Рішення

від 14.03.2013 по справі 922/735/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" березня 2013 р.Справа № 922/735/13-г

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БТЛ Форсаж", м.Дніпропетровськ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будсім", м.Харків про стягнення 13427,25 гривень, за участю представників:

позивача - Муссаєвої Р.М. (довіреність від 13.03.2013 р.)

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "БТЛ Форсаж", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будсім" (Відповідача) суми заборгованості у розмірі 13427,25 гривень, у тому числі, 12980,19 гривень суми основної заборгованості, 372,38 гривень суми нарахованої пені та 74,68 гривень 3% річних. Заявлену вимогу обґрунтовує неналежним виконанням Відповідачем умов договору поставки №090212, укладеного між сторонами 09 лютого 2012 року. Також, Позивач просив суд витребувати у Відповідача наступні видаткові накладні:

- в/н №РН-0002546 від 14 серпня 2012 року на суму 3182,04 гривень;

- в/н №РН-0002547 від 14 серпня 2012 року на суму 599,76 гривень;

- в/н №РН-0002687 від 27 серпня 2012 року на суму 1537,15 гривень;

- в/н №РН-0002688 від 27 серпня 2012 року на суму 199,92 гривень.

Крім того, Позивач просив суд покласти судові витрати на Відповідача, зокрема 1720,50 гривень судового збору та 850,00 гривень витрат по сплаті за послуги адвоката.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 21 лютого 2013 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі порушено та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 14 березня 2013 року.

14 березня 2013 року представник Позивача надав через канцелярію суду супровідним листом (вх. №9688) витребувані судом документи на підтвердження заявлених позовних вимог. Судом було досліджено надані документи та долучено до матеріалів справи.

До того ж, 14 березня 2013 року представник Позивача надав через канцелярію суду заяву (вх. №9687) про відмову від заявлених позовних вимог в частині витребування у Відповідача документів, а саме, видаткових накладних, в іншій частині позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник Позивача у відкритому судовому засіданні 14 березня 2013 року підтримав заявлені позовні вимоги, з урахуванням наданих уточнень, та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Відповідач у відкрите судове засідання 14 березня 2013 року свого представника не направив, відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не надав. Про причини неявки суд не повідомив. Про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням від 28 лютого 2013 року.

Суд, розглянувши заяву Позивача про часткову відмову від заявлених позовних вимог, зазначає наступне.

В розумінні ст.78 Господарського процесуального кодексу України, до прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін (ч.2 цієї статті). Про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі (ч.4 цієї статті).

Відповідно до п.4 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Враховуючи викладене, суд, проаналізувавши вказану заяву Позивача, встановивши, що дану заяву підписано повноважною на це особою, з'ясувавши, що дії Позивача не суперечать нормам чинного законодавства та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, дійшов висновку про її задоволення, у зв'язку з чим приймає часткову відмову Позивача та припиняє провадження у справі в частині заявлених позовних вимог щодо витребування документів на підставі п.4 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що в межах наданих нею повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а також те, що ухвалою господарського суду Харківської області про порушення провадження у справі від 21 лютого 2013 року Відповідача було повідомлено про розгляд даної справи, суд в порядку ст.75 Господарського процесуального кодексу України вважає за можливе розглядати справу без участі Відповідача за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника Позивача, встановив наступне.

09 лютого 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "БТЛ Форсаж" (Позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будсім" (Відповідачем) було укладено договір поставки №090212. Даний договір було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками.

За умовами вищевказаного договору, постачальник (Позивач) зобов'язався в порядку та в строки, встановлені договором, передати у власність покупця (Відповідача) товар, в певній кількості і відповідної якості, а покупець, в свою чергу, зобов'язався прийняти товар і оплатити його на умовах, визначених у договорі.

Відповідно до умов договору, кількість та асортимент кожної партії товару вказується у накладній, яка є невід'ємною частиною до договору та складена на підставі замовлення покупця. Накладні оформляються на кожну партію товару, що поставляється, і мають силу специфікацій до договору (п.1.3. договору).

Згідно із п.2.1. даного договору, поставка конкретної партії товару здійснюється на підставі замовлення покупця.

Пунктом 3.4. спірного договору сторони передбачили, що право власності на товар і ризик випадкової загибелі товару переходить від постачальника покупцю з моменту передачі товару на складі покупця та засвідчується видатковою накладною.

Відповідно до п.6.4. договору, покупець проводить оплату товару на умовах відстрочки платежу 90 днів з моменту поставки товару, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Відповідно до п.12.1. даного договору, покупець має право повернути постачальнику нереалізований товар, поставлений у відповідності з цим договором, а постачальник зобов'язується такий товар прийняти і повернути покупцю вартість, вже оплаченого товару, що повертається.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач, на виконання умов спірного договору, поставив товар на адресу Відповідача на загальну суму 22526,67 гривень, що підтверджується наступними видатковими накладними:

- в/н №РН-0000953 від 02 квітня 2012 року на суму 7748, 64 гривень;

- в/н №РН-0001084 від 18 квітня 2012 року на суму 1797, 84 гривень;

- в/н №РН-0001409 від 24 травня 2012 року на суму 1644, 96 грн.;

- в/н №РН-0001410 від 24 травня 2012 року на суму 1999, 20 грн.;

- в/н №РН-1702 від 22 червня 2012 року на суму 1882, 56 грн.;

- в/н №РН-0001715 від 11 червня 2012 року на суму 1944, 60 грн. + акт про розходження на суму 10,00 гривень;

- в/н №РН-0002546 від 14 серпня 2012 року на суму 3182,04 гривень;

- в/н №РН-0002547 від 14 серпня 2012 року на суму 599,76 гривень;

- в/н №РН-0002687 від 27 серпня 2012 року на суму 1537,15 гривень;

- в/н №РН-0002688 від 27 серпня 2012 року на суму 199,92 гривень.

