Рішення

від 18.03.2013 по справі 913/379/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18 березня 2013 року Справа № 913/379/13-г

Провадження №6пн-к/913/379/13-г

За позовом

ОСОБА_1, м. Стаханов Луганської області

до: 1. ОСОБА_2, м. Луганськ;

2. ОСОБА_3, м. Луганськ;

3. ОСОБА_4, м. Луганськ;

3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Імфарм", м. Луганськ

про визнання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства недійсним

Суддя Василенко Т.А.

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_5, дов. № 156 від 27.02.2013;

від відповідача ОСОБА_2 - не прибув;

від відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_3, паспорт серії НОМЕР_1 виданий 23.12.1999;

від відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_6, дов. № 193 від 28.08.2012;

від 3-ї особи - не прибув.

Обставини справи: позивачем заявлено вимогу про визнання недійсним договору купівлі - продажу, частки в статутному капіталі ТОВ «Імфарм» укладеного 07 травня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_4 - недійсним.

1-й відповідач - ОСОБА_2 відзив на позовну заяву не надав, правом на участь в судовому засіданні особисто або через повноважного представника не скористався, але про дату та час слухання справи був повідомлений належним чином.

2-й відповідач - ОСОБА_3 за відзивом на позовну заяву від 21.02.2013 (арк. справи 45) зазначає, що позов є необґрунтованим.

3-й відповідач - ОСОБА_4 відзив на позовну заяву не надав. При цьому, представник 3-го відповідача в судовому засіданні 18.03.2013 в усному порядку заперечив проти заявлених позовних вимог.

3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Імфарм" явку повноважного представника в засідання суду не забезпечила, пояснень на позов не надала, але це не є перешкодою для розгляду справи по суті.

Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріли справи, суд

в с т а н о в и в:

В обґрунтування заявлених вимог з урахуванням заяви про зміну підстав позову від 28.02.2013 (уточнена позовна заява) позивач посилається на наступне.

07.05.2012 між ОСОБА_5 та відповідачами був укладений договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Імфарм», за яким відповідачі продали на користь позивача частки в статутному капіталі товариства, а саме - ОСОБА_2 - 28%, ОСОБА_3 - 16%, ОСОБА_4 - 20%.

Вказаний договір не відповідає нормам чинного законодавства, грубо порушує права позивача та на думку останнього, підлягає визнанню недійсним. Так, при укладанні договору відповідачі переконали позивача, що збитковість товариства зумовлена лише їх неспроможністю включення грошових коштів в розвиток товариства. Зазначений договір з боку позивача був підписаний під впливом помилки та обману з боку відповідачів.

При підписанні договору позивач не міг реально оцінити свої шанси на отримання прибутку в майбутньому. Отже позивач вважає, що помилявся відносно істотних умов договору. Після купівлі часток відповідачів, на протязі півроку ТОВ «Імфарм» навіть після вкладення в його діяльність коштів, має збитки, які збільшуються.

Тобто, на думку позивача, вказаний договір є недійсним відповідно до норм ч. 1 ст. 229, ч.1 ст. 230 ЦК України.

Також вказаний договір не був посвідчений нотаріально, що згідно ст. 209 ЦК України тягне його недійсність.

Оскільки загальні збори учасників товариства не проводились фактично не здійснилася передача частки в статутному капіталі товариства.

1-й відповідач позов не оспорив.

2-й та 3-й відповідачі проти позову заперечують.

Оцінивши матеріали справи суд прийшов до наступного.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі, зокрема, справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Частиною першою статті 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

При цьому, під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав (частина третя статті 167 ГК України). Отже, корпоративні права учасника товариства - це специфічні права, що випливають саме з участі в товаристві.

Особа стає носієм корпоративних прав з моменту набуття права власності на акції акціонерного товариства або вступу до інших господарських товариств. Тому рішення органів господарського товариства, прийняті до вступу позивача до складу учасників товариства або придбання ним акцій, не можуть бути визнані такими, що порушують права позивача, крім випадків, коли такими рішеннями затверджено локальні нормативні акти товариства (в тому числі внесено зміни до установчих документів). Відповідно у господарського суду відсутні підстави для визнання недійсними рішень органів господарських товариств, прийнятих до набуття позивачем корпоративних прав.

Суд при вирішення спору також керується положеннями постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" та враховує Рекомендації Президії Вищого господарського суду України від 28.12.07 № 04-5/14 "Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин", відповідно до яких для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства. Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлено, господарський суд не має підстав для задоволення позову.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Імфарм» зареєстровано у виконавчому комітеті Луганської міської ради з 17.02.10.

Згідно Статуту Товариства на момент його утворення учасниками товариства були громадяни України, а саме:

ОСОБА_8 - вклад на суму 16 000 грн., що складає 20% статутного капіталу товариства;

ОСОБА_2 - вклад на суму 16 000,00 грн., що складає 20%;

ОСОБА_9 - вклад на суму 14 400,00 грн., що складає 18%;

ОСОБА_3 - вклад на суму 14 400,00 грн., що складає 18%;

ОСОБА_10 - вклад на суму 19 200,00 грн., що складає 24%.

Відповідно до Змін №1 до Статуту товариства (зареєстровані 18.06.10) зазначено, що учасниками товариства є громадяни України:

ОСОБА_8 - вклад на суму 16 000 грн., що складає 20% статутного капіталу товариства;

ОСОБА_2 - вклад на суму 16 000,00 грн., що складає 20%;

ОСОБА_9 - вклад на суму 16 000,00 грн., що складає 20%;

ОСОБА_3 - вклад на суму 16 000,00 грн., що складає 20%;

ОСОБА_4 - вклад на суму 16 000,00 грн., що складає 20%.

Перехід прав на частку у статутному капіталі товариств з обмеженою відповідальністю врегульовано статтею 147 ЦК України та статтею 53 Закону України "Про господарські товариства". Відповідно до частини четвертої статті 151 ЦК України вказані положення застосовуються також до відносин, пов'язаних з переходом частки у статутному капіталі товариств з додатковою відповідальністю.

Згідно з частиною першої статті 147 ЦК України та частиною першої статті 53 Закону України "Про господарські товариства" учасники товариств з обмеженою та з додатковою відповідальністю мають право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Закон не обмежує це право необхідністю отримання згоди інших учасників товариства на передачу частки.

Як вбачається, з матеріалів справи учасники ТОВ «Імфарм» ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 відступили свої частки в статутному капіталі ТОВ «Імфарм».

Так, 07.05.12 між продавцями: ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та покупцем: ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Імфарм».

Згідно п.1 договору ОСОБА_2 передає у власність покупця частку, що складає 28% у статутному капіталі товариства; ОСОБА_3 передає у власність покупця частку, що складає 16% у статутному капіталі товариства; ОСОБА_4 передає у власність покупця частку, що складає 20% у статутному капіталі товариства.

В свою чергу, покупець - ОСОБА_1 приймає частку, що складає 64% у статутному капіталі ТОВ «Імфарм».

Згідно п. 2 договору вартість відчужуваної частки складає 64% статутного капіталу, що становить 51 200 грн. згідно Статуту товариства.

На підставі вказаного договору учасниками товариства було прийнято нову редакцію ТОВ «Імфарм» (зареєстровано 13.05.12) згідно якого, учасниками товариства є громадяни України:

ОСОБА_8 - вклад на суму 14 400,00 грн., що складає 18%;

ОСОБА_9 - вклад на суму 14 400,00 грн., що складає 18%;

ОСОБА_1 - вклад на суму 51 200,00 грн., що складає 64%.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В даному випадку, сторонами в договорі були узгоджені всі істотні умови договору.

Угода може бути визнана недійсною з підстав, передбачених законом.

Згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правовим актам, прийнятих відповідно до Конституції України.

Відповідно до п. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину, в тому числі угода повинна здійснюватися у формі встановленій законом та повинна бути направлена на реальне настання правових наслідків.

В обґрунтування вимог за позовом, позивач посилається на частини 1 статей 229 і 230 ЦК України та зазначає, що фактично, при укладанні спірного договору помилився щодо прибутковості діяльності товариства в майбутньому. При цьому, позивач зазначає, що відповідачі ввели його в оману щодо можливості прибутковості товариства в майбутньому.

Згідно ч. 1 ст. 229 ЦК України встановлено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною за угодою предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що угода не була б укладена.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

При цьому, не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Як вбачається з тексту позовної та уточненої заяв, листів позивача до відповідачів та пояснень представника позивача в судовому засіданні, на момент укладення спірного договору товариство було збитковим та для отримання прибутку від діяльності товариства в майбутньому необхідно було вкласти відповідні грошові кошти.

Тобто, на момент укладення договору, позивач був обізнаний про фінансовий стан товариства.

Разом з цим, виходячи з наведених норм діючого законодавства помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України встановлено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману особи, що уклала угоду, шляхом повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Як було наведено вище та вбачається із матеріалів справи позивач був обізнаний про фактичний стан діяльності ТОВ «Імфарм». Будь-яких доказів що б свідчили про здійснення відносно позивача обману з боку відповідачів, ОСОБА_1 не надав.

Так, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

В даному випадку, позивачем не доведено суду, що договір було укладено під впливом помилки та обману, а доводи останнього зводяться лише до того, що підприємство є збитковим, а позивач вважав, що в майбутньому буде отримувати прибуток від діяльності товариства.

В той же час, згідно п. 9 спірного договору сторони договору зазначили, що цей договір укладено ними не під впливом помилки, обману, насильства або тяжких обставин, що договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, повністю відповідає волевиявленню сторін, правові наслідки укладання цього договору зрозумілі і відомі. Вказаний договір підписано всіма сторонами договору.

В обґрунтування вимог за позовом, позивач посилається на те, що спірний договір не був посвідчений нотаріально.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

З підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню .

Необхідність нотаріального посвідчення договору на законодавчому рівні не передбачена, тобто обов'язкове нотаріальне посвідчення спірного договору не потребується.

В той же час, позивачем взагалі не надано будь-яких доказів щодо недійсності зазначеного договору, а доводи вказані у позові є лише міркуваннями позивача, які не підтверджуються жодними доказами або обґрунтуваннями.

В силу статей 33, 42, 43 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на вказані положення позивач при зверненні з позовом мав обґрунтувати свої вимоги поданими суду доказами, а відповідач - спростувати доводи позивача. Тобто, виходячи з наведених приписів, згідно з принципом змагальності саме позивач мав надати суду певні докази допущення відповідачами порушень, наявності помилки або обману. У разі ж надання позивачем відповідних доказів та невизнання певних обставин відповідачем, на останнього покладається обов'язок їх спростування.

В даному випадку позивачем до суду взагалі не надано будь-яких доказів недійсності правочину, а доводи за позовом є необґрунтованими та суперечать діючому законодавству та матеріалам справи.

З огляду на викладене, слід зазначити, що підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Імфарм» від 07.05.2012 у суду не має, у зв'язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позову відмовити.

2. Витрати зі сплати судового збору покласти на позивача.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 92 Господарського процесуального кодексу України рішення може бути оскаржено до апеляційної інстанції протягом десятиденного строку.

Дата виготовлення повного тексту та підписання рішення - 25.03.2013.

Суддя Т.А. Василенко