Постанова

від 29.03.2013 по справі 826/1577/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 березня 2013 року № 826/1577/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва, у складі: судді Добрянської Я.І., розглянув відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 КАС України в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «АГ Інжиніринг Бюро» до відповідачаДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва провизнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.09.2011 р. № 0000762305 та від 29.02.2012 р. № 000321750

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «АГ Інжиніринг Бюро» звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до відповідача Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.09.2011 р. № 0001701750 та № 0000762305.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.02.2013 р. суддею Добрянською Я.І. було відкрито провадження в адміністративній справі № 826/1577/13-а, та призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання 19.03.2013 р. позивач не прибув та не скерував свого представника, однак через канцелярію суду подав клопотання про розгляд адміністративної справи № 826/1577/13-а за відсутності представника ТОВ «АГ Інжиніринг Бюро».

Також 19.03.2013 р. позивачем через канцелярію суду було подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої ТОВ «АГ Інжиніринг Бюро» просить суд:

- визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 20.09.2011 р. № 0000762305, яке було винесено Державної податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва;

- визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.02.2012 р. № 000321750, яке було винесено Державної податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва в частині сплати податку з доходів фізичних осіб у розмірі 4 671,38 грн. та 1 167,84 грн. штрафних санкцій.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що при проведенні перевірки, відповідач дійшов помилкового висновку про порушення ТОВ «АГ Інжиніринг Бюро» вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР, щодо заниження податку на додану вартість у сумі 594 863,00 грн., а також п.п. 4.3.25 п. 4.3, п.п. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, п.п. 9.12.2 п. 9.12 ст. 9, п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про податок з фізичних осіб» від 22.05.2003 року № 889-ІV, щодо заниження податку на доходи з фізичних осіб у сумі 4 671,38 грн.

На думку позивача, висновки, викладені в Акті перевірки, не відповідають дійсності та нормам чинного законодавства, а тому податкові повідомлення-рішення, винесені за наслідками такої перевірки та складеного Акта перевірки, є протиправними та підлягають скасуванню.

Представник відповідача подав письмові заперечення проти позову та в судових засіданнях проти позову також заперечував і просив суд у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити повністю.

Так, відповідач зазначив, що при проведенні документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «АГ Інжиніринг Бюро» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 14.04.2009 року по 31.12.2010 року, контролюючим органом було встановлено порушення позивачем вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР, внаслідок чого було занижено податок на додану вартість у сумі 594 863,00 грн., а також п.п. 4.3.25 п. 4.3, п.п. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, п.п. 9.12.2 п. 9.12 ст. 9, п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про податок з фізичних осіб» від 22.05.2003 року № 889-ІV, внаслідок чого було занижено податок на доходи з фізичних осіб у сумі 4 671,38 грн.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначив, що матеріалами справи підтверджується фіктивна діяльність контрагентів позивача ТОВ «Бізартрейд» та ТОВ «Інкомсервіс плюс», а саме те, що такі контрагенти позивача здійснювали фінансово-господарську діяльність поза межами правового поля, зазначені товариства не набули цивільної право-дієздатності, взаємовідносини ТОВ «Бізартрейд» та ТОВ «Інкомсервіс плюс» з іншими контрагентами були вчинені без наміру створення реальних правових наслідків, а тому є фіктивними, внаслідок чого в даному випадку не можуть виникати як податкові зобов'язання так і податковий кредит.

Зважаючи на не прибуття позивача в судове засідання 19.03.2013 р. та не скерування свого представника, суд, на підставі ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив розглядати дану адміністративну справу в порядку письмового провадження.

Станом на 29.03.2013 р. інших документів від сторін по справі до суду не надходило.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва була проведена позапланова виїзна перевірка позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «АГ Інжиніринг Бюро» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 14.04.2009 року по 31.12.2010 року.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки від 06.09.2011 р. № 4765/23-522-36405440, згідно висновків якого позивачем було порушено вимоги п. 1, п. 5 ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст.ст. 228, 626, 629, 650, 655, 658 та 662 Цивільного кодексу України, щодо укладення нікчемних правочинів, п.п. 7.4.1 п. 7.4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР, щодо заниження податку на додану вартість у сумі 594 863,00 грн., а також п.п. 4.3.25 п. 4.3, п.п. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, п.п. 9.12.2 п. 9.12 ст. 9, п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про податок з фізичних осіб» від 22.05.2003 року № 889-ІV, щодо заниження податку на доходи з фізичних осіб у сумі 4 671,38 грн.

На підставі встановлених в Акті перевірки порушень позивачем вимог податкового та іншого законодавства, відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 20.09.2011 р. № 0000762305, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 743 579 грн., з яких 594 863 грн. - сума основного платежу, 148 716 - штрафні (фінансові) санкції;

- від 20.09.2011 р. № 0001701750, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб у розмірі 18 574,86 грн., з яких 14 859,89 грн. - сума основного платежу, 3 714,97 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

30.09.2011 р. позивач оскаржив зазначені податкові повідомлення-рішення шляхом подання первинної скарги до Державної податкової адміністрації у м. Києві.

24.11.2011 р. ДПА у м. Києві своїм рішенням № 11246/10/25-214 залишила без змін податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 20.09.2011 р. № 0000762305 та скасувала податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 20.09.2011 р. № 0001701750 в частині основного платежу на суму 813,51 грн. та в частині сплати штрафних санкцій у розмірі 203,38 грн., в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення було залишене без змін.

04.12.2011 р. позивач звернувся з повторною скаргою на рішення ДПА у м. Києві та на вищезазначені податкові повідомлення-рішення до Державної податкової служби України.

03.02.2012 р. повторна скарга позивача була частково задоволена ДПС України, а саме: скасоване податкове-повідомлення рішення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 20.09.2011 р. № 0001701750 в частині сплати 9 375 грн. податку з доходів фізичних осіб та 2 343,75 грн. застосованої штрафної санкції, з урахуванням рішення ДПА у м. Києві від 24.11.2011 р. № 11246/10/25-214.

29.02.2012 року з урахуванням рішення ДПС України, прийнятого за результатом розгляду повторної скарги позивача, на підставі Акта перевірки відповідачем було винесено нові податкове повідомлення-рішення по податку на доходи фізичних осіб № 000321750, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб у розмірі 5 839,22 грн., з яких 4 671,38 грн. - сума основного платежу та 1 167,84 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Зважаючи на таке, позивач оскаржив податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва від 20.09.2011 р. № 0000762305 та від 29.02.2012 р. № 000321750 в судовому порядку до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, зважаючи зокрема на наступне.

Згідно з п. 3 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу» від 04.12.1990 р. № 509-ХІІ (із змінами та доповненнями), державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції виконують такі функції: контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів.

Відповідно до п. 63.11 ст. 63 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби забезпечують достовірність даних про платників податків в Єдиному банку даних про платників податків - юридичних осіб та Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, реєстрі платників податку на додану вартість, реєстрі неприбуткових організацій та інших реєстрах, що формуються та ведуться органами державної податкової служби згідно з цим Кодексом, їх захист від несанкціонованого доступу, оновлення, архівування та відновлення даних.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п. 2 Порядку оформлення результатів невиїзних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України від 10.08.2005 року № 327 (із змінами та доповненнями, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Кодексом податків і зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), статистичної та іншої звітності, даних обліку, ведення якого передбачено законом, первинних документів, які використовуються в обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка.

Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та у повній мірі, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані за обліком та підтверджують наявність зазначених фактів.

Також, згідно п. 4.11 Порядку, податкове повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій) приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів від дня реєстрації акта невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок або вручення його поштою суб'єкту господарювання (на підставі відмітки на поштовому повідомленні), а за наявності заперечень посадових осіб суб'єкта господарювання до акта перевірки - приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді суб'єкту господарювання.

