Постанова

від 27.03.2013 по справі 5019/1858/12

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2013 року Справа № 5019/1858/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Мельник О.В. , суддя Юрчук М.І.

при секретарі Макаревич В.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Мазур Р.В.;

від відповідача: Павлюк Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Приватного підприємства "КНГ" на рішення господарського суду Рівненської області від 22 січня 2013 року в справі № 5019/1858/12 (суддя Заголдна Я.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарбія"

до відповідача Приватного підприємства "КНГ"

про стягнення в сумі 79 000 грн..

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фарбія» (надалі - Позивач) звернулося в господарський суд Рівненської області з позовною заявою (а.с. 2-4) до Приватного підприємства «КНГ» (надалі -Відповідач), про стягнення в сумі 79 000 грн..

Рішенням господарського суду Рівненської області від 22 січня 2013 року (а.с. 73-75) з підстав, вказаних у цьому рішенні, позов задоволено.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Відповідач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 82-83) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Рівненської області від 22 січня 2013 року в даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права. Крім того, Позивач яr на підставу скасування рішення суду, посилається на те, що Відповідач не здійснював будь-яких неправомірних дій з метою отримання безпідставного збагачення; усі кошти, які перераховувались Позивачем для Відповідача, були набуті Відповідачем виключно через помилкові дії Позивача; Позивач не надіслав Відповідачу вимогу про виконання зобов'язання щодо повернення безпідставно набутих коштів.

Ухвалою суду від 11 лютого 2013 року (а.с. 81) апеляційну скаргу Відповідача прийнято до провадження та призначено її розгляд на 27 березня 2013 року на 15 годину 30 хвилин.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу (а.с. 89-91), в якому з підстав висвітлених в цьому відзиві, заперечує проти доводів зазначених в апеляційній скарзі та просить залишити рішення господарського суду Рівненської області без змін.

На виконання вимог ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 11 лютого 2013 року, Відповідачем були подані письмові пояснення (а.с. 99-102).

Голова Рівненського апеляційного господарського суду, своїм розпорядженням від 26 березня 2013 року (а.с. 103), з підстав вказаних у ньому, вніс зміни до складу колегії суддів, окрім заміни головуючого судді, визначив колегію в складі: головуючий суддя Василишин А.Р., судді Юрчук М.І., судді Мельник О.В..

У судовому засіданні від 27 березня 2013 року Позивач заперечив проти апеляційної скарги в усному порядку, вважає доводи Відповідача необґрунтованими, рішення суду першої інстанції - правомірним та законним.

В судовому засіданні від 27 березня 2013 року Відповідач підтримав доводи апеляційної скарги, з підстав вказаних у цій апеляційній скарзі та письмових поясненнях.

Розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, пояснення Відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Рівненської області від 22 січня 2013 року по даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача - без задоволення. При цьому, суд виходив з наступного.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що до матеріалів позовної заяви було додано договір безпроцентної фінансової позики № ФАФП-000001 від 27 червня 2012 року (надалі Договір; а.с. 17-19), відповідно до предмету якого в порядку та на умовах Договору, Позивач зобов'язувався передати Відповідачу безпроцентну фінансову позику, а Відповідач зобов'язувався використовувати її для власної господарської діяльності та повернути в строк, передбачений Договором.

Відповідно до пункту 1.2 Договору: фінансова позика надається в розмірі 94 000 грн. для поповнення оборотних засобів Відповідача; фінансова позика надається шляхом перерахунку грошовох засобів на рахунок Відповідача.

Разом з тим, в силу дії пункту 1.3 Договору: проценти на фінансову позику, надану вадповідно до Договору, не нараховуються.

Дослідивши Договір, колегія суду звертає увагу на те, що Договір підписаний та скріплений печаткою лише Позивачем.

З наявних у справі доказів вбачається, що Позивач перерахував на рахунок Відповідача 94 000 грн., а саме: платіжним дорученням № 69 від 27 червня 2012 року 37 000 грн. (а.с.21), платіжним дорученням № 38 від 05 липня 2012 року 57 000 грн. (а.с. 22), в яких в графі призначення платежу зазначено «Предоставление фин.займа по дог. ФАФП-000001 от 27.06.12».

Водночас, колегія суддів зауважує, що факт отримання коштів Відповідач не спростовує.

В той же час в матеріалах справи міститься банківська виписка по рахунку, відповідно до якої 20 вересня 2012 року Відповідач перерахував на рахунок Позивача 15 000 грн., де в графі призначення вказано: «повернення фінансової позики згідно договору ФАФП-000001 від 27 червня 2012 року.

Разом з тим, 6 листопада 2012 року Позивач направив на адресу Відповідача грошову вимогу про погашення заборгованості на суму 79 000 грн. та два примірники договору № ФАФП 000001 від 27 червня 2012 року, вказані обставини підтверджуються фіскальним чеком № 6395 від 6 листопада 2012 року та описом вкладення, в якому чітко зазначено документи, які відправлялися (а.с. 20).

З аналізу даних обставин вбачається, що такі дії Позивача та Відповідача в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов'язки, аналогічні зобов'язанням за договором позики.

Згідно статті 1046 Цивільного кодексу України: за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості; договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Як свідчать матеріали справи, згідно платіжних доручень Позивач перерахував Відповідачу кошти в сумі 94 000 грн. на виконання Договору.

Як слідує зі змісту статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

З аналізу вказаної статті слідує, що пунктом 4 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено можливість існування й інших юридичних фактів цивільного права, до яких слід віднести акти публічних органів, юридичні стани (акти цивільного стану) тощо.

Цивільні права та обов'язки можуть виникати з юридичних проступків, тобто дій суб'єктів цивільного права, які спрямовані на виникнення правових наслідків, але породжують їх внаслідок приписів норм цивільного права. Юридичними проступками, наприклад, є знахідка, виявлення кладу, рятування життя і здоров'я фізичної людини, майна фізичної чи юридичної особи, ведення справ без доручення тощо.

Поряд з деліктами цивільними неправомірними діями є факт безпідставного збагачення, створення небезпеки особистим немайновим правам та майну фізичної особи або майну юридичної особи тощо.

Таким чином, колегія суду приходить до висновку, що в даному конкретному випадку відбувся юридичний факт, передбачений пунктом 4 частиною 2 статтею 11 Цивільного Кодексу України.

Водночас, відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України: зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

З огляду на зазначене, враховуючи положення статті 11 Цивільного кодексу України та статті 509 Цивільного кодексу України внаслідок передачі Позивачем коштів Відповідачу у останнього виникло зобов'язання щодо повернення вказаних коштів.

За змістом статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно; особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала; положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Поряд з тим, колегія суду зазначає, що відповідно до абзацу 7 пункту 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі змістом статті 530 ЦК якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що матеріали справи містять докази (належні та допустимі) звернення Позивача до Відповідача з вимогою про виконання обов'язку щодо погашення заборгованості на суму 79 000 грн, що зі свого боку надає Позивачу право вимагати у Відповідача повернення даної суми, оскільки Відповідач, відповідно до вимог чинного законодавства, прострочив виконання зобов`язання по поверненню грошових коштів.

З огляду на усе вищенаведене, колегія суддів констатує, що Відповідач своїми діями визнав наявні правові відносини повернувши частину заборгованості. Дане в свою чергу, підтверджується належними та допустимими доказами. Крім того, суд враховує той факт, що Позивачем направлено на адресу Відповідача претензію про сплату залишку заборгованості. Дане в свою чергу опосередковано вказує на те, що Позивачем 6 листопада 2012 року пред'явлено законну вимогу, яку Відповідач протягом встановленого статтею 530 Цивільного кодексу України строку не виконав.

Будь-яких інших доказів, які б спростовували вищевикладене, в матеріалах справи не міститься та всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України Відповідачем суду не надано.

Водночас, доводи Відповідача, висвітлені у апеляційній скарзі є безпідставними, спростовуються усім вищевказаним у даній судовій постанові і до уваги судом не беруться.

Враховуючи усе наведене вище, на основі статтей 526, 530 Цивільного кодексу України колегія апеляційного господарського суду задовольняє позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача заборгованості в розмірі 79 000 грн..

Враховуючи усе вищевказане Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення господарського суду Рівненської області без змін, а апеляційну скаргу Відповідача - без задоволення.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає за Відповідачем.

Керуючись статями 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "КНГ" - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Рівненської області від 22 січня 2013 року в справі №5019/1858/12 - залишити без змін.

3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4.Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу №5019/1858/12 повернути господарському суду Рівненської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Юрчук М.І.