Рішення

від 01.03.2013 по справі 759/2697/13-ц

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ун. № 759/2697/13-ц

пр. № 2/759/2599/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2013 року Святошинський районний суд міста Києва в складі

головуючого - судді Лопатюк Н.Г.,

при секретарі Романовій С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАРДАРІКА» до ОСОБА_1 про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «ГАРДАРІКА» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, а саме: на нежитлову будівлю, площею 63,9 квадратних метрів, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 нежитлову будівлю, площею 26,1 квадратних метрів, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та нежитлову будівлю, площею 221,0 квадратних метрів, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1

Позивач свої позовні вимоги мотивував тим, що на підставі договору оренди земельної ділянки від 18 серпня 2004 року, укладеного між позивачем та Київською міською радою та договору про поновлення та внесення змін до договору оренди Земельної ділянки, орендує земельну ділянку по АДРЕСА_1 характеристики земельної ділянки: - розмір - 3 549,00 квадратних метрів; - цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування тимчасового збірно-розбірного торгівельного павільйону; кадастровий номер - 8 000 000 000:75:322:0006.

На підставі вищезазначених договорів та ч. 5 ст. 20 Земельного кодексу України встановлено, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, між позивачем та відповідачем було укладено інвестиційний договір від 19 серпня 2008 року (далі Інвестиційний договір), відповідно до якого позивач зобов'язується організувати будівельні роботи із спорудження торгового павільйону у складі трьох нежитлових будівель за адресою: АДРЕСА_1 (далі - Об'єкт інвестування) та передати відповідачу створений Об'єкт інвестування на умовах визначених у Інвестиційному договорі, а відповідач, за Інвестиційним договором, зобов'язався здійснити фінансування Об'єкта інвестування у порядку, передбаченому Інвестиційним договором.

Відповідач не виконав умови Інвестиційного договору, а тому позивачем було прийнято рішення про розірвання вказаного Інвестиційного договору.

В судовому засіданні представники позивача підтримали вимоги, викладені в позовні заяві в повному обсязі.

Відповідач, в судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином та надав до суду нотаріально посвідчену заяву, в якій просив слухати справу у його відсутність.

Суд, вислухавши думку представників позивача, дослідивши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішенню спору по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Судом встановлено, 18 серпня 2004 року між ТОВ «ГАРДАРІКА» та Київською міською радою укладено договір оренди земельної ділянки, посвідченого 18 серпня 2004 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, зареєстрованого в реєстрі за № 859, державну реєстрацію якого здійснено Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 16 вересня 2004 року за № 75-6-00133, згідно умов якого позивачу було передано в оренду на 5 років земельну ділянку площею 3 549,00 квадратних метрів, за адресою по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням - для будівництва, експлуатації та обслуговування тимчасового збірно-розбірного торгівельного павільйону, кадастровий номер - 8 000 000 000:75:322:0006.

Відповідно до п. 1 договору про поновлення та внесення змін до договору оренди Земельної ділянки від 11 грудня 2012 року, посвідченого 11 грудня 2004 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрованого в реєстрі за № 519, державну реєстрацію якого здійснено Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 24 грудня 2012 року за № 75-6-00568, поновлено на 5 років з 17 вересня 2009 року вищезазначений Договір оренди Земельної ділянки, термін дії якого закінчився.

Згідно з ч. 5 ст. 20 Земельного кодексу України, види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії.

19 серпня 2008 року між позивачем та відповідачем укладено інвестиційний договір, відповідно до якого позивач зобов'язався організувати будівельні роботи із спорудження торгового павільйону у складі трьох нежитлових будівель за адресою: АДРЕСА_1 та передати відповідачу створений Об'єкт інвестування на умовах, визначених у Інвестиційному договорі, а відповідач, за Інвестиційним договором, зобов'язався здійснити фінансування Об'єкта інвестування у порядку, передбаченому Інвестиційним договором.

Об'єкт інвестування за п. 1.1. Інвестиційного договору - нежитлових будівель за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з 2.3. Інвестиційного Договору відповідачем було взято на себе зобов'язання здійснити фінансування будівельних робіт із спорудження нежитлових будівель за адресою: АДРЕСА_1 в повному обсязі, орієнтовно 640 000,00 гривень, не пізніше 19 листопада 2008 року.

