Рішення від 28.03.2013 по справі 910/1832/13

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/1832/13 28.03.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВ ІНВЕСТ-БУД»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна Цегла»

про стягнення грошових коштів

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Чемерис М.С.

У засіданні брали участь:

від позивача: Селих О.І. (директор);

від відповідача: не з'явились.

В судовому засіданні 28 березня 2013 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

30 січня 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «КИЇВ ІНВЕСТ-БУД» (позивач) подало до канцелярії Господарського суду міста Києва на розгляд судом позовну заяву б/н від 30.01.2013р. в якій викладені позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна Цегла» (відповідач) заборгованості в сумі 7 415,03 грн. з них основного боргу - 6 095,00 грн. (шість тисяч дев'яносто п'ять гривень) та пені - 1 320,03 грн. (одна тисяча триста двадцять гривень 03 копійки).

Окрім цього, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати по оплаті послуг адвоката у розмірі 2 550,00 грн. (дві тисячі п'ятсот п'ятдесят гривень).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання, зокрема, попередньо оплаченого позивачем товару відповідач в повному обсязі позивачу не поставив, внаслідок чого останній звертається до суду з вимогами стягнути з відповідача суму грошових коштів пропорційно розміру недопоставленого товару по рахунку-фактурі № БЦ-0000351 від 23.08.2011р. та нараховані за неповернення боргу санкції.

Відповідач відзиву на позовну заяву до суду не надав, участь свого представника в судові засідання не забезпечував. Про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

У відповідності з положеннями постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року N 18 місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»). Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Пунктом 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» від 15.03.2007р.01-8/123 передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2013 року прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження по справі, розгляд справи призначено на 28.02.2013 року.

25 лютого 2013 через канцелярію до суду від позивача надійшли для залучення до матеріалів справи додаткові документи, які долучено судом до матеріалів справи № 910/1832/13.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.02.2013 року розгляд справи, у зв'язку з неявкою представників відповідача відкладено до 28.03.2013 року.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81 1 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до підпункту 3.9.2. пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року N 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2011 року відповідач (надалі - Продавець або Постачальник або Виконавець) виставив позивачу (по тексту - Покупець або Замовник або Отримувач) на оплату товару рахунок-фактуру № БЦ-0000351 від 23.08.2011р., який Покупець в повному обсязі оплатив.

Загальна вартість товару згідно рахунку-фактури № БЦ-0000351 від 23.08.2011р. становить - 11 270,00 грн.

Позивача зазначає, що Продавець попередньо оплаченого Покупцем товару в повному обсязі не поставив, внаслідок чого останній звертається до суду з вимогами стягнути з відповідача суму грошових коштів пропорційно розміру непоставленого товару та нараховані санкції за неповернення грошових коштів.

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та дослідивши в судовому засіданні докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчиняться усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Як вже було встановлено судом, в серпні 2011 року Продавець виставив Покупцю на оплату товару рахунок-фактуру № БЦ-0000351 від 23.08.2011р. (копія рахунку в справі).

З матеріалів справи вбачається, що 29.08.2011р. позивач сплатив на користь відповідача 11 270,00 грн., що становить вартість товару згідно рахунку-фактури № БЦ-0000351 від 23.08.2011р. Дана обставина підтверджується платіжним дорученням № 490 (копія розрахункового документу міститься в справі).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про підтвердження та доведеність позивачем факту попередньої оплати товару згідно рахунку-фактури № БЦ-0000351 від 23.08.2011р.

Правовідносини між сторонами щодо поставки-прийняття товару виникли на підставі рахунку-фактури № БЦ-0000351 від 23.08.2011р., що свідчить про вчинення між позивачем та відповідачем правочину у сфері купівлі-продажу товарів/надання послуг у спрощеній формі, так як поведінка сторін щодо виставлення рахунку та його оплати засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Матеріали справи свідчать, що після оплати позивачем вартості товару по рахунку-фактурі № БЦ-0000351 від 23.08.2011р., в вересні 2011 року відповідачем було поставлено позивачу товару на суму 5 175,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № БЦ-273 від 05.09.2011р. (копія накладної в справі).

Частиною 1 статті 670 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Судом встановлено, що 29.03.2012р. та 12.09.2012р. повторно Покупець звертався до відповідача з претензіями: № 1 та № 740 відповідно, про повернення коштів на суму 6 095,00 грн. (копії претензій в справі).

