Постанова

від 20.03.2013 по справі 804/2874/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

копія

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2013 р. Справа № 804/2874/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лозицької І.О.

при секретарі судового засідання Василенко К.Е.

за участю:

позивача Шкаредного В.В.

представника позивача Кудлай М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Селянського фермерського господарства "Земля та Воля" до Верхньодніпровської об'єднаної Державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення № 0000050220 від 11.02.2013 р.-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов Селянського фермерського господарства «Земля та Воля» до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби, в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області № 0000050220 від 11.02.2013 р., яким нараховане грошове зобов'язання на загальну суму 15593,75 грн., в тому числі: основного платежу - 12475,00 грн. та фінансових санкцій - 3118,75 грн.

В обґрунтування позову, позивач зазначив, що Верхньодніпровською об'єднаною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області Державної податкової служби проведено позапланову документальну невиїзну перевірку Селянського фермерського господарства «Земля та Воля» по взаємовідносинам з ПП «Медпром Капітал» за лютий 2012 року, за результатами якої, складено акт від 18.01.2013 року № 27/222-25009309. На підставі акту перевірки винесено податкове повідомлення-рішення № 0000050220 від 11.02.2013 р., яким нараховане грошове зобов'язання на загальну суму 15593,75 грн., в тому числі: основного платежу - 12475,00 грн. та фінансових санкцій - 3118,75 грн. Позивач вважає висновки податкового органу в акті перевірки безпідставними та необґрунтованими, а тому, винесене податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Відповідач надіслав до суду письмове заперечення, в якому зазначив, що за результатами перевірки податковий орган прийшов до висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, які є обґрунтованими та підтверджені письмовими доказами, а тому, Верхньодніпровська об'єднана державна податкова інспекція Дніпропетровської області Державної податкової служби при прийнятті податкового повідомлення-рішення № 0000050220 від 11.02.2013 р. діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На підставі вищенаведеного, просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В судовому засіданні позивач та його представник, підтримали позовні вимоги, просили позов задовольнити, з підстав зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином.

Заслухавши пояснення позивача та представника позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

В судовому засіданні встановлено, що проведено позапланову документальну невиїзну перевірку Селянського фермерського господарства «Земля та Воля» по взаємовідносинам з ПП «Медпром Капітал» за лютий 2012 року.

Перевіркою встановлено порушення:

- п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, у сумі 12474,58 грн.

За результатами перевірки, складено акт від 18.01.2013 року № 27/222-25009309 на підставі якого, винесено податкове повідомлення-рішення № 0000050220 від 11.02.2013 р., яким нараховане грошове зобов'язання на загальну суму 15593,75 грн., в тому числі: основного платежу - 12475,00 грн. та фінансових санкцій - 3118,75 грн.

Як вбачається з акту перевірки, висновки щодо правомірності формування Селянським фермерським господарством «Земля та Воля» податкових зобов'язань з податку на додану вартість, здійсненні відповідно до акту перевірки Криворізької південної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області від 26.06.2012р. № 71/221/36607389 „Про неможливість проведення перевірки ПП „Медпром Капітал" (ЄДРПОУ 36607389) щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків за березень-квітень 2011 року та за лютий 2012 року", згідно висновків якого, підприємством порушено ст. 202, 203, 234, п. 1,2 ст. 215, п.1 ст.216 Цивільного кодексу України, правочини, здійснені платником податку у березні-квітні 2011 році та лютому 2012 році з ПП «Медпром Капітал», мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону.

Згідно матеріалів справи, встановлено, що позивачем придбано товар (дизельне пальне Євро марки С виду II ) у ПП „Медпром Капітал", на загальну суму 74 247,50 грн., у т.ч. ПДВ 12 474,58 грн. на підставі договору від 21.02.2012 р. № 33-д. Згідно умом договору ПП „Медпром Капітал" (продавець), протягом строку дії цього договору зобов'язується за замовленням СФГ „Земля і Воля" (покупця), за умови їх підтвердження, поставляти у власність покупця нафтопродукти в асортименті: дизельне паливо, належної якості (підтвердженої сертифікатами якості), що відповідає державним стандартам, в кількості, визначеній відповідно до накладних, які є невід'ємними частинами цього договору, а покупець зобов'язується приймати товар та оплачувати його на умовах цього договору.

