Ухвала

від 05.03.2013 по справі 2а-11961/12/0170/12

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 2а-11961/12/0170/12

05.03.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Мунтян О.І.,

суддів Шереніна Ю.Л. ,

Дугаренко О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Котарева Г.М.) від 29.11.12 у справі № 2а-11961/12/0170/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Топресурс" (вул. Рубцова 44, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95017)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 29.11.2012 року, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Топресурс" до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення - задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 16.10.12р. №0006022204 про донарахування податку на додану вартість у сумі 184333,00 грн. та штрафних санкцій у сумі 46083,00 грн. та №0006042204 про донарахування податку на прибуток у сумі 211983,00грн.

Стягнуто з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Топресурс» за рахунок коштів на утримання Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС 2146,00грн. судового збору.

Не погодившись з зазначеною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 29.11.2012 року, та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У судове засідання 05.03.2013 року сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи сповіщені належно.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що у період з 17.09.12р. по 21.09.12р. посадовими особами відповідача була проведена позапланова документальна невиїзна перевірка ТОВ «Топресурс» з питань перевірки взаємовідносин з ТОВ «Трейд Траст» за листопад 2011 року. За результатами перевірки було складено акт від 28.09.12р. №6656/22-3/34636088 (а.с. 18-31, том 1), яким встановлені порушення:

- п.п. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України та донараховано податку на прибуток за 4 квартал 2011 року на загальну суму 211983,00грн.;

- п.п. п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення у листопаді 2011 року сум податкового кредиту в розмірі 184333,00грн., та донараховано податкових зобов'язань з ПДВ всього в сумі 184333,00грн.

На підставі зазначених порушень відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення від 16.10.12р. №0006022204 про донарахування податку на додану вартість у сумі 184333,00грн. та штрафних санкцій у сумі 46083,00грн. (а.с. 33, том 1), №0006042204 про донарахування податку на прибуток у сумі 211983,00грн. (а.с. 32, том 1).

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем було зроблено висновок про завищення позивачем валових витрат у ІV кварталі 2011 року у сумі 921667,00грн.

Відповідачем вказується, що враховуючи матеріали, отримані від Сімферопольської МДПІ, а саме акт від 17.05.12р. №678/22-00/37058412 про результати позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Трейд Траст» (ЄДРПОУ 37058412) з питань достовірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань по деклараціям за листопад-грудень 2011 року по взаємовідносинам з ТОВ «Ріаліз Ойл» (ЄДРПОУ 37058412), можливо зробити висновок, щодо нереальності здійснення фінансово-господарських відносин між підприємствами ТОВ «Топресурс» (ЄДРПОУ 34636088) та ТОВ «Трейд Траст» (ЄДРПОУ 37058412) у листопаді 2011 року.

Оскільки факт поставки ТОВ «Трейд Траст» (ЄДРПОУ 37058412) товару (дизельного пального) на адресу ТОВ «Топресурс» (ЄДРПОУ 34636088) не підтверджено, податкові накладні та товарно-транспортні накладні складено необґрунтовано, то ТОВ «Трейд Траст» (ЄДРПОУ 37058412) не могло поставляти продукцію на адресу ТОВ «Топресурс» (ЄДРПОУ 34636088).

За таких обставин, відповідачем правочини між позивачем так контрагентом визнано нікчемними відповідно до ч.1 ст.203, ст.215 ЦК України, як такі, що завідомо суперечать інтересам держави та суспільства, а також моральним засадам суспільства.

На підставі викладених висновків відповідач зробив висновок про порушення позивачем п.п. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, внаслідок чого відповідачем було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 211983,00грн.

Також відповідачем було донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 184333,00грн. та штрафних санкцій у сумі 46083,00грн., відповідно податкового повідомлення-рішення від 16.10.12р. №0006022204.

Відповідно до вимог пунктів 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Пункт 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року №88 передбачає, що "первинні документи" - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Частина 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначає перелік обов'язкових реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Між ТОВ «Трейд Траст» (продавець) та ТОВ «Топресурс» (покупець) укладені договори поставки нафтопродуктів (дизельного пального).

На підставі укладених договорів в підтвердження його виконання позивачем надані в матеріали справи товарно-транспортні накладні від 04.11.11р. №830928, від 04.11.11р. №830917, від 23.11.11р. №835873, від 24.11.11р. №835881, виписки по рахункам та податкові накладні на загальну суму 1106000,00грн. (в тому числі ПДВ - 184333,34грн.) (а.с.38-54, том 1).

Отже, валові витрати, що відображені в цих документах, відповідають нормам п. 138.2 ст. 138 ПК України підтверджені документально.

Відповідно до договору оренди від 01.12.09р. №1 позивач орендує у ВАТ «Сільгосптехніка» ємкості для зберігання ГСМ загальною ємкістю 192,386м3 (а.с. 76-79, том 1, а.с. 3, том 2).

