Ухвала

від 20.03.2013 по справі 2а-11931/10/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" березня 2013 р. м. Київ К/9991/8526/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Приходько І.В., Степашко О.І.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі -ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 05.10.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2011

у справі № 2а-11931/10/2670

за позовом ДПІ

до товариства з обмеженою відповідальністю "Вамира Естейт" (далі -Товариство),

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації,

про припинення державної реєстрації юридичної особи.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про припинення юридичної особи відповідача та про визнання недійсним його свідоцтво платника ПДВ № 100159936.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 05.10.2010 у позові відмовлено з мотивів недоведеності податковим органом факту створення юридичної особи відповідача з порушенням вимог закону.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2011 назване рішення суду першої інстанції скасовано; провадження у справі закрито. У прийнятті цієї ухвали апеляційний суд виходив з відсутності у ДПІ права на звернення з даними позовними вимогами з підстав, викладених у позові.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати оскаржувані рішення попередніх інстанцій та повністю задовольнити позов, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити касаційні вимоги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями під час розгляду справи встановлено, що фактичною підставою для звернення позивача до суду з даним позовом стало те, що ОСОБА_1, яка значиться керівником та засновником Товариства, не має ніякого відношення до його фінансово-господарської діяльності, не підписувала жодних документів від імені відповідача, не знає, де знаходять статутні документи та печатка Товариства.

Частиною другою статті 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»визначено вичерпний перелік підстав для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з її банкрутством, якими є: визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути; провадження нею діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом; невідповідність мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону; неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону; наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»до функцій органів державної податкової служби належить контроль за своєчасністю подання платниками податків податкових звітів, декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів.

З огляду на те, що компетенція органів державної податкової служби поширюється саме на відносини у сфері оподаткування, то передбачене пунктом 17 статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»право органів державної податкової служби звертатися до судових органів із заявою (позовною заявою) про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності слід розглядати у розрізі виконання цими органами функцій на реалізацію своєї владної компетенції.

Враховуючи наведене, органи державної податкової служби можуть звертатися з вимогами про припинення суб'єктів господарювання не в усіх випадках, визначених статтею 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», а лише у разі, якщо підставою позову є неподання таким суб'єктом протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності згідно з законодавством, або ж у випадку здійснення діяльності, безпосередньо спрямованої на ухилення від оподаткування.

У розглядуваному випадку як на підставу подання цього позову ДПІ послалася на фіктивність реєстрацію Товариства з метою створення для інших суб'єктів господарювання умов для ухилення від оподаткування та мінімізації податків.

Наведені матеріально-правові підстави позову свідчать про його подання ДПІ у межах визначеної законом компетенції податкового органу.

У той же час всупереч вимогам частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, якою встановлено обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, позивачем не подано будь-яких доказів на підтвердження факту порушення законодавства у сфері оподаткування як результат фіктивної реєстрації Товариства. Пояснення ОСОБА_1, на які посилається ДПІ як на доказ правомірності своїх вимог, можуть бути лише свідченням реєстрації Товариства на підставну особу, що, однак, не є імперативною ознакою порушення податкової дисципліни з боку відповідача. Інших доказів на обґрунтування своєї правової позиції по справі податковим органом не представлено.

А відтак суд першої інстанції цілком об'єктивно відмовив у задоволенні позовних вимог про припинення юридичної особи Товариства за наслідками розгляду цих вимог по суті.

У той же час чинним законодавством України не передбачено можливості звернення податковим органом до суду з позовом про визнання недійсним свідоцтва платника ПДВ.

Так, зі змісту пункту 9.8 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість»вбачається, що рішення про анулювання реєстрації платника приймається податковим органом незалежно від того, чи таке анулювання відбувається за заявою самого платника або за ініціативою податкового органу. Адміністративний суд не може перебирати на себе прийняття рішень, що належать до компетенції суб'єктів владних повноважень, виконувати не притаманні суду функції податкового органу.

А відтак слід погодитися з правильністю закриття апеляційним судом провадження у справі в частині позовних вимог щодо визнання недійсним свідоцтва Товариства про реєстрацію платником ПДВ.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва задовольнити частково.

2. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2011 у справі № 2а-11931/10/2670 скасувати в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про припинення юридичної особи товариства з обмеженою відповідальністю «Вамира Естейт».

У цій частині залишити в силі постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 05.10.2010.

3. В решті ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2011 у справі № 2а-11931/10/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.В. Приходько О.І. Степашко