Україна КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
в порядку письмового провадження
12 березня 2013 року Справа № 1170/2а-4412/12
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Хилько Л.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "ІБІЦА" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
В С Т А Н О В И В:
Приватне підприємство "ІБІЦА" (далі - позивач) звернулось до Кіровоградського окружного адміністративного суд з позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000382360 від 06.03.2012 р.. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 21.02.2012 р. посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість та правомірності декларування валових витрат та доходів з податку на прибуток по взаємовідносинах з ПП "КАЇР" за період з 01.09.2011 по 30.09.2011 р., за результатами якої складено акт №47/23-6/37059091 від 23.02.2012 р.. Перевіркою встановлено заниження позивачем податку на додану вартість за період з 01.09.2011 по 30.09.2011 р. на загальну суму 38725 грн..
На підставі вказаного акту, 06.03.2012 р. відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0000382360, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 38725 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 19363 грн..
Позивач вважає висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 23.02.2012 р. №47/23-6/37059091, необґрунтованими, а прийняте 06.03.2012 р. на їх підставі податкове повідомлення-рішення №0000382360 протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Представник позивача у судовому засіданні 12.03.2013 р. позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити. Крім того ним заявлено письмове клопотання про подальший розгляд справи у порядку письмового провадження /а.с.174/.
Представник відповідача у судове засідання 12.03.2013 р. не з'явився, надав до суду заяву про розгляд справи без його участі /а.с.161-162/. З письмових запереченнях пояснив суду, що в ході проведення перевірки встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків. Господарські операції за період з 01.09.2011 по 30.09.2011 р. щодо придбання позивачем товарів (робіт, послуг) у контрагента-постачальника ПП "Каїр" товарів (робіт, послуг) не підтверджується стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій. В ході даної перевірки використано акт Кіровоградської ОДПІ від 21.12.2011 р. №161/23-6/37426697 "Про результати позапланової невиїзної перевірки Приватного підприємства "Каїр", яким встановлено, що всі господарські операції за період з 01.09.2011 по 30.09.2011 р. щодо придбання ПП "Алтіма" товарів (робіт, послуг) у контрагента-постачальника та продажу ПП "Алтіма" товарів (робіт, послуг) на адресу контрагентів-покупців не підтверджується стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій.
З огляду на вищевказане, відповідач вважає, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають /а.с.153-155/.
Відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України, складення постанови в повному обсязі відкладено до 14.03.2013 р. із проголошенням вступної та резолютивної частини постанови в тому ж засіданні, в якому закінчився розгляд справи з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.
Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно й повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, адміністративний суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
ПП "ІБІЦА" (код ЄДРПОУ 37059091), зареєстроване Виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради 23.07.2010 р. як юридична особа, про що видано свідоцтво Серії А00 №749573 /а.с.105-106/. З 26.07.2010 р. позивач перебуває на податковому обліку у Кіровоградській ОДПІ за №586 та є платником податку на додану вартість /а.с.107/.
Встановлено, що 21.02.2012 р. посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП "ЦБІЦА" (код ЄДРПОУ 37059091) з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість та правомірності декларування валових доходів та валових витрат з податку на прибуток по взаємовідносинах з ПП "КАЇР" (код ЄДРПОУ 37426697) за період з 01.09.2011 по 30.09.2011 р., за наслідками якої 23.02.2012 р. складено акт №47/23-6/37059091 /а.с.8-14/.
Як вбачається з висновків вказаного акту, в ході перевірки виявлено порушення, зокрема:
1) перевіркою встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків. Господарські операції за період з 01.09.2011 по 30.09.2011 р. щодо придбання ПП "ІБІЦА" товарів (робіт, послуг) у контрагента-постачальника ПП "КАЇР" не підтверджується стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій. В зв'язку з тим, що угоди поставки є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Згідно п.1, п.5 ст.203, п.1, п.2 ст.215, п.1 ст.216, ст.228, ст.626, ст.629, ст.650, ст.655, ст.658, ст.662 ЦК України встановлено нікчемні правочини;
2) п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, із змінами і доповненнями (далі -ПК України), в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість за період з 01.09.2011 по 30.09.2011 р. всього в розмірі 38725 грн., у тому числі: за вересень 2011 р. в сумі 38725 грн..
На підставі акту перевірки, відповідачем 06.03.2012 р. винесено податкове повідомлення-рішення №0000382360, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за основним платежем в розмірі 38725 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 19363 грн. /а.с.7/.
Надаючи оцінку податковому повідомленню-рішенню від 06.03.2012 року №0000382360 суд виходить із наступних обставин справи.
Як зазначено в акті від 23.02.2012 р. №47/23-6/37059091, в ході перевірки встановлено, що за період з 01.09.2011 по 30.09.2011 р. ПП "ІБІЦА" задекларовано податкового кредиту по ПДВ в сумі 38725 грн.. ПП "ІБІЦА" до складу податкового кредиту, за відповідні періоди, відносило податок на додану вартість як придбання продуктів харчування у ПП "КАЇР", яке порушило п.1, п.5 ст.203, п.1, п.2 ст.215, п.1 ст.216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах. Товар (послуги) по вказаних правочинах не були передані в порушення ст.ст.655, 656 662 ЦК України (а.с.10-11 Акту). Таким чином, на думку відповідача, підприємство на порушення п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України завищено (у висновках акту занижено) суму податкового кредиту за серпень 2011 р. (у висновках акту за вересень 2011 р.) на загальну суму ПДВ - 38725 грн. (а.с.12 Акту). Тобто, в порушення п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, позивачем сформовано податковий кредит на підставі нікчемних правочинів (неіснуючих господарських операціях) та податкових накладних, які відповідно не можуть використовуватись в оподаткованих операціях, в результаті чого завищено податок на додану вартість за період з 01.09.2011 по 30.09.2011 р. на суму 38725 грн., у т.ч. за вересень 2011 р. на суму 38725 грн..
Позиція податкового органу про нікчемність правочинів, укладених між ПП "Ібіца" та ПП "Каїр" ґрунтується на тому, що згідно акту перевірки №161/23-6/37426697 від 21.12.2011 р. «Про результати позапланової невиїзної перевірки ПП "КАЇР" (код - 37426697) з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ в деклараціях з ПДВ та правомірності декларування валових витрат в деклараціях з податку на прибуток по взаємовідносинах з ПП "Алтіма" (код - 37096730) за період з 01.09.2011 по 30.09.2011 р.» (який було використано в ході перевірки позивача) встановлено, що відповідно до даних електронних відомостей реєстру отриманих та виданих податкових накладних, поданих до Кіровоградської ОДПІ та "Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" ПП "КАЇР" в перевіряємому періоді до складу податкових зобов'язань з ПДВ було віднесено ПДВ від операцій з продажу товарів (робіт, послуг), які були відображені як придбані раніше у ПП "Алтіма" (яким було порушено ст.203, п.1-2 ст.215, ст.216, ст.228 ЦК України в частині нікчемності укладених правочинів, так як вони не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними). Відповідно до даних електронних відомостей реєстру отриманих та виданих податкових накладних, поданих до Кіровоградської ОДПІ та "Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ в розрізі контрагентів на рівні ДПА України", в періоді, що перевірявся, ПП "КАЇР" було відображено в податковому обліку як придбання товарів (робіт, послуг) у ПП "Алтіма", які в подальшому були відображені як реалізовані, а податкові зобов'язання з ПДВ були задекларовані у вересні 2011 р. контрагентам-покупцям на загальну суму ПДВ - 214144,94 грн., в т.ч. ПП "ІБІЦА" - 38725,49 грн. (а.с.5 Акту).
Також, перевіркою ПП "КАЇР" встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод без мети настання реальних правових наслідків. Господарські операції за період з 01.09.2011 по 30.09.2011 р. щодо придбання ПП "КАЇР" товарів (робіт, послуг) у контрагентів-постачальників та продажу ПП "КАЇР" товарів (робіт, послуг) на адресу контрагентів-покупців не підтверджується стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій (а.с.6 Акту).
Таким чином, відповідач прийшов до висновку, що позивачем перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків. Діяльність позивача була спрямована на здійснення операцій у вересні 2011 р., пов'язаних з отриманням податкової вигоди з контрагентом-постачальником ПП "КАЇР", який не виконував своїх зобов'язань (а.с.10 Акту).
Проте, суд не погоджується з даними висновками, оскільки із змісту акту перевірки не вбачається саме виявлення фактів порушення податкового та іншого законодавства позивачем, як платником податків, що в свою чергу позбавило б його права на податковий кредит.
Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно п.198.2. ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: 1) дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; 2) дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між ПП "КАЇР" (постачальник) та позивачем (покупець) укладено договір поставки. Позивачем включено до податкового кредиту за період з 01.09.2011 по 30.09.2011 року суму ПДВ у розмірі 38725,00 грн. на підставі податкових накладних: №967 від 01.09.2011 р., №968 від 02.09.2011 р., №969 від 03.09.2011 р., №970 від 05.09.2011 р., №971 від 06.09.2011 р., №972 від 07.09.2011 р., №973 від 08.09.2011 р., №974 від 09.09.2011 р., №975 від 10.09.2011 р., №976 від 12.09.2011 р., №977 від 13.09.2011 р., №978 від 14.09.2011 р., №979 від 15.09.2011 р., №980 від 16.09.2011 р., №981 від 17.09.2011 р., №982 від 19.09.2011 р., №983 від 20.09.2011 р., №984 від 21.09.2011 р., №985 від 22.09.2011 р., №986 від 23.09.2011 р., №987 від 24.09.2011 р., №988 від 26.09.2011 р., №989 від 27.09.2011 р., №990 від 28.09.2011 р., №991 від 29.09.2011 р., №992 від 30.09.2011 р., виписаних ПП «КАЇР» (код 37426697) /а.с.79-104/.
Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: 1) придбанням або виготовленням товарів (у т.ч. при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; 2) придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Згідно п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
На дату складення податкових накладних ПП "Каїр" було зареєстроване як юридична особа у встановленому порядку, та як платник на додану вартість /а.с.120-121/. Факт сплати позивачем коштів підтверджено наданими копіями виписок по особовим рахункам /а.с.108-114, 163-173/.
Перевезення товару автомобілем ГАЗ (н/з ВА1091АН), що перебуває в оренді позивача згідно договору оренди транспортного засобу з водієм №б/н від 01.08.2010 року /а.с.51-52/, підтверджується наданими позивачем товарно-транспортними накладними /а.с.21-46/.
Також, суд критично оцінює твердження відповідача, що фінансово-господарські операції мають ознаки фіктивності, а укладений договір поставки - нікчемним.
Згідно ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. При цьому підставою недійсності правочину у відповідності до ч.1 ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У відповідності до вимог ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.
Складений відповідачем 23.02.2012 року акт №47/23-6/37059091 не містить жодних посилань на наявність ознак, які передбачені ч.1 ст.228 ЦК України.
Крім того, з урахуванням положень пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доки контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам. Податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 ЦК України.
Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено п.11 ст.10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні".
Відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договору вимог, встановлених ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.
Згідно ст.216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.
Посилання відповідача на ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215 є безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку. Інших підстав визнання правочину нікчемним діюче законодавство не передбачає.
Недійсність правочинів між позивачем та контрагентом не визнана в судовому порядку, у зв'язку з чим, факти, викладені в акті перевірки, не можуть бути належними доказами наявності порушень вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 ЦК України.
Згідно ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідачем не наведено доказів, що свідчили б, що договір поставки сторонами якого є ПП «Каїр» та позивач, був укладений з метою, що суперечить інтересам держави, в тому числі в частині ухилення від сплати податків в передбаченому законодавством обсязі та отримання незаконної податкової вигоди.
Таким чином, на підставі комплексного аналізу встановлених обставин, суд вважає, що у судовому засіданні знайшли своє підтвердження необхідні факти, які надавали право позивачу віднести сплачену ПП «Каїр» суму ПДВ до податкового кредиту, що свідчить про необґрунтованість висновків відповідача про відсутність підстав у позивача для підтвердження фактичного отримання товару.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п.3 ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Дані положення кореспондуються з п.1 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» від 06.03.2008 р. №2. З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім зазначеним вимогам. Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності може бути підставою для задоволення позову за умови встановлення порушення прав, свобод та інтересів позивача.
Отже, суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем з порушенням принципів законності та обґрунтованості, а тому є протиправним і підлягає скасуванню.
Так як судове рішення ухвалене на користь позивача, що не є суб'єктом владних повноважень, у відповідності до ч.1 ст.94 КАС України, з відповідача на користь позивача належить стягнути судові витрати по справі, що складаються із судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2-3, 69-72, 86, 94, 158-163 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000382360 від 06 березня 2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 58 088,00 грн., в т.ч. за основним платежем - 38 725,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 19 363,00 грн..
Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства "Ібіца" (код 37059091) судові витрати по справі в сумі 580 (п'ятсот вісімдесят) грн. 88 коп., шляхом їх безспірного списання із рахунка Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 254 КАС України.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її оголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду Л.І. Хилько
Суд | Кіровоградський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 12.03.2013 |
Оприлюднено | 28.03.2013 |
Номер документу | 30131841 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Кіровоградський окружний адміністративний суд
Л.І. Хилько
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні