Рішення

від 21.03.2013 по справі 914/475/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.03.13 Справа№ 914/475/13-г

Господарський суд Львівської області у складі судді Ділай У.І.

При секретарі Лосик Ю.О.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Моршин

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Універсальна», м.Львів

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРТА-ІФ»,м.Івано-Франківськ

за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Бетоль», м.Дніпропетровськ

за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2, м.Львів

за участю третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Фізичної особи ОСОБА_3, м.Дніпропетровськ

про: визнання правочину удаваним, застосування до нього норм, що регулюють прихований правочин та визнання відкладальної обставини, яка передбачена п. 4.2. договору поруки такою, що не настала.

Представники :

Від позивача: ОСОБА_4 -представник (Довіреність б/н від 16.01.13р.)

Від відповідача-1: Павлічко О.О. - представник (Довіреність №1096 від 17.12.12р.).

Від відповідача-2: не з'явився.

Від третьої особи-1: не з'явився.

Від третьої особи-2: ОСОБА_4 -представник (Довіреність б/н від 01.02.13р.)

Від третьої особи-3: не з'явився.

Представникам сторін роз'яснено права і обов'язки передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України. Клопотань в порядку ч. 6 ст. 81 1 ГПК України про технічну фіксацію судового процесу не поступало.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Моршин до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Універсальна», м. Львів про визнання Договору купілі-продажу № 06/12/12 від 06.12.2012 р. удаваним, вчиненим сторонами для приховання договору комісії; застосування до відносин сторін Договору купівлі-продажу № 06/12/12 від 06.12.2012 р. норм, що регулюють договір комісії; визнання відкладальної обставини, яка передбачена п. 4.2. Договору поруки № 02/10/07-Б від 29.10.2007 р. такою, що не настала.

Ухвалою суду від 04.02.2013 р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 26.02.2013 р. З підстав, викладених в ухвалах суду розгляд справи неодноразово відкладався. Для надання сторонам можливості подати додаткові докази на обґрунтування своїх вимог та заперечень в судовому засіданні оголошувалася перерва.

За клопотанням відповідача Ухвалою суду від 28.02.2013 р. до участі у справі в якості відповідача-2 залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Верта-ІФ», м. Івано-Франківськ, в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Бетоль», м. Дніпропетровськ, Суб'єкта підприємницької діяльності фізичну особу ОСОБА_2, м. Львів та Фізичну особу ОСОБА_3, м. Дніпропетровськ.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Представник відповідача-1 проти позову заперечив, вказавши, що вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими. Окрім того представник відповідача зазначив, що позивачем обрано невірний спосіб захисту прав та охоронюваних законом інтересів. Заперечення відповідача викладено у Відзиві на позовну заяву б/н від 22.02.2013 р.

Від відповідача-2 на адресу суду поступило Клопотання б/н від 14.03.2013 р. про розгляд справи за відсутності представника ТзОВ «Верта-ІФ». У поданому клопотанні відповідачем-2 також викладено відзив на позовну заяву, згідно якого доводи позивача відповідач-2 вважає такими, що ґрунтуються виключно на власних суб'єктивних судженнях та припущеннях, без обґрунтування належними документальними доказами.

Представник третьої особи-2 вимоги позивача підтримав.

Треті особи-1,3 явку представників в судове засідання з невідомих причин не забезпечили, пояснень по суті спору суду не надали.

Враховуючи те, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про розгляд справи за відсутності представників відповідача-2, третіх осіб-1 та 3.

В процесі розгляду справи судом встановлено:

06.12.2012 р. між ТзОВ «Лізингова компанія «Універсальна» (Продавець) та ТзОВ «Верта-ІФ» (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу № 06/12/12, відповідно до умов якого ТзОВ «Верта-ІФ» взяло на себе зобов'язання оплатити та прийняти, а ТзОВ «Лізингова компанія «Універсальна» зобов'язалось передати комплект обладнання технологічної лінії (цеху) для виготовлення виробів ніздрюватого бетону неавтоклавного тверднення, загальна вартість якого складає 445 320,00 грн. (п.п. 1.1., 1.2. Договору.)

У п. 2.3. Договору сторони погодили, що обов'язок щодо передачі товару відповідач-1 зобов'язаний виконати не пізніше трьох днів з моменту укладення цього Договору і передати товар покупцю за адресою: Дніпропетровська обл., Дніпропетровський р-н, с. Партизанське, вул. Леніна, 25 Ф. Факт передачі товару підтверджується Актом приймання-передачі товару.

Згідно п. 2.1 Договору повну оплату товару відповідач-2 зобов'язувався здійснити протягом шести місяців, з моменту підписання Акту приймання-передачі товару.