Згідно п. 78.4 ст. 78 ПК України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу ДПС приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

В позовній заяві та в судовому засіданні представник позивача не заявляв позовних вимог, які б стосувалися не дотримання відповідачем законодавчо визначеної процедури проведення та підстав проведення документальної позапланової виїзної перевірки, а також належного отримання документів прийнятих за наслідками такої перевірки.

По суті встановлених в Акті перевірки порушень позивачем вимог чинного законодавства та правомірності визначення позивачу оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями податкових зобов'язань, з матеріалів справи вбачається наступне.

Контрагентами позивача протягом 2010-2011 року виступали зокрема ТОВ «Бізартрейд» та ТОВ «Інкомсервіс плюс».

За наслідками виконання укладених договорів (поставка обладнання, його установка та запуск), зазначеними підприємствами-контрагентами (ТОВ «Бізартрейд» та ТОВ «Інкомсервіс плюс») було видано позивачу податкові накладні, що включені до реєстру отриманих податкових накладних, на підставі яких сформовано податковий кредит та, відповідно, зменшено податкове зобов'язання звітного періоду.

Так, на підставі виписаних ТОВ «Бізартрейд» податкових накладних № 0884 від 28.10.2010 р., № 0801 від 30.09.2010 р., № 671 від 30.08.2010 р., № 0648 від 09.08.2010 та № 0886 від 28.10.2010 р., позивачем формувався податковий кредит у перевіряємому періоді.

Податковий кредит перевіряємого періоду за наслідками правовідносин із контрагентом ТОВ «Інкомсервіс плюс» формувався позивачем на підставі податкових накладних № 14158 від 05.05.2009 р., № 14236 від 10.07.2009 р., № 14237 від 10.07.2009 р., № 14258 від 10.07.2009 р., № 14277 від 03.08.2009 р., № 14300 від 19.08.2009 р., № 14320 від 28.08.2009 р., № 14310 від 3108.2009 р., № 14328 від 14.09.2009 р., № 14329 від 14.09.2009 р., № 14330 від 19.08.2009 р., № 14358 від 10.07.2009 р., № 14359 від 28.09.2009 р., № 14360 від 28.09.2009 р., № 14361 від 28.09.2009 р., № 14568 від 12.12.2009 р., № 14569 від 22.12.2009 р., № 14571 від 25.12.2009 р., № 10008 від 21.01.2010 р., № 10012 від 29.01.2010 р., № 10152 від 25.02.2010 р., № 10153 від 25.02.2010 р., № 10248 від 22.03.2010 р., № 10256 від 29.03.2010 р., № 102308 від 12.04.2010 р., № 140151 від 21.05.2010 р., № 104157 від 21.05.2010 р.

Таким чином, за наслідками правовідносин із контрагентами ТОВ «Бізартрейд» та ТОВ «Інкомсервіс плюс» позивачем в перевіряємому періоді було сформовано податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 594 863,00 грн.

Однак, з приводу зазначених правовідносин позивача із контрагентами ТОВ «Бізартрейд» та ТОВ «Інкомсервіс плюс», матеріалами справи підтверджується також наступне.

Відповідно до Постанови про призначення позапланової перевірки від 31.03.2011 року № 4-674/11, суддя Богунського районного суду м. Житомир Чишман Л.М. задовольнив подання слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА у Житомирській області по кримінальній справі № 11/089001 про надання дозволу на проведення позапланової виїзної документальної перевірки.

Як вбачається з Постанови про призначення позапланової перевірки від 31.03.2011 року № 4-674/11, на території міста Києва була створена та в період 2008- 2010 років діяла організована група осіб, метою якої було сприяння підприємствам - фактичним платникам податку на додану вартість в ухиленні від сплати даного податку до Державного бюджету.

Так, в ході досудового розслідування кримінальної справи було встановлено, що до складу організованої злочинної групи постійно входили особи ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 які попередньо зорганізувались у стійке об'єднання для вчинення вищевказаних злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення спільного плану, відомого всім учасникам групи.