Позивач вказує, а відповідачем не спростовано, що грошових коштів Продавець на користь Покупця за недопоставлений товар не провів.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами був складений акт звірки взаєморозрахунків, який свідчить про існування заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 6 095,00 грн. станом на 23.01.2013р. (копія акту міститься в справі).

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 01.02.2013р. та 28.02.2013р. відповідача було зобов'язано надати суду відзив на позов, докази на підтвердження відповідних заперечень, контррозрахунок суми заявленої до стягнення.

Всупереч вимог вказаних ухвал контррозрахунку заявлених до стягнення сум відповідач до суду не надав та не надіслав.

Враховуючи викладене, зважаючи на відсутність в матеріалах справи контррозрахунку відповідача, а також те, що доказів поставки товару по рахунку-фактурі № БЦ-0000351 від 23.08.2011р. у більшому розмірі, аніж вказано позивачем в позовній заяві, а також доказів повернення грошових коштів за недопоставлений товар, станом на березень 2013 року, до суду не представлено, обґрунтованими є позовні вимоги Покупця про стягнення з Продавця заборгованості в розмірі 6 095,00 грн., з розрахунку 11 270,00 грн. (кошти за товар) - 5 175,00 грн. (вартість частково поставленого товару).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 2 статті 530 Цивільного кодексу України визначає, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Так, з правової конструкції ч. 2 ст. 530 слідує, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. При цьому, виконання боржником свого обов'язку за вимогами кредитора кореспондує до обставин встановлення дня пред'явлення кредитором вимоги до боржника.

Частиною 1 статті 613 Цивільного кодексу України встановлено, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Частиною 4 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

У відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Положеннями статті 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказів отримання відповідачем претензій: № 1 та № 740 до суду не представлено, а тому, необґрунтованими з боку позивача є вимоги щодо стягнення 1 320,03 грн. пені за вказаний останнім період прострочення грошового зобов'язання щодо повернення 6 095,00 грн. на підставі ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 6 095,00 грн. (сплачена сума грошових коштів за недопоставлений товар, право на стягнення якої виникає на підставі ст. 670 Цивільного кодексу України).

Щодо розподілу господарських витрат по справі № 910/1832/13.

Судом встановлено, що 28 січня 2013 року між позивачем (Адвокат) та ТОВ «Київ Інвест-Буд» (Клієнт) було укладено договір про надання правової допомоги № 01/02-2013 (копія договору міститься в справі), відповідно до п. 1.1. якого Адвокат зобов'язується надати правову допомогу, в тому числі, за окремими дорученнями Клієнта.

На виконання зобов'язань по оплаті послуг за вказаним Договором Клієнт перерахував на користь Адвоката грошові кошти в розмірі 2 550,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 44 від 28.01.2013р. (належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи).

Дослідивши викладені позивачем вимоги про стягнення з відповідача витрат по оплаті послуг адвокат в розмірі - 2 550,00 грн. суд дійшов висновку, що заявлені вимоги є недоведеними виходячи з наступного.

У відповідності з пунктом 12 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» (з наступними доповненнями і змінами) зазначено: «Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи». У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Враховуючи здатність кожної особи бути позивачем та відповідачем у суді, самостійним вибором позивача конкретного адвоката, який надаватиме йому юридичні послуги та представлятиме його інтереси в суді, зважаючи на тривалість розгляду і складність справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача судових витрат за послуги адвоката в сумі 2 550,00 грн. є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Таким чином, судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 1 414,25 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна Цегла» (ідентифікаційний код: 36159039, адреса: 02121, м. Київ, просп. Бажана, буд. 34, кв. 95, п/р 26005028221 в ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК» у м. Києві, МФО 320843), або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВ ІНВЕСТ-БУД» (ідентифікаційний код: 36282359, адреса: 01034, м. Київ, вул. Ярославів Вал, буд. 33-Б, р/р 260064479 в AT «Ерсте Банк» м. Києва, МФО 380009), або на будь-який інший рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, грошові кошти: основного боргу - 6 095,00 грн. (шість тисяч дев'яносто п'ять гривень) та судові витрати - 1 414,25 грн. (одна тисяча чотириста чотирнадцять гривень 25 копійок). Видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.

Копію даного рішення направити відповідачу у справі № 910/1832/13.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення підписано 29.03.2013р.

Суддя О.В. Котков