Як вбачається із матеріалів справи на виконання умов Договору купівлі-продажу 06.12.2012 р. відповідачем-1 та відповідачем-2 підписано Акт приймання-передачі, у відповідності до якого ТзОВ «Лізингова компанія «Універсальна» передало, а ТзОВ «Верта-ІФ» прийняло комплект обладнання на загальну суму 445 320,00 грн.

У позовній заяві позивач зазначає, що факт укладення між відповідачами-1,2 Договору купівлі-продажу № 06/12/12 від 06.12.2012 р. порушує охоронювані законом права і інтереси позивача, а сам Договір купівлі-продажу є удаваним - укладеним з метою приховати інший правочин, який сторони насправді вчинили - договір комісії.

Вищевказані доводи позивач обґрунтовує наступним:

29.10.2007 р. між ТзОВ «Лізингова компанія «Універсальна» та ТзОВ «Бетоль» було укладено Договір фінансового лізингу № 105/1007/28-Б на виконання умов якого ТзОВ «Бетоль» у платне користування було передано комплект обладнання технологічної лінії (цеху) для виготовлення виробів ніздрюватого бетону неавтоклавного тверднення. Факт передачі обладнання підтверджується Видатковою накладною № РН-0000048 від 17.06.2008 р., відповідно до якої вартість майна становить 4 010 000,00 грн.

На забезпечення виконання зобов'язань ТзОВ «Бетоль» перед ТзОВ «Лізингова компанія «Універсальна» 29.10.2007 р. між ТзОВ «Лізингова компанія «Універсальна» та СПД-ФО ОСОБА_1 було укладено Договір поруки № 02/10/07-Б, яким передбачено, що СПД-ФО ОСОБА_1 та ТзОВ «Бетоль» несуть солідарну відповідальність перед відповідачем-1 з врахуванням обмежень розміру відповідальності, що визначений в межах 1 500 000,00 грн. (п.п. 2,3 Договору поруки).

У п. 4 Договору поруки сторони передбачили, що кредитор має право пред'явити вимогу поручителю у випадку прострочення боржником виконання грошових зобов'язань згідно Договору фінансового лізингу більше 60 днів в наступному порядку та черговості:

В першу чергу кредитор звертає стягнення на майнові права поручителя за Ліцензійним договором № 01/02М про використання корисної моделі від 10.04.2006 р., укладеного між поручителем та Колективним підприємством «Хмельницький комбінат будівельних матеріалів», шляхом набрання чинності та застосування Договору відступлення права вимоги 01/10/07-Б від 29.10.2007 р., укладеного між кредитором та поручителем і Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 (п. 4.1. Договору).

В другу чергу Кредитор вилучає та-продає предмет лізингу за Договором фінансового лізингу, якщо за рахунок платежів по Ліцензійному договору прострочена заборгованість боржника не буде погашена повністю, або Ліцензійний договір втратить чинність, буде зупинено, тощо або за ліцензійним договором поручителю не будуть нараховані платежі (п. 4.2. Договору).

В третю чергу кредитор пред'являє поручителю вимогу в розмірі 1/3 непогашеної суми простроченої заборгованості, якщо заборгованість боржника не буде погашена за рахунок продажу предмету лізингу (п. 4.3. Договору).

Із змісту вищенаведених пунктів Договору поруки випливає, що здійснивши продаж предмету лізингу згідно Договору купівлі-продажу № 06/12/12 від 06.12.2012 р., в результаті якого заборгованість боржника не була погашена, ТзОВ «Лізингова компанія «Універсальна» набуло право пред'явити позивачу вимогу в розмірі 1/3 непогашеної суми простроченої заборгованості.

Саме отримання відповідачем-1 підстави для набрання сили положеннями п. 4.2. Договору поруки № 02/10/07-Б від 29.10.2007 р., а отже, можливості стягнення з позивача коштів за Договором поруки ФОП ОСОБА_1 вважає дійсною метою спірного Договору купівлі-продажу № 06/12/12 від 06.12.2012 р.

Позивач наголошує на тому, що умовами Договору купівлі-продажу передбачено відстрочку оплати придбаного відповідачем-2 майна на шість місяців з моменту складення акту приймання-передавання, що за переконанням позивача наводить на думку про те, що кошти має бути сплачено відповідачеві-1 покупцем за договором не раніше, аніж останній перепродасть майно третім особам вже за реальною ціною.

Відносини сторін, за яких власник товару безоплатно передає його іншій особі на певний термін з метою продажу його третім особам, при цьому залишаючи за собою право власності на цей товар, але очікуючи отримання коштів в оплату за нього в майбутньому, відповідають всім ознакам відносин комісії на продаж майна, встановленим ст.ст. 1011-1017 ЦК України.

Таким чином факт негайного, і без оплати передання майна ТзОВ «Верта-ІФ» свідчить про намір уможливлення його подальшого перепродажу покупцем вже від власного імені, і подальшого виконання зобов'язань перед відповідачем-1 за рахунок отриманих від такого перепродажу коштів, що є типовою ознакою і суттю відносин комісії. Однак, договір комісії на продаж майна не є належним доказом настання обумовленої в Договорі поруки № 02/10/07-Б від 29.10.2007 року відкладальної обставини, тому вчинений правочин оформлено сторонами як договір купівлі-продажу.

Наступною дійсною метою спірного правочину за словами позивача є мінімізація вартості проданого майна, а отже збільшення суми коштів, яку відповідач-1 має право стягнути за Договором поруки. Вказане твердження позивач обґрунтовує посиланням на п. 4.3. Договору поруки, згідно якого обсяг відповідальності позивача за Договором поруки прямо залежить від суми коштів, вирученої відповідачем-1 з продажу майна.

Окрім того, на підтвердження удаваності Договору купівлі-продажу № 06/12/12 від 06.12.2012 р. позивач наводить аналіз економічної доцільності вказаного договору для відповідача-1.

Так, позивач зазначає, що майно, надане у лізинг, було придбано відповідачем-1 за 4 010 000,00 грн., при цьому основні кошти було залучено у вигляді банківського кредиту, а частку у розмірі 500 000,00 грн. було покрито лізингоотримувачем - ТзОВ «Бетоль» за рахунок власних коштів у вигляді авансового внеску за договором фінансового лізингу. Отже, за майно, при його придбанні у постачальника з метою передачі у фінансовий лізинг було сплачено кошти, у тому числі належні відповідачу-1, банку та ТзОВ «Бетоль», разом у сумі, що у десять разів перевищує вартість продажу даного майна за Договором купівлі-продажу № 06/12/12 від 06.12.2012 р.

Окрім того, за твердженням позивача, відповідач-1 продовжує залишатись орендарем приміщень, в яких зберігається виробниче обладнання, що є предметом спірного договору купівлі-продажу. Як вказано у доповненнях до позовної заяви виробниче обладнання встановлене (змонтоване) у спеціально пристосованому для цього приміщенні, з відповідним спеціально влаштованим інженерним забезпеченням значної вартості, загальною площею 2723 м.кв., яке належить на праві власності фізичній особі. Вартість оренди такого приміщення становить 10 грн. за м.кв., тобто близько 27 000,00 грн. на місяць, про що свідчить договір оренди, укладений з попереднім користувачем . Таким чином, витрати, що будуть понесені відповідачем-1 протягом піврічного строку очікування коштів від покупця за спірним договором (відповідача-2), становитимуть майже половину ціни договору

Крім цього, економічну недоцільність спірного Договору купівлі-продажу для відповідача-1 позивач обґрунтовує посилаючись на норми податкового законодавства, стверджуючи, що укладенням Договору купівлі-продажу № 06/12/12 від 06.12.2012 р. відповідач-1 допускає свідоме заниження бази оподаткування господарської операції за договором, свідоме створення підстав для позапланової перевірки органом ДПС, а також свідоме взяття на себе зобов'язань зі сплати податків з операції у періоді, що передує періоду отримання коштів від покупця (відповідача-2), тобто за рахунок обтяження власних обігових коштів.

Із посиланням на вищевикладені доводи позивач стверджує, що реальне фактичне виконання Договору купівлі-продажу № 06/12/12 від 06.12.2012 р. є економічно не вигідним для відповідача-1, і таким, що зумовлює для нього негативні наслідки. Вказане свідчить про удаваність спірного Договору.

Аналіз змісту правовідносин між сторонами наводить позивача на висновок, що між сторонами фактично було укладено договір комісії, а тому визначеного п. 4.2. Договору поруки № 02/10/07-Б від 29.10.2007 р. права пред'явити поручителю вимогу в розмірі 1/3 непогашеної суми простроченої заборгованості відповідач-1 не набув.

Суд, розглянувши документи і матеріали, подані учасниками процесу, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються їх вимоги і заперечення, оцінивши докази, які мають значення для справи, прийшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав:

Згідно ст.8 Конституції України кожному гарантовано право на звернення до суду для захисту його конституційних прав і свобод безпосередньо на підставі Конституції України.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частина 1 ст. 1 ГПК України передбачає, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Загальні способи захисту прав суб'єктів господарювання визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України і ч. 2 ст. 20 ГК України.

У відповідності до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Стаття 20 ГК України як способи захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначає: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин.

При цьому суд зазначає, що зазначений у ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України перелік способів захисту не є вичерпним, з огляду на вміщене у вказаних нормах положення щодо можливості захисту права і законного інтересу іншими способами, передбаченими законом чи договором. У разі порушення цивільного права чи інтересу у позивача виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення. Тобто, позивач повинен обрати саме такий спосіб захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу.

