Рішення

від 21.03.2013 по справі 922/323/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" березня 2013 р.Справа № 922/323/13-г

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Бураковой А.М.

при секретарі судового засідання Тарасова С.В.

розглянувши справу

за позовом Дочірнього підприємства "Спринтер", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Осінь", м. Харків про стягнення заборгованості в розмірі 33712,23 грн. за участю представників сторін:

позивача - не з'явився,

відповідача - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство "Спринтер", м. Харків (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Осінь", м. Харків про стягнення заборгованості в розмірі 33712,23 грн., з яких: 31665,21 грн. основний борг, 1705,85 грн. пеня, 341,17 грн. три відсотки річних В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань по договору про переведення боргу № 35, укладеного 01.08.2011 року.

Крім того, в позовній заяві, з метою забезпечення позову, позивач просить суд накласти арешт на всі банківські рахунки відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 24.01.2013 року було прийнято заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні на 11.02.2013 року о 11:30 годині.

Ухвалою господарського суду від 11.02.2013 року розгляд справи був відкладений до 26.02.2013 року до 11:30 години.

Ухвалою господарського суду від 26.02.2013 року розгляд справи був відкладений до 21.03.2013 року до 11:45 години.

До господарського суду Харківської області 05.03.2013 року від представника позивача надійшла заява (вх. 8434), відповідно до якої просить суд розглядати справу без участі представника та зазначає, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи, враховуючи те, що відповідно до статті 22 ГПК України, брати участь в судовому засіданні є правом сторони, а не обов'язком, знаходить правові підстави для задоволення заяви позивача як такої, що не суперечить нормам діючого законодавства.

Представник позивача в призначене судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення, яке міститься в матеріалах справи.

Представник відповідача в призначене судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав. Проте, до господарського суду Харківської області 05.03.2013 року повернулась ухвала суду від 24.01.2013 року, з поштовою довідкою з відміткою "за закінченням терміну зберігання", 12.03.2013 року повернулась ухвала суду від 26.02.2013 року, з поштовою довідкою з відміткою "за закінченням терміну зберігання", 18.03.2013 року повернулась ухвала суду від 11.02.2013 року, з поштовою довідкою з відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України місцезнаходження відповідача є таким: 61070, м. Харків, вул. Академіка Проскури, буд. 1, оф. 660. (а.с. 24-26)

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18, відповідно до якої зазначено, що місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців").

Також у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 зазначено, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку про належне повідомлення учасників процесу про час та місце судового засідання.

Відповідач правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізував.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає, що ним вжито всі заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, тому вважає за можливе розглядати справу за відсутності представника відповідача за наявними в справі матеріалами, як передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

«01» серпня 2011 р. між Дочірнім підприємства "Спринтер", м.Харків (позивачем), Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Осінь", м.Харків (відповідачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промснаб" (первісний боржник) був укладений Договір про переведення боргу №35 (Договір).

Відповідно до п. 2. цього договору Первісний боржник в порядку ст. ст. 520-523 ЦК України перевів на Нового боржника - Відповідача борг (грошове зобов'язання) у розмірі 49 562,96 грн., а Відповідач погодився виконувати зазначене грошове зобов'язання відповідно до графіку, який наведений у додатку № 1 до цього договору.

Відповідно до п.3. Договору, кредитор не заперечує проти зміни первісного боржника новим боржником в основному договорі і , підписуючи зі своєї сторони цей Договір, дає свою згоду на відповідне переведення боргу в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

З матеріалів справи вбачається, що між Дочірнім підприємства "Спринтер", м. Харків (позивачем), Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Осінь", м. Харків (відповідачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промснаб" (первісний боржник) був складений та підписаний графік погашення заборгованості перед Дочірнім підприємством "Спринтер", м. Харків, що є невід'ємною частиною Договору про переведення боргу №35 від 01.08.2011 року. (а.с. 11)

Проте, як зазначає, позивач у своїй позовній заяві, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Осінь", м. Харків, починаючи з лютого 2012 р. перестав виконувати свої зобов'язання по договору про переведення боргу, а саме погашати заборгованість згідно з графіком.

