Постанова

від 29.03.2013 по справі 811/700/13-а

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2013 року Справа № 811/700/13-а

Кіровоградський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого - судді - Чубари Н.В.

секретар судового засідання - Черна О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кіровограді справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідністю «Катіон» до Кіровоградської ОДПІ Кіровоградської області ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Катіон» (далі - позивач, ТОВ «Катіон») звернулося до суду з адміністративним позовом до Кіровоградської ОДПІ Кіровоградської області ДПС (далі - відповідач) щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 05.02.2013 року №0000160225, яким зобов'язано сплатити 379290 грн. за платежем податок на додану вартість, в тому числі 252 860 грн. за основним платежем та 126430 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено відповідачем на підставі висновку акта перевірки про порушення позивачем п.138.2,п.138.4 ст.138 та п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість у розмірі 252 820,00 грн. ( в тому числі: за жовтень 2012 р. - 203816,00 грн., за листопад 2012 р. - 49044,00 грн.).

Позивач не погоджується з висновками податкового органу викладеному в акті перевірки, оскільки господарські операції з контрагентом - ТОВ «Плюс-Ойл» мали реальний характер.

Фактично висновок акта перевірки вказує лише на порушення контрагентами ст.203,215,216 ЦК, та не вказується на порушення п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України. Відповідач неправомірно покладає відповідальність за дії можливої недобросовісної, діючої з умислом, сторони угоди на іншу сторону, яка закон не порушувала.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги із зазначених підстав.

Представник відповідача, заперечуючи проти позовних вимог, посилався на те, що проведеною документальною позаплановою невиїзною перевіркою ТОВ «Катіон» встановлено, що господарські операції позивача з контрагентом - ТОВ «Плюс-Ойл» не мали реального характеру, так як укладені правочини є нікчемними. Тому, винесене за результатами перевірки податкове повідомлення -рішення, прийняте згідно із нормами чинного законодавства, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а відтак адміністративний позов не підлягає задоволенню.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 29.03.2013 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено до 03.04.2013 р., про що сторонам оголошено в судовому засіданні після проголошення вступної та резолютивної частини постанови з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.

Заслухавши представників позивача та відповідача, дослідивши у судовому засіданні надані сторонами докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності на підставі наданих сторонами доказів, суд дійшов наступних висновків.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Катіон» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради 27.01.2003 року та діє на підставі статуту (а.с.63-73).

Пунктом 3.1 Статуту ТОВ «Катіон» визначено, що основною метою діяльності підприємств є, серед іншого, роздрібна торгівля пальним та оптова торгівля паливом (а.с. 65).

Види діяльності за КВЕД: оптова торгівля паливом, роздрібна торгівля пальним, послуги з організації подорожувань, посередництво в торгівлі паливом, рудами, металами та хімічними речовинами; оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин; неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами (а.с. 73).

На підставі наказу Кіровоградської ОДПІ Кіровоградської області ДПС «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки» №118 від 21.01.2013 року посадовою особою податкового органу проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Катіон» з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість, валових доходів та валових витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств по взаємовідносинам з ТОВ «Плюс-Ойл» (код ЄДРПОУ - 37507079) за період з 01.10.2012 року по 30.11.2012 року.

За результатами перевірки складено акт № 8/22-5/32324824 від 23.01.2013р. р., в якому зафіксовано, що взаємовідносини між позивачем та ТОВ «Плюс-Ойл» за період з з 01.10.2012 року по 30.11.2012 р., які відповідно до ч.1,2 ст.215, ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю; п. 198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану сумі 252 820 грн. (а.с. 9-15).

Зазначені висновки відповідача ґрунтуються на тому, що згідно акту ДПІ в Печерському районі м. Києва «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Плюс-Ойл» щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період: січень 2012, березень 2012, травень 2012 та жовтень -листопад 2012», яким не підтверджено реальність здійснення господарських операцій даного контрагенту з платниками податків при здійсненні операцій придбання ТМЦ у підприємств та подальшої їх реалізації по ланцюгу постачання.

В акті перевірки № 22-5/32324824 від 23.01.2013р. податковим органом зроблені висновки про те, що правочини між позивачем та його контрагентом здійснені без мети настання реальних наслідків. Отже зазначені правочини є нікчемними і не створюють юридичних наслідків. Такі правочини по суті вчинялися з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків. Діяльність позивача була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням податкової вигоди з контрагентами-постачальниками, які не виконували своїх зобов'язань.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.02.2013р. №0000160225, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість за основним платежем - 252 860 грн., та штрафними (фінансовими) санкціями - 126 430 грн. (а.с. 16).

Суд не погоджується з висновками податкового органу з огляду на наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996- XIV (далі за текстом - Закон № 996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами 1, 2 ст.9 Закону № 996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Частиною 1 статті 3 Господарського кодексу України встановлено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.

Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені статтею 198 Податкового кодексу України.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльні платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенні таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативної або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податкової накладною.

В пункті 198.6 ст. 198 ПК України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби сумі податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на фактично отриманий товар (роботи, послуги), що призначений для використання у власній господарській діяльності.

В судовому засіданні встановлено, що 16 листопада 2012 року до Кіровоградської ОДПІ позивачем подано податкову декларацію з ПДВ за жовтень 2012 року, в якій відображено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню в розмірі 1506348 грн., при цьому на зазначену суму вплинуло віднесення позивачем до складу податкового кредиту за жовтень 2012 року 203 816 грн. по взаємовідносинах з ТОВ «Плюс-Ойл» (а.с.188-205).

Крім того, 13.12.2012 року позивачем до податкового органу подано податкову декларацію з ПДВ за листопад 2012 року, в якій відображено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню в розмірі 1063105 грн., при цьому на зазначену суму вплинуло віднесення позивачем до складу податкового кредиту за листопад 2012 року 49044 грн. по взаємовідносинах з ТОВ «Плюс-Ойл» (а.с.206-222).

22 жовтня 2012 року між ТОВ «Катіон» (покупець за договором) та ТОВ «Плюс-Ойл» (постачальник за договором) укладено Договір поставки №102202 на поставку товарів. Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов'язується поставити товар, відповідно до накладних та (або) актів приймання - передачі, які є невід'ємною частиною договору, а покупець оплатити та прийняти його на умовах, викладених в договорі (а.с. 18-19).

На виконання договірних зобов'язань за вказаним договором ТОВ «Плюс-Ойл» в перевірений період (жовтень - листопад 2012 року) поставило ТОВ «Катіон» дизпаливо та бензин марки А-80.

Факт поставки нафтопродуктів підтверджується наявними у матеріалах справи податковими накладними № 37від 22.10.2012 року, №46 від 24.10.2012р, №28 від 16.11.2012р., №47 від 29.11.2012р.(а.с.21,24,30,33) та відповідними видатковими накладними №РН-0000410 від 22.10.2012р., №РН-0000413 від 24.10.2012р.,№РН-0000461 від 16.11.2012р., №РН-0000478 від 29.11.2012р.(а.с.20,23,29,32).

Відповідно до вказаних документів загальна сума поставки склала 1 793 179,91 грн.

При цьому, податкові та видаткові накладні, якими оформлювався факт прийняття підприємством нафтопродуктів містить всі обов'язкові реквізити , що передбачені для оформлення первинних документів: назву товару, його вартісне вираження, одиницю виміру, місце та дату складання, та підписи уповноважених осіб.

На дату складання податкових накладних ТОВ «Плюс-Ойл» було зареєстроване як юридична особа у встановленому порядку та як платник податку на додану вартість на підставі свідоцтва (а.с. 101-103).

Закон України «Про автомобільний транспорт» та Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, визначають товарно-транспортні накладні обов'язковим документом, що повинен оформлюватися при перевезенні вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до пункту 11.1 Правил товарно-транспортні накладні та дорожні листи ватажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

Товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу - юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їхнього переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи (пункт 1 Правил).

При оформленні товарно-транспортних накладних необхідно дотримуватися загальних вимог щодо змісту первинних документів. Такі вимоги містяться у пункті 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та частині 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Так, на підтвердження реальності транспортування товару по видаткових накладних за жовтень-листопад 2012 року позивачем надано належно оформлені товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів (а.с. 22,25-27,31,34)

Судом встановлено, що ТОВ «Катіон» розрахунок за придбане дизпаливо здійснювало у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Плюс-Ойл» згідно виставлених рахунків-фактур на оплату нафтопродуктів (а.с. 38-42).

Оплата одержаного товару підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 42-52) та банківськими виписками по рахунку ТОВ «Катіон» (а.с. 53-62).

Як пояснив у судовому засіданні представник позивача, відповідно до пункту 4.2 Договору поставки нафтопродуктів № 102202 від 22.10.2012 р., поставка товару здійснювалась транспортом постачальника, тобто ТОВ «Плюс-Ойл».

Перевізником придбаних нафтопродуктів виступало ПП «Нафтосфера».

На виконання вимог ухвали суду (а.с.175), територіальним управлінням Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Чернігівській області надано інформацію (а.с.181), що ПП «Нафтосфера» отримало ліцензію на внутрішні перевезення небезпечних вантажів вантажним автомобілями, причепами та напівпричепами, термін дії ліцензції 05.09.2012 р. - необмежений, до ліцензії оформлено ліцензійні картки на транспортні засоби: RENAULT MAGNUM, д.н.з. СВ9107АІ; АА758895; термін дії 05.09.2012 - необмежений; DAF 95 ХF, д.н.з. СВ7692 АО; АА 758892, термін дії 05.09.2012 - необмежений.

Також, позивачем, на підтвердження фактичної можливості зберігати паливно-мастильні матеріали, надано договір оренди ємностей від 01.01.2012. (а.с.104), а також надано первинні документи, які підтверджують подальше спрямування (реалізацію), в т.ч. і дизельного пального отриманого від ТОВ «Плюс-Ойл» кінцевим споживачам (а.с.107-166).

Таким чином, на підставі комплексного аналізу встановлених обставин, суд вважає, що у судовому засіданні знайшли своє підтвердження необхідні факти, які надавали право позивачу віднести сплачену позивачем суму ПДВ у розмірі 252820 грн. до податкового кредиту за жовтень та листопад 2012 року, що свідчить про необґрунтованість висновку відповідача про відсутність підстав у позивача для підтвердження фактичного отримання товару.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням положень пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доки контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам. Податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів визначені ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Згідно положень ст.ст.215, 216, 228 ЦК України та положень постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Статтею 204 Цивільного Кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, що полягає в тому, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, недійсним згідно приписів абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України визначається правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Підставою недійсності правочину, згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, згідно із якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчиняться у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень ст. 83 ПК України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Зміст акта перевірки № 8/22-5/32324824 від 23.01.2013 р. позивача свідчить про те, що перевірка проводилася з використанням акту ДПІ в Печерському районі м. Києва «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Плюс-Ойл» щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період: січень 2012, березень 2012, травень 2012 та жовтень -листопад 2012».

Зазначені висновки відповідача ґрунтуються на тому, що згідно акту ДПІ в Печерському районі м. Києва «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Плюс-Ойл» щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період: січень 2012, березень 2012, травень 2012 та жовтень -листопад 2012», не підтверджено реальність здійснення господарських операцій даного контрагенту з платниками податків при здійсненні операцій придбання ТМЦ у підприємств та подальшої їх реалізації по ланцюгу постачання.

При цьому, первинні документи по взаємовідносинах позивача та ТОВ «Плюс-Ойл» проігноровані податковою інспекцією для встановлення реальності господарських операцій, також відсутні будь-які посилання податкового органу, що первинні документи ТОВ «Плюс-Ойл» визнані в судовому порядку недійсними.

Якщо особа не виконує своїх зобов'язань по сплаті податку до бюджету або вчиняє будь-які інші протиправні дії, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо його формування та має всі документальні підтвердження його розміру. Висування будь-яких інших умов для формування податкового кредиту, ніж ті, що прямо передбачені законом, не може вважатись правомірним.

Відповідачем не надано жодних доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість.

Суд враховує, що податковим органом обставини реального здійснення позивачем господарської діяльності, не досліджувались та в ході розгляду справи не спростовано.

На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення - рішення № 0000160225 від 05.02.2013 року, яким зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Катіон» сплатити 379 290 грн. за платежем податок на додану вартість, у тому числі 252 860 грн. за основним платежем та 126 430 грн. за штрафними санкціями.

Присудити Товариству з обмеженою відповідальністю «Катіон» (код ЄДРПОУ 32324824) судові витрати з державного бюджету в розмірі 2294,00 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України -протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 02.04.2013 року.

Суддя Н.В. Чубара