Підтвердженням використання зазначених нафтопродуктів (дизельного пального) у своїй господарській діяльності позивачем є договори купівлі-продажу нафтопродуктів, накладні та товарно-транспортні накладні (а.с. 87-207, том 1).

Матеріалами справи підтверджується факт придбання зазначеного товару(дизельного пального) позивачем у ТОВ «Трейд Траст» загальним об'ємом 126,400 літрів за 1106000,00 грн., та його реалізація у повному об'ємі за 1156453,40 грн. (а.с. 3, том 2).

Реальність здійснення господарських операцій підтверджується отриманням позивачем товару, його транспортуванням, що призвело до збільшення активів підприємства, що відображено в картці рахунку (а.с. 85-86, том 1).

З викладеного вбачається, що позивачем сформовано та внесено до податкової звітності валові витрати за рахунок господарських операцій з ТОВ «Трейд Траст», на підставі належних документів бухгалтерського обліку, в яких відображається зміст господарської операції, таким чином у позивача відсутнє завищення валових витрат у кварталі 2011 року на суму 921667,00грн.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Статтею 201 ПК України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Пунктом 198.1 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.6.2 Наказу Державної податкової адміністрації України від 21 грудня 2010 року №969 "Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення" податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Пунктом 198.3 ст.198 ПК України визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як зазначено у п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Пунктом 184.5 ст.185 ПК України передбачено, що з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних.

На час виписки вищезазначених податкових накладних, позивач був платником податку на додану вартість, що підтверджується здійсненням ним господарських операцій. Матеріалами справи встановлено, що товар та роботи від ТОВ «Трейд Траст», позивач отримав, що підтверджується видатковими накладними, сплатив вартість товару, у тому числі ПДВ та використав придбаний товар в своїй господарській діяльності.

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 19.04.12р. по справі №2а-2911/12/0170/4 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд Траст» до Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправним запису, позовні вимоги задоволено повністю, визнано протиправним і скасовано рішення Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АР Крим №4/1502 від 16.02.12р. (вих. №663/10/15-02 від 20.02.12р.) про анулювання реєстрації Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд Траст» (ідентифікаційний код 37058412) як платника податку на додану вартість, визнано протиправним запис державного реєстратора Сімферопольської районної державної адміністрації АР Крим №11341430009002038 від 16.02.12р. про відсутність юридичної особи (Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд Траст») за місцезнаходженням (а.с. 15-19, том 2).

Відповідно ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Виходячи з вищевикладеного, з урахуванням відсутності доказів порушень оформлення податкових накладних, судова колегія погоджується з правильним висновком суду першої інстанції, що формування податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, які відповідно до положень Податкового кодексу України, засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та є єдиним документом, на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми, здійснювалось правомірно.

Таким чином, позивачем, під час формування податкового кредиту, були дотримані положення Податкового кодексу України.

До того ж, судова колегія зазначає наступне.

Згідно з ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодуванні

Згідно з ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. За частиною другою цієї статті правочин, що порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому, згідно постанови Пленуму Верховного суду від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Разом з тим, всупереч вимог ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем не доведено наявність у позивача умислу на укладання правочинів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому вони не можуть розглядатися як нікчемні. Крім того, не доведено наявність інших підстав, передбачених законом, що вказують на неможливість включення позивачем податкових накладних, виписаних на його адресу, до складу податкового кредиту. При цьому вищенаведеним підтверджується, що позивач здійснював усі необхідні дії, спрямовані на виконання господарських правовідносин, маючи за мету здійснення господарських операцій.

При цьому, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований податок на додану вартість, що включений платником податку до податкового кредиту. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Згідно з п.п. 36.1, 36.5 ст. 36; п. 38.1 ст. 38, п. 44.1 ст. 44, п. 47.1 ст. 47, п. 49.2 ст. 49 ПК України, обчислення, декларування та \ або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Така позиція обґрунтована захистом прав добросовісних платників податків та принципом особистої відповідальності правопорушника за скоєне порушення вимог податкового законодавства.

Зазначене узгоджується із позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10, за позовом Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, що є обов'язковою для всіх судів України, в силу положень ч. 1 ст. 244-2 КАС України. Крім того, ця позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-ІV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Виходячи з вищевикладеного, з урахуванням відсутності доказів порушень оформлення податкових накладних, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про формування податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, які відповідно до положень Податкового кодексу України, засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та є єдиним документом, на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми, здійснювалось правомірно.

Враховуючи викладені обставини справи, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність усіх підстав для задоволення позовних вимог про задоволення адміністративного позову в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи порушено норми чинного законодавства.

Судова колегія дійшла до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись частиною третьою статті 24, частиною першою статті 195, статтями 196,197, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 29.11.12 у справі № 2а-11961/12/0170/12 - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 29.11.12 у справі № 2а-11961/12/0170/12 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис О.І. Мунтян

Судді підпис Ю.Л.Шеренін

підпис О.В.Дугаренко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.І. Мунтян