Рішення

від 14.03.2013 по справі 905/677/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14.03.13 р. Справа № 905/677/13-г

Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при секретарі судового засідання Кириллова С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Славекоінвест», м. Донецьк

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Макцем», Донецька обл., м. Макіївка

про: стягнення 40765грн.81коп.

за участю представників сторін:

від позивача: Зяблова Ю.А.- (довіреність №9 від 24.01.2013р.);

від відповідача: не з'явився;

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Славекоінвест», м. Донецьк (далі - позивач) звернулося до господарського суду Донецької області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Макцем», Донецька обл., м. Макіївка (далі -відповідач) про стягнення суми основного боргу в розмірі 34764грн.22коп., 3% річних у сумі 997грн.33коп. та пені в сумі 5004грн.26коп. Отже, вірна ціна позову складає 40765грн.81коп всього

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати поставленого за договором поставки купівлі-продажу № 23/12/2011 від 23.12.2011р. товару.

18.02.2013р. позивач через канцелярію суду надав письмові пояснення № 26 від 18.02.2013р., за якими поставка товару всупереч п. 5.1 договору № 23/12/2011 від 23.12.2011р. здійснювалась без попередньої оплати, у зв'язку з чим до виниклих між сторонами правовідносин позивач застосовує положення ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України; заявки на поставку товару та доручення на робітників отримувача були передані відповідачем позивачу за допомогою засобів факсимільного зв'язку, факсові копії яких на товаристві не збереглися, належно оформлені оригінали в порушення п. 8.3 договору так і не були надані відповідачем.

05.03.2013р. позивач через канцелярію суду надав заяву, якою на підставі ст.ст. 22, 78 ГПК України просить суд прийняти відмову від позовних вимог в частині стягнення пені.

05.03.2013р. позивач в порядку ст. 22 ГПК України звернувся до суду із заявою про зменшення розміру позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача суму 3% річних у розмірі 716грн.14коп., сума основного боргу залишилась незмінною та становить 34764грн.22коп.

Відповідно до приписів ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог.

Частиною 6 ст.22 вказаного Кодексу передбачено, що господарський суд не приймає зменшення розміру позовних вимог, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Враховуючи, що зменшення розміру позовних вимог здійснено позивачем внаслідок перерахунку 3% річних, суд вважає, що такі дії позивача не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Відтак, суд приймає до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог і у подальшому розглядає позовні вимоги з її урахуванням.

Справа слуханням відкладалася, у зв'язку з неявкою представника відповідача та з метою надання йому права на захист, але відповідач у судові засідання не з'явився, витребуваних документів не надав, про поважність причин відсутності суд не повідомлений.

Судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судових засідання. В матеріалах справи міститься Витяг з ЄДР станом на 14.02.2013р., з якого вбачається, що місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю «Макцем», ідентифікаційний код 32866140, значиться за адресою: 86128, Донецька обл., м. Макіївка, вул. Святогорська, будинок 42. Достовірність відомостей з Єдиного державного реєстру встановлена ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців". Саме така адреса відповідача вказана позивачем у позовній заяві та за цією адресою суд направляв відповідачу ухвали у даній справі, проте конверт з ухвалою суду повернувся органом поштового зв'язку через закінчення терміну зберігання.

За змістом п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. В разі якщо ухвалу суду було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Зокрема, відповідно до листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006р. № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій.

В судовому засіданні 14.03.2013р. позивач підтримав позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог № 35 від 04.03.2013р., повідомив про відсутність будь-яких додаткових доказів в обґрунтування власної правової позиції по суті спору, наполягав на прийнятті рішення в цьому судовому засіданні.

Суд вважає за можливе, в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, неявка представника відповідача не є перешкодою для вирішення спору.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши під час судових засідань представника позивача та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:

23.12.2011р. між позивачем (продавцем) та відповідачем (покупцем) був укладений договір купівлі-продажу № 23/12/2011 (далі - договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити цемент (далі - товар), в кількості, за ціною, строками та на умовах поставки згідно положень цього Договору, заявок до нього та Додатків, що є невід'ємною частиною цього договору (надалі - Додатки).