З матеріалів справи вбачається, що станом на момент розгляду справи відповідачем було перераховано згідно з Договором про переведення боргу №35 від 01.08.2011 року. суму в розмірі 17 897,75 грн., хоча повинно було бути сплачено 49562,96 грн., а отже, не сплаченою залишається заборгованість в розмірі 31665,21 грн.

Надаючи правову оцінку викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Статтею 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, передбачено, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Як вбачається з матеріалів справи, суму заборгованості відповідачем не сплачено. За таких обставин та враховуючи доведеність факту порушення відповідачем умов діючого законодавства та умов договору, суд знаходить що сума заборгованості в розмірі 31665,21 грн., є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі в розмірі 31665,21 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Крім того, позивач заявив до стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 341,17 грн., пеню за період з 23 липня 2012 року по 22 січень 2012 року в сумі 1705,85 грн.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши нарахування надані позивачем 3% річних у розмірі 341,17 грн. суд приходить до висновку, що даний розрахунок не суперечить вимогам чинного законодавства, нарахований вірно, з урахуванням чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Розглядаючи вимогу позивача про стягнення з відповідача в сумі 1705,85 грн. пені суд виходить до висновку, що вона не підлягає задоволенню, при цьому суд бере до уваги вимоги частини другої статті 547 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним, таким чином суд приходить до висновку про безпідставність такої вимоги позивача, в зв'язку з чим в позові в цій частині відмовляє.

Крім того, в позовній заяві позивач просить суд накласти арешт на всі рахунки відповідача, суд розглянувши зазначену вимогу виходить з наступного.

Позивач, обґрунтовуючи вимогу, щодо накладення арешту на всі рахунки відповідача посилається на положення ст. 43-1 ГПК України, яка передбачає, що особа, яка має підстави побоюватись, що подача потрібних для неї доказів стане згодом неможливою або утрудненою, а також підстави вважати, що її права порушені або існує реальна загроза їх порушення, має право звернутися до господарського суду з заявою про вжиття, передбачених статтею 43-2 цього Кодексу, запобіжних заходів до подання позову.

Крім того, ст. 43-2. ГПК України встановлює, що запобіжні заходи включають: 1)витребування доказів; 2) огляд приміщень, в яких відбуваються дії, пов'язані з порушенням прав; 3) накладення арешту на майно, що належить особі, щодо якої вжито запобіжні заходи, і знаходиться в неї або в інших осіб.

А отже, позивач посилається на положення закону, які встановлюють запобіжні заходи до подання позову, проте, у разі звернення з відповідною заявою, вже після порушення провадження у справі, тому суд повинен розглядати як заходи до забезпечення позову.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Перелік заходів до забезпечення позову визначений статтею 67 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами статті 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:

- накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві;

- забороною відповідачеві вчиняти певні дії;

- забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

- зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд також приймає до уваги, що умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери, тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду. Відповідно до цього, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Обов'язок доказування та надання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Позивачем не наведено та документально не обґрунтовано наявність обставин, які можуть в подальшому утруднити виконання рішення господарського суду. За таких обставин суд відхиляє клопотання позивача про забезпечення позову, яке викладене у резолютивній частині позовної заяви.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, судові витрати у даній справі покладаються на сторони прапорційно розміру задоволених позовних вимог

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 526, 530, 549, 610, 611, 625, 629 Цивільного кодексу України, статтями 193,198, 217, 230 Господарського кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44, 47-49, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Осінь", м. Харків (61070, м. Харків, вул. Академіка Проскури, буд. 1, оф. 660, Банківські реквізити: рах. № 26003000131332 у філії АТ «Укрексімбанк» м. Харків, МФО 351618, код ЄДРПОУ 14110979) на користь Дочірнього підприємства "Спринтер", м. Харків (61009, м. Харків, вул. Достоєвського, 3 Банківські реквізити: рах. № 26001835378780 в ХОФ АКБ "Укрсоцбанк" м. Харків, МФО 351016, код ЄДРПОУ 30534106) суму заборгованості в розмірі 31 665,21 грн., 3 % річних в розмірі 341,17 грн. та судовий збір в розмірі 1633,44 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення суми пені за період з 23 липня 2012 р. по 22 січня 2012 р. в розмірі 1 705,85 грн. - відмовити.

Повне рішення складено 26.03.2013 р.

Суддя Буракова А.М.

922/323/13-г