Розділом 7 Інвестиційного договору передбачено право сторони розірвати Інвестиційний договір в односторонньому порядку, якщо друга Сторона порушить свої зобов'язання за цим договором. Сторонами погоджено, що істотним порушенням зобов'язання за Інвестиційним договором є пропущений строк фінансування та передання Об'єкта інвестування більш ніж на 45 календарних днів, а також недофінансування Об'єкта інвестування більш ніж на 50 відсотків від заявленої орієнтовної вартості Об'єкта інвестування згідно з п. 2.2. Інвестиційного договору. Про дострокове розірвання Інвестиційного договору зацікавлена сторона повідомляє іншу сторону письмово із зазначенням дати розірвання Інвестиційного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, листування між позивачем та відповідачем, відповідач до цього часу не виконав свої зобов'язання перед позивачем за Інвестиційним договором щодо здійснення фінансування Об'єкта інвестування відповідно до умов Розділу 2 Інвестиційного договору та не прийняв пропозиції позивача про дострокове розірвання Інвестиційного договору від 14 травня 2010 року.

Відповідач, зобов'язання щодо здійснення фінансування Об'єкта інвестування за Інвестиційним договором від 19 серпня 2008 року визнав в листі від 26 березня 2010 року, проте, як він посилається в даному листі, відповідно до п. 1.2. Інвестиційного договору відповідач взяв на себе зобов'язання профінансувати Об'єкт інвестування орієнтовною площею 500 квадратних метрів.

Площа Об'єкта інвестування, після завершення будівництва складає лише 311 квадратних метрів, що підтверджено технічним паспортом виданого 31 листопада 2012 року Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна».

Відповідач, посилаючись на п. 6.3. Інвестиційного договору, відповідно до якого, якщо Об'єкт інвестування передано площею, що є меншою на 50 квадратних метрів від проінвестованої Інвестором площі - вартість одного квадратного метра заявленого в п. 2.1. Інвестиційного договору зменшується на 20 %, ціна Інвестиційного договору в даному випадку визначається з урахуванням положень п. 2.1. та п. 6.3. Інвестиційного договору, визначив, що якщо фактична загальна площа об'єкта інвестування є меншою на 186 квадратних метрів від орієнтовної площі, заявленої у п. 1.2. Інвестиційного договору, його вартість відповідно до п. 6.3. Договору становить 318 464,00 гривень та вимагав від позивача переглянути вартість одного квадратного метру Об'єкта інвестування в бік зменшення, а також протягом 10 календарних днів передати в порядку, визначеному в розділі 4 Інвестиційного договору належне йому створене позивачем нерухоме майно.

З матеріалів справи вбачається, а також позивачем пояснено в судовому засіданні, що ним, на підставі ч. 2 ст. 632 Цивільного кодексу України, не були прийняті аргументи відповідача щодо зміни ціни Інвестиційного договору, а свої зобов'язання, щодо організації будівельних робіт Об'єкта інвестування орієнтовною площею 500 квадратних метрів ним не виконано, через відсутність коштів, у зв'язку з порушенням фінансових зобов'язань Відповідачем за Інвестиційним договором.

Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договорів допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як зазначалось, пунктом 7.1. Інвестиційного договору визначено, що сторона має право в односторонньому порядку розірвати Інвестиційний договір, якщо друга сторона порушить свої зобов'язання за Інвестиційним договором. Сторонами погоджено, що істотним порушенням зобов'язання за Інвестиційним договором є пропущений строк фінансування та передання Об'єкта інвестування більш ніж на 45 календарних днів, а також недофінансування Об'єкта інвестування більш ніж на 50 відсотків від заявленої орієнтовної вартості Об'єкта інвестування згідно п. 2.2. Інвестиційного договору.

Судом також встановлено, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання за Інвестиційним договором щодо здійснення фінансування Об'єкта інвестування відповідно до умов п. 2.1., п. 2.2. Інвестиційного договору та Об'єкт інвестування не проінвестований відповідачем по сьогоднішній день. Відповідно до п. 4.4. Інвестиційного договору, зобов'язання у позивача щодо передання Об'єкта інвестування виникає лише за умови належного і реального виконання відповідачем своїх зобов'язань за Інвестиційним договором щодо фінансування Об'єкта інвестування.