З метою досягнення злочинного умислу, відомого та погодженого усіма членами угрупування, була організована злочинна схема, суть якої полягає в незаконному формуванні податкового кредиту по податку на додану вартість у підприємств-платників ПДВ, шляхом документального оформлення придбання товарно-матеріальних цінностей (проведення безтоварних операцій) через ланцюг «транзитних» та «фіктивних» підприємств, які фактично фінансово-господарською діяльністю не займалися, а саме: ТОВ «Альянс БКЦ», ЗАТ «Будмеханізація», ТОВ «Будмеханізація-СВ», ТОВ «Кімістрейд», ТОВ «Бізартрейд», ТОВ «Євростеп Плюс», ТОВ «Інкомсервіс Плюс», ТОВ «ТК «Торглайн», ТОВ «Сучасник - КА».

За таких обставин, контролюючим органом було зроблено висновок, що податкові зобов'язання по сплаті до державного бюджету податку на додану вартість від діяльності підприємств-платників ПДВ різних регіонів України, незаконно перекладались на підприємства з ознаками фіктивності і до бюджету не сплачувались.

Так, згідно норм чинного законодавства, відображенню у бухгалтерському обліку та податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, при наявності первинного документу, що підтверджує таку господарську операцію.

Як підтверджується наявними матеріалами справи, відповідно до укладених договорів між позивачем та ТОВ «Інкомсервіс Плюс», ТОВ «Бізартрейд», відбувалась поставка обладнання для виробництва вікон, проте жодних доказів транспортування вказаного обладнання, ведення його в експлуатацію, специфікацій до договорів ні до перевірки, ні до матеріалів справи позивачем надано не було.

Згідно вимог чинного законодавства (зокрема Цивільного кодексу України), під поставкою розуміється будь-які операції, які передбачають передачу прав власності на такі товари (тобто коли має місце операція з відчуження майна з переходом права володіння користування та розпорядження).

Тобто поставка - це матеріально-технічне постачання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання та їх подальша реалізація з метою отримання економічно-вигідного зиску з метою отримання прибутку.

Так, оскільки в даному випадку мали місце господарські взаємовідносини щодо поставки товарів, тобто транспортування (переміщення) товарно-матеріальних цінностей, то слід наголосити на вимогах положення Наказу Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 (далі - Наказ № 363), що зареєстрований у Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 р. за № 128/2568 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», який є чинним на сьогоднішній день, та який врегульовує виконання комплексу вимог при вантажно-розвантажувальних роботах, власне процесу перевезення та його документального оформлення, тобто встановлює ті чи інші фактичні обставини для дослідження реальності здійснення господарських операцій з транспортування, перевезення товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до п. 1 та п. 8.25, 8.26, 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.10 Наказу № 363, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 р. № 207 «Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні», а саме п. 1 передбачено, що для водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах обов'язковими документами є:

- фотокопія ліцензії, засвідчена автомобільним перевізником, або ліцензійна картка;

- товарно-транспортна накладна;

- посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії;

- реєстраційний документ на транспортний засіб або інший засвідчений в установленому порядку документ, що підтверджує право керування, користування чи розпорядження транспортним засобом;

- талон про проходження державного технічного огляду;

- поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Також, Верховним Судом України в аналогічній справі № 21-737во09, в постанові від 08.09.2009 р. зазначено, що здійснення поставки товару на будь-яких умовах поставки не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік, а відтак суду слід було звернути увагу і дати належну оцінку доводам ДПІ щодо відсутності таких документів у платника податку під час його перевірки, оскільки таке може свідчити і про нездійснення самих господарських операцій.

Проте, як вбачається з наявних матеріалів справи, та не було допустимими доказами заперечено позивачем, ТОВ «АГ Інжиніринг Бюро» ні до перевірки ні до матеріалів справи не було надано товаротранспортних накладних, які б підтверджували таке перевезення товару від постачальника до покупця, та інших первинних документів на підтвердження самого факту перевезення, що передбачено чинним законодавствам, а отже зазначене свідчить про те, що в порушення вимог Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України та Податкового кодексу України, контрагенти позивача ТОВ «Інкомсервіс Плюс» та ТОВ «Бізартрейд» не здійснювали свою господарську діяльність з метою отримання прибутку, а навпаки здійснювали протиправну діяльність шляхом укладення безтоварних договорів з метою надання податкової вигоди третім особам.

