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від несплаченої суми, за кожний день прострочення

Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України встановлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина 6 статті 231 Господарського кодексу України).

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, пеня розрахована ним за період з 01.08.2012 до 01.02.2013, тобто за 185 днів.

Статтею 232 Господарського кодексу України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Зокрема, частиною 6 цієї статті передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Тобто, враховуючи положення статті 232 Господарського кодексу України, пеня повинна бути нарахована за 183 дня, та відповідно до розрахунку, проведеного судом її розмір становить 21 344,16 грн.

Таким чином, стягненню з відповідача підлягає пеня в розмірі 21 344,16 грн.

Оплату судового збору, згідно зі статтею 49 Господарського процесуального кодексу України суд покладає на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

В судовому засіданні 18.03.2013 оголошена вступна та резолютивна частини рішення. Повне рішення складено 22.03.2013.

Керуючись статтями 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Санаторного комплексу «Дюльбер» Управління справами апарату Верховної Ради України (вул. Алупкінське шосе, 19, смт. Кореїз-1, м. Ялта, 98671, р/р 35222005000539, ГУ ДКУ в АР Крим, м. Сімферополь; р/р 2600714027, ПАТ «Укрбізнесбанк», МФО 334969, ЄДРПОУ 19004302) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Балаклава» (вул. Новикова, 3 м. Севастополь, 99042, р/р 2600714027 ПАТ «Укрбізнесбанк», МФО 334969, ЄДРПОУ 35483470) 284 588,77 грн. заборгованості, 21 344,16 грн. пені, 4 327,31 грн. 3% річних та 6 278,56 грн. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В частині позовних вимог про стягнення 233,17 грн. пені - в позові відмовити.

Суддя А.Ю. Пукас