Відповідно до п. 1.2 договору партією товару вважається погоджена сторонами кількість товару на підставі заявки покупця, передана покупцю продавцем, що підтверджується видатковими документами. Датою передачі партії товару вважається дата видаткової накладної у разі поставки товару автотранспортом.

Згідно із п. 2.1 договору ціна, марка товару, тип його пакування та умови поставки наведені в Додатках, які є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 3.1 договору сторони погодили, що продавець зобов'язаний відвантажити партію товару покупцю протягом п'яти банківських днів з моменту отримання грошових коштів на поточний рахунок продавця, за товар, які поступили на підставі відповідного рахунка-фактури, та отримання продавцем належно оформленої письмової заявки покупця на відвантаження товару.

Відповідно до п. 5.1 договору оплата товару проводиться покупцем шляхом внесення грошових коштів на поточний рахунок продавця за реквізитами, вказаними в ст. 10 цього Договору, у вигляді попередньої оплати партії товару, не менш як за 5 банківських днів до відвантаження.

У відповідності із п. 9.1 договору цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2011р., а у частині виконання обов'язків по цьому договору (та додатків до нього) - до повного виконання таких обов'язків.

Додатковою угодою № 1 від 03.01.2012р. до договору купівлі-продажу цементу № 23/12/2011 від 23.12.2011р. сторони продовжили строк дії договору до 31.12.2012р.

Додатками № 1 від 23.12.2011р. та № 2 від 25.01.2012р. сторони визначили тип та марку цементу, що підлягав поставці, тип пакування та ціну за одиницю, а саме позивач повинен був здійснити поставку цементу ПЦ II/Б-Ш-400, ціною за одиницю - 744грн.07коп. та 765грн.00коп., з урахуванням ПДВ, навалом.

За змістом позовної заяви позивач на підставі договору № 23/12/2011 відвантажив відповідачу за видатковими накладними № РН-0000303 від 24.12.2011р., № РН-0000305 від 25.12.2011р., № РН-0000310 від 26.12.2011р., № РН-0000313 від 27.12.2011р., № РН-0000320 від 29.12.2011р., № РН-0000321 від 30.12.2011р., № РН-0000029 від 28.01.2012р. цемент, для оплати якого були виставлені рахунки відповідно № СФ-000321 від 24.12.2011р., № СФ-000323 від 25.12.2011р., № СФ-000328 від 26.12.2011р., № СФ-000331 від 27.12.2011р., № СФ-000338 від 29.12.2011р., № СФ-000339 від 30.12.2011р., № СФ-0000030 від 28.01.2012р.

Однак позивач зазначає, що отримавши товар, відповідач оплатив його вартість лише частково, внаслідок чого товар на суму 34764грн.22коп. залишився неоплаченим.

Позивач звернувся до відповідача з претензією № 12 від 08.05.2012р. про перерахування суми заборгованості в розмірі 36764грн.22коп. (без врахування здійсненої в подальшому відповідачем часткової оплати 31.05.2012р.) та штрафних санкцій, яка була надіслана на адресу відповідача 08.05.2012р.

Листом № 90 від 14.05.2012р. відповідач визнав суму заборгованості в розмірі 36764грн.22коп., запропонувавши позивачу графік погашення боргу.

Листом № 14 від 23.05.2012р. позивач запропонував свій графік погашення заборгованості з урахуванням сум штрафних санкцій, однак вказаний лист позивача залишився без відповіді з боку відповідача.

Оскільки вимоги позивача відповідач залишив без відповіді та задоволення, позивач звернувся з даним позовом до суду, вважаючи своє право порушеним з моменту перебігу семиденного строку в розумінні ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов наступних висновків:

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договору.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Враховуючи заяву про зменшення розміру позовних вимог, предметом позову є стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 34764грн.22коп., 3% річних у сумі 716грн.14коп. та пені у сумі 5004грн. 26коп., підставою позову є неналежне виконання умов договору купівлі-продажу цементу № 23/12/2011 від 23.12.2011р. щодо своєчасної та повної оплати товару.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, письмових пояснень позивача №27 від 18.02.2013р. та довідки №28 від 18.02.2013р. за підписом директора ТОВ «Компанія «Славекоінвест» фактично спір між сторонами виник у зв'язку з неповною оплатою відповідачем товару за видатковою накладною № РН-0000029 від 28.01.2012р.

Вищезазначений договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків, визначених ним та за своєю правовою природою є договором поставки, підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить Договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, на підставі укладеного між сторонами договору № 23/12/2011 від 23.12.2011р. у позивача виник обов'язок передати товар, а у покупця прийняти та оплатити його вартість.

Позивачем у виконання умов договору № 23/12/2011 від 23.12.2011р. за видатковою накладною № РН-0000029 від 28.01.2012р. поставлений відповідачу товар - цемент, загальною вартістю 96466грн.50коп.

Факт отримання товару за вказаною накладною відповідачем підтверджується підписом представника відповідача в графі „Отримав" та відбитком печатки юридичної особи, чим відповідач надав свою згоду на отримання саме цього товару, в кількості та по ціні, вказаним у накладній.

Господарський суд приймає до уваги, що покупцем при отриманні товару не подавалося жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов'язань з поставки товару.

Оскільки суду не надано доказів незгоди відповідача щодо належності виконання позивачем прийнятих на себе згідно договору зобов'язань, не надано доказів відмови від цього товару та прийняття його у встановленому порядку на відповідальне зберігання, суд дійшов висновку, що свої зобов'язання позивач виконав у відповідності з умовами договору купівлі-продажу цементу № 23/12/2011 від 23.12.2011р.

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

Оскільки борг за попередні поставки товару був повністю оплачений відповідачем, в тому числі за накладною № РН-0000321 від 30.12.2011р., для оплати якої був виставлений рахунок № СФ-000339 від 30.12.2011р., перераховані відповідачем грошові кошти з призначенням платежів «рахунок № 339 від 30.12.2011р.»: залишок коштів у розмірі 58202грн.28коп. від здійсненої 27.01.2012р. оплати, перераховані 16.02.2012р. грошові кошти в сумі 1500грн.00коп., перераховані відповідачем 31.05.2012р. грошові кошти в сумі 2000грн.00коп. враховані позивачем в рахунок погашення боргу за накладною № РН-00000029 від 28.01.2012р., внаслідок чого за вказаною накладною не оплаченим залишився цемент вартістю 34764грн.22коп.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Сторони у п. 5.1 договору № 23/12/2011 від 23.12.2011р. погодили, що оплата товару проводиться покупцем шляхом внесення грошових коштів на поточний рахунок продавця за реквізитами, вказаними в ст. 10 цього Договору, у вигляді попередньої оплати партії товару, не менш як за 5 банківських днів до відвантаження.

Як вбачається з матеріалів справи, поставка товару була здійснена позивачем до здійснення відповідачем повної попередньої оплати за нього, в свою чергу відповідач прийняв його без будь-яких зауважень та застережень.

Доказів узгодження сторонами строку або терміну оплати товару, поставленого до здійснення попередньої оплати за нього, в розумінні ст.ст. 251-252 Цивільного кодексу України, матеріали справи не містять.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Згідно з вимогами ч. 4 ст. 538 вказаного Кодексу якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Таким чином, позивач, який не одержав від відповідача належну за договором попередню оплату, набув право вимагати від нього оплати фактично переданого товару.

З урахуванням зазначених обставин, а саме відступлення сторонами від умов договору щодо порядку розрахунків за товар, суд дійшов висновку про застосування в даному випадку приписів ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Стаття 530 Цивільного кодексу України не передбачає в якій саме формі повинна бути пред'явлена вимога.

Рахунок-фактура № СФ-0000030 від 28.01.2012р. не розглядається судом як вимога в порядку ст. 530 Цивільного кодексу України, оскільки в матеріалах справи відсутні докази його направлення/вручення відповідачу.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем 08.05.2012р. була направлена відповідачу претензія № 12, яка підпадає під поняття вимоги, встановленого ст. 530 ЦК України, оскільки містить пряме посилання на спірний договір, спірну видаткову накладну.