Така ж позиція висловлена Вищим адміністративним судом України у справі № К-12154/07 (ухвала від 16.02.2010 р.), де зазначено, що єдиним законодавчо встановленим документом, який прямо підтверджує укладання договору перевезення та його фактичне повне або часткове виконання, є товарно-транспортна накладна. Наявність такої накладної належним чином підтверджує факт здійснення перевезення та відповідні понесені затрати замовником.

Товарно-транспортна накладна, з урахуванням того, що вона є документом суворої звітності, має містити обов'язкові реквізити, передбачені приписами ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Окрім зазначеного, відповідно до абз. 2 ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 р. № 2344-ІІІ, документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Жодних зазначених документів на підтвердження фактичного перевезення товару від продавця до покупця, позивачем до матеріалів справи надано не було, чим відповідно не було підтверджено реальне здійснення таких господарських операцій.

Крім того, як підтверджується наявними матеріалами справи, та не було допустимими доказами спростовано позивачем, його контрагент ТОВ «Інкомсервіс Плюс» (код за ЄДРПОУ 35784045) має стан 32 - фактична адреса не встановлена, юридична адреса - адреса масової реєстрації.

Свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Інкомсервіс Плюс» анульовано 27.05.2010 р.

Основні фонди в ТОВ «Інкомсервіс Плюс», в тому числі складські приміщення, згідно бази даних автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України - відсутні, транспортні засоби - відсутні, комунальний податок за період з 14.04.2009 р. по 31.12.2010 р. не декларувався та не сплачувався, відомості щодо наявності трудового персоналу - також відсутні.

Також, як підтверджується наявними матеріалами справи, та не було допустимими доказами спростовано позивачем, інший його контрагент ТОВ «Бізартрейд» (код за ЄДРПОУ 36832728) має стан 8 - до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням.

Свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Бізартрейд» анульовано 31.03.2011 р.

Основні фонди в ТОВ «Бізартрейд», в тому числі складські приміщення, згідно бази даних автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України - відсутні, транспортні засоби - відсутні, комунальний податок за період з 14.04.09 по 31.12.2010 р. не декларувався та не сплачувався, відомості щодо наявності трудового персоналу - також відсутні.

Отже, господарські операції між ТОВ «Інкомсервіс Плюс», ТОВ «Бізартрейд» та контрагентами-постачальниками та покупцями не підтверджуються виходячи з врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.

Враховуючи зазначене, та відповідно до частини 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України, вбачається, що такі угоди, укладені ТОВ «Інкомсервіс Плюс», ТОВ «Бізартрейд» з контрагентами мають ознаки нікчемності.

Суд погоджується із висновком відповідача, що товариства, які не мають жодних матеріальних ресурсів (основних фондів: складських приміщень, тощо, автомобільного транспорту) та по яких відсутні відомості щодо наявності трудового персоналу, - фактично не можуть виконувати основного такого виду господарської діяльності, як поставка товару (обладнання, комплектуючих) у великих обсягах та на значні суми.

Доказів, щодо укладення суб'єктами господарювання субпідрядних договорів з метою виконання договірних відносин, які відповідно передбачали необхідність наявності основних фондів (складських приміщень), автомобільного транспорту та трудових ресурсів для здійснення такого роду діяльності - позивачем ні до перевірки ні до суду надано також не було.

Зазначене, відповідно підтверджує неможливість здійснення ТОВ «Інкомсервіс Плюс» та ТОВ «Бізартрейд» такої господарської діяльності, як поставка товарів (обладнання, комплектуючих) у великих обсягах та на значні суми, а отже свідчить про непідтвердження товарності вказаних операцій між суб'єктами господарювання, що є порушенням вимог Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України та Податкового кодексу України.

Оскільки позивачем не доведено товарності операцій ні на стадії перевірки контролюючим органом ні під час судового розгляду справи, тому внаслідок таких правочинів не можуть виникати як податкові зобов'язання так і податковий кредит.

