Рішення

від 18.03.2013 по справі 0544/15085/2012

СЛОВ'ЯНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер №0544/15085/2012

Номер провадження №2/243/138/2013

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

« 13» березня 2013 р. м. Слов’янськ

Слов’янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

Головуючого - судді Чемодурова Н.О.

при секретарях - Хміль О.М., Бондаренко О.В.

за участю:

представник позивача - ОСОБА_1

представник відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Слов’янська цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до приватного підприємства «Контраст», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, директора приватного підприємства «Контраст» ОСОБА_4 , -

В С Т А Н О В И В:

30 листопада 2013 року ОСОБА_3 звернулась до суду із уточненим в ході судового розгляду позовом до приватного підприємства «Контраст», про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та витрат на правову допомогу.

Ухвалою суду від 15 січня 2013 року до участі в справі у якості третьої особи залучено директора приватного підприємства «Контраст» ОСОБА_4

У судове засідання позивач ОСОБА_3 не з’явилась, надала суду заяву про розгляд справи у її відсутності за участі представника. Будучи допитаною у попередніх судових засіданнях зазначила, що з 04 лютого 2011 року вона працювала у ПП «Контраст» на посаді фармацевту. 25 жовтня 2012 року вона захворіла, і не змогла стати до роботи. У цей день їй було відкрито лист непрацездатності. Про перебування на лікарняному керівництво аптеки вона повідомила у телефонному режимі. 30 жовтня 2012 року вона з’явилась до головного офісу ПП «Контраст» та повідомила керівництво, що 02 листопада 2012 року, у свою чергову зміну, вона буде готова стати до роботи. Однак, 02 листопада 2012 року вона знов відчула себе зле, підсилився артеріальний тиск, підвисилась температура тіла, декілька разів вона знепритомнювала. Цього ж дня їй було відкрито новий лікарняний лист. Про перебування на лікарняному керівництво аптеки вона також повідомила у телефонному режимі. Однак, 03 листопада 2012 року їй за місце реєстрації надійшло запрошення отримати у почтовому відділенні рекомендованого листа. З отриманої у почтовому відділенні кореспонденції вона дізналась, що 02 листопада 2012 року її звільнено з займаної посади та отримала свою трудову книжку.

Вважає, що таке звільнення є незаконним оскільки її звільнено у день перебування на лікарняному.

Просить суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ приватного підприємства «Контраст» №31 від 02 листопада 2012 року згідно якого вона звільнена з посади фармацевту ПП «Контраст»;

- поновити її на роботі в посаді фармацевту ПП «Контраст»;

- стягнути з приватного підприємства «Контраст» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03 листопада 2012 року по день винесення рішення суду;

- стягнути з приватного підприємства «Контраст» на її користь моральну шкоду у сумі 3 000 грн.;

- стягнути з приватного підприємства «Контраст» на її користь витрати на правову допомогу у сумі 2 500 грн.;

- допустити негайне виконання рішення в частині поновлення її на посаді фармацевту ПП «Контраст».

Спричинену моральну шкоду обґрунтовує тими обставинами, що через незаконне звільнення вона втратила джерело доходу, не могла покупати найнеобхідніше. Був змінений її звичайний спосіб життя, погіршились суспільні зв’язки через її пригнічений стан. У зв’язку з негативним формулюванням причин звільнення вона втратила можливість на подальше нормальне працевлаштування.

Представник позивача, ОСОБА_1, діючий на підставі договору (а.с.12), в судовому засіданні позов підтримав, навів доводи аналогічні викладеним позивачем.

Представник відповідача, ОСОБА_2, діючий на підставі договору (а.с. 74), в судовому засіданні позов не визнав, заперечував проти його задоволення, мотивуючи це наступним. З 24 жовтня 2012 року фармацевт ПП «Контраст» ОСОБА_3 не стала до роботи, не повідомиш ні працівників аптеки, ні її керівництво про причини своєї відсутності. 01 листопада 2012 року на загальних зборах працівників аптеки було вирішено звільнити ОСОБА_3 з займаної посади. Під час загальних зборів 01 листопада 2012 року директор ПП Контраст ОСОБА_4 робила чисельні спроби додзвонитись до ОСОБА_3, але усі вони були невдалими.

02 листопада 2012 року наказом директора ПП «Контраст» ОСОБА_3 була звільнена з займаної посади. У зв’язку з цим збори робітників ПП «Контраст» вирушили на адресу, за місцем реєстрації ОСОБА_5, з метою вручити їй копію наказу про звільнення та трудову книжку. Однак, двері зборам ніхто не відчинив. Того ж дня, 02 листопада 2012 року, трудова книжка та наказ про звільнення були направлені ОСОБА_3 рекомендованим листом.

Третя особа по справі, директор приватного підприємства «Контраст» ОСОБА_4, належним чином повідомлена про час і дату слухання справи, в судове засідання не з’явилась, надала суду заяву про розгляд справи у її відсутності. Будучи допитаною в попередніх судових засіданнях вказала, що вважає позов таким, що не підлягає задоволенню. Зазначила, що 29 жовтня 2012 року до приміщення аптеки прийшов брат ОСОБА_3 і став вимагати повернення трудової книжки ОСОБА_3, однак, його вимога не була виконана, оскільки він не був працівником ПП «Контраст». У зв’язку з чим він з’явився до аптеки, і хто повідомив йому про звільнення ОСОБА_3, яке нібито мало місце, їй не відомо.

Особисто їй ОСОБА_3 причини своєї відсутності з 24 жовтня 2012 року на робочому місті не повідомляла жодним чином.

Вислухавши пояснення позивача, представників сторін та третьої особи, свідків, вивчивши матеріали справи і дослідивши надані докази, суд у межах заявлених позовних вимог (ст. 11 ЦПК України) установив наступне.

Позивач ОСОБА_3 з 04 лютого 2011 року була прийнята на посаду фармацевта ПП «Контраст. Відповідно до наказу №31 від 02 листопада 2012 року ОСОБА_3 була звільнена з займаної посади на підставі п.4 ст.40 КЗпП України, що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці позивача серії АХ №503658 (а.с. 4)

Пленум Верховного Суду України в пункті 22 постанови №9 від 6 листопада 1992 р. (зі змінами, внесеними постановами від 1 квітня 1994 р. № 4, від 25 жовтня 1995 р. № 18 та від 25 травня 1998 р. №15) «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз’яснив, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з’ясовувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3,4,7,8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1,148,149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувались вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

За порушення трудової дисципліни, як визначено в статті 147 КЗпП України, до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Згідно законодавству України підставою для застосування дисциплінарного стягнення є дисциплінарний проступок, під котрим розуміється протиправне, винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх обов’язків, що випливають із нормативно-правових та інших актів у сфері праці, колективного і трудового договорів. Необхідною умовою для накладення стягнення є вина працівника, наявність якої має бути обов’язково доведена роботодавцем.

Тягар доказування наявності законної підстави для звільнення, як визначено в пункті 4 і 9 Рекомендацій 166 до Конвенції 158 з аналогічними назвами «Про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця» (набула чинності в Україні 16.05.1995 р.), лежить на підприємцеві.

В наказі про звільнення ОСОБА_3 №31 від 02.11.2012 року зазначено, що її звільнено у відповідності до п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули у зв’язку з неявкою на роботу з 24.10.2012р. без поважних причин і підтверджуючих документів. Як підстава зазначений протокол зборів від 01.11.2012р. (а.с. 64).

Згідно зі ст. 139 КЗпП України працівники зобов’язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно з п.4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Підставами для звільнення працівника згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України, згідно законодавству, є його відповідні винні дії, вчинення яких передувало виданню наказу про припинення трудового договору. Оскільки звільнення за прогул є крайньою мірою дисциплінарного стягнення, суд перевіряє законність дії та дотримання работодавцем всіх правових гарантій, які встановлені для робітників при притягненні їх до дисциплінарної відповідальності.

Так в судовому засіданні було встановлено, що з 24 жовтня 2012 року позивач була відсутня на робочому місці у свої зміни та про причини відсутності власника (відповідача) не повідомила, що підтверджується, зокрема:

1) актом комісії ПП «Контраст» від 24 жовтня 2012 року у складі: засновника ПП «Контраст» ОСОБА_4; директора ПП «Контраст» ОСОБА_4; бухгалтера ПП «Контраст» ОСОБА_6 та фармацевтів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 Зі змісту акту вбачається, що ОСОБА_3 24.10.2012р. з 07-00 по 19-00 не була на робочому місті по невідомим причинам. У зв’язку з виниклою ситуацією замість ОСОБА_3 24.10.2012р. на її робоче місто заступила ОСОБА_9 (а.с. 52);

2) графіком роботи аптеки «Здоровье» №3 на жовтень 2012 року, згідно якого ОСОБА_3 мала стати до роботи 24.102012р.,25.10.2012р., 28.10.2012р., 29.10.2012р. (а.с. 53);

3) актом комісії ПП «Контраст» від 02 листопада 2012 року, з якого вбачається, що о 09-00 годині 02 листопада 2012 року комісія у складі: засновника ПП «Контраст» ОСОБА_4; директора ПП «Контраст» ОСОБА_4; бухгалтера ПП «Контраст» ОСОБА_6 та фармацевтів ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 виїхали до місця мешкання ОСОБА_3 для ознайомлення з випискою з наказу №31 від 02.11.2012 року і вручення трудової книжки. У зв’язку з тим, що двері будинку ніхто не відчинив, комісія вирішила надіслати трудову книжку цінною бандероллю (а.с. 54);

4) протоколом зібрання робітників ПП «Контраст», за виключенням ОСОБА_3, 01.11.2012 року було вирішено звільнити ОСОБА_3 у зв’язку з відсутністю на роботі з 24.20.2012р.(а.с.56-57).

Факти, викладені у актах, підтверджені в судовому засіданні поясненнями свідків ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_4

Виходячи із норми пункту 4 ст. 40 КЗпП України, при вирішенні питання про законність звільнення основне значення має не те, до чи після видання наказу про звільнення видано довідку або лікарняний листок, а сама наявність документу про непрацездатність працівника на цей день.

Згідно довідки Комунального закладу «Центр первинної медико-санітарної допомоги Слов’янської районної ради Донецької області» від 20.02.2013 року вбачається, що ОСОБА_3 звернулась до Райгородської амбулаторії: - 25 жовтня 2012 року в період часу з 08-00 до 12-00 з діагнозом ВСД; - 02 листопада 2012 року в період часу з 08-00 до 12-00 з діагнозом ОРВІ (а.с. 107).

В судовому засіданні позивач стверджувала, що 02 листопада 2012 року у лікарні вона перебувала вже о восьмій ранку, оскільки у селищну райгородську лікарню її привозив і відвозив брат, якому не можна було запізнюватись на роботу у м. Слов’янськ на 09-ту годину. Ці доводи позивача відповідачем в судовому засіданні не спростовані.

Перебування ні лікарняному в період з 25 по 30 жовтня 2012 року підтверджене лікарняним листом серії АВШ №447286.

В день звільнення, 02 листопада 2012 року, хворій ОСОБА_3 було видано листок непрацездатності серії АВШ №447311 (а.с. 6).

Суд визнає переконливими доводи позивача з приводу того, що за медичною допомогою вона звернулась до лікарні не за місцем мешкання у м. Слов’янськ, а саме у смт. Райгородок Слов’янського районного, оскільки вона обслуговується саме у цій лікарні, відповідно до місця реєстрації, і саме там знаходиться її амбулаторна картка.

За таких підстав суд визна, що 2 листопада 2012 року ОСОБА_3 не знаходилась на робочому місці за станом здоров’я, та це, на думку суду, підтверджено достовірними доказами.

Як зазначено у п.17 пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992р. «Про практику розгляду судами трудових спорів» (з відповідними змінами), правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відсутності (ч. 3 ст. 40 КЗпП) стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпП, так і інших видів, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

За правилами частини третьої ст. 10 ЦПК України «Змагальність сторін» кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на обґрунтування своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Представник відповідача у судовому засіданні не надав суду будь яких об’єктивних, беззаперечних доказів по спростуванню факту звернення ОСОБА_3 2 листопада 2012 року за медичною допомогою у зв’язку з погіршенням стану здоров’я до лікаря.

Із матеріалів справи убачається, що посадовими особами відповідача, причини відсутності ОСОБА_3 на роботі з 25 жовтня 2012 року належним чином не встановлювалися.

З наданих суду листів з вимогою повідомити про причину відсутності, які направлялись на адресу ОСОБА_3 вбачається, що вони були направлені не за місцем мекання ОСОБА_3 (м. Слов’янськ), а за місцем її реєстрації - у с. Донецьке Слов’янського району. При цьому, перший лист було направлено в понеділок - 29.10.2012р., другий у середу - 31.10.2012р., а у п’ятницю - 02.11.2012р. ОСОБА_3 вже була звільнена з займаної посади. При цьому, на час звільнення, будь-яких підтверджень щодо отримання зазначених листів ОСОБА_3 керівництво аптеки не мало, про що свідчить, зокрема, лист УДППЗ «Укрпошта» Центр поштового зв’язку №11 від 12.12.2012р., з якого вбачається, що рекомендовані листи від 29.10.2011р. та 31.10.2011р. були вручені матері ОСОБА_10 03.11.2012р.(а.с. 58-61) .

Правилами статті 149 КЗпП України встановлено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен витребувати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

В порушення зазначених вимог, керівництвом ПП «Контраст» відповідні пояснення у ОСОБА_3 не відбирались, особисто в неї причини відсутності на робочому місті не з’ясовувались.

Відповідно до положень ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оцінивши представлені сторонами докази в їх сукупності, суд визнає, що звільнення ОСОБА_3 з посади фармацевту проведено уповноваженим власником органом з грубим порушенням норм трудового законодавства, виходить із незаконності звільнення позивача, тому передбачене статтею 43 Конституцією України її право на працю підлягає судовому захисту шляхом поновлення позивача на попередній роботі.

Суд допускає негайне виконання рішення у частині поновлення на попередній роботі незаконно звільненої ОСОБА_3 згідно із положеннями ст. 367 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Розрахунок середнього заробітку для таких виплат провадиться за правилами, визначеними у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 ( далі - Порядок ). Середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідок ПП «Контраст» (а.с. 30-31), позивачеві у вересні 2012 р. нарахована заробітна плата в розмірі 1125 грн. та відпрацьовано 20 робочих днів (160 годин); у жовтні 2012 р. - 846 грн. 30 коп. та

відпрацьовано 17 робочих днів (136 годин). Таким чином, за період з вересня по жовтень 2012 року середньоденна заробітна плата ОСОБА_3 становить (1125+846,30): (160+136) х 8 = 53 грн. 28 коп.

Періодом вимушеного прогулу є період з часу звільнення позивача - з 3 листопада 2012 р. до ухвалення судового рішення про поновлення ОСОБА_3 на роботі.

Однак, в судовому засіданні було достовірно встановлено і це підтверджується записом у трудовій книжці позивача, що під час перебування справи в провадженні суду, в період з 19 листопада 2012 року по 18 лютого 2013 року вона обіймала посаду завідуючої аптечним пунктом-фармацевтом ВАТ «Донбас-Фармацея-Трейдинг».

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 32 постанови від 6 листопада 1992 р. № 9 (з відповідними змінами), при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи ( одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав у цей час.

Оскільки будь-яких відомостей про розмір оплати, проведеної за новим місцем роботи позивачем суду не надано, не були такі відомості надані і ВАТ «Донбас-Фармацея-Трейдинг» на запити суду, то в задоволенні вимог позивача щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 19 листопада 2012 року по 18 лютого 2013 року включно слід відмовити.

Однак, така відмова не позбавляє позивача права в подальшому повторно звернутись до суду з відповідним позовом до ПП «Контраст» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 19 листопада 2012 року по 18 лютого 2013 року включно у випадку отримання ОСОБА_3 відповідних відомостей про проведення усіх нарахувань за цей період під час роботи у ВАТ «Донбас-Фармацея-Трейдинг».

Приймаючи до уваги викладене, з урахуванням вихідних, святкових та неробочих днів, передбачених ст. 73 КЗпП України, кількість днів вимушеного прогулу (робочих днів) становить: у листопаді 2012р. - 10 днів; у лютому 2013р. - 8 днів; у березні 2013р. - 8 днів, а всього - 26 днів. Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу становить - 1 385 грн. 28 коп.= 26 х 53,28, без утримання прибуткового податку з громадян та інших обов'язкових платежів, справляння і сплата яких є відповідно обов'язком роботодавця та працівника.

Вирішуючи питання в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, яка була заподіяна позивачу незаконним звільненням, суд дійшов до висновку про необхідність частково задоволення цих вимог з наступних підстав.

Згідно до вимог ст. 237 1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237 1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із відповідними змінами) роз'яснено, що відповідно до ст. 237 1 КЗпП України (набула чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (ст. ст. 3, 4, 11, 31 ЦПК України).

Як зазначає позивач ОСОБА_3 у своєму позові, в наслідок звільнення вона була позбавлена

можливості отримувати заробіток, і, як наслідок, не могла купувати зимні речі. Вона щоденно перебувала у пригніченому психологічному стані. Спричинену моральну шкоду оцінює у 3 000 грн.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У відповідності із ст.10 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

За час розгляду справи судом позивач не надала суду жодних доказів щодо глибини фізичних та душевних страждань, не надала доказів на те, що були порушені її життєві зв'язки та що вона додавала додаткових зусиль для організації свого життя, не навела у достатній мірі мотивів, за яких бажала стягнути вказану суму на відшкодування моральної шкоди.

Суд вважає, що сам факт задоволення позову позивача та поновлення її на роботі вже є достатньою сатіскафцією в поновленні порушеного права, а тому вимоги щодо відшкодування моральної шкоди вважає за потрібне задовольнити у розмірі 300 грн.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу.

Відповідно до ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 20.12.2011 року № 4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

З матеріалів справи встановлено, що правову допомогу позивачу за договором про надання правової допомоги від 29 листопада 2012 року надавав адвокат ОСОБА_1 (а.с. 12), та який отримав від позивача за правову допомогу 2 500 грн. (а.с. 8-1).

З матеріалів справи встановлено, що адвокат ОСОБА_1 приймав участь у судових засіданнях по цій справі: 07 грудня 2012 року - 39 хвилин (а.с. 19); 18 грудня 2012 року - 7 хвилин (а.с. 26); 28 грудня 2012 року - 34 хвилини (а.с. 37-39); 15 січня 2013 року - 2 години 20 хвилин (а.с. 65); 18 січня 2013 року - 1 хвилину (а.с. 85); 18 лютого 2013 року - 2 години 3 хвилини (а.с. 100-102); 20 лютого 2013 року - 3 хвилини (а.с. 109); 13 березня 2013 року - 41 хвилину.

Розмір мінімальної заробітної плати у грудні 2012 року встановлений - 1 134 гривні на місяць, тобто граничний розмір витрат за надання правової допомоги за грудень 2012 року складає 604 грн. 80 коп.=1134х40% : 60 хв. х 80 хв. Розмір мінімальної заробітної плати на період 01.01.2013р.-30.11.2013р. встановлений у розмірі 1 147 гривень на місяць, тобто граничний розмір витрат за надання правової допомоги за січень-березень 2013 року складає 2 385 грн. 76 коп.=1147х40% : 60 хв. х 312 хв., а всього витрати на правову допомогу на користь позивача необхідно стягнути з відповідача у сумі 2 990 грн. 56 коп.=604,80 грн. + 2 385,76 грн.

Однак, згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

При вирішенні даного спору, з урахуванням меж заявлених вимог, суд вважає за потрібне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у сумі 2 500 грн., тобто у розмірі, заявленому позивачем.

Вирішуючи питання щодо судових витрат, суд враховує положення частини 3 статті 6 Закону України В«Про судовий збірВ» , згідно з якими за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У зв’язку з цим, оскільки позивач звільнений від сплати судових витрат при зверненні з даним позовом до суду, відповідно до вимог статей 81, 88 ЦПК України, суд вважає за потрібне стягнути з відповідача ПП «Контраст» на користь держави судовий збір у сумі 229 грн. 40 коп. та у сумі 114 грн. 70 коп. відповідно.

Вимоги представника відповідача про стягнення з позивача на користь ПП «Контраст» понесених витрат на оплату юридичних послуг, які згідно з актом та квитанції становлять 2 500 грн. (а.с.75-76) задоволенню не підлягають у зв’язку з задоволенням вимог позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 11,60,81,88,212-215,367 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 40,43,147-1,148,149,221,232-233,235 Кодексу законів про працю України,

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ директора приватного підприємства «Контраст» №31 від 02 листопада 2012 року про звільнення ОСОБА_3 з посади фармацевта ПП «Контраст».

Поновити ОСОБА_3 на посаді фармацевта приватного підприємства «Контраст».

Стягнути з приватного підприємства «Контраст» (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 22004582) на користь ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серія ВК №316348, зареєстровану за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2):

· середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03 листопада 2012 року по 18 листопада 2012 року включно та з 19 лютого 2013 року по 13 березня 2013 року включно у розмірі 1 385грн. 28 коп.,

· витрати понесені на правову допомогу у розмірі 2 500грн.,

· в рахунок відшкодування моральної шкоди 300 грн.,

а всього стягнути 4 185 (чотири тисячі сто вісімдесят п’ять) грн. 28 коп.

Стягнути з приватного підприємства «Контраст» в дохід держави судовий збір у сумі 344 (триста сорок чотири) грн. 10 коп. на р/р 31210206700075, банк отримувача - ГУ ДКСУ у Донецькій області, отримувач - Слов’янське УК /Слов’янськ/ 22030001, код ЄДРПОУ (банку) - 37803368, МФО - 834016, код класифікації доходів бюджету - 22030001.

В задоволенні решти заявлених вимог відмовити.

Рішення суду у частині поновлення на попередній роботі незаконного звільненої ОСОБА_3 допустити до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти дні з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення виготовлено « 18» березня 2013 року.

Суддя

Слов'янського міськрайонного суду ОСОБА_11