Крім того, самим же актом перевірки від 18.01.2013 року № 27/222-25009309, відносно Селянського фермерського господарства «Земля та Воля» зазначено, що на підставі договору від 21.02.2012 р. № 33-д, а також, відповідно до видаткових та податкових накладних ПП „Медпром Капітал" в адресу СФГ „Земля і Воля" реалізовано товар, що підтверджується матеріалами справи.

Також, відповідно до результатів розгляду заперечень до акту перевірки Селянського фермерського господарства «Земля та Воля» від 06.02.2013 року № 727/10/22-2, на момент розгляду заперечення були надані товаро-транспортні накладні, а саме - №26, № 27 від 13.03.2012 року, № 32 від 22.03.2012 року, № 39 від 31.03.2012 року, заповнені згідно з вимогами діючого законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 21.1 ст. 21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами та забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку, навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як встановлено абз. 5 ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону № 996-ХІV, бухгалтерський облік, є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом ч. 1 ст. 9 вищезазначеного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів, можуть складатися зведені облікові документи. Частиною 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV, передбачені обов'язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Відповідно до п. 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення), первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто, перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Пунктом 2.4 Положення визначено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Із матеріалів справи вбачається, що у позивача наявні всі необхідні первинні документи, на підставі яких позивачем задекларовано суму податкового кредиту (договір, податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні), а придбаний позивачем товар в подальшому був використаний у власній господарській діяльності.

Складені контрагентом податкові накладні відповідають вимогам законодавства України стосовно форми і порядку їх оформлення, що не заперечується матеріалами перевірки.

Отже, зобов'язання контрагентів позивача не спричиняють цивільно-правових чи податкових наслідків для позивача, так само, позивач не може нести відповідальність за будь-які порушення законодавства вчинені його контрагентами.

Позивачем у повній мірі доведено використання придбаного товару у власній господарській діяльності, а також, реальна зміна його господарського стану в результаті проведення таких операцій.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1 та 5 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також, моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, тобто презумпція правомірності правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, недійсним є лише правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно зі ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

В постанові Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", зазначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

- правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

- правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею, як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права, тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК, має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Правова позиція Верховного Суду України у розглядуваній категорії спорів, відображена, зокрема, у постанові від 31.01.2011 року № 14/11, у справі за позовом закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Так, за тотожних обставин та на підставі вказаних норм закону, Верховний Суд України дійшов висновку про те, що «чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту».

Верховний Суд України у вказаному рішенні, також, наголосив, що такий висновок «узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії»(заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також, сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини, є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину, має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких, спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто, протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Податковим органом доводів позовної заяви не спростовано, ані під час судового розгляду справи, ані у наданих письмових запереченнях, відповідачем так і не було надано належних правових обґрунтувань на підтвердження законності оскаржуваного повідомлення - рішення, а отже, позов підлягає задоволенню.

Статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до п. 21.1 ст. 21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами та забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані, як докази у справі.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Вирішуючи питання щодо судового збору, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

У зв'язку з чим, стягнути з Державного бюджету України на користь Селянського фермерського господарства "Земля та Воля" судовий збір, в розмірі 155, 94 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 162 КАС України, при вирішенні справи по суті, суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково, чи відмовити в його задоволенні повністю, або частково.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 69, 70, 71, 86, 94, 122, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Селянського фермерського господарства "Земля та Воля" до Верхньодніпровської об'єднаної Державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення № 0000050220 від 11.02.2013 р. - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення № 0000050220 від 11.02.2013 р., яким нараховане грошове зобов'язання СФГ "Земля та Воля", на загальну суму 15 593,75 грн., в тому числі: основного платежу - 12 475 грн. та фінансових санкцій - 3 118,75 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь СФГ "Земля та Воля", судовий збір в сумі 155,94 грн.

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови, відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України .

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) З оригіналом згідно Постанова не набрала законної сили Суддя І.О. Лозицька І.О. Лозицька