Вищевикладене свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків, в т.ч. щодо сплати належних сум податків та обов'язкових платежів. Тобто, такі угоди носять фіктивний характер.

Відповідно ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно з частиною 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

Відповідно до частини другої ст. 215 ЦКУ, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до п. 1, п. 2 ст. 49 Господарського кодексу України, підприємці зобов'язані не порушувати права та законні інтереси держави, за завдані шкоду і збитки підприємництво несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.

Таким чином, як підтверджується наявними матеріалами справи, метою реєстрації зазначених підприємств ТОВ «Інкомсервіс Плюс» та ТОВ «Бізартрейд» (контрагентів позивача), була їх незаконна діяльність, що відповідно не може породжувати жодних правових наслідків.

Крім того, частиною 1 статті 55 ГК України передбачено, що суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями (стаття 3 ГК України).

Згідно зі статтею 56 ГК України, суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства.

Проте, як було зазначено вище та підтверджується наявними матеріалами справи, контрагенти позивача ТОВ «Інкомсервіс Плюс» та ТОВ «Бізартрейд» були утворені для досягнення злочинного умислу, який полягав у незаконному формуванні податкового кредиту по податку на додану вартість у підприємств-платників ПДВ, шляхом документального оформлення придбання товарно-матеріальних цінностей (проведення безтоварних операцій) через ланцюг «транзитних» та «фіктивних» підприємств, які фактично фінансово-господарською діяльністю не займалися.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, та наявні у справі докази, суд погоджується із висновком відповідача, що фінансово-господарські взаємовідносини позивача із ТОВ «Інкомсервіс Плюс» та ТОВ «Бізартрейд» носять характер фіктивного правочину, оскільки дані правочини не відповідають обов'язковим умовам чинності правочину, а саме частинам 1, 3 та 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, так як суперечить моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦКУ), не виявляється за можливе встановити вільне волевиявлення учасників правочину (ч. 3 ст. 203 ЦКУ) та правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦКУ).

Отже, на порушення вимог п. 3 ст. 5 та п. 1 ст.7 Господарського Кодексу України, якими визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства, та відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами», позивачем не було надано належних підтверджуючих документів щодо виникнення податкових зобов'язань.

Згідно п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», із змінами та доповненнями не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями).

Отже, законодавством передбачена необхідність обов'язкового підтвердження суб'єктами господарювання товарності (фактичності) здійснених операцій, суми ПДВ за якими включаються до складу податкового кредиту. Однак позивачем, як видно із матеріалів справи, не було допустимими доказами доведену суду такої товарності (фактичності) операцій із контрагентами ТОВ «Інкомсервіс Плюс» та ТОВ «Бізартрейд»

Враховуючи вищевикладене та наявні у справі докази вбачається, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Інкомсервіс Плюс», ТОВ «Бізартрейд» об'єктивно призвели до порушення інтересів Держави і суспільства у цілому. У даному випадку йдеться про порушення фінансово-економічних інтересів держави, її бюджетної системи, оскільки відповідно до п.п. 19 п. 1 ст. 2 «Бюджетного кодексу України» від 21.06.2001 р. доходи бюджету складаються з усіх податкових, неподаткових та інших надходжень на безповоротній основі справляння яких передбачено законодавством України. Податковими надходженнями згідно з п. 2 ст. 9 вищезазначеного Кодексу визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі, згідно з ст.2 Закону України «Про систему оподаткування» № 1251-12 від 25.06.1991 р., під податком слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня, здійснений платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Сукупність податків і зборів до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування та Конституції України, оскільки протиправні дії позивача руйнують бюджетну систему держави та систему оподаткування, яка створена в інтересах Держави.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26 вересня 2006 року, правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що в результаті виконання сторонами нікчемного правочину не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Згідно Постанови Верховного суду України від 08.09.2009 р. у справі № 21-737во09, про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, а також письмові заперечення посадових осіб контрагентів, що будь-яких документів, угод, платіжних доручень, банківських та господарських документів.

Згідно Листа ВАСУ від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість с факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Таким чином, проаналізувавши наявні матеріали справи та норми зазначеного законодавства, суд вважає правомірними висновки відповідача, викладені в Акті перевірки, а саме те, що зазначені правовідносини позивача із контрагентами ТОВ «Інкомсервіс Плюс» та ТОВ «Бізартрейд» мали виключно паперовий характер, а отже не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Допустимих доказів, які б спростовували викладенні в Акті перевірки висновки контролюючого (податкового) органу - позивачем до суду надано не було.

Крім того, як вбачається з наявних матеріалів справи, перевіркою позивача було встановлено також порушення останнім вимог п.п. 4.3.25 п. 4.3 ст. 4, п.п. 9.12.2 п. 9.12 ст. 9 Закону України від 22.05.2003 р. № 889-ІV «Про податок з доходів фізичних осіб» із змінами та доповненнями, а саме - позивачем не утриманий податок з доходів фізичних осіб, виплачених фізичним особам за надані послуги та не надано документи, які б підтверджували державну реєстрацію фізичних осіб суб'єктів підприємницької діяльності (свідоцтво про державну реєстрацію, платіжне повідомлення про сплату авансових платежів, свідоцтво про сплату єдиного податку).

Так, згідно авансового звіту № 1 від 19.02.2010 р. позивачем оплачено за квитки суму 160,00 грн. гр. ОСОБА_8 та в суму 160,00 грн. гр. ОСОБА_11

Згідно авансового звіту № 10 від 06.08.2010 р. позивачем оплачено за квиток суму 90,00 грн. гр. ОСОБА_10

Як зазначено у п.п. 20.3.2 п. 20.3 ст. 20 Закону України від 22.05.2003 р. № 889-ІV «Про податок з доходів фізичних осіб» із змінами та доповненнями, у разі коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) цього податку, відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента.

Так, в даному випадку позивачем не було надано ні до перевірки ні до матеріалів справи документів, які б підтверджували державну реєстрацію фізичних осіб суб'єктів підприємницької діяльності ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_10, а також копій свідоцтв про сплату зазначеними суб'єктами підприємницької діяльності єдиного податку, та платіжних повідомлень про сплату авансових платежів.

Отже, жодних доказів, щодо нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку з доходів фізичних осіб позивачем в даному випадку (де ТОВ «АГ Інжиніринг Бюро» виступало податковим агентом) - надано не було.

Також, в результаті перевірки виписок з банку про рух грошових коштів, рахунків-фактур мобільного зв'язку, наказів по підприємству та інших первинних документів за період з 14.04.2009 р. по 31.12.2010 р., наданих ТОВ «АГ Інжиніринг Бюро» до перевірки, контролюючим органом було встановлено порушення вимог п.п. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України від 22.05.2003 р. № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» із змінами та доповненнями, а саме щодо не утримання податку з доходів фізичних осіб, одержаних за рахунок коштів підприємства, як додаткове благо (з розрахункового рахунку підприємства на рахунки ЗАТ «Київстар Дж. ЕС. Ем.».

Так, позивачем в перевіряємому періоді були перераховані кошти на рахунки мобільного оператора ЗАТ «Київстар Дж. ЕС. Ем.» за послуги мобільного зв'язку, які були використані працівниками підприємства не у службових цілях, підтвердженням чого є те, що відповідні мобільні телефони на балансі підприємства не перебувають та не взяті в оренду у фізичних осіб.

Жодних доказів, які б спростовували зазначені висновки податкового органу, позивачем до матеріалів справи надано не було.

Враховуючи вищезазначене в сукупності, суд вважає, що відповідачем було правомірно винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, на підставі висновків, викладених в Акті перевірки.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів суду правомірність винесених ним податкових повідомлень-рішень від 20.09.2011 р. № 0000762305 та від 29.02.2012 р. № 000321750.

Натомість позивач не надав суду допустимих доказів на обґрунтування заявлених ним позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. В адміністративному позові відмовити.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя: Я.І. Добрянська

Дата складання та підписання в повному обсязі постанови 29.03.2013 р.