Листом від 14 квітня 2010 року позивачем повідомлено відповідача про те, що факт порушення останнім умов фінансування Об'єкта інвестування за Інвестиційним договором є істотним порушенням умов Інвестиційного договору, внаслідок чого, керуючись п. 7.2. зазначеного договору, позивач ініціює розірвання Інвестиційного договору односторонньому порядку з 14 травня 2010 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий номер 8 000 000 000:75:322:0006, в результаті організації виконання будівельних робіт за власні кошти, споруджено Об'єкт інвестування, а саме, нежитлову будівлю площею 63,9 квадратних метрів розташовану за адресою: АДРЕСА_1 нежитлову будівлю площею 26,1 квадратних метрів розташовану за адресою: АДРЕСА_1 нежитлову будівлю площею 221,0 квадратних метрів розташовану за адресою: АДРЕСА_1 літ. «В» про що свідчить технічний паспорт Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» від 31 листопада 2012 року.

Судом встановлено, що позивач в момент здійснення будівельних робіт та на даний момент є законним користувачем земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий номер 8 000 000 000:75:322:0006.

В матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б свідчили про припинення права користування позивача вказаною земельною ділянкою на даний момент.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що існування об'єктів нерухомого майна нежитлових приміщень загальною площею 311,0 квадратних метрів, на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий номер 8 000 000 000:75:322:0006, не порушує нічиї права. Документів, які б підтверджували, що спірне майно порушує права інших осіб, до матеріалів справи не надано.

Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Таким чином, позов про визнання права власності є не договірною вимогою про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не поєднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод, не пов'язаних з позбавленням володіння.

Відповідно до приписів ст.ст. 317, 320 Цивільного кодексу України, власникові належать право володіння, користування та розпорядження майном, зокрема, він має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Положеннями ст. 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 1 статті 331 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що у позивача виникло на законних підставах та безсумнівно наявне право власності на спірне майно - нежитлову будівлю площею 63,9 квадратних метрів розташовану за адресою: АДРЕСА_1 нежитлову будівлю площею 26,1 квадратних метрів розташовану за адресою: АДРЕСА_1 нежитлову будівлю площею 221,0 квадратних метрів розташовану за адресою: АДРЕСА_1 літ. «В», яке, як встановлено судом, споруджено позивачем за власні кошти, розташоване на земельній ділянці, законним користувачем якої є позивач, та існування якого не порушує нічиї права.

Однак, матеріали справи свідчать про те, що відповідач оспорює право власності позивача на спірне майно. Так, листом від 10 липня 2012 року відповідач, посилаючись на Інвестиційний договір, який він вважає є дійсним дійсний, вимагає від позивача на підставі п. 6.3. Інвестиційного договору переглянути вартість одного квадратного метру Об'єкта інвестування в бік зменшення, а також протягом 10 календарних днів передати в порядку визначеному в розділі 4 Інвестиційного договору належне йому створене позивачем нерухоме майно.

Такі твердження Відповідача суд не приймає до уваги, оскільки, як встановлено судом, фінансування Об'єкта інвестування відповідачем не здійснено і по теперішній час, у зв'язку з чим згідно з п. 4.4. Інвестиційного договору зобов'язання у позивача щодо передачі Об'єкта інвестування відповідачу не виникло.

За приписами ст. 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно до п.2 ст.3 Цивільного Кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.

Згідно ст. 41 Конституції України, кожен має право вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст.316 Цивільного кодексу України, правом власності особи є право особи на певну річ, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 319 ЦК України, встановлюється, що власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, та має право вчиняти до свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.

Статтею 320 Цивільного кодексу України передбачено право власника використовувати своє майно для підприємницької діяльності.

Статтею 321 Цивільного кодексу України визначено, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена в його здійсненні лише в випадках, прямо передбачених законом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вимоги позивача доведені в повному обсязі, знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду та є такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.41 Конституції України, ст.ст. 3, 16, 316, 317, 319-322, 328, 331, 392 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст. 11, 60, 61, 88, 209, 212-215, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Гардаріка» до ОСОБА_1 про визнання права власності на нежитлові будівлі - задовольнити.

Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Гардаріка» (ідентифікаційний код юридичної особи 22968133) право власності на нежитлову будівлю, площею 63,9 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 літ. «А»; нежитлову будівлю, площею 26, 1 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1; нежитлову будівлю, площею 221,0 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: