Ухвала

від 02.04.2013 по справі 901/690/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

УХВАЛА

02.04.2013Справа №901/690/13-г

За позовом громадсько-патріотичного руху "Вітчизна" (пр. Кірова 26, під'їзд №1, м. Сімферополь, АР Крим, 95011; вул. Тургенєва 22, кв. 30, місто Сімферополь, АР Крим, 95017)

до відповідача - комунального підприємства житлово-експлуатаційного об'єднання Залізничного району м. Сімферополя (вул. Дзюбанова 13, місто Сімферополь, АР Крим, 95006)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача виконавчий комітет Залізничної районної ради м. Сімферополя (вул. Павленко 1, місто Сімферополь, АР Крим)

про спонукання до виконання певних дій.

Суддя І.І.Дворний.

Представники:

від позивача - Домрачев В.Ю, довіреність №150 від 11.03.2013, представник;

від позивача - Лисенко В.А, довіреність №151 від 11.03.2013, представник;

від відповідача - не з'явився;

від третьої особи - не з'явився;

Суть спору : 20 лютого 2013 року громадсько-патріотичний рух "Вітчизна" звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою про спонукання комунального підприємства житлово-експлуатаційного об'єднання Залізничного району м. Сімферополя видати суспільно-патріотичному руху "Батьківщина" підписані екземпляри договору №435 оренди нежитлових приміщень та індивідуального визначеного майна, яке належить до комунальної власності м. Сімферополя, від 15 січня 2013 року і акту приймання-передачі нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Сімферополь, вул. Київська, 92-а, від 21 січня 2013 року. Також, позивач просив стягнути з відповідача судовий збір.

Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 175, 176 Господарського кодексу України, статті 525 Цивільного кодексу України, положеннях Господарського процесуального кодексу України та мотивовані тим, що 15 січня 2013 року на виконання рішення виконавчого комітету Залізничної районної ради №27 від 15 січня 2013 року «Про укладення договору оренди нежитлового приміщення по вул. Київська, 92/а» громадсько-патріотичний рух "Вітчизна" та комунальне підприємство житлово-експлуатаційного об'єднання Залізничного району м. Сімферополя строком на 2 роки та одинадцять місяців уклали договір оренди нежитлового приміщення, розташованого за вказаною вище адресою для розміщення суспільної організації, а 21 січня 2013 року був складений та підписаний акт приймання-передачі орендованих приміщень, втім, порушуючи свої зобов'язання, відповідач відмовляється виконувати вказане рішення виконавчого комітету та не видає позивачу екземпляр оригіналу договору оренди нежитлових приміщень за №435 та екземпляр акту приймання-передачі від 21 січня 2013 року.

Неправомірні дії відповідача, за переконанням громадсько-патріотичного руху "Вітчизна", перешкоджають переоформленню його юридичної адреси, внесенню орендних платежів, укладанню договорів з обслуговуючими організаціями на споживання води та електроенергії, тощо.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 22 лютого 2013 року позовна заява була прийнята до розгляду та порушено провадження по справі. Вказаною ухвалою до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача суд залучив виконавчий комітет Залізничної районної ради м. Сімферополя.

Ухвалою господарського суду від 12 березня 2013 року з метою витребування додаткових доказів розгляд справи відкладався.

Також, розгляд справи відкладався і ухвалою суду від 26 березня 2013 року. Вказаною ухвалою суд зобов'язував позивача представити докази, що підтверджують укладання між сторонами договору оренди нежитлових приміщень і індивідуально визначеного майна за №435.

02 квітня 2013 року представники відповідача та третьої особи у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином - рекомендованою кореспонденцією. Представники позивачів, у свою чергу, з'явились, втім документів та доказів, що підтверджують укладання між сторонами договору оренди нежитлових приміщень і індивідуально визначеного майна за №435, суду не представили.

Суд зазначає, що надання доказів підтверджуючих укладання між сторонами договору оренди нежитлових приміщень і індивідуально визначеного майна за №435, доказів виконання такого договору є необхідною умовою для вирішення спору по суті. Так, документальне підтвердження факту укладання договору було витребувано у позивача задля встановлення наявності чи відсутності у відповідача обов'язку на передачу екземпляру та акту, для перевірки укладання або неукладеності зазначених в прохальній частині позову договору та акту та відповідності їх фактичним обставинам справи, тощо.

Проте, зазначені вище документи позивачем суду надані не були, не зважаючи на вимоги суду, у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством України для доведення фактів такого роду.

Пункт 5 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України, передбачає залишення позову без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору.

Пленум Вищого господарського суду України в пункті 2.3 Постанови №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначив, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи; крім того, неподання позивачем витребуваних господарським судом матеріалів, необхідних для вирішення спору, тягне за собою правові наслідки у вигляді залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з пунктом 3.9 Постанови при вирішенні питання щодо залишення позову без розгляду (стаття 81 ГПК) господарським судам слід мати на увазі, що застосування пункту 5 частини першої цієї статті можливо лише за наявності таких умов:

- додаткові документи вважаються витребуваними, тільки якщо про це зазначено у відповідному процесуальному документі або, в разі оголошення перерви в судовому засіданні, - в протоколі такого засідання;

- витребувані документи чи явка представника позивача дійсно необхідні для вирішення спору, тобто за їх відсутності суд позбавлений можливості вирішити спір по суті;

- позивач не подав документи, витребувані судом при підготовці справи до розгляду (стаття 65 ГПК) або в порядку статті 38 названого Кодексу, чи не направив свого представника в засідання господарського суду без поважних причин.

Матеріали справи свідчать про наявність всіх необхідних умов для залишення позову без розгляду.

Пунктом 2 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до положень статті 4-7 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Пунктом 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Невиконання позивачем покладених на нього судом обов'язків є перешкодою для додержання судом вимог вищезазначеної статті Господарського процесуального кодексу України.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Позивачем вказані вимоги закону та суду виконані не були.

Суд зазначає, що обов'язок щодо доведення суду ті обставин статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України покладений саме на позивача. В свою чергу, статтями 4-2 та 4-3 ГПК України закріплені принципи рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та здійснення судочинства на засадах змагальності. Аналогічні положення про принцип рівності закріплені в статті 129 Конституції України та ст. 9 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Принцип рівності перед законом і судом означає рівність суб'єктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу. З принципу рівності перед законом і судом випливає, що правосуддя здійснюється незалежно від правового статусу учасників процесу, їхнього майнового стану, форми власності й інших критеріїв; процесуальне становище учасників судочинства визначається тільки процесуальним законодавством і ніяким іншим; процесуальний порядок вирішення справ визначається процесуальною формою. Змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторін, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень, звільнення суду від обов'язку збирання доказів. Принцип змагальності вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав, тобто обумовлює мотивацію поведінки сторін під час розгляду справи.

Як вже було вказано вище, відповідно до частини 2 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи - учасники процесу обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими господарському суду доказами. Саме у цьому полягає активність сторін та інших учасників процесу в змагальності. Оскільки суд зобов'язаний попередити про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, ризик настання цих наслідків покладається на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ним створені належні умови для надання позивачем доказів, якими позивач без поважних причин не скористався, у в зв'язку з чим суд вважає, що позов підлягає залишенню без розгляду.

Слід також зазначити, що відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів сторін. Вимога громадсько-патріотичного руху "Вітчизна" про спонукання відповідача видати підписані екземпляри договору та акту приймання-передачі виключає можливість її виконання та захист права позивача у примусовому порядку, так як у Законі України "Про виконавче провадження" відсутній механізм такого виконання.

Разом з тим, за приписами статті 81 Господарського процесуального кодексу України після усунення обставин, що зумовили залишення позову без розгляду, позивач має право знову звернутися з ним до господарського суду в загальному порядку.

Також, вказаною статтею передбачено можливість при винесенні ухвали про залишення заяви без розгляду вирішити питання про розподіл між сторонами судових витрат, зокрема, про повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду, зокрема, в разі залишення заяви або скарги без розгляду.

Пунктом 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21 листопада 2011 року за №01-06/1625/2011 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про судовий збір" визначено, що згідно з частиною 1 статті 7 Закону сплачена сума судового збору повертається у передбачених в цій частині випадках за ухвалою суду.

З оригіналу платіжного доручення, який був доданий позивачем, вбачається, що платником за подачу позовної заяви є громадсько-патріотичний рух "Вітчизна", отже згідно вказаних норм останньому підлягає поверненню 1147,00 грн. судового збору, перерахованого відповідно до платіжного доручення №3 від 19 лютого 2013 року.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 81, 86 Господарського процесуального кодексу України, статтею 7 Закону України «Про судовий збір», суд

УХВАЛИВ:

1. Позов залишити без розгляду.

2. Повернути громадсько-патріотичному руху "Вітчизна" (пр. Кірова 26, під'їзд №1, м. Сімферополь, АР Крим, 95011; вул. Тургенєва 22, кв. 30, місто Сімферополь, АР Крим, 95017, код 20747586) з державного бюджету (УДКСУ у м. Сімферополі АРК, код ЄДРПОУ 38040558, рахунок №31211206783002, відкритий за кодом класифікації доходів бюджету 22030001 в ГУ ДКСУ в АРК, м. Сімферополь, код банку 824026) 1147,00 грн. судового збору, перерахованого відповідно до платіжного доручення №3 від 19 лютого 2013 року.

Ухвала набирає законної сили 02 квітня 2013 року та може бути пред'явлена до виконання протягом року з наступного дня після набрання законної сили.

Суддя І.І. Дворний