Враховуючи наведені у позовній заяві доводи позивача щодо порушення його прав та інтересів, суд не погоджується із твердженням відповідача-1 про обрання позивачем невірного способу захисту порушеного права та вважає що позовна вимога про визнання правочину удаваним не суперечить ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України.

Згідно визначення ч. 1 ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Частина друга вищенаведеної правової норми передбачає, що у випадку встановлення того, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Положення ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України визначають, що головним елементом угоди (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків.

Воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені в правочині. При цьому підлягає доведенню те, що правочин укладений з метою приховати інший правочин і який правочин насправді укладений.

В процесі розгляду справи суд встановив, що 06.12.2012 р. між відповідачами-1 та 2 було укладено Договір купівлі-продажу № 06/12/12, відповідно до умов якого ТзОВ «Лізингова компанія «Універсальна» зобов'язалось передати, а ТзОВ «Верта-ІФ» прийняти та оплатити комплект обладнання технологічної лінії (цеху) для виготовлення виробів ніздрюватого бетону неавтоклавного тверднення, загальна вартість якого складає 445 320,00 грн. (п.п. 1.1., 1.2. Договору.)

Вищевказаний Договір сторонами укладено у формі письмового документа, скріпленого відтисками печаток та підписами повноважних представників сторін.

У відповідності до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Наявними в матеріалах справи документами підтверджується, що на виконання договірних зобов'язань відповідач-1 передав, а відповідач-2 прийняв виробниче обладнання на суму 445 320,00 грн. Факт передачі товару, згідно вимог п. 2.3. Договору оформлено Актом приймання-передачі товару від 06.12.2012 р.

Вищевказане дає суду підстави зробити висновок, що за Договором купівлі-продажу № 06/12/12 від 06.12.2012 р. воля сторін була направлена на досягнення саме цих правовідносин, які і були в ньому передбачені.

При цьому, доводи відповідача про те, що погодження сторонами у п. 2.1. Договору відстрочки оплати товару на шість місяців є встановленими ст.ст. 1011-1017 ЦК України ознаками відносин комісії на продаж майна, суд до уваги не приймає, оскільки право сторін договору купівлі-продажу обумовити розстрочення платежу передбачено ч. 2 ст. 692 ЦК України.

Не свідчать про удаваність Договору купівлі-продажу та фактичне виникнення між сторонами відносин комісії також припущення позивача про економічну недоцільність Договору для відповідача-1, які, зокрема, ґрунтуються на погодженні сторонами ціни виробничого обладнання меншої, ніж та, яку відповідач-1 сплатив при купівлі даного майна, а також на порушеннях податкового законодавства.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 627 ЦК України, встановлює, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору.

Отже, при продажі виробничого обладнання сторони були вправі самостійно визначати як ціну предмета продажу так і порядок його оплати.

Окрім того, слід вказати, що як вбачається із матеріалів справи невідшкодована ТзОВ «Бетоль» відповідачу-1 вартість виробничого обладнання становить 443 262,84 грн. Даний факт встановлено рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 31.07.2012 р. у справі № 27/5005/5626/2012. Таким чином заслуговують на увагу доводи представника відповідача-1 про те, що метою вчинення оспорюваного правочину є отримання коштів від продажу майна для покриття витрат ТзОВ «Лізингова компанія «Універсальна», понесених на його придбання.

Порушення відповідачем-1 податкового законодавства, на які позивач вказує у доповненні до позовної заяви від 18.03.2013 р. документально не підтверджені, а відтак судом до уваги не приймаються.

Із врахуванням вищенаведеного суд вважає безпідставними та необґрунтованими доводи позивача про те, що передача відповідачем-1 відповідачу-2 комплекту обладнання технологічної лінії (цеху) для виготовлення виробів ніздрюватого бетону неавтоклавного тверднення фактично є відносинами комісії.

Згідно ст. 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Як випливає із вищенаведеного визначення та ст. 1013 ЦК України, укладення договору комісії на продаж виробничого обладнання передбачало б, зокрема, обов'язок ТзОВ «Лізингова компанія «Універсальна» виплатити ТзОВ «ВЕРТА-ІФ» плату за надані згідно договору комісії послуги, а також нести витрати, пов'язані із вчиненням подальших правочинів щодо вказаного обладнання. Факту наявності таких обов'язків у відповідача-1, як і будь-яких інших ознак договору комісії у правовідносинах між відповідачами-1,2 позивачем не доведено.

Тобто, вчинений сторонами правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором купівлі-продажу, а не договору комісії, а тому відсутні підстави для визнання його удаваним.

Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

У відповідності з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судовий збір, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладається на позивача.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 202, 203, 235, 627, 628, 655, 692, 1011, 1013 ЦК України, ст.ст.4-3, 33, 43, 49, 82-84 ГПК України , суд

ВИРІШИВ :

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 26.03.2013 р.

Суддя Ділай У.І.