Оскільки вказана претензія була надіслана відповідачу 08.05.2012р., про що свідчать наявна в матеріалах справи належним чином засвідчена копія поштової квитанції, з урахуванням нормативних строків щодо пересилання поштової кореспонденції відповідно до Наказу Міністерства транспорту та зв'язку України „Про затвердження Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів" (У межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3) відповідач повинен був отримати претензію в період з 08.05.2012р. по 11.05.2012р.

Виходячи з викладеного, відповідач повинен був оплатити товар до 18.05.2012р. включно, тобто протягом 7 днів з дня отримання вимоги, що ним не зроблено.

Докази оплати заборгованості у розмірі 34764грн.22коп. матеріали справи не містять, в результаті чого позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач, відповідно до поданої 05.03.2013р. заяви про зменшення позовних вимог № 35 від 04.03.2013р. та наданого до даної заяви розрахунку просить суд також стягнути з відповідача 3% річних у сумі 716грн.14коп., нараховані за період з 20.05.2012р. по 30.05.2012р. на суму боргу 36764грн.22коп., за період з 31.05.2012р. по 24.01.2013р. на суму боргу 34764грн.22коп.

Системний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, дослідивши представлений позивачем розрахунок дійшов висновку, що обраний позивачем початок прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання не суперечить встановленому судом моменту виникнення у позивача права вимагати від відповідача виконання свого обов'язку; при розрахунку позивачем правомірно за період з 31.05.2012р. по 24.01.2013р. врахована часткова оплата, здійснена 31.05.2012р. в сумі 2000грн.00коп.

Перевіривши остаточний арифметичний розрахунок позивача в частині стягнення 3% річних, наданий 05.03.2013р. через канцелярію суду, за формулою: Сума санкції = С х 3 х Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість зазначає, що заявлена позивачем 3% річних у розмірі 716грн.14коп. не перевищує розмір, який може бути нарахований за обраний позивачем період, а отже вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у розмірі 716грн.14коп.

05.03.2013р. позивач на підставі ст. ст. 22, 78 ГПК України звернувся до суду з клопотанням про відмову від позовних вимог в частині стягнення з відповідача заявленої до стягнення пені. Вказане клопотання підписане директором ТОВ «Компанія «Славекоінвест», який має повноваження на вчинення даної процесуальної дії, судом не встановлено підстав для неприйняття відмови від позову в цій частині вимог.

З урахуванням наведеного, провадження у справі в частині стягнення пені в сумі 5004грн.26коп. підлягає припиненню на підставі п. 4 ст. 80 ГПК України у зв'язку з відмовою позивача від позову у вказаній частині вимог та прийняття такої відмови судом.

Суд відзначає, що ст. 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним. У їх числі не зазначено такої підстави, як припинення провадження у справі (стаття 80 ГПК). Таким чином, припинення провадження у справі з підстав, передбачених статтею 80 ГПК, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору. Такої ж самої правової позиції дотримується Пленум ВГСУ у своїй постанові № 7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України».

У в зв'язку з відмовою позивача від позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 5004грн.26коп, судовий збір, сплачений Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Славекоінвест», у відповідній частині відшкодуванню та поверненню не підлягає.

Згідно з ч.1 ст. 49 ГПК судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Наведене правило застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачений судовий збір.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 33, 34, 43, 49, 75, п. 4 ст. 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Славекоінвест», м. Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю «Макцем», Донецька обл, м. Макіївка про стягнення суми основного боргу в розмірі 34764грн.22коп. та 3% річних у сумі 716грн.14коп. задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Макцем» (юридична адреса: 86128, Донецька обл., м. Макіївка, вул. Святогорська, будинок 42, код ЄДРПОУ 32866140) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Славекоінвест» (юридична адреса: 83004, м. Донецьк, вул. Артема, будинок 152, код ЄДРПОУ 36888016) суму основного боргу 34764грн.22коп. та 3% річних у сумі 716грн.14коп. , витрати по сплаті судового збору в розмірі 1507грн.83коп.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Припинити провадження в частині стягнення пені в сумі 5004грн.26коп., у зв'язку з відмовою позивача від позовних вимог в цій частині.

У судовому засіданні 14.03.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення складено та підписано 15.03.2013р.

Суддя Макарова Ю.В.