Крім того, між сторонами було складено та підписано наступні акти звірки взаєморозрахунків (а.с.27-29):

- акт звірки взаєморозрахунків станом на 30 червня 2012 року (сальдо склало 17007,80 гривень);

- акт звірки взаєморозрахунків станом на 31 серпня 2012 року (сальдо склало 12980,19 гривень);

- акт звірки взаєморозрахунків станом на 31 жовтня 2012 року (сальдо склало 12980,19 гривень).

Проте, Відповідач частково оплатив поставлений товар на суму 9546,48 гривень, що підтверджується банківської випискою №БВ-000145 від 13 серпня 2012 року.

З метою досудового врегулювання спору, Позивач направив вимогу (вих. №26) від 01 лютого 2013 року на адресу Відповідача про сплату виниклої заборгованості, але відповіді не отримав.

Суд, проаналізувавши обставини, вказані у позовній заяві, дійшов висновку про те, що Позивач виконав свої зобов'язання за спірним договором належним чином та у повному обсязі. Проте, Відповідач, в свою чергу, зобов'язання за спірним договором виконав частково, оскільки заборгованість у розмірі 12980,19 гривень до цього часу залишається непогашеною.

Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Згідно із ч.1 ст.179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До того ж, частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює те, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно із ч.1 ст.527 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В розумінні статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ч.2 цієї статті).

Нормами ст.692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару, продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Враховуючи викладене, та те, що на момент прийняття рішення по справі у матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення Відповідачем заборгованості в добровільному порядку, суд вважає заявлену вимогу Позивача щодо стягнення з Відповідача суми основної заборгованості у розмірі 12980,19 гривень нормативно та документально обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо заявленої вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 372,38 гривень пені, суд зазначає наступне.

Згідно із ст.548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст.546 ЦКУ).

Відповідно до п.8.2 спірного договору, за несвоєчасну оплату поставленого товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від неоплаченої суми за кожен день прострочення.

З урахуванням викладеного, суд, перевіривши розрахунок пені, нарахованої Позивачем, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з Відповідача у повному обсязі.

Щодо заявленої вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 74,68 гривень суми 3% річних, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунок Позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з Відповідача у повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

16 січня 2013 року між Позивачем та адвокатським об'єднанням "Адвокатська компанія "Верум" було укладено договір про надання правової допомоги (а.с.34-36).

Відповідно до п.1.1. цього договору, адвокатське об'єднання зобов'язалось проводити правовий аналіз господарських договорів і документів укладених з контрагентом, з підстав та обставин, зазначених у додатку №1 до вказаного договору, здійснювати представництво Позивача у першій та апеляційній інстанціях господарських судів України, відповідно до додатку №1 цього договору, надавати правову консультацію, а Позивач зобов'язався оплатити винагороду за надання правової допомоги та суму фактичних витрат, необхідних для виконання даного договору.

Згідно із п.3.2. договору, винагорода адвокатського об'єднання склала 1700,00 гривень, яку Позивач повинен сплатити на поточний рахунок адвокатського об'єднання у наступному порядку: 50% від загальної суми Позивач сплачує протягом 1 банківського дня з дати виставлення рахунку по цьому договору. У цю частину винагороди входять послуги з аналізу та підготовки позовних заяв до суду та документів.

Судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч.1 ст.44 ГПКУ).

За таких обставин, суд, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких сплата 1720,50 гривень судового збору та 850,00 гривень витрат по сплаті за послуги адвоката покладаються на Відповідача.

На підставі вищевикладеного та ст.129 Конституції України, ст.ст.527, 530, 546, 548, 599, 612, 625, 629, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст.179, 193 Господарського кодексу України, та керуючись ст.ст.1, 12, 33, 43, 44, 49, 78, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будсім" (61052, м.Харків, вул.Мала Панасівська, буд.1, код ЄДРПОУ 34757314, р/р №26000000123417 у філії ПАТ "УкрЕксімБанк" в м.Харкові, МФО 351618) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БТЛ Форсаж" (49026, м.Дніпропетровськ, вул.С.Ковалевської, 2/52, код ЄДРПОУ 36366461, р/р №260052200361200 в АТ "УкрСибБанк" в м.Харкові, МФО 351005) 12980,19 гривень основної заборгованості, 372,38 гривень пені, 74,68 гривень 3% річних, 850,00 гривень витрат по сплаті за послуги адвоката та 1720,50 гривень судового збору.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині позову, щодо витребування документів, провадження у справі №922/735/13-г припинити, на підставі п.4 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 19 березня 2013 року.

Суддя Аріт К.В.

Справа №922/735/13-г