Ухвала

від 01.04.2013 по справі 5/858-12/110а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" квітня 2013 р. м. Київ К-51674/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А., розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансліс»

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2009

у справі № 22-а-18063/08/9104

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансліс»

до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансліс» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду Львівської області від 28.10.2008 позов задоволено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2009 постанову Господарського суду Львівської області від 28.10.2008 скасовано та у позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, у відповідності до якої просить його скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- ДПІ у Франківському районі м. Львова була проведена планова документальна перевірка ТОВ «Трансліс» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2003 по 01.04.2005, за результатами якої складено акт № 246/23-239/31526316 від 19.07.2005, за висновками якого в ході перевірки порушень Закону України «Про податок на додану вартість» не встановлено;

- 16.05.2006 відповідачем були складені доповнення № 246/23-239/31526316/1 до вказаного акту перевірки, в яких зазначено, що перевіркою встановлено порушення позивачем п.1.8 ст.1, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» по господарських операціях з придбання товарів у ПП «Галінформсервіс» та ПП «Галпостачпром»;

- на підставі доповнень до акту перевірки № 246/23-239/31526316/1 від 16.05.2006 відповідачем прийняті:

1) податкове повідомлення-рішення № 12174/10/23-0/3 від 19.01.2007, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) на 73 462,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 36 731,00 грн.;

2) податкове повідомлення-рішення № 934/10/23-0/3 від 19.01.2007, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) на 7989,07 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 3 994,54 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, визнав безпідставним та необґрунтованим зменшення позивачу контролюючим органом бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що податковим органом доведено ухилення контрагентів позивача від сплати ПДВ, а, відтак, зменшення позивачу податковим органом бюджетного відшкодування з ПДВ визнав правомірним.

Суд касаційної інстанції з таким висновком суду апеляційної інстанції не погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до п.1.8. ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент спірних правовідносин) бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті до Державного бюджету або відшкодуванню з Державного бюджету (бюджетне відшкодування) та строки проведення розрахунків передбачено у п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Таким чином, визначення суми бюджетного відшкодування залежить від правильності визначення платником податку сум податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість.

У п.1.3 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно п.10.2 ст.10 названого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до положень Закону України «Про податок на додану вартість» визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності (пп.7.7.1 п. 7.7 ст.7 цього Закону).

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 названого Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до податкового кредиту з ПДВ. Отже, для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару (послуги) мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Актом перевірки та судом першої інстанції не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту (п.7.4, п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»), яке б позбавляло остатнього права на податковий кредит за наслідками здійснення господарських операцій з постачальниками по ланцюгу постачання до виробника.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції, який, встановивши реальність операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентом (ПП «Галінформсервіс» та ПП «Галпостачпром»), не знайшов підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з цим контрагентом.

Нормами Закону України «Про податок на додану вартість» не передбачений обов'язок покупця товару-платника податку сплачувати нарахований йому продавцем у складі ціни товару ПДВ безпосередньо до державного бюджету. Тому доводи податкового органу щодо обов'язку платника податку-покупця товару доводити надмірну сплату ПДВ саме до державного бюджету, є такими, що не відповідають законодавчо встановленому механізму справляння цього виду податку.

Судова колегія суддів вважає за необхідне вказати, що порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та заявлення бюджетного відшкодування.

Платник податку на додану вартість (покупець товарів (робіт, послуг)) не має в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагентів по ланцюгу до кінцевого виробника, зокрема, за несплату ними відповідних сум податку на додану вартість до Державного бюджету України.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників, чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому, такі висновки не можуть ґрунтуватись на припущеннях, а можуть ґрунтуватись лише на належних та достатніх доказах, які одержані з дотриманням закону.

Відповідно до Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005 № 327, встановлено, що за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, а в разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства - довідка.

Таким чином, законодавством, чинним на момент спірних правовідносин, не було передбачено можливості складання перевіряючими доповнень до раніше складеного акту перевірки, а також встановлення вказаними доповненнями до акту порушень податкового законодавства, враховуючи, що самим актом таких порушень не встановлено.

Отже, суд першої інстанції, з врахуванням встановлених обставин справи дійшов правильного висновку щодо необґрунтованості зменшення позивачу контролюючим органом бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Відповідно до ст.226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Враховуючи, що суд першої інстанції повно і правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив рішення відповідно до закону, а судом апеляційної інстанції вказане рішення було скасоване помилково, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, скасування рішення суду апеляційної інстанцій та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансліс» задовольнити.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2009 скасувати та залишити в силі постанову Господарського суду Львівської області від